Звідки таке припущення? Група “Інвестиційний капітал України” (вона ж Investment Capital Ukraine, або ICU) — надприродно недоторканна. Ще з часів Януковича, вона зібрала за собою цілу купу пригод. Кожна з них могла закінчитися не лише втратою репутації та ліцензії, а й судовим вироком. Особливо погано мали закінчитися епізоди, в яких ICU співпрацювала з росіянами та підсанкційними особами. Але цього не сталося. Така недоторканність може пояснюватися єдиним — заступництвом влади.

Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко із групи “Інвестиційний капітал Україна” — справжні чемпіони. Вони залишаються недоторканними навіть після трьох змін влади, незважаючи на дуже яскраве минуле. Їх не чіпають за минулі справи, а ще вони дуже сміливо поводяться в сьогоденні. Але загалом новина не надто гарна для ICU. Недоторканні існують завжди. Але щойно влада змінюється чи мутує, як колишні недоторканні випадають із обойми. З цього моменту їх переслідують за ті епізоди, які раніше ніхто “не помічав”.

“СТЕРВ'ЯТНИКИ”

Днями прочитав заяву колективних інвесторів. За їхніми словами, власники ICU Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко продовжують поводитися як “стерв'ятники”. Вони пообіцяли врегулювати конфлікт із іншими інвесторами, але передумали.

Прочитаному — повірив. З того, що я знаю, ICU дійсно поводяться неетично, хоча для них це просто бізнес. Група заперла до глухого куту понад сотню поважних українських родин, і хоче скупити в них цінні папери за умовно 10-15% ціни. Після цього Пасенюк та Стеценко розблокують проблему, та отримають до 100% — але для себе. Саме так працює стратегія “купив дешево, продав дорого”, яку ICU сповідує з моменту свого заснування на початку 2000-х.

КОНТЕКСТ

Йдеться про Loan Participation Notes (LPN) — облігації, які до повномасштабного вторгнення “Альфа Банк Україна” продавав своїм ВІП-клієнтам. Серед власників LPN була група ICU. Як мені відомо, група придбала папери у кількох траншах облігацій на доволі великі суми (не факт, що за власні кошти).

Ще до початку великої війни, “Альфа Банк Україна” змінила назву на “Сенс Банк”. Після повномасштабного вторгнення, Україна націоналізувала “Сенс Банк”, та платити по LPN відмовилася. Облігації автоматично стали дефолтними. Це той самий момент стало “дешево”, адже їхня ціна дорівнювала нулю. Проте раптово емітент цих паперів EMIS Finance BV пообіцяв, що гроші поверне. Він запропонував механізм реструктуризації. Стало “дорого”.

Власники LPN у восьми з десяти траншів зуміли реструктуризувати свої облігації, і тепер чекають на виплати. Але залишилися власники LPN у двох траншах, в яких ICU має більшість голосів. Група просто не погоджується на реструктуризацію і не дає зробити це вимушеним заручникам. Нещодавно ICU пообіцяли, що випустять інших власників LPN, обмінявши їхні папери на власні облігації у реструктурованих траншах, але (очевидно) передумали.

Подібна поведінка порушує етику фінансових ринків, і може мати небезпечні наслідки для ICU. Вчиняти таке дозволяють собі або маргінали, або ті, хто мають потужне прикриття. ICU — напевно користується захистом з боку можновладців. Будь-яка інша фінансова компанія вже давно отримала б проблеми з органами перевірки, ліцензією чи репутацією. Будь-яка — але не ця.

Але у ситуації з LPN, група “Інвестиційний капітал Україна” зачепила інтереси далеко не останніх людей у суспільстві. На моє щире переконання, панам Пасенюку та Стеценку не варто було накопичувати ворогів за такими мізерними приводами. Рано чи пізно, навіть їм вдача може зрадити. Тепер нові вороги отримали право стимулювати увагу правоохоронців до дуже небезпечних епізодів у роботі ICU.

ІСТОРІЯ УСПІХУ

З фасаду “Інвестиційний капітал Україна” — це продавець військових облігацій для населення. Однак політично значущим та забезпеченим особам ICU завжди надавала послуги з управління грошима. Умовно, корупційні кошти проходили кілька вузлів — і перетворювалися на “чисті” анонімні гроші міжнародних інвесторів. Після цього їх можна навіть заводити в Україну чи скуповувати єврооблігації українських емітентів на міжнародних ринках. Умовно, єврооблігації DTEK могли бути куплені на гроші Порошенка, виведені до цього на офшори.

ICU має офіси в Україні та Лондоні. Головна структура групи ICU Holdings Limited зареєстрована у BVI, є компанія на Кіпрі. Пасенюк офіційно проживає у Швейцарії, а Стеценко — у Дубаї. Не можна виключати, що це приблизно відбиває географію ведення бізнесу. Робота на міжнародному рівні збільшує свободу дій. Гроші відомих осіб легким рухом руки перетворюються на “іноземні інвестиції”. Наші правоохоронці отримують залізне “виправдання”, чому вони нібито “нічого не помітили”.

З'ясувати, чиї гроші обслуговує ICU, могло б спільне розслідування наглядових органів України, Великобританії, Швейцарії та ще кількох країн. Щоправда, запит на таке розслідування має виходити від влади України. Жодного разу за часи Януковича, Порошенка, та навіть Зеленського влада України такий запит не робила. Зокрема, РНБО наполегливо “не помічає” співробітництва ICU з росіянами та підсанкційними особами. Чому?

За часів Януковича недоторканність ICU пояснювалася тим, що компанія обслуговувала гроші “Сім'ї” президента. У чутках фігурувала сума виведених коштів у $1,5 мільярди!

За Порошенка, співвласника ICU Макара Пасенюка сприймали як “праву руку Порошенка”, і він діяв майже відкрито. Про “сліпий траст”, телеканали, Липецьк, VTB та єврооблігації DTEK ви вже знаєте.

За той самий “Ротердам+” чиновників тягали судами, але ICU наче були невидимими. Соратник Порошенко генпрокурор Юрій Луценко вивчив чутки, але згодом визнав, що репутація ICU є кришталево чистою.

Під час президентства Володимира Зеленського справи часів Порошенка могли поновити, і ICU зробити головними свідками в суді — проте цього не стали робити. Також не зрушуються справи у кримінальних справах, що відкриті у минулому. Кримінальні справи проти ICU справді час від часу відкривалися. Одне з них стосувалося справи “Брокбізнесбанку”, але його швидко закрили. Також існувала справа щодо кейсу “Роттердам+”, і у цій справі навіть проводився обшук в офісі групи, проте незабаром слідство згорнули.

Чому? Найбільш логічна версія — ICU обслуговує гроші найвищих посадовців просто зараз. А існуючі кримінальні справи є страхуванням влади від непередбачуваних дій. Наразі відомо про два кримінальні провадження проти ICU. Перше — за вже згаданим епізодом із “Сбербанк Україна” та привласненими через банк “Авангард” відсотками. Інша справа №52019000000000044 від 18.01.2019 про завдання багатомільярдних збитків економіці України в результаті змови групи осіб. Ці справи відкриті, очевидно, для гарантії, що Пасенюк та Стеценко нікуди не зникнуть із грошима клієнтів, та зберігатимуть анонімність.

І все ж таки, це справжні дрібниці в порівнянні з тими провадженнями, які ICU могла отримати.

Це моя особиста версія, моє оціночне судження. Я не знаю напевно, чиї гроші обслуговує ICU. Але це дуже можливо.

Тим не менше, за ICU лишаються гучні епізоди, які згодом можуть перетворитися на судові вироки. Наведу три такі епізоди за участі групи, на додаток до названих раніше.

⏬⏬⏬

Епізод 1. “Вугільна справа”

Шевченківський суд Києва розглядає “вугільну справу”. У 2014-2015 роках до України завозилося вугілля з окупованих територій. Слідство вважає, що це відбувалося за домовленістю між екс-президентом Петром Порошенко, лідером ОПЗЖ Віктором Медведчуком, екс-міністром вугільної промисловості Володимиром Демчишиним та бізнесменом Сергієм Кузярою. Офіційно влада анонсовала ввезення вугілля з ПАР, але процес штучно блокувався, і державні ТЕЦ мусили спалювати вугілля з так званих ДНР/ЛНР. Свідчення проти своїх співучасників дав Віктор Медведчук напередодні екстрадиції до Росії.

З точки зору участі ICU, найвизначнішими з перерахованих персонажів були Порошенко та Демчишин. Про зв'язки екс-президента та групи “Інвестиційний капітал Україна” я вже писав. Нагадаю трохи про Демчишина.

Всупереч поширеній думці, він не був найнятим працівником у ICU. Пан Демчишин був молодшим партнером Макара Пасенюка, Валерії Гонтарєвої та Костянтина Стеценка, і володів 10% акцій групи. Як відомо, ICU стала кузнею кадрів для Порошенка. Гонтарева очолила НБУ, Дмитро Вовк очолив НКРЕКП, а ось Демчишин став міністром енергетики та вугільної промисловості. Цю посаду він обіймав з 2014 по 2016, у розпал “вугільної справи”.

Він особисто призначав керівників державних підприємств на території ДНР/ЛНР, за його вказівкою державні компанії України перераховували на ці підприємства гроші. Також за вказівкою Демчишина постачалася електроенергія до ЛНР — звісно, без оплати. Навряд чи Демчишин робив це з власної ініціативи. Ниточки тягнуться до Порошенка та Медведчука.

А тепер цікаве. І до призначення, і під час роботи міністром, і навіть після звільнення Демчишин залишався партнером в ICU, володіючи 9,99% у банку “Авангард”, 9,99% в ICU Holdings Limited, 9,99% у Westal Holdings LTD та пакетами в інших пов'язаних компаніях. У той самий час Пасенюк виконував численні доручення Порошенка. Отже, всередині ICU напевно знали про перебіг “вугільної справи”. На мою думку, це могло зробити власників компанії спільниками Порошенка у деяких інкримінованих тому злочинах.

У 2021 році Демчишина, судячи з усього, попередили про майбутні неприємності. Коли слідчі СБУ та ГБР вручили екс-міністру підозру, а Печерський суд заарештував його майно, — було запізно. ICU виступило із заявою, що Демчишин уже не є партнером у групі. Невдовзі екс-міністру дозволили залишити територію України.

Слідство дивним чином “не помітило” екс-партнерів Демчишина з ICU. Вони залишилися осторонь “вугільної справи”, не отримавши навіть статусу співучасників, а “Роттердам+” взагалі зачепив компанію дуже символічно. ICU — просто криниця інсайдерської інформації. Чому ж вони залишилися осторонь?

⏬⏬⏬

Епізод 2. Фронтування Григоришина та Порошенко

У січні 2015 року ICU купила 25% акцій “Вінницяобленерго”. За три місяці до цього пакет на приватизаційному конкурсі викупила компанія “Фондовий актив”, яку вважали за пов'язану з російським олігархом Костянтином Григоришиним. Той уже володів 72% акцій “Вінницяобленерго”.

Приватизаційний аукціон виглядав як продаж у потрібні руки, а перепродаж ICU був схожий на “судове очищення” активу. Існувала думка, що 25% “Вінницяобленерго” пішли Григоришину. Але існували також інша версія — що пакет відійшов Петру Порошенку в обмін на недоторканність інших бізнесів Григоришина.

Найцікавіше почалося вже за Володимира Зеленського. Після початку великої війни, у Григоришина націоналізували “Запоріжтрансформатор” та “Турбоатом”, проте, дивним чином, не зачепили його пакети у шести обленерго. Зауважу, що акції “ Турбоатому “ відібрали у КУА “Сварог Ессет Менеджмент”, керуючої компанії Григоришина.

РНБО запровадило персональні санкції проти самого Григоришина лише 19 січня 2025 року. ЗМІ писали про блокування активів, яке відкриє шлях до конфіскації. Проте в офіційних реєстрах про це нічого не сказано. Припускаю, що жодного блокування насправді немає.

Наприклад, компанія “Вінницяобленерго” не перебуває під санкціями, не заарештована та не конфіскована.

Росіянин не надто намагався сховати свій актив. З 22 лютого 2023 року, офіційним бенефіціаром 72,5% “Вінницяобленерго” є Олена Уманська, директор департаменту управління активами КУА “Сварог Ессет Менеджмент” — компанії Костянтина Григоришина.

До цього бенефіціаром “Вінницяобленерго” багато років значився Максим Марков, юрист Григоришина. Одним словом, за бажання нескладно було визнати обленерго власністю Григоришина та вилучити на користь України. Однак бажання не було. Звідки така лояльність РНБО до Григоришина?

А звідки недоторканність ICU? Сьогодні в офіційних реєстрах значиться, що бенефіціарами 25% акцій “Вінницяобленерго” є Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко. З високою ймовірністю, група “Інвестиційний капітал Україна” є лише номінальним власником 25% “Вінницяобленерго”. Тобто вона вдає, що володіє. Якщо моє припущення вірне, — ICU тримають акції на користь чи Григоришина, чи Порошенка. Обидва варіанти є дуже ризикованими, адже і Григоришин, і Порошенко перебувають під санкціями. Отже, ICU співпрацює з підсанкційними особами, що за законом тягне покарання вже для фінансової групи.

Не треба бути маршалом СБУ, щоби зробити таке припущення. На місці РНБО, я вже давно провів би розслідування, чи є ICU номінальним власником. Однак про жодні розслідування я не чув. Навпаки, відносини з державними органами у групи чудові, незважаючи на судовий позов з Кабміном у справі банку “Авангард”. Це дуже нагадує відсутність претензій до групи за часів Порошенка. Нагадаю, генпрокурор Юрій Луценко шукав, але не знайшов доказів протиправної діяльності групи, але “не знайшов”.

⏬⏬⏬

Епізод 3. Операції з вагонами

Міністр оборони часів Януковича Павло Лебедєв (утік до Росії) мав власний бізнес. Далекого 2011 року його компанія “Інтерлізінвест” отримала $90 млн кредиту ЄБРР і купила на них 2387 вантажних вагонів. Після Євромайдану Лебедєв вирішив кредит не повертати, а замість цього забрати вагони безкоштовно.

Інтриги додав Геннадій Корбан. Він спробував рейдернути вагони, захопивши контроль над “Інтерлізінвестом”.

Європейський Банк Реконструкції і Розвитку вступив у багаторічні суди за свої вагони, і у 2017 році переміг. Юристи ЄБРР зареєстрували на Кіпрі офшор, який заснував в Україні компанії Crea I UA, Crea 2 UA, Crea 3 UA та Crea 4 UA. На них записали ті самі 2387 вагонів, та стали керувати ними від імені банку.

Але це лише грошова частина історії. Набагато цікавішою була вагонна складова. Структура Лебедєва володіла вагонами, але сама ними не керувала. “Інтерлізінвест”  віддавав вагони в управління двом компаніям — “ЄвразТранс Україна” та “Трансгарант Україна”. Обидві мали російське коріння.

Наприклад, “ЄвразТранс Україна” належав до орбіти компаній Романа Абрамовича. Ймовірно, вона обслуговувала перевезення ГЗК “Суха Балка”, який також належав Абрамовичу. Зараз комбінат переписаний на Олександра Ярославського, офіційно “Євразу” в Україні немає.

“Трансгарант Україна” — інша історія. Це була професійна керуюча компанія. Вагони вона здавала в оренду великим промисловим споживачам, серед яких особливо значні обсяги перевозили виробники руди.

Навіть ЄБРР довіряв професіоналізму цієї компанії. Поки банк судився з “ Інтерлізінвестом “ Павла Лебедєва, суд передав вагони в управління компанії “Спецвагон” Транслізинг” (СВТЛ) — а та, у свою чергу, передала їх в експлуатацію “Трансгаранту Україна”.

“Трансгарант Україна” був дочірньою компанією російської компанії “Трансгарант”, яка входила до російської транспортної групи FESCO. Група належала братам Магомедовим, але в якийсь момент їхній бізнес потрапив у поле зору Сергія Шишкарьова, товариша Путіна по службі, і державного “Росатому”. У Магомедових виникли проблеми, почався хаотичний розпродаж активів. До того ж, до 2017 року напруженість у відносинах між Україною та Росією вже стала критичною. Тож FESCO вирішила позбутися “Трансгаранту Україна”.

Придбала його група “Інвестиційний капітал України”. Причому не порожню оболонку, а з великим вагонним парком.

Я не маю стовідсоткового розуміння, які саме вагони купила ICU. Тому викладу три досить рівноправні версії.

 

Перша версія — ICU купила у росіян “Трансгарант Україна” з російськими вагонами, щоб “очистити” ці активи і потім перепродати їх у потрібні руки. Ймовірно, що принагідно вони докупили списані російські вагони.

На вже ліквідованому сайті “Трансгарант Україна” написано: “В оперативному управлінні Компанії знаходиться понад 3 тисячі одиниць рухомого складу, з яких дві з половиною тисячі вагонів — власний парк, що складається з універсальних напіввагонів та спеціалізованого рухомого складу (обкатишевозів)”.

Також до самого 2020 до України ввозилися списані залізничні вагони з Росії. Росіяни вкладали величезні кошти в оновлення свого вагонного парку, а старі вагони продавали Україні. Купували наші великі перевізники, включаючи аграріїв та видобувачів руди, — їм було вигідніше експлуатувати вбиті вагони, ніж будувати нові. Зокрема, в Україну заїхали зерновози, збудовані з 1975 по 1991 роки.

У 2020 році профільна асоціація “Укрметалургпром” назвала цифру 89 тисяч одиниць вагонів усіх типів. На той час це майже було еквівалентно вагонному парку самої “Укрзалізниці”.

Навряд чи метою купівлі “Трансгарант Україна” був вхід до логістичного бізнесу. Нагадаю, що “Інвестиційний капітал Україна” — фінансова група. Її профіль — цінні папери, інвестиції та надання кадрів для управління державою. Швидше за все, ICU надавала послуги “очищення”, щоби великий промисловий покупець купив уже юридично “чисті”, “українські” вагони. Хто міг бути покупцем, я не знаю. Ймовірно, що це структури Ріната Ахметова, адже в попередні роки “Трансгарант Україна” керувала не лише вагонами Лебедєва, а й вагонами групи “Метінвест”.

Що до ICU, нехай співробітництво з росіянами і не було злочином, — але воно було публічно неприйнятним. Вже сталися анексія Криму та АТО. Втім, це не зупинило ICU. До речі, це не єдиний випадок, коли група співпрацювала з росіянами, зокрема, на користь Петра Порошенка.

 

Існує друга версія походження вагонів, також дуже правдоподібна. ICU купила у росіян “Трансгарант Україна” із вагонами. Можливо, це був той вагонний парк, який ЄБРР відсудив у Павла Лебедєва. “Трансгарант Україна” і раніше керував вагонами ЄБРР.

У новині за цим посиланням йдеться, що ICU розглядала спільний бізнес з ЄБРР на базі вагонів, які банк відібрав у Лебедєва.

Доволі легко вигадати юридичну конструкцію, за якою вагони могли опинитися на балансі “Трансгарант Україна”. Наприклад, це міг бути фінансовий лізинг. Цілком можливо, що ICU викупило у ЄБРР вагони, а потім перепродало компанію разом із вагонами.

 

Третя версія — ICU купила у росіян “Трансгарант Україна”, а на її баланс могли загнати не лише російські, а і українські вагони, які продавала “Укрзалізниця”.

У 2018-2020 “Укрзалізниця” масово розпродавала старі вагони через Prozorro.Продажі. Продавали фактично як металобрухт за дуже низькими цінами. Що потрапило до нових власників насправді, ніхто вже не дізнається. Не виключено, що “наліво” могла піти здорова частина вагонного парку УЗ. Але це, звісно, припущення.

 

‼️

Підсумую всі три версії. ICU купила у росіян “Трансгарант Україна” з вагонами. Водночас фінансова група з Києва увійшла до топ-5 власників приватних вагонних парків.

ICU ліквідував “Трансгарант Україна” у січні 2021 року. Куди подівся вагонний парк, невідомо. Однак за тією ж адресою, за якою працювала компанія, продовжує існувати ціла група логістичних компаній, у тому числі “Рейл Лоджістікс” та “Логістор Україна”. Кому вони належать та кому надають послуги, невідомо.

Що відбувалося за ті два роки, приховане комерційною таємницею. ICU фігурував у матеріалах ЗМІ про те, як найбільші компанії України ввозять списані російські вагони через Естонію. Цитата: “Ще близько 1000 вагонів із простроченим періодом експлуатації сконцентрувала так звана “Група Трансгарант” або група Тетянича-Пасенюка через компанії “Рейл” Інвестментс “, “Інвест Агро Капітал” і “Рейл Інжиніринг”. Батько дружини Тетянича, Тетяни, Валерій Волков, з 5 лютого 2015 року до 27 травня 2020 року працював генеральним директором російської компанії ТОВ “Ростоввагонпром”. Група також завозила російські б/ушні вагони через Естонію, створивши там дочірнє підприємство LOGISTOR AS, що дозволяє формально приховувати російське походження вагонів”.

Персонал “Трансгарант Україна” після купівлі нікуди не подівся. За адресою Ділова, 5, корпус 2 у Києві розташовувалися водночас кілька логістичних компаній — наприклад, “Рейл Лоджістікс”, “Логістор Україна”. Можливо, бізнес досі працює.

⏬⏬⏬

Події 2014-2020 років мали жахливі наслідки для “Укрзалізниці”. Держкомпанія перестала бути монополістом з залізничних перевезень, і відтоді повільно повзе на цвинтар. Частка вагонів УЗ у вантажних перевезеннях України стрімко падала: 2018 — 47%, 2019 — 37%, 2020 — 21%. Нагадаю, станом на літо 2020 звучала шокуюча цифра 19%. Якою вона є зараз, не знаю.

Чи могло це статися “випадково”? З одного боку, “Укрзалізниця” забороняла ввезення вагонів із РФ і обмежувала термін їхньої експлуатації. З іншого боку, все відбувалося якось дивно.

Якщо володіти приватним вагонним парком — це не злочин, то безконтрольне ввезення в Україну списаних російських вагонів та розпродаж вагонів “Укрзалізниці” були неможливі без рішень конкретних осіб у центральній владі.

Розслідування вагонних схем не було. Що вкотре свідчить про недоторканність ICU. Але це — не назавжди.