Юрій Луценко: Якщо вибирати між тюрмою і втратою гідності, я обираю тюрму

Напередодні виголошення вироку Юрію Луценку залишалося сподівання на диво.

Це спровокували самі представники прокуратури, які несподівано запросили колишньому міністру менший термін увязнення, ніж передбачено його статтею — 4,5 роки за мінімальних семи.

Покарання до п'яти років дозволяло застосувати щодо Луценка статтю 75 Кримінального кодексу, якою звільняють від покарання “з випробуванням”. Тобто вже минулого понеділка він міг вийти на свободу...

Але замість цього Луценко із зали суду повернувся до Лук'янівського СІЗО.

Схоже, влада до останнього вагалася з вироком екс-міністру. Це враження підсилювалося тим, як судді перервали виголошення вердикту та взагалі залишили приміщення за мить до того, як присудили Луценку чотири роки.

Луценка ув'язнено за нарахування пенсії водію та виділення йому квартири, а також за витрачання бюджетних коштів на святкування дня міліції.

Це виглядає знущанням на фоні нинішніх зловживань влади. І майже ніхто не пригадує іншу історію, як після перемоги Януковича, в травні 2010 році прямо в залі суду прокурор відмовився від обвинувачення екс-міністра транспорту (і, до речі, екс-соратника Луценка по Соцпартії) Миколи Рудьковського.

Рудьковський так само витрачав державні гроші, але навіть не на водія, а в своє задоволення — на чартер до Парижа із коханою жінкою ціною 80 тисяч доларів. Він так само проходив по пункту 5 статті 191 Кримінального кодексу і так само міг отримати від семи років тюрми...

Але замість цього Рудьковський тепер готується до виборів, тоді як Луценко — до етапу в колонію.

Сьогодні Юрій Луценко спілкується із зовнішнім світом за допомогою листування.

Його попередні послання на волю оцінив Юрій Андрухович. “...Луценко виявився гігантом публіцистики. Тюрма проявила в ньому літературний талант”, — сказав письменник про свого тезку.

Це інтерв'ю “Українській правді” Юрій Луценко також дав у письмовому вигляді. Тобто це, фактично — і є його публіцистика, розбавлена нашими запитаннями.

- Пане Юрію, чому, за вашою інформацією, суддя перед виголошенням вироку вийшов з зали суду, перервавши читання вироку?

— Непевне, текст був “немножко по-дебильному написан” :). Якщо серйозно, то скоріш за все в тексті не було виправлено цифру років ув’язнення, яку погодили між адміністрацією президента та Генпрокуратурою.

Це ще раз підтвердило всім давно відому істину, що роль суду в Україні зводиться в таких процесах виключно до декламаторських зусиль.

У Древньому Римі закон не дозволяв приймати суду свідчення рабів. Наївні римляни! Вони й подумати не могли, що власне суд може бути сформований із рабів!

- Які сподівання ви покладаєте на апеляцію?

— Для мене зрозуміло, що в нинішній політичній ситуації я не отримаю в Україні справедливого і об’єктивного суду. Але доводити свою невиновність я буду і перед апеляційним судом.

- Чи відомо, до якої колонії вас планують доправити?

— Наскільки я розумію, йдеться про колонію для колишніх службовців силових структур у Менському районі Чернігівської області.

- Ви остерігаєтеся переведення до колонії?

— Мені вже передали, що там мене чекають ті, хто отримав термін за матеріалами Служби внутрішньої безпеки МВС. Але розводити “плач Єремії” — не в моїх правилах.

- Як ви для себе пояснюєте, чому прокурор попросив санкцію “нижче нижчого”, що дозволяло припустити, що вам дадуть умовний термін?

— Не можу стверджувати напевне, але мені здається, що під тиском міжнародної та внутрішньої української критики політичних процесів команда Януковича прийняла рішення демонструвати пом’якшення: Тимошенко — 7 років, Луценко — 4, Іващенко — 3.

- Хтось намагався з вами домовитися перед вироком суду?

— Жодних контактів із Генпрокуратурою ні я, ні мій захист не мав. Але брехлива заява Рената Кузьміна, підхоплена Пшонкою про те, що я нібито частково визнав свою вину, була такою собі пропозицією прогнутися заради можливості умовного терміну. Такі оборудки для мене є неприйнятними.

Якщо вибирати між тюрмою і втратою гідності, я обираю тюрму. В своєму останньому слові я висловився достатньо зрозуміло.

- В день виголошення вироку стався епізод, на який багато хто звернув увагу. Ви плюнули в обличчя одному з прокурорів. Чому ви це зробили?

— Коли тобі пропонують поцілувати владу нижче спини за “гуманний термін”, іншої відповіді з-за ґрат я не знайшов. Взагалі, я навчився прощати дурням і боягузам. Але прощати агресивно-ентузіастичних падлюк я ще не навчився.

- Загалом, як ви оцінуєте вирок суду по справі?

— Я вважаю, що вирок є політично вмотивованим і не ґрунтується на показах свідків, експертів та документах у справі.

Всі до єдиного свідки підтвердили, що згідно з законом “Про держтаємницю”, заїхати на територію розвідки МВС може лише водій — працівник цієї розвідки. У функціональних обов’язках Приступлюка (водія Луценка) як оперуповноваженого — водія оперативної машини значиться два завдання: самостійний збір розвідувальної інформації та керування автомобілем.

Довідка МВС підтверджує, що автомобіль міністра є службово-оперативним.

Тим не менше, суд повторює вигадку Генпрокуратури, що водій міністра має оформлюватися в автогосподарстві, де немає жодного працівника із допуском до держтаємниці.

Добре, нехай навіть так. Будемо вважати, що держтаємниця в нашій країні ліквідована. Але жоден свідок не підтвердив, що саме Луценко дав вказівку оформити Приступлюка в підрозділ ДОС. Як же можна стверджувати, що таке призначення є результатом змови Луценка із Приступлюком?

Так само зі стелі Генпрокуратури взято висновки про винуватість по решті епізодів. “Партия сказала надо, судья Вовк ответил — “Есть!”. (Якщо когось цікавлять деталі — можна прочитати виступ у судових дебатах захисника Олексія Баганця, який каменя на камені не залишив від обвинувачення розумово-безробітних із ГПУ).

Перемога єдиного списку опозиції — це дострокові вибори глави держави

- Як після вироку ви планцєте продовжувати політичну діяльність?

— Відповідаючи на це запитання, я процитую свій запис у щоденнику від 29 лютого 2012 року:

“Два дні дослухаюся сам до себе: які зміни в статусі карного злочинця з конфіскацією майна, позбавленням рангу держслужбовця і волі на 4 роки?

Попри 99% невідворотність саме такого результату “суду”, все ж чую гостре почуття несправедливості, по правді сказати — образи. Виникає бажання послати все під три чорти. Бути лише іконою “жертви політичних репресій” — не хочу, а бути повноцінним політиком за таких обставин — майже неможливо. Як пише Адам Міхнік, “немає місця для нормальної політики там, де панує ненормальне насильство”.

Але усамітнення, відхід від публічності — було би визнанням поразки, навіть зради. Тож мушу й далі бути оборонцем ідеалів Майдану і генератором оптимізму в суспільстві. Навіть через силу.

Бо історія безкінечно повторюється: постійно хтось обороняє Фермопіли, постійно хтось йде на спалення, і постійно хтось має сказати: “І все ж вона крутиться”.

- Ваше ставлення до ідеї походу опозиції на вибори єдиним списком?

— Ще восени минулого року я говорив про потребу саме єдиного списку з єдиною програмою дій — “Батьківщини”, “Фронту змін” та “Удару”. Мої аргументи полягали в тому, що це — чітка альтернатива для суспільства, це — гарантія співпраці без чвар після виборів, це — об’єднання кадрового, фінансового та організаційного потенціалу для національних, а не вузькопартійних інтересів.

Я й сьогодні впевнений, що лише такий підхід дає оптимізм стомленому українському виборцю.

Не вірю, що присутність у спільному списку прізвищ Тимошенко, Яценюка, Кличка, Гриценка, Тарасюка, Кириленка може якось зменшити підтримку. Навпаки, єдиний список мобілізує людей, бо дасть відчуття реальності, досяжної перемоги.

А всі модні теорії про три-п'ять колон (вірніше — клонів) “об’єднаної” опозиції — шлях до, в кращому випадку, непевної перемоги, яку гроші Партії регіонів легко перетворять в шоу сепаратних змов.

При цьому я виходжу з того, що повернення до авторитарної Конституції вихолостило повноваження Верховної Ради. Тому насправді парламентські вибори є лише підготовкою до президентських.

У разі сценарію перемоги поєднаної єдиним списком опозиції — це дострокові вибори глави держави. У разі сценарію клонування опозиційних сил — чекати доведеться до 2015 року. Хоча у кожному разі Янукович програє лідеру опозиції, який вийде з ним у друге коло виборів.

— Як може реально вплинути на ваш статус розгляд справи у Європейському суді з прав людини?

— Європейський суд з прав людини 17 квітня публічно розгляне мою скаргу на незаконний арешт.

Нагадаю, що підставами для мого утримання під вартою було те, що я не визнавав свою вину і відмовлявся надавати відповіді досудовому слідству, що гарантує мені стаття 63 Конституції України.

Крім того, чинний Кримінально-Процесуальний Кодекс чітко встановлює, що змінювати застосовану до мене раніше санкцію підписки про невиїзд на арешт можна виключно при втечі або спробі втечі, що не зафіксовано жодним документом. (Ці брутальні порушення моїх прав, до речі, свідчать про марність сподівань на широко рекламований новий КПК. Ті, хто порушує чинний Кодекс та Конституцію, так само будуть ігнорувати і наступні).

Думаю, що я маю вагомі підстави сподіватися, що я виграю цей позов. І питання не лише в мені — абсолютна більшість українських арештантів зачинена так само незаконно. Я хочу дати їм прецедент відстоювання конституційних прав.

Зламати цю ще сталінську практику незаконних арештів за невизнання своєї вини означає зламати й систему незаконних вироків. Адже коли суд погоджується з таким незаконним арештом, він стає співучасником Генпрокуратури в ігноруванні прав підсудного і вимушений штампувати обвинувальні висновки, щоб не відповідати за незаконне утримання людини за ґратами.

Статистика говорить, що суди виправдовують лише 0,2% арештованих. Тобто із 40 тисяч осіб в СІЗО вийдуть на полю лише 80 визнаних невинними людей!

Для припинення такого беззаконня я маю не тільки емоції, а конкретну пропозицію. Слід законодавчо закріпити норму про те, що визнання Євросудом порушення прав підсудного автоматично призводить до відсторонення від посад відповідних суддів, прокурорів та слідчих.

Я впевнений, що це стане механізмом реального очищення української судової та правоохоронної систем.

- Чи правильно ми розуміємо, що в Євросуді оскаржується лише ваш арешт, що не має прямого вплину на ваш нинішній статус вже засудженого?

— Так, наразі я оскаржую лише незаконний арешт. Скаргу про порушення моїх прав при розгляді справи Луценка по суті я зможу подати лише після проходження апеляційного та вищого спеціалізованого суду. Але факт відмови мені Печерським судом у всіх до одного свідків захисту, зачитування показів 50 свідків без передбаченої КПК можливості поставити їм питання стороною захисту вже є підставою готувати такий позов.

Ще одна особливість відкритого розгляду мого позову в Європейському суді 17 квітня — це питання про наявність політичних мотивів мого переслідування, поставлене за ініціативою самого Євросуду.

Якщо у суді у Страсбурзі визнають цей самоочевидний факт, то я (як і Юлія Тимошенко та інші політичні в’язні) зможу добиватися відновлення своїх прав у Верховному суді України.

До речі, вже з’явилася реакція на моє друге подання в Євросуд щодо ненадання медичної допомоги під час захворювання у СІЗО. Наказ Мінюсту та Міністерства охорони здоров’я відтепер встановив право ув’язненого викликати на вільний вибір лікаря та багато іншого, про що стільки часу говорилося на прес-конференціях.

- Ваш позов у США відхилено. Чому це сталося — через недогляд американських адвокатів чи українських депутатів, які не подали вчасно докази вручення позову Пшонці та Кузьміну?

— Наскільки мені повідомили, це технічна помилка, яка буде виправлена у найближчий час. Докази вручення необхідних документів Пшонці, Кузьміну та іншим особам — в потрібних офісах. Тo be continued...

Брат має готуватися до життя із прокурором на кухні

- Чи будете ви клопотати про умовно-дострокове звільнення? Чи правда, що воно теоретично можливе в кінці 2012 року?

— Умовно-дострокове звільнення — компетенція адміністрації установи, де утримується засуджений. По застосованій проти мене статті це можливо після ¾ терміну покарання. Так що цей шлях аж ніяк не відкриває мені можливості вільно жити й лікуватися у 2012 році.

Про всяк випадок заявляю, що жодних заяв про помилування, яке так збуджує уяву межигірської мафії, я писати не буду.

- Чим загрожує санкція “з конфіскацією майна”? Чи багато майна було записано на вас? Чи означає це, що ваша родина втратить квартиру?

— За мною числиться невеличкий вклад в Ощадбанку і 1/5 батьківської 4-кімнатної квартири у Рівному. Так що брат Сергій має готуватися до життя із прокурором на кухні :).

До переліку майна, що підлягає, за думкою Генпрокуратури, конфіскації, потрапив і автомобіль Toyota, яким я користувався. За рекомендацією “УП”, він був придбаний без жодних схем, в автосалоні. Оформлений на дружину (позаяк вона в мене самостійна “воділка”, а я — ні). Чи стане це на перешкоді конфіскаторів — не знаю. Сліпий казав — побачимо.

- З чого складаються ваші будні? Яку останню книгу ви прочитали в СІЗО?

— Останньою була книга “У пошуках свободи” Адама Міхніка. Дуже придалася до і під час винесення вироку.

- Яка з книг, прочитаних в СІЗО за ці 14 місяців, справила на вас найбільше враження?

— Із 144 прочитаних книжок важко так зразу виділити одну най-най. З-посеред художніх найбільше сподобалися Кен Кізі “Порою блажь великая”, К. Ішігуро “Не отпускай меня”, “Моллой” С. Беккета, “Століття Якова” В. Лиса, “Амстердам” І. Мак’юена.

З наукових видань дуже багато отримав з “Истории западной философии” Б. Рассела, “Бесід з Масареком” К. Чапека, “Истории Бога” К. Армстронга.

Повністю згоден із Оскаром Вайлдом (який теж, до речі, встиг відсидіти 4 роки) з тим, що “найбільші події в світі — ті, які відбуваються в мізках людини”. З цієї точки зору найбільший вплив на мене справила книга “Индивидуализированное общество” британського гуру соціології З. Баумана. Прочитати її — як вдягти окуляри: стає зрозуміло багато причин і наслідків радикальних потрясінь цивілізації, які розігруються на наших очах. І головне — там є харч для роздумів над сенсом життя людини та суспільства.

- Чи шкодуєте ви за якісь свої вчинки? Чи визнаєте ви якісь свої помилки і чи хотіли би в когось попросити пробачення?

— Людині у 47 років завжди є за чим шкодувати і перед ким вибачатися. Я, до речі, це часто робив публічно, бо вважаю визнання своїх помилок ознакою нормальної людини.

Але мені здається, що вибачення з-за ґрат виглядають дещо вимушено. Або, ще гірше — прощально.

А я під лежачий камінь не спішу, тож поговоримо про це на свободі іншим разом.

- Яким є зараз ваше самопочуття? Які умови утримування? Як розпочинаєте і закінчуєте свій день?

— Умови тримання — стандартні: камера на 9 квадратних метрів на трьох осіб. Щоденна прогулянка в такому ж бетонному мішку. Читаю, пишу, вчу історію, філософію. Зараз збираюся поглибити знання в дещо призабутій фізиці.

Про здоров’я сказати щось визначене важко. З одного боку, болі шлунку залишилися, з іншого — хвороба печінки та жовчного протікає, як відомо, без відчутних симптомів.

Але це — не тема для публічних дискусій. Певний рівень розладу організму я перетерплю. Важче з емоціями, що викликані розлукою із сім’єю. Тут майже фізично відчуваю, як між пальцями витікає час, відпущений, щоб набутися між собою.

- У вас є можливість дивитися телебачення?

— Є телевізор, але дивлюся тільки новини, 95 квартал і шоу “Голос країни”. Я маю можливість отримувати книжки та свіжу пресу.

- Як часто вас навідують?

— Дружина, як захисник, має можливості зустрічі зі мною щоденно. Діти — раз у місяць.

— Як ви плануєте провести наступні 2 роки 9 місяців? Як плануєте використати цей час?

— Наступні роки мушу планувати провести як і всі, хто відбуває термін там, де раки лише зимують :).

Буду намагатися працювати над собою: читати розумні книжки, писати чесні листи і планувати майбутнє.

Буду морально підтримувати сім’ю і друзів, рахувати дні до зустрічі. Буду зухвало сміятися над ворогами, бо сміх — це спосіб перемогти зло.

Буду пропонувати свою точку зору до плану дій опозиції, намагатимусь впливати на суспільну думку.

Коротше кажучи — я не здамся і буду боротися і за себе, і за Україну. Тюрма — паскудне місце, але я спробую і тут не тільки вірити у неймовірне, але й робити неможливе.

Сергій ЛЕЩЕНКО