Війна Тимошенко і Януковича завершила олігархічну війну

Одна з найдовших олігархічних воєн в Україні завершилася. Григорій Суркіс розділив свої енергетичні активи з Ігорем Коломойським і Костянтином Григоришиним.

За інформацією “Української правди”, сторони, які конфліктували з 2001-го року, вирішили просто... обмінятися пакетами акцій в обленерго.

Коломойський і Григоришин, які в енергетиці змушені виступати як єдина команда, віддали Суркісу свої пакети акцій в “Львівобленерго” і “Прикарпаттяобленерго”.

У свою чергу, Суркіс віддав спільному підприємству Коломойського і Григоришина свої пакети акцій в “Чернігівобленерго”, “Полтаваобленерго” і “Сумиобленерго”.

Таким чином, за схемою розлучення структури Григорія Суркіса тепер контролюють 94% “Львівобленерго” і 70% “Прикарпаттяобленерго”.

Відповідно, у власності Коломойського і Григоришина перебуває 96% “Чернігівобленерго”, 72% “Полтаваобленерго” і 72% “Сумиобленерго”.

Віднині у конфлікті, який існував майже дев'ять років, поставлено крапку.

Розв'язанню ворожих стосунків посприяло наближення президентських виборів.

Оскільки Григоришин підтримав Януковича, а Суркіс через Медведчука був більше пов'язаний з Тимошенко, то перемога одного з кандидатів означала ризики силового витіснення другого акціонеру зі спірних обленерго.

У підсумку, сторони домовилися, не чекаючи завершення політичної кампанії. Переговори вели Коломойський і Суркіс. Домовленість було оформлено на Новий рік.

А вже 11 січня на “Чернігівобленерго” було призначено нового голову правління компанії — ним став Михайло Мальований, який до цього входив до керівництва “Луганського енергетичного об'єднання” Григоришина. Наглядову раду “Чернігівобленерго” очолив креатура Коломойського Роман Жуган, який був його представником на аукціоні з продажу Одеського припортового заводу.

Історія конфлікту

Гостра фаза стосунків між Григоришиним та братами Суркіси бере початок у 2001 році, коли компаньйони вирішили розійтися.

За свідченнями самого Григоришина в лондонському суді, “это было неравное партнерство, при котором от меня требовалось вкладывать гораздо больше, чем я получал от него”.

“Это было “партнерство”, в котором я принужден был участвовать в результате угроз, сделанных в мой адрес Суркисами, и политического влияния, которое они имели”, — казав Григоришин.

У свою чергу, Суркіс стверджував, що це Григоришин з власної ініціативи запропонував йому “партнерство”.

“Мы договорились о совместном ведении бизнеса. И в этих рамках я сделал все, чтобы тот бизнес, который у Григоришина был в упадке, был реанимирован. Но в 2001 году Григоришину показалось, что наша группа ослабла, и он решил поискать других партнёров”, — розповів Суркіс в інтерв'ю “Українській правді”.

У підсумку розлучення, яке більше нагадувало вендетту, в 2002 році Григоришин втратив контроль над обленерго. Він продовжував володіти де 34%, де 40%, але жодного стосунку до оперативного управління не мав — його взяли в свої руки люди Суркіса.

Наприкінці 2002 року Григоришин був арештований в Києві — співробітники міліції підкинули йому в кишеню пістолет і кокаїн. Понад тиждень він провів у ізоляторі. Після звільнення бізнесмен прямо звинуватив у провокації Суркіса та Медведчука.

Перед виборами 2004 року Григоришин вирішив перестрахуватися на випадок обрання президентом Віктора Януковича, якого тоді прямо підтримував Медведчук і Суркіс.

Перемога цієї команди означала для нього остаточне знецінення енергоактивів. Тому він продав Ігорю Коломойському половину пакетів акцій у восьми обленерго. Вони заснували спільні компанії на Кіпрі. Умовою їх співпраці стало суворе погодження всіх дій.

“Якби результат на виборах президента 2004 року був негативним для мене, я мав величезний ризик, що втрачу все. Справді, угода з Коломойським була чимось на кшталт хеджування від цього ризику”, — ідеться у свідченнях Григоришин в лондонському суді.

“За угодою з Коломойським, я повинен був продати йому половину моїх акцій перед виборами, а якщо Ющенко програє вибори, то я би продав пану Коломойському другу половину протягом року”, — пояснив він механізм самозахисту.

Всю частку Григоришина вони з Коломойським оцінили в 212 мільйонів. Бізнесмени домовилися, що за першу половину Коломойський заплатить 112 мільйонів, а за другу, якщо Григоришин буде її продавати — 100 мільйонів.

Перший транш від Коломойського у розмірі 12 мільйонів надійшов восени 2004 року. Ці кошти Григоришин, за словами власника Приватбанку, спрямував на помаранчеву революцію через Петра Порошенка.

Але вибори президента виграв Ющенко, і продавати свою другу частину в Григоришина не було сенсу.

Після інавгурації Ющенка Григоришин спробував змінити менеджмент Суркіса на двох конфліктних об'єктах — на “Полтаваобленерго” і “Прикарпаттяобленерго”. Це супроводжувалося силовим протистоянням, рейдерськими ухвалами, бритоголовими групами підтримки, при чому кожна зі сторін звинувачувала іншу в підвезенні бойовиків.

На додачу, Коломойський звинуватив Григоришина у тому, що він одноосібно ухвалив рішення про усунення керівництва обленерго та подав на партнера до суду в Лондоні та на Кіпрі.

Процес у британській столиці тривав у 2006-2007 роках. “Українська правда” публікувала повні свідчення Коломойського і Григоришина, які можна вважати енциклопедією періоду первинного накопичення капіталу в Україні.

У підсумку, лондонський суд присудив Коломойському сплатити Григоришину 10 мільйонів доларів та покрити судові видатки.http://www.pravda.com.ua/articles/2007/07/6/3254899/

Після цього Коломойський відкликав позов на Кіпрі та спробував співіснувати разом з Григоришиним в рамках однієї компанії.

Оскільки Григоришин категорично відмовився вести спільний бізнес з Суркісом, партнери розглянули варіант викупу акцій.

Коломойський з Григоришиним запропонували 560 мільйонів доларів за всі пакети Суркіса, але трапилася глобальна фінансова криза, і ціна виявилася завищеною. Вони знизили пропозицію до 400 мільйонів, але тепер уже не погодився Суркіс.

Поки бізнесмени воювали, держава встигла на них підзаробити.

Минулого року Фонд держмайна виставив на продаж державні пакети акцій в п'яти спірних обленерго.

27-відсотковий пакет “Львівобленерго” за майже 200 мільйонів гривень придбав Суркіс через фірму “Тект Трейд”. Таким чином, він акумулював 55% компанії.

Після цього відбувся аукціон з продажу 25% “Чернігівобленерго”, який за 223 мільйони купила компанія Коломойського і Григоришин через посередника “Он-лайн капітал”. Вони майже вдвічі переплатили стартову ціну, оскільки тут їм довелося конкурувати з Суркісом.

Це був перший такий випадок протистояння для Коломойського, адже він паралельно є партнером Суркіса у феросплавному бізнесі та його заступником у Федерації футболу України.

Щоправда, стосунки в них зіпсувалися після того, як Дніпропетровськ втратив можливість проведення Євро-2012 — попри побудований Коломойським стадіон. Тоді він образився, оскільки вважав, що президент Федерації футболу недостатньо захищав його рідне місто, хоча згодом вони помирилися.

Те, що сторони розділили енергетику, не дуже оптимістична новина для Фонду держмайна. Розподіл активів фактично зриває плани держави отримати від продажу блокуючих пакетів акцій трьох обленерго 750 мільйонів гривень.

Минулого року уряд намагався продати 25-відсоткові пакети “Полтаваобленерго” (стартова ціна — 308 мільйонів гривень), “Сумиобленерго” (стартова ціна — 209 мільйонів) і “Прикарпаттяобленерго” (стартова ціна — 231 мільйон).

Але оскільки сторони перебували у конфлікті, ніхто не наважився купувати ці пакети, тому що факт придбання не давав контролю над підприємством.

Сьогодні, коли Суркіс відокремив свої обленерго від обленерго Коломийського та Григоришина, на кожному з підприємств сторони контролюють більше 70%. Тому купувати 25-відсоткові державні пакети за високу заявлену стартову ціну у них немає сенсу.

На порядку денному — “Динамо”

Водночас факт мирного завершення конфлікту в обленерго не означає остаточного примирення персонально між Григоришиним і Суркісом.

У Високому суді Лондону залишається нерозглянутим позов щодо футбольного клубу “Динамо”, поданий Григоришиним проти молодшого брата Суркіса Ігоря, його компаньйонів у клубі батька та сина Згурських, а також низки офшорних компаній.

Григоришин оскаржував дії Суркісів, які призвели до втрати ним частки в “Динамо”, хоча свого часу він мав 18% акцій.

Суд визнав неналежними відповідачами Суркіса, Згурських та майже всі компанії, окрім однієї, яка перебуває під британською юрисдикцією. Але і цього було достатньо Григоришину.

Розуміючи, що цей процес може призвести до втрати контролю над клубом, Суркіс подав апеляцію на рішення Високого суду. У свою чергу, Григоришин подав зустрічну апеляцію, вимагаючи залишити всіх відповідачів.

І от тепер у березні 2010 року повинно відбутися засідання, яке визначить, чи буде віршуватися доля київського “Динамо” у лондонському суді.

Сергій ЛЕЩЕНКО