Як вибір впливає на наше життя

Кожен з нас користується товарами і послугами, виробленими іншими людьми. У свою чергу, результати вашої праці порадують когось на іншому кінці землі. Чому існує така економічна взаємозалежність? Чому відбувається обмін? Про це розповіла Олена Беседіна на лекції “Торгувати чи ні: про роль торгівлі в Економіці”.

Вподобання — основа економічного обміну. Ми постійно щось вирішуємо стосовно малих чи великих питань. Тож наші уподобання є основою процесу вирішення, адже перед тим, як обирати, ми питаємо себе: “Що мені хотілося б робити?” Процес вирішення є важливим для багатьох соціальних наук, але насамперед для економіки, зокрема,  мікроекономіки, оскільки саме вона вивчає вибір економічних агентів, споживачів, бізнесу, компаній. Також на певному етапі до цього переліку потрапляє держава.

Ми можемо впливати на вибір людини за допомогою стимулів, на які вона реагуватиме. Але, окрім стимулів, необхідно враховувати і внутрішні вподобання людини, які, на думку економістів, є більш сталими. Звичайно, моделювати поведінку та впливати на неї найзручніше за допомогою зовнішніх стимулів, зокрема, цін на товари та послуги. Якщо держава хоче, наприклад, обмежити вживання алкогольних напоїв, вона може просто підвищити ціну і таким чином зменшити споживання. Проте це не означає, що вподобання людей щодо цього товару зміняться.

Третій рік гібридної війни з Росією показуємо яким ще чином можливо впливати на вподобання. Але ми, економісти, все ж таки відкидаємо такі психологічні впливи зомбоящика, тому зараз поговоримо про вподобання у чистому вигляді: як їх оцінюють економісти, що дає вивчення вподобань, до яких цікавих висновків можна дійти через їх дослідження.

Раціональні вподобання — основа для моделювання функцій попиту. Функція попиту — це залежність попиту від зовнішніх факторів. Які зовнішні фактори впливатимуть на наш попит? В першу чергу, фінансові — ціна та наш дохід. Також на нас впливають інституціональні фактори: наприклад, заборони або моральні переконання.

Існує два способи оцінки вподобань. Перший дозволяє змоделювати функцію попиту. Другий — спосіб прямого спостереження за поведінкою споживачів. Він отримав назву “метод виявлених уподобань”.

Основною перевагою методу виявлених уподобань є те, що ми використовуємо реальний вибір. Оскільки, згідно з дослідженнями, дуже часто існує різниця між тим, що люди говорять, і тим, що роблять. Наприклад, коли проводилися дослідження щодо екологічно чистих продуктів, виявилося наступне: респонденти стверджували, що завжди надають перевагу певним продуктам, але аналіз їхньої поведінки у супермаркеті показав, що найчастіше вони обирають менше тих продуктів, про які наголосили у дослідженні.

епер поговоримо про обмін. Є обмін, при якому в принципі загальна кількість благ не збільшується, але збільшується рівень щастя. Коли ми були дітьми, ми обмінювалися вкладками з жувальної гумки Donald, Turbo, Love is та іншими. Чи були ми щасливі від такого обміну? Звичайно, інакше який сенс мінятися? Чим був викликаний такий обмін? Нашими вподобаннями. Тому що, наприклад, у нас вже було десять або три однакових вкладки (оскільки, купуючи гумку, ви не знаєте, що там буде всередині), і ми хотіли отримати щось нове, щось інше. А наш “торговий партнер” у цьому випадку мав щось інше. Це досить простий приклад, коли обмін не збільшує кількість благ. Звичайно, це обмежене коло ситуацій. Найчастіше зустрічається обмін, що збільшує кількість благ, але, зауважте: відбувається збільшення благ без збільшення залучених ресурсів.

Я хотіла б нагадати про ваш сьогоднішній сніданок. Не знаю, наскільки точно ця картинка передає ваш сьогоднішній сніданок, але, якщо ми подивимось на цю картинку, ми побачимо каву.

Звідки походить кава? Як правило, з Південної Америки. Є кава з Центральної Америки, з Африки, але суть у тому, що це не українська кава. Навіть львівська “Галка”, що пакується у Львові, не є українською. Також Україна не вирощує апельсини для соку. Круасани, можливо, й місцевого виробництва, але деякі їхні інгредієнти також до нас прийшли з закордону. Коли ви снідаєте, дуже часто перша річ, яку ви робите вранці, — це заходите в соціальні мережі, правильно? Як правило, за допомогою своїх гаджетів, з айфонів, які також зроблені в Китаї.

Суть цих картинок — показати, що кожен день ми користуємося благами, які були зроблені іншими людьми. Ми цих людей не знаємо. Ми не знаємо ані бразильських плантаторів, що вирощували каву, ані китайських робочих, які складали айфон. Але ми користуємося цими товарами. Десь на іншому кінці світу, можливо, також хтось використовує речі, зроблені в Україні. Наприклад, багато одягу шиється в Україні, але постачається на західні ринки.

Чому такий обмін взагалі можливий? Чому він відбувається на рівні країн? Для того, щоб перейти на рівень країн, дозвольте спочатку повернутися до економіки до нашої ери. Візьмемо уявний проміжок часу, коли на світі було тільки двоє людей— мисливець, якого ми назвемо Вірне Вухо, і рибалка Вірне Око. Припустимо, що кожен з них живе окремо, в ізоляції. Тобто вони не зустрічаються, живуть своїм життям. Кожен з них може і рибачити, і полювати на диких качок. Тобто це їхні основні товари, які вони можуть собі забезпечити. Припустимо ще також, що за шість днів (зробимо їм вихідний у неділю, тобто вони працюють шість днів) кожен з них впольовує таку кількість риби та качок.

Ми можемо показати наших двох економічних агентів — хоча вони ще не економічні агенти, вони ще не зустрілися, не обмінялися — на двох графіках.

Це графіки так званих меж виробничих можливостей. Тобто ми ставимося до полювання й до рибалки, як до виробництва певних благ — качок і риби. Ми бачимо, що мисливець має більше хисту до полювання на качок. Тобто йому вигідніше полювати на качок, ніж ловити рибу. За один день він може вполювати вісім качок або зловити лише три риби. Для рибалки, відповідно, все навпаки.

Якщо ці економічні агенти живуть в ізоляції, вони можуть споживати лише те, що власноруч зловили або вполювали. Ми не знаємо, який точно буде рівень споживання мисливця й рибалки. Це залежатиме від їхніх уподобань.

Жили вони так якийсь час, але певного дня їх шляхи перетнулися. І вони побачили, що мисливець наполював багато качок, у той час як рибалка наловив багато риби. Вони подивились один на одного і сказали: “Еврика! Чому ми не працюємо разом? Давай працювати разом і робити тільки те, що в нас виходить найкраще”. Мисливець каже: “Я буду полювати на качок, а ти, рибалко, будеш ловити рибу”. Тобто кожний буде використовувати свою порівняльну перевагу.

Порівняльна перевага полягає у тому, що для економічного агента дешевше в плані ресурсів виробляти те чи інше благо. Як ми бачили, для мисливця дешевше полювати качок у плані ресурсів.

Якщо ми припустимо, що в ізоляції вони розподіляли свій час — наприклад, три дні на рибалку, три дні на полювання, то в ізоляції ще до того, як вони зустрілися, вони могли споживати відповідний рівень качок і риби — 6—18 і 24—9. Звичайно, мисливець споживав більше качок, тому що він міг їх більше ловити, і дев’ять рибин.

Після того, як вони зустрілися й почали робити кожен свою справу — полювати або рибалити, разом вони отримують 48 качок, тому що це максимум, який може вполювати мисливець за умови, що він не відволікається на рибну ловлю. А рибалка може вполювати 36 рибин за шість днів. Навіть якщо ми припустимо, що вони поділять все порівну, але це не є обов’язковою умовою, ми бачимо, що кожен з них збільшить свій добробут. Хоча для мисливця на рівні качок нічого не змінюється, але він може споживати вже удвічі більше риби. Так само для рибалки — для нього нічого не змінюється в плані риби, тому що він буде споживати 18, але дивіться, рівень споживання качок для нього збільшується в чотири рази.

Зауважте, що не відбулося жодного збільшення людських ресурсів при цій спільній праці, при цьому обміні. Вони як працювали шість днів на тиждень, так і працюють. Але через те, що вони розподілили працю відповідно до своєї порівняльної переваги, вони змогли більше продукувати.

Люди або країни обмінюються благами, які мають. Від чого залежить порівняльна перевага? Якщо ми говоримо про людей, порівняльна перевага залежить від наявних ресурсів (вроджений талант, навички, здобуті під час освіти). Інколи фінансові ресурси також визначають порівняльну перевагу в будь-якій іншій сфері.

Якщо ми перейдемо на рівень країн, то говоритимемо про виробництво товарів та послуг. Коли країни експортують товари, від чого це залежить? Звичайно, порівняльні переваги країни залежатимуть від наявних ресурсів — природних, людських, фінансових, технологічних, а також від інституційних факторів.

Багато досліджень показують, що рівень розвитку фінансового сектору також надаватиме порівняльну перевагу в певних секторах. Наприклад, є галузі з довгим циклом виробництва, яким потрібні ресурси. Якщо компанії не можуть позичати фінансові або випускати облігації, брати в борг з фінансового ринку, таке виробництво, як правило, не зможе нормально розвиватися.

Так само з експортними витратами. Є чимало факторів, які впливають на рівень експорту або на сектори, які можуть експортувати. Витрати можуть бути фінансові (наприклад, для того, щоб подати документ, треба заплатити якийсь збір), або часові. Наприклад, для того, щоб пройти митницю, українські експортери мають витратити набагато більше часу, ніж, наприклад, в інших країнах, більш розвинених. До чого це може призвести? Звичайно, це надасть порівняльну перевагу у тих країнах, де експорт є швидким, галузям, що залежать від тривалості, наприклад, зберігання товарів чи послуг.

Також впливає стан ринку праці. Якщо, наприклад, не існує ніяких освітніх програм або ринок не є гнучким, люди не можуть міняти професію, пристосовуючись до нових умов, це також вбиватиме їхні порівняльні переваги. Тобто країна матиме порівняльну перевагу, коли у виробництві певного товару або послуги вона має найнижчі альтернативні витрати порівняно зі своїми торговими партнерами. Звичайно, ці витрати залежатимуть від природних ресурсів, людських ресурсів і тому інше.

Чому не всі товари можуть експортуватися-імпортуватися, тобто переходити кордон? Тому що існують так звані транзакційні витрати, тобто витрати, пов’язані з переміщенням товарів та послуг. Для того, щоб обмін був взаємовигідним, транзакційні витрати на здійснення угоди не мають перевищувати цих вигід.

Хоча є продукти, що найчастіше виробляються на місцях. Наприклад, хліб найчастіше виробляється навіть у межах регіону, не говорячи про країну. Транзакційні витрати — це, по-перше, транспортні витрати (фізична відстань) та культурна відстань.

Дуже багато досліджень показують,  що різні мови спілкування також є бар’єром, оскільки це означає, що угоди мають бути складені принаймні на двох мовах. Також характеристики товарів та послуг (умови зберігання й перевезення, строк дії). Те, що швидко псується, як правило, може експортуватися, але транспортні витрати можуть бути зависокими. Наприклад, якщо ви експортуєте свіжу рибу, вам потрібен літак для експорту. Якщо ви експортуєте заморожену рибу, вам, у принципі, це не потрібно, ви можете її везти довше. Крім того, транзакційні витрати для експорту збільшує корупція. Якщо вам необхідно дати хабаря на митниці, звичайно, ви врахуєте це у ціні.

Протекціонізм — це і є метод збільшення транзакційних витрат для торгових партнерів. Інколи він відбувається за рахунок фінансового збільшення. Інший інструмент — заборона або фізичне обмеження кількості. Ми бачили це на прикладі наших торгових війн з Росією, які почалися ще задовго до Майдану в 2006 році, коли і молочна продукція, і сири по черзі були заборонені під приводом різних санітарних заходів.

Існує організація Global Trade Alert, щр відслідковує такі заходи. З огляду на її класифікацію можна побачити: до протекціоністських заходів належать не лише традиційні, наприклад, мита та квоти, а й ті, що надають будь-яку комерційну перевагу вітчизняним компаніям. Це можуть бути і субсидії, і фінансування з державних банків, і різні санітарні та фітосанітарні правила.

“Principles of Economics” — це другий сезон щотижневого лекторію “Економічна лабораторія”, в якому відомі експерти розповідають про те, як влаштовані економіка, суспільство і держава, звідки беруться кризи, як і навіщо ми витрачаємо гроші і чому весь час вибираємо популістів.

Олена БЕСЕДІНА, викладач і старший дослідник Київської школи економіки