З великої хмари — малий дощ

Перед станцією варшавського метро “Центр” пританцьовує “привид комунізму”. Він тримає в руках телевізор, обліплений червоними прапорцями та портретами Лєніна. Обплетений бинтами юнак пускає з нього “в ефір” одну й ту саму мелодію зі словами: “Ти мене ненавидиш”. Того ж дня польське приватне телебачення Polsat запускає ролик: “Янукович у Польщі!”. Однак, судячи з реакції польського суспільства, дводенний візит лідера найбільшого східного сусіда Польщі викликав менший інтерес, ніж чергова відмова російської влади винести з Мавзолею та поховати вождя світової революції.

Тривалі збори

“З великої хмари — малий дощ”: саме так можна розцінити медіальний ефект відвідин українського президента. Винна в цьому передусім українська сторона: візит кілька разів відкладали, Київ до останнього дня затримував затвердження програми. Тому навіть зацікавлені цією подією журналісти не могли спланувати повноцінного висвітлення перебування Януковича над Віслою. Про те, що делегація з України має намір побувати ще й у Гданську, польським медіа стало відомо лише в перший день відвідин. Журналіст-міжнародник із тижневика Newsweek Polska Міхал Кацевіч пояснює: “З організацією візиту Канцелярія президента Польщі мала клопоти. Тож про приїзд Януковича мало хто знав. А хто був поінформований, вважав, що запізнілий візит нічого нового не принесе. Ми досі не знаємо, як ставитися до Януковича: позитивно чи негативно”. Усі ці чинники склалися докупи і, як наслідок — у новинах польського Першого телеканала повідомлення про візит з’явилося на 15-й хвилині вечірніх новин, а щоденна Gazeta Wyborcza, яка завжди подавала прихильні до України матеріали, присвятила цій події півшпальти на 6-й сторінці, на половині якої були уривки з уже надрукованого інтерв’ю з Януковичем.

Уїдливі польські журналісти підрахували, що перед Варшавою Янукович на посаді президента відвідав 25 столиць, щоб зрозуміти: на захід від Польщі навряд чи хтось уже вірить в обіцянки провести швидкі реформи, виконати всі вимоги для вступу України в зону вільної торгівлі, здобуття асоціативного членства в Євросоюзі та скасування візового режиму з ЄС. Саме на просування цих питань розраховує офіційний Київ від головування Польщі в ЄС у другій половині цього року.

Здавалося, Україна поставилася до візиту з усією серйозністю. Янукович привіз із собою до Варшави делегацію зі 166 осіб, серед яких: міністри, губернатори, представники великого бізнесу. У польській столиці президент штампував заяложені “стратегічний партнер”, “наш адвокат у Європі” та інші милі речі.

Несподіваний “друг” Януковича Броніслав Коморовський (так його назвав наш керманич) і справді пообіцяв сприяння, пояснюючи, що “нам усім від цього буде краще”. Однак озвучене коло проблем ризикує залишитися на папері.

Прийом у “друга”

Після підписання двох документів — Дорожньої карти на 2011—2012 роки та Меморандуму про співробітництво між Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України, Польським агентством інформації та іноземних інвестицій та Польсько-українською господарською палатою — президенти дали щось подібне до прес-конференції. “Сценарій” передбачав лише по два запитання від українських та польських журналістів (загалом акредитовано їх було близько сотні). Але з-поміж українських видань поставити запитання дозволили чомусь лише журналістам “Известия” і “Комсомольская правда”. Не дивно, що найадекватніше запитання стосувалося переслідування представників опозиції в Україні, прозвучало з вуст польської тележурналістки українського походження Марії Степан. Відповідь Януковича звучала так: “У вас однобічна інформація. Я знаю лише про дві кримінальні справи (насправді їх 18. — Ред.)”. (Наступного дня Янукович продовжить цю тезу, розповівши полякам про “корупціонерів, які під прикриттям захисту демократії брешуть без совісті”.)

Поспілкувавшись із пресою, очільники держав поїхали покладати квіти до монументу Невідомому солдатові. Цей жест деякі сприйняли як архаїзм: поміж собою варшав’яни називають його “Пам’ятник сплячим”, через “спання” Червоної армії влітку 1944-го на правому березі Вісли, доки німці не потопили у крові Варшавське повстання. Наступного дня Янукович покладе квіти уже жертвам комуністичного режиму — полеглим у повстанні 1970 року гданським суднобудівникам. Опісля цього український президент зустрівся за зачиненими дверима з прем’єром Польщі Дональдом Туском, головами двох палат парламенту та подивився, як будується столичний Національний стадіон до Євро-2012. На вечерю його чекала вишукана кухня — Броніслав Коморовський має шляхетне походження і не боїться акцентувати на цьому. На ранок він обдарував українського президента парою гуцульських коней з місцевого племзаводу, за визначенням Коморовського, “подарунком настільки польським, як і українським”.
Ось такі практичні результати візиту.

“Як колишній менеджер...”

Перед початком 10-го польсько-українського економічного форуму в будівлі Варшавської фондової біржі з’являється почет Януковича: прогулюється “друга людина над Дніпром”... Сергій Льовочкін, як вже встигла охрестити його Gazeta Wyborcza, цілується із присутніми Дмитро Табачник. Трохи пізніше проплив сам Янукович з купою охоронців (польські журналісти не втрималися і назвали їх “горилами”). Його функція — проїхатися ескалатором до дзвона біржі й задзвонити, сигналізуючи, що українські бізнесмени “прийшли надовго”. Після закінчення форуму деякі з них, із найбільш “підприємницькими” обличчями, безпардонно полізуть на трибуну фотографуватися.

Чимало оглядачів запитували себе: чому має слугувати цей візит, якою є його основна мета? “Я, як колишній менеджер, знаю: варто бізнесу створити відповідні умови, і він піде на запах грошей”, — відкрив таємницю Віктор Федорович. Гроші стали основною темою перемовин Януковича з Коморовським: польські інвестиції в Україну; подовження нафтопроводу Одеса — Броди до Плоцька і Гданська заради створення євроазіатського енергетичного коридору; гідне проведення “цієї чудової події” (Євро-2012. — Ред.) тощо. Гуманітарна ж співпраця мала би полягати максимум у збільшенні обміну студентами (про створення спільного Східноєвропейського університету після одностороннього рішення українського міністра освіти Дмитра Табачника вийти з ініціативи вже ніхто не згадував).

Трибуни і кулуари

З офіційних виступів по-справжньому критичним щодо польсько-українських відносин був голос лише голови Торгово-економічної палати Польщі, екс-міністра економіки Яцека Пєхоти: “Україна в середовищі польських бізнесменів не має доброї опінії. Те, що зараз у цій залі польських підприємців менше, ніж українських, це підтверджує. У 2005 році було навпаки. Повсюдна корупція та бюрократія відлякують наших підприємців. Коли навіть Вища рада юстиції не хоче допомогти з поверненням ПДВ, жодне заохочення інвестицій не врятує, якщо наявний в Україні польський бізнес відраджуватиме вкладати кошти в вашу державу”. Пєхота застеріг Януковича від формальних реформ, оскільки у світі є певні бізнесові стандарти, які стосуватимуться й української економіки.

Янукович не сприйняв критики на свою адресу. Він за традицією переклав вину на “купку людей”, які “20 років обкрадали країну”. Про себе та про своє оточення президент сказав: “Ми все життя сповідували один принцип: казати і робити”. Водночас пообіцяв після “розпочатих 7 реформ взятися ще за 14”.

В кулуарах поляки були відвертішими. Більшість польських експертів, незалежно від політичної належності, налаштовані досить скептично до закликів “Уві...мкнути Україну”, форсувавши її “євроінтеграцію”.

“Якщо буде розвиватися лише олігархічна група, а малий і середній бізнес перебуватиме у стагнації, це не задовольнить українське суспільство, — переконаний Ян Пєкло, голова Фундації польсько-української співпраці (PAUCI). — Не можна відокремити демократію від економіки. Навіть якщо ваші олігархи приходитимуть сюди і викуповуватимуть підприємства, за нинішніми українськими чи російськими стандартами вони довго не витримають: за порушення прав працівників їх штрафуватимуть і змушуватимуть прийняти європейські правила”.

Більш категорична Анна Костшева, заступниця директора департаменту Східної Європи МЗС Польщі: “Євросоюз не допустить ніколи ані угоди про асоційоване членство, ані безвізового режиму, якщо громадянські права в Україні порушуватимуться. Вже зараз надходять різні сигнали, зокрема про неприйняття Верховною Ра­­дою пакета антикорупційних законів. Якщо тест на асоційоване членство Україна не пройде, це буде сигнал до іншого трактування влади в Україні, інших грошей на кредитування, інший рівень відносин”.

“Те, що відбувається нині в Україні, не до вподоби не лише Польщі, — зауважив Мирон Сич, депутат Сейму від правлячої партії “Громадянська платформа”. — Про це говорять також у Брюсселі. Самих розмов про реформи недостатньо. Адже сучасна Європа — це Європа сильних регіонів. Якщо не буде проведено децентралізації держави, якщо регіони не отримають реальних засобів до самоврядування, відразу стане зрозумілою реальність намірів української влади”.

Із вуст представників польської влади публічно не прозвучало жодної критики на адресу Януковича і К°. Варшава замість об’єктивної оцінки політики українського президента прийняла його правила гри.

Безкомпромісну критику міг дозволити собі лише голова Європарламенту поляк Єжи Бузек, який обурився згортанням свобод в Україні, за що одразу був торпедований послом України при ЄС Костянтином Єлісєєвим: “Я не хотів би бачити євроінтеграцію України заручником емоцій”.

Розмова з глухими

Утім, було би надто просто стверджувати, що в загостренні українсько-польських відносин винна лише українська сторона. Зрештою, жодного нового критичного зауваження не пролунало. Як, на жаль, і конкретних пропозицій щодо налагодження містків між Україною і “польськими воротами” в ЄС.

Польська інтелектуальна еліта не сприймає “реактивації” відносин з Україною у нинішньому форматі. При цьому більшість втомилася від радикалізму лідера польської опозиції Ярослава Качинського, який повсюди бачить змову, продаж державних інтересів, спроби конституційного перевороту. Золота середина поки що на етапі розробки. На сьогодні в Польщі немає серйозної сили, яка б могла адекватно оцінити східну політику керівництва країни. В Польщі наразі немає кому донести до суспільства ризики, які постали перед країною, що опинилася під впливом Кремля. Польські інтелектуали, яких роз’єднала смоленська катастрофа, не мають що протиставити угодівській політиці Туска і Коморовского щодо авторитарних режимів на Сході.

Тому виникають справедливі, але знайомі й неефективні докори. Вони лише зміцнюють думку нинішнього керівництва України, що “Захід їх не зрозуміє”. А отже, залишається дорога на Москву. Однак у кінці цієї дороги — “двополюсна Європа”. Захід намагатиметься будувати рай за охоронюваним периметром. “Російська” натомість потребуватиме нових ресурсів і нового образу зовнішнього ворога для утримування під контролем приєднаних територій. Адже корумпована економіка і неефективне централізоване управління не дають можливості забезпечити на цих територіях обіцяного добробуту. Тому можна очікувати, що і надалі, використовуючи енергетичний важіль, Росія корумпуватиме представників еліти країн ЄС, поступово знищуючи його як систему.

Українська, польська, німецька та інші європейські спільноти можуть не допустити такого розвитку подій. Необхідно об’єднати зусилля інтелектуалів і організацій, які підтримують європейський вибір України — як українських, так і європейських. Мета — розробити реалістичний план демократичних змін для України та знайти реальні важелі тиску на ключових представників українського істеблішменту.

Роман КАБАЧІЙ