Кількість звернень, що подаються до Європейського суду з прав людини проти України, останнім часом значно зростає. Українські громадяни далеко не завжди вважають, що судова система України здатна виносити справедливі рішення за їхніми справами. Саме тому люди шукають захисту своїх порушених прав у міжнародній судовій установі, що працює, м’яко кажучи, за іншими принципами, ніж українське правосуддя.

З іншого боку, Європейський суд з прав людини розпочав використовуватися окремими — не найбіднішими — громадянами України як інструмент у політичній боротьбі, елемент тиску на опонента. Безперечно, колишні власники “Криворіжсталі” Ринат Ахметов та Віктор Пінчук свого часу були не в захваті від позбавлення їх прав на щойно приватизований металургійний гігант. Однак, будучи частиною української політичної системи, пани олігархи навряд чи розраховують (хоча не виключаємо спроб) на повернення втраченого комплексу у власність, або на компенсацію своїх збитків внаслідок реприватизації “Криворіжсталі”. І річ тут не стільки в правовій позиції, викладеній в заяві. І не в тому, що Європейський суд не розглядає спори про право та не може визнати власника об’єкту (про це, до речі, і не просять заявники).

Скоріш за все, пани Ахметов та Пінчук намагаються одержати значні політичні дивіденди та козирі в подальшій боротьбі, а можливо, і набагато більше. Спробуємо розібратися.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Європейський суд в першу чергу аналізує наведенні заявником факти порушення державою — учасницею Конвенції, а точніше її компетентними органами, визначених та гарантованих Конвенцією та протоколами до неї прав та свобод особи, в тому числі і юридичної.

За наслідками розгляду заяви потерпілої особи Європейський суд має встановити: чи були порушені права такої особи і які саме? Якщо факт порушення права чи прав особи буде підтвердженний, країна-учасниця Конвенції зобов'язується виплатити встановлене Європейським судом відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника у справі — так звану сатисфакцію, та вжити заходів щодо відновлення порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в національних судових органах.

Зокрема, на застосуванні останнього заходу наголошується в Рекомендації №R (2000) Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини.

Згаданим документом встановлено, що практика Комітету міністрів у здійсненні нагляду за виконанням рішень Європейського суду показує, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum (повернення сторін до попереднього стану, що існував до порушення).

Якщо гіпотетично допустити варіант все ж таки прийняття Європейським судом рішення на користь панів олігархів, напрошується логічне питання, як далі воно може бути використане в Україні? Навряд чи власників Індустріального Фінансового Консорціуму “Інвестиційно-металургійний Союз” цікавить сатисфакція, оскільки потрібно не забувати, що внесенні за “Криворіжсталь” кошти держава їм повернула. Можливо, їхня мета більш далекоглядніша і націлена на перспективу.

Безперечно, пани Ахметов та Пінчук не зможуть використати Європейський суд задля скасування невигідних та незручних для них рішень національних судів. Це обумовлено тим, що Європейський суд не уповноважений переглядати чи скасовувати судові рішення, ухвалені національними судовими органами (див. рішення Європейського суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123-03, параграф 43, 6 грудня 2007), на чому також наголошує Вищий господарський суд України.

Можливо, вони шукають інші шляхи, які б дозволили реанімувати вже вирішенні не на їх користь судові спори довкола “Криворіжсталі”. А чи є така можливість в юридичному контексті?

Проаналізувавши норми Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, ми можемо побачити, що закон надає право особі оскаржувати до Верховного Суду України судові рішення у випадку, зокрема, визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Безумовно, як вже зазначалося вище, Європейський суд з прав людини якраз і є міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана державою Україна в силу ратифікації Конвенції.

Виходячи з практики Європейського суду, судове рішення, ухвалене національним судовим органом, може бути визнано Європейським судом доказом наявності порушення країною — учасницею прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції, або в протоколах до неї.

З ухваленням Європейським судом рішення, в якому буде встановлено порушення права заявника внаслідок ухвалення судового акту, що порушує положення Конвенції, у згаданих олігархів виникне формальна підстава для звернення до Верховного Суду Україну з клопотанням про перегляд таких судових рішень.

Чим вам не остання соломинка, яка дає надію “поламати” судові рішення і перемогти в цьому принциповому протистоянні олігархів?

Не слід також забувати, що внаслідок ратифікації Конвенції Україна визнає на своїй території дію приписів Конвенції — в тому числі тих, які стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Крім того, стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. З чого слідує, що українські суди мають застосовувати рішення та ухвали Європейського суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Узагальнено це говорить про те, що рішення Європейського суду, в тому числі і факти, встановлені в них, є обов’язковими для українських судових органів.

Тому Європейський суд, встановивши, приміром, факт протиправного позбавлення державою Україна панів олігархів куска пирога під назвою “Криворіжсталь”, цілком ймовірно може дати старт для початку нової компанії з його повернення.

А далі хтозна, в чий бік переважать шальки терезів сліпої богині Феміди? Не виключено, що юридична можливість перегляду деяких судових рішень, буде використовуватися для політичного шантажу. Але не забуваємо, що описаний перебіг подій лише можливий за умови ухвалення Європейським судом рішення не на користь України.

Що ж до змісту самої заяви, то особливу увагу, на думку автора, заявник приділив скарзі щодо порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо протиправного позбавлення його права власності на 93,02% акцій ВАТ “Криворіжсталь”.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи з коментованої статті, позбавлення майна може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. справа “Брумареску проти Румунії” [GC], №28342-95, CEDH 1999-XII). Європейський суд наголошує, що під час втручання необхідно дотримуватися “справедливої рівноваги” між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі Pressos Compania Naviera S.A. та інші проти Бельгії” від 20 листопада 1995). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар. Європейський суд нагадує, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу покладатиметься особистий і надмірний тягар.

З огляду на вказане, для доведення факту протиправного позбавлення майна, тобто порушення норми Конвенції, консорціум “Інвестиційно-металургійний союз” має надати достатні докази та переконати Європейський суд в тому, що вилучення з його власності пакету акцій “Криворіжсталі” було вчинене з порушенням законодавства України та призвело до надмірного тягаря, пов’язаного з поверненням акцій в державну власність. Зауважимо, що зробити це буде доволі непросто, оскільки вилучення у заявника пакету акцій здійснювалося на підставі судового акта, який набув юридичної чинності і не скасований, окрім того, з поверненням державою коштів, сплачених заявником за їх придбання.

Автор — почесний президент

юридичної компанії Jurimex.