Глобальний Інтернет-форум 2012 в Стокгольмі — уроки для України

Хочу поділитись з читачами “Української правди” і всього УАнету думками, які висловлювались та обговорювались на Форумі.

Про подію

Швеція влаштувала неймовірно масштабну подію — понад 300 учасників запрошені з найбільш віддалених куточків світу. ЄС, США, Латинська Америка, Африка, Близький Схід, Азія, Китай, Японія, Східна Європа, — були представлені практично всі країни світу. Також приїхали представники міжнародних організацій — the UN, EU, Counicl of Europe, OSCE, NATO. Учасники — політики, журналісти, бізнесмени, Інтернет-експерти, програмісти, юристи, блогери, представники громадських організацій.

На відкритті конференції Міністр іноземних справ Швеції Карл Більдт сказав: “Хоча шведи і не є нацією, яка придумала Інтернет, однак ми відчуваємо особисту відповідальність за розвиток Всесвітньої мережі”. Шкода, але складно уявити, щоб український уряд відчував відповідальність за розвиток Інтернету у світі.

Шведи довго думали над назвою конференції. Приблизний переклад назви — “Свобода в Інтернеті заради глобального розвитку”. Таке формулювання дозволило залучити максимально широку аудиторію. У назві спеціально відмовились від слів “security”, “freedom of speech”, “human rights”, — слова, які діють, як червона ганчірка, на деякі країни.

А от проти “глобального розвитку” і “свободи в Інтернеті” не виступає ніхто. Лишається тільки наповнити ці категорії спільним значенням.

Політики Інтернет-епохи

Формат події простий: 2 дні тривають “панелі”. Є модератор і 4-5 сильних експерти, які сидять на диванчику й обговорюють задану тему. Аудиторія може задавати питання. Також йде пряма відео-трансляція в мережу і приймаються питання з Twitter.

На конференції обговорювали не “конкретні кейси” і “практичні приклади”, а такі фундаментальні речі як “права людини”, “свобода слова”, “міжнародна безпека”, “захист персональних даних”.

Я був вражений, оскільки ніколи раніше не бачив стількох політиків, яким за 40-50 років, і які справді чудово розбираються в Інтернет-технологіях. Той же Карл Більдт вже давно веде свій Twitter. І це один зі зразкових прикладів того, як взагалі має виглядати твіттер-канал політика.

Інтернет — новий центр у міжнародній риториці

Якщо у 1990-х і 2000-х роках з вуст політиків на конференціях частіше звучали такі слова, як “безпека”, “роззброєння”, “економічне співробітництво”, “міжкультурний діалог”, то приклад конференції в Стокгольмі показав, що Інтернет — новий центр ваги у міжнародній риториці.

Сучасні політики починають все більше розглядати проблеми через призму Інтернету, технологій та можливостей покращення ситуації через інновації. Пам'ятаю кінець 90-х років, коли Інтернет як в усьому світі, так і в Україні, був іграшкою в руках програмістів.

Тепер же з вуст світових лідерів лунають слова: “Нам потрібно більше слухати, що говорять люди у Twitter i Facebook” або “Право на швидке, якісне підключення до Інтернет — це невід'ємне право кожної людини на планеті”, “Кожні 10% проникнення Інтернету в країні дають 1% росту ВВП”.

Раптом світові лідери одностайно повернули голови у бік Інтернет-технологій. Барак Обама виграє вибори 2008 завдяки Інтернету. У країнах Близького Сходу з допомогою Інтернету відбувається Арабська весна. Бідні регіони Африки й Азії вирішують проблеми охорони здоров'я, торгівлі, кредитування завдяки смартфонам, підключеним до мережі. Інтернет змінює все, з чим має справу, і це вже давно не іграшка сотні програмістів.

І, що цікаво, все тільки починається. Людство знаходиться на самому початку освоєння Інтернет-технологій. На планеті мешкає близько 7 мільярдів людей. В мережі — лише 2,2 мільярди, більшість з яких підключились недавно. Тому поки що Інтернет — це як великий дитячий садок. Море можливостей, мало регуляцій, практично немає правил. Когось Інтернет вже зробив мільярдером, когось — президентом, комусь коштував життя.

Ось чому в найближчі роки Інтернет буде темою №1 у порядку денному міжнародної політики. І ось чому розвинені країни світу — США, ЄС, Японія, Китай, — докладають надзусиль, щоб через міжнародні конференції, міжнародні документи, організації встановити вигідні для себе правила гри в Інтернеті у ХХІ столітті, так як вони це робили у питаннях озброєння і безпеки у ХХ столітті.

Технології подвійного призначення

Що робити з країнами, де порушуються права людини? Представник Сирії задав гостре питання представникові шведської компанії Ericsson: “Ваші технології забезпечують мобільний зв'язок в Сирії. Але уряд Сирії використовує ці самі технології, щоб відстежувати і вбивати громадських активістів. Хто за це несе відповідальність?”.

Представник Ericsson Elaine Weidman відповіла, що її компанія не робить нічого протизаконного — вона постачає класичне обладнання для 3g, 4g, GSM зв'язку, точно таке, як і в усі інші країни світу. На що хлопець зауважив, що вбитим від цього ніяк не легше.

Цей діалог ілюструє велику проблему етичного характеру. Як має поводити себе світовий бізнес? Взагалі не виходити на ринки авторитарних держав і тримати руки чистими? Чи виходити і поводити себе повністю відповідно до місцевого законодавства? Чи шукати середину і йти шляхом компромісів?

Член Європарламенту Marietje Schaake запропонувала затвердити міжнародний документ, який би регулював торгівлю технологіями “подвійного призначення”. Вона зауважила: “В ЄС ми маємо чіткі правила щодо торгівлі навіть найменшими дрібницями, такими як сорти огірків і яблук. І не маємо правил торгівлі Інтернет-технологіями, від яких залежить життя людей. Це нонсенс.”

Цензура в Інтернеті

Інша проблема — це свобода слова в Інтернеті. У деяких країнах, наприклад, у В'єтнамі можна цілком реально потрапити у в'язницю за пост в блог або Facebook. Навіть якщо ти просто висловлюєш свою думку. Карається навіть обґрунтована критика влади.

Anja Kovacs з Індії (Centre for Internet and society) навела протилежний приклад. Вона розповіла, що в Індії досить поширена цензура в Інтернеті, яку проводить уряд. Однак ця цензура має значний рівень підтримки у населення.

Індія дуже різноманітна країна. Тут мешкає величезна кількість народностей, релігійних і етнічних груп. Якби не урядова цензура в Інтернеті, яка не дає розвиватись конфліктам в онлайні, то в реальному світі постійно б спалахували сутички.

Їжа чи свобода?

Один із представників Африки гостро зауважив: “Ось ми тут обговорюємо високі матерії, доступ в Інтернет, а у багатьох людей в Африці немає просто нормальної їжі”. На що інший представник Африки, з Тунісу, відповів: “Ви знаєте, без свободи слова в Інтернеті я не можу сказати, хто краде мою їжу”. Актуально і для України.

Боротьба з бідністю

На конференції Інтернет розглядався як один зі способів боротьби з бідністю. В Африці смартфони з доступом в Інтернет з'являються у місцях, де не вистачає води, їжі, одягу, ліків, де немає навіть електрики (!). Але люди знаходять способи заряджати свої телефони у спеціальних точках (наприклад, у сусідньому селі, де є електрика).

І потім використовують ці пристрої, наприклад, щоб дізнатися, де в дану мить є потреба у їх продукції — куди поїхати продати вирощені продукти. Або щоб здійснювати мікроплатежі, отримувати банківські, медичні послуги. Буває, що в селі є тільки один смартфон і одна грамотна людина, яка допомагає всім читати й відправляти мейли.

На конференції зауважили, що навчити неграмотних людей у країнах третього світу користуватись Інтернетом складно. Потрібно спочатку навчити їх читати рідною мовою, далі навчити їх основам англійської (адже в Інтернеті більшість фундаментальних, корисних речей мають англомовний інтерфейс), а лише потім — основам Інтернет-технологій. І це не просто. Однак все ж люди прагнуть вчитись, оскільки бачать, як це може покращити їх життя.

Незабаром планету чекає зовсім інший Інтернет. Не з 2 мільярдами користувачів з переважно розвинених країн світу, а з 5-6 мільярдами користувачів з усіх куточків світу. До того ж, основним пристроєм для доступу буде не комп'ютер, а смартфон або планшет.

Проблеми бізнесу

Цікаву історію розповів індус, керівник міжнародної ІТ-компанії. У них були два великі R&D (дослідницькі) офіси — в США і в Індії. І одного дня Митна служба Індії оштрафувала на велику суму цю компанію і ледь не посадила керівника до в'язниці. Виявилось, що проблема — в FTP-серверах. Митна служба вважала, що інформація, яку завантажують працівники індійського офісу на FTP-сервери компанії в США, перетинає кордон Індії без сплати мита, а це є порушенням закону.

Довелося індусу закрити свій офіс в Індії. Історія нагадує ситуацію з бізнесом Prostoprint українця Дениса Олейникова, який махнув рукою на українську владу й вирішив вести свій бізнес і створювати робочі місця за кордоном.

На противагу цим двом історіям, я згадаю цікавий факт: в США Інтернет-магазини вже давно мають суттєві податкові пільги, які неймовірно підштовхнули розвиток електронної торгівлі в Штатах і зробили американські компанії світовими лідерами в електронній комерції.

Війни майбутнього

Важливі проблеми — онлайн-безпека і приватність. Як держава може захистити себе від хакерських атак?

Алек Росс, радник з питань інновацій Держсекретаря США Хілларі Клінтон, зокрема, зауважив, що конфлікти майбутнього будуть зовсім не схожі на ті, що ми бачили в минулому. Так, конфлікт може відбуватись не між державами, а, наприклад, між державою і міжнародною групою хакерів-однодумців.

Якщо додати сюди ще інтереси транснаціональних корпорацій, деякі з яких за масштабами і бюджетами навіть більші, ніж, власне, держави, то ситуація стає взагалі заплутаною.

Проблема юрисдикцій

За яким правом вирішувати Інтернет-суперечки? Наприклад, у Facebook є класичний TOS — Terms of service (Правила й умови надання сервісу), з якими погоджуються користувачі мережі при реєстрації. Але водночас сервери Facebook можуть бути розташовані по всьому світу, а доменне ім'я зареєстроване в США.

Якщо італієць, користуючись sim-картою іспанської компанії і будучи в роумінгу на території Бельгії завантажив на американський Facebook фотографії, захищені копірайтом в Бразилії, за правом якої країни вирішувати всю цю історію?

Абсурдність централізованих дій

Один з учасників конференції іронічно зауважив, що у проблемі свободи в Інтернеті — є ще велике питання, чию свободу уряди країн зібралися захищати. І від кого.

Адже у багатьох випадках свободу, власне, від самих урядів і потрібно захищати. І робити це мають звичайні люди, кожен самостійно або координуючись з однодумцями. Один із програмістів в аудиторії сказав: “Я хакер. У кращому розумінні цього слова. Я людина, яка давно і глибокого розбирається в Інтернет-технологіях. І мені дивно вас слухати. Інтернет виріс на принципах децентралізації і саморегуляції. Ви ж, навпаки, зібрались тут і обговорюєте, як уряди можуть скоординувати свої зусилля, щоб централізовано і акуратно охороняти свободу в Інтернеті. Ваші кроки, по суті, суперечать фундаментальним основам мережі.”

Термінологія

Ще одна світова проблема — це термінологія. Наприклад, що розуміти під поняттям “Інтернет-безпека”?

Представник Китаю висловив гостру ремарку: “Ви тут обговорюєте питання Інтернет-безпеки. І схоже, що Захід вважає, ніби весь світ однаково інтерпретує термін “Інтернет-безпека”. У нас в Китаї проблемам Інтернет-безпеки також приділяється велика увага, але ми під цим поняттям розуміємо абсолютно інше. Не забувайте, що Китай має право вето в Раді безпеки ООН. And China is watching you”, — прозвучало, як погроза.

Не рахуватися з Китаєм Захід на може, як і з багатьма іншими потужними країнами, які мають свої погляди на розвиток Інтернету. Найближче десятиліття ми побачимо гарячі переговори держав, які намагатимуться налагодити співпрацю в Інтернеті і потребуватимуть однакового трактування базових понять.

Спецслужби й Інтернет

Окрема тема — це роль спецслужб в регулюванні Інтернету. Представник одного з провайдерів розповів, що співробітники провайдера можуть на свій розсуд вирішувати, чи видавати спецслужбам інформацію про користувачів без рішення суду.

“Уявіть собі ситуацію, що до нас звертаються спецслужби, які розшукують викрадену дитину. І є підозрюваний. Рахунок йде на години, і немає часу чекати рішення суду. У таких ситуаціях ми беремо на себе відповідальність і можемо видати інформацію”.

Далі зав'язалась гаряча дискусія про те, хто відповідатиме, якщо співробітник помилиться і видасть спецслужбам без суду інформацію про невинну людину, яка в результаті постраждає.

Чи є доступ в Інтернет правом людини?

Людям, які вивчали міжнародне право, буде цікаво, що деякі учасники конференції наполягали на включенні права на доступ в Інтернет до переліку невід'ємних прав людини.

“Думаю, якби Елеонора Рузвель, виступаючи у 1948 році в ООН згадала Інтернет поряд з іншими невід'ємними правами людини, це було б цілком доречно”, — заявив один з учасників. Між тим, деякі Twitter-користувачі зауважили, що в Декларації є право людини на свободу слова, а право на доступ в Інтернет скоріше варто віднести до сфери прав громадянина, а не прав людини.

Високий рівень Інтернет-грамотності

Варто оцінити високий рівень культури дискусії, прийнятий на Заході. Уявіть собі, шведи запросили у свою країну представників Сирії, Китаю й інших країн, які отримали можливість задати високопосадовцям Європи дуже не зручні й гострі питання. І політики були змушені вести діалог, відповідати, знаходити потрібні слова.

Окрім Карла Більдта, на конференції виступали ще кілька міністрів — міністр міжнародного розвитку та співпраці Gunilla Carlsson та міністр інформаційних технологій і енергетики Anna-Katrin Hatt, обидві пані чудово орієнтувались в Інтернет-технологіях.

Ввечері для учасників Форуму організували прийом в Сity Hall у тій самій залі, де проходять урочистості з нагоди вручення Нобелівських премій. В City Hall виступили мер Стокгольма Mr. Sten Nordin і керівник Ericsson Hans Vestberg. Все це свідчить про високий рівень важливості, з якою Швеція ставиться до розвитку Інтернету.

Сподобались слова керівника Ericsson: “Everything that can benefit from connectivity in future, will be connected”. У компанії Ericsson, до речі, є ціла концепція, яка називається The Internet of things. На практиці це означає нові можливості, які відкриваються від підключення до Інтернету речей, що нас оточують.

Наприклад, холодильник, який може замовляти сам через Інтернет їжу, коли вона закінчується на поличці. Або автомобілі, які самі прокладають маршрут, керують, об'їжджають пробки, економлять бензин, замовляють змінні деталі, перевіривши ціни в Інтернет-магазинах.

Сподобалась порада міністра Карла Більдта: “Суспільство виграє від створення мереж (networked society). Чим більше мереж ми створимо, тим краще”.

Український контекст

Кілька думок щодо України. На фоні дискусій, які велись цими днями у Швеції, Україна виглядає неоднозначно. З одного боку, у нас високі темпи розвитку Інтернету, росте інфраструктура, зростає кількість користувачів.

З іншого боку, ми бачимо перші спроби влади втрутитися в Інтернет-сферу: закриття Ex.ua, конфлікт з Prostoprint, Rozetka.ua — це лише перші паростки. Проблеми свободи слова в Інтернеті, приватності, нюансів юрисдикції, роботи спецслужб у нас тільки починають обговорюватись, — актуальність ще низька.

Поки що УАнет сам дає собі раду в цих питаннях, і влада сюди не втручається. Український Інтернет і влада — це два різні світи. І якщо УАнет про владу знає майже все, то влада тільки починає з подивом УАнет взагалі помічати.

Дівчина з Росії, наприклад, розповіла, що там є проблема, коли провладні сили цілеспрямовано ведуть пропаганду в коментарях в Інтернет-виданнях. Про провладі сили в українському Інтернеті я взагалі не чув.

Таке враження, що УАнет, а не владні кабінети, зараз якраз і є місцем максимальної концентрації адекватних, інтелектуальних людей. І якщо у нас і є громадянське суспільство, то значна його частина сконцентрована саме в Інтернеті. До речі, в одній з країн опозиція нещодавно принесла на акцію протесту прапор... Facebook (!).

Думаю, що Facebook, Twitter, а також сучасні УАнет-сайти, які відрізняються інтелігентністю, нестандартним мисленням, потягом до інновацій і їх відвідувачі, — стануть головним чинником змін в Україні в найближчі роки. Як у політичному, так і в економічному і культурному житті. Зміна еліт в Україні відбудеться завдяки УАнету, а нові еліти вмітимуть і хотітимуть використовувати Інтернет задля суспільного розвитку.

Сергій ДАНИЛЕНКО