Навіщо Путін терміново повертав Держдуму з відпустки

15 липня депутатів Держдуми на день повернули з відпусток, щоб вони не зробили нічого важливого.

Шостого липня депутати Держдуми РФ пішли у відпустку. Наступного дня російський президент ВладімірПутін привітав із цією подією лідерів парламентських фракцій. Вони мусили затримати свою відпустку на день, аби вкотре почути від Путіна, що на РФ напали, проте все йде за планом. Правда, тоді у відпускних настановах російського президента Держдумі пролунала й нова теза, що вони, Росія, “за великим рахунком, всерйоз поки щонічого не починали”. Це дало ґрунт для очікувань, що скоро щось розпочнеться всерйоз.

Розпочалося через тиждень. 12 липня стало відомо, що Держдума збереться на позачергову сесію 15 липня для вирішення “нагромаджених питань”. З опублікованого порядку денного випливало, що передбачається вирішити тільки одне більш-менш важливе питання — затвердження нового віцепрем'єра (заступник голови уряду). Того ж дня було опубліковано указ Путіна про збільшення кількості віцепрем'єрів із 10 до 11 за рахунок підвищення міністра промисловості.

Решта порядку денного — гармонізація законів здебільшого в частині термінології. Єдиний закон, який міг би викликати якийсь комерційний інтерес, стосувався зовнішньої реклами. Її слід було терміново захистити від іноземного впливу шляхом монополізації.

Але головне — зразу ж прозвучало оголошення, що Путін у Держдумі 15 липня не з’явиться. Важко було повірити, що депутати Держдуми терміново повертаються з відпусток, аби всього лише призначити нового віцепрем'єра та змінити правила зовнішньої реклами. Проте саме в це й треба було повірити — гора збирається народити мишу. Кремлю залишалося тільки переконати всіх навколо, що в Росії можливе все, і миша може народити гору. Це й має стати “серйозним початком” того, що російський президент туманно пообіцяв, а президент Сербії спробував донести світовій публіці через несподівані одкровення.

В інформаційний простір РФ вкидалися жодним чином не підтверджені опублікованим порядком денним версії зборів Держдуми. Найбільш конспірологічна полягала в тому, що планується затвердити такий собі документ про утворення “нового СРСР” у складі РФ, Білорусі та тимчасово окупованих територій України. Менш конспірологічна версія — що готується оголошення “справжньої війни”. Практично це могло означати початок відкритої масової мобілізації в РФ та пред'явлення публічних ультиматумів Україні і світу.

Але за межами ареалу російської мови анонімних Телеграм-каналів не читають. Про серйозність намірів Путіна там відомо було мало. Тому Кремлю знадобився хтось не анонімний, європейський і бажано — обізнаний із намірами Путіна.

Таким виявився президент Сербії Александар Вучич. За день до думських зборів він дав інтерв'ю одному з сербських телеканалів, під час якого продемонстрував добре знання назв районних центрів Донецької області України, вибраних Путіним на головні цілі своїх ударів. Вучич був незле процитований світовими ЗМІ. План Путіна у його викладі такий: захопити незахоплені міста Донецької області й зажадати від світу визнати ці завоювання. Коли новий ультиматум не буде прийнятий, Путін, за словами Вучича, занурить світ у пекло.

Власне, очікування анонсу пекла, в яке Путін має намір занурити світ заради захоплення Краматорська, і створило тло засідання Держдуми 15 липня. Тло виявилося хибним, але план був справді підступним, і він потребував додаткових указів Путіна. Як і очікувалося, міністра промисловості Дениса Мантурова було зведено в ранг віцепрем'єра без відмови від попередньої посади. Але одночасно Путін ліквідував окрему посаду віцепрем'єра з питань оборонної промисловості, яку обіймав Юрій Борисов. Його призначено головою “Роскосмосу”, а попередній керівник Дмітрій Рогозін опинився поки що в безповітряному просторі російської влади.

Не можна виключати, що Рогозін реалізує свою мрію 2014 року опинитися в окопах поблизу Слов'янська, — його цілком можуть призначити відповідальним за окуповані українські території. На початку 2000-х Путін уже посилав його займатися транзитом вантажів у Калінінградську область через Литву. Галас тоді був, результатів для РФ не було. Рогозін цілком згодився б на нову гучну роль, але це поки що теж лише анонімні чутки.

У сухому залишку: в середині літа відбулося кілька кадрових призначень, які жодним чином не поліпшують воєнних шансів РФ і нездатні занурити світ у пекло. Це важлива подія, однак усе-таки другого плану.

Російські клани останніми місяцями на тлі міжнародних санкцій, які зупинили цілі галузі реального сектора економіки, з'ясовували, хто ж провалив “імпортозаміщення”. Насправді в Росії нікого це не хвилює. Але багатьох хвилює, як ділити дедалі менші ресурси.

Двома найбільш підходящими винуватцями у провалі імпортозаміщення видавалися віцепрем'єр Юрій Борисов та міністр промисловості Денис Мантуров. Обидва пов'язані з впливовим главою “Ростеху” Сергєєм Чемезовим — давнім колегою Владіміра Путіна по КДБ. “Наїжджали” на Чемезова, за непрямими ознаками, брати Ковальчуки — не менш близькі партнери Путіна. У їхній сфері відповідальності, крім головного менеджера внутрішньої політики Сергєя Кирієнка, також “Росатом” і багато інших важливих активів. Дмітрій Рогозін, схоже, вирішив зіграти на боці Ковальчуків.

У підсумку цих кланових розбірок Чемезов не просто встояв, а й посилив свої позиції. Він, так чи інакше, зберіг за собою посаду віцепрем’єра з промисловості і, крім того, отримав контроль над “Роскосмосом”. Брати Ковальчуки залишилися при своїх інтересах. Нових ресурсів вони не отримали, але й старих не втратили.

До чого тут засідання Держдуми? Практично — ні до чого. Парламент як інститут влади більше не має значення в РФ. Його можуть скликати, коли й хто захоче в російській владі, щоб оформити, в кращому разі, політичні, але можливо — і просто кланові рішення.

Чи могла Держдума 15 липня затвердити оголошення Путіним “пекла”? Імовірно, могла. Річ у тому, чи може Путін оголосити “пекло”. Відповідь: уже не може. Путін усе ще може послати Рогозіна коментувати через соцмережі обстріли Слов'янська. Але результат буде тим самим, рогозінським, що й із транзитом вантажів через Литву. 

Олексій ІЖАК, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД)