Як столична влада “поліпшує” міський простір шляхом заборон

Заборонити негатив: чи виправдана методика?

Історія доводить, що владні заборони у суспільному житті, як правило, мають негативний ефект. Так, сухий закон неодмінно породжує бутлегерів (як це було в США) і підпільну індустрію не можуть подолати жодні правоохоронні органи.

А сумновідома “війна з горобцями” у Китаї призвела до знищення врожаїв гусінню, і відтак — до масштабного голоду в країні.

Схоже, що для багатьох столичних топ-чиновників уроки історії — то порожнє місце. Водночас, заборони й абсурдні правові ініціативи вони майже безпрограшно мотивують “благом суспільства”.

Наочний приклад — боротьба мера Києва Віталія Кличка з МАФами (минулого року демонтовано близько 1,3 тис. споруд): мовляв, останні спотворюють архітектуру столиці, а надто — із-за хаотичного розміщення, створюють дорожню й пожежну небезпеку.

З цим важко не погодитися, проте, тут є й інший бік “медалі”. По-перше, комунальники зносять кіоски, як правило, вночі — коли цьому ніхто не може завадити.

Дуже часто, знищується, або банально розкрадається майно малих підприємців. Невже, мер та його соратники вважають, що таким чином можна вирішити проблему?

А також — що брутальність виконавців не викличе соціального напруження у Києві? По-друге, а чи всі МАФи, насправді, потрапили у немилість нашого мера?

Щоб переконатися в зворотному варто лише проїхатися вулицями Києва — значна частина кіосків і павільйонів розміщено впритул до проїжджої частини — вони жодним не вписуються в містобудівні й архітектурні правила, якими ревно керується мер.

Чи не пахне тут вибірковим підходом і корупцією?

Втім, зносячи МАФи, навряд чи мер Кличко думає про те, що паралельно влада знищує робочі місця у столиці, закриває тисячам громадян доступ до доходів, вбиває малий бізнес, який і так “дихає на ладан” у нашій країні.

Лише офіційний рівень безробіття у столиці минулого року склав 7,2 % — втім, навряд чи в цій статистиці зафіксована реальна кількість людей, котрі опинилися без роботи. В тому числі — внаслідок масового демонтажу торгових точок.

Втім, у нас би не було такої кількості МАФів, і науковці не торгували б у кіосках, якби на столичних комунальних і приватних підприємствах, у науково-дослідних установах кияни отримували гідну зарплату, а столична влада сприяла б створенню нових робочих місць.

Чи мала би мерія обрати в цьому контексті інший шлях, окрім нічних погромів МАФів і позбавлення дрібних підприємців шматка хліба? Звісно, що так.

Насправді, столичні можновладці повинні були на самому старті розробити комплексний проект з упорядкування архітектурного середовища міста і, зокрема — торгових павільйонів, кіосків та інших торгових точок.

Спочатку необхідно було скласти повний реєстр МАФів — як законних, так і незаконних. Далі — запросити власників і орендарів до консультацій з мерією, до широких і реальних (а не для “галочки”) громадських обговорень.

Необхідно було запропонувати підприємцям реальні альтернативи у вигляді законного розташування уніфікованих за формою кіосків — причому, за кошти столичного бюджету (в крайньому разі, передбачивши часткове фінансування з боку підприємців).

Мерія мала б самостійно оформити і видати підприємцям дозволи на торгівлю, виділивши, де це необхідно, землевідведення.

В цілому, упорядкування МАФів повинно було відбуватися в форматі муніципально-приватного партнерства.

Натомість, мер Кличко зі своєю командою пішли шляхом найменшого опору, обравши методи розбою та руйнування, чинячи жорсткий тиск на бізнес і роздмухуючи соціальну напругу.

Тим часом, в цивілізованих країнах такі проблеми розв’язують, передовсім, з урахуванням інтересів містян та підприємців.

Наприклад, у Барселоні (Іспанія) кілька років тому був “блошиний” ринок — мало того, що він мав непристойний вигляд, так іще й заважав будівництву нової транспортної розв’язки. Тож, місцева влада запропонувала торговцям переїхати на нову локацію, що неподалік.

Перед цим муніципалітет провів конкурс на кращий архітектурний проект, відтак за бюджетні кошти спорудили фантастичний торговельний об’єкт, куди переселили ринок безкоштовно!

Як відомо, заборона — це нібито найпростіший спосіб вирішення проблеми. Натомість, копітка й довготривала робота над подоланням причин негативного явища — це не для українського можновладця й чиновника.

Водночас, заборона — найкраще рішення для корупції. Адже, її можна обійти, давши “на лапу” потрібному чиновнику.

Наприклад, набагато простіше заборонити транзит великогабаритних вантажівок через територію столиці і голосити з приводу критичного забруднення повітря, аніж, нарешті, завершити недобудовану Малу Кільцеву дорогу навколо Києва (для цього достатньо буде притомного і реалістичного бюджету).

Натомість, минулого року міська влада підписала меморандум про наміри з китайською компанією, запланувавши мегапроект великої об’їзної дороги довжиною у 200 км і вартістю у 2 млрд доларів!

Чи буде у найближчі роки побудована ця дорога, наразі невідомо — оскільки для цього потрібно ще спорудити аж три мости (два — через Дніпр, і один — через Десну).

Особливо ж — з огляду на те, що навіть Малу Кільцеву за 5 років так і не спромоглися побудувати!

До речі, у цьому контексті слід згадати сумновідомий Подільсько-Воскресенський міст як передумову метро на Троєщину, який споруджують “вічно”. Що ж, Кличку з соратниками не вперше піарити перед киянами власну гігантоманію.

Також варта уваги боротьба столичної влади із засиллям авто у центрі міста. Звісно, і тут чиновники не змогли обійтися без найпростішого і найдешевшого рішення — заборони паркуватися на кількох десятках вулиць.

Втім, варто лише пройтися центром Києва, щоб пересвідчитися: водії лишають автівки всюди, де не ліньки, — і на смугах громадського транспорту, і на тротуарах.

В результаті — проїзна частина вулиць у середмісті використовується лише на 30-50%. А чи задавався хоч хтось із столичних топ-чиновників запитанням, чому саме водії паркуються в заборонених місцях?

Чи не буде ефективнішим — подолати причини, побудувавши додаткові паркінги (в тому числі — підземні) недалеко від центру, перехоплюючі стоянки на віддалених станціях метро, розширити проїжджу частину найбільш завантажених транспортних артерій міста, оснастити дороги велодоріжками тощо?

До речі, на вулицях тієї ж таки Барселони немає скупчення хаотично припаркованих автомобілів. Чому? Та тому що у середмісті існує багато підземних парковок.

Їх будують у кілька ярусів навіть попід старими вузькими вуличками у центрі! На відміну від нашої країни та її столиці, в Іспанії все робиться для її громадян. Адже вони є головною цінністю держави. І державні менеджери найняті пересічними людьми саме для втілення таких речей.

З огляду на вищесказане, чого лише варта недавня ініціатива КМДА — заборонити кондиціонери та “незаконні” прибудови на фасадах житлових будинків — і не лише в центральній частині міста.

Мовляв, вони псують архітектурний ландшафт столиці. Натомість, функціонери пропонують перемістити блоки охолодження на внутрішньо-дворові стіни будинків і навіть на дахи!

У Кличка уточнюють, що кожен незаконно встановлений об'єкт (на думку чиновників) буде проходити перевірку в інспекції самоврядування. І рішення нібито прийматимуться індивідуально по кожному з них — тут можна лише уявити, який “простір для маневру” відкривається для чиновників!

Українці це вже проходили: для комунальних інспекторів, вочевидь, відкриється явна можливість вимагати корупційні “бонуси” від мешканців, погрожуючи їм демонтажем або штрафами.

Більше за те, ініціатори нової заборони геть не звертають увагу не те, що люди вже заплатили гроші за кондиціонери. Водночас, демонтаж і нова установка — це додаткові кошти, і мешканці аж ніяк не зобов’язані ці послуги оплачувати.

І як у цьому контексті не згадати “космічного” екс-мера Леоніда Черновецького, котрому у 2009 році так само не давали спокою кондиціонери і супутникові антени, що їх встановлювали громадяни на фасадах будинків?

Саме тоді у столичного топ-керівництва і визріла малопритомна ідея — в акурат у стилі “театру абсурду” — обкласти новими податками власників додаткової “розкоші”. Тоді працівники ЖЕКів навіть почали рахувати кондиціонери і “тарілки” для створення спеціального реєстру з метою визначення нових податкових “зобов’язань” киян.

На щастя, божевільній ідеї тодішнього мера втілитися не судилося — проти неї широко виступили медіа, низка політиків та обурена громадськість. Втім, деякі сюрреалістичні дії та заборони з боку нинішнього столичного керівництва наштовхують на думку, що в його особі “молода команда” Черновецького знову “воскресла”.

А може, замість кондиціонерів, нинішнім столичним керманичам краще все ж таки зайнятися реставрацією десятків аварійних будинків (в тому числі — пам’яток архітектури) у середмісті Києва і таким чином значно поліпшити архітектурний ландшафт?

Чи можливо “без табу”?

Без перебільшення, адміністративні заборони в українських умовах дуже часто є проявом свавілля чиновників, від якого столичні мешканці є практично незахищеними. А надто — в умовах, коли участь громади в управлінні Києвом є лише красивою “обгорткою” й імітацією.

Зрештою, заборонні рішення столичних функціонерів переважно виявляються поверховими, абстрактними і не пропонують реальних рішень проблем Києва. Чиновники здебільшого бачать лише симптоми негативного явища, відтак прагнуть щось заборонити, зарегулювати чи відмінити.

Жертвою такого волюнтаризму завжди стають столичні мешканці й екосистема міста. Відтак, мають бути вироблені тривкі механізми захисту киян від чиновницького свавілля — як правові, так і інституційні. Отже, насамперед, необхідно:

1. Створити (або оновити, там де вони є) експертні ради за кожним напрямком діяльності КМДА (транспорт, ЖКГ, містобудування й архітектура, розвиток підприємництва тощо).

Ці дорадчі органи мають складатися з незалежних фахівців певної сфери, висунутих профільними громадськими організаціями та професійним середовищем. Кожне рішення мерії, яке безпосередньо стосується життєдіяльності громади (особливо, ж заборонне та контраверсійне) має пройти екпертизу щодо оцінки його впливу — на соціальну сферу, економіку міста, екологію, свободу підприємництва, комфортність та інклюзивність міського середовища тощо.

Будь-які “кишенькові” громадські органи слід ліквідувати. Повноваження експертних рад (зокрема, відхиляти неправомочні, корупційні й сумнівні рішення міської влади) повинні бути закріплені на законодавчому рівні Київрадою;

2. Проекти рішень КМДА, що мають негативний медійний та суспільний резонанс, слід обов’язково пропускати крізь “фільтр” професійних консультацій зі стейкхолдерами та громадських слухань.

На останніх мають бути присутніми не менше 50 представників від кожного району Києва (їх має висувати не районні держадміністрації, а місцеві громади).

Стейхолдери, які бажають взяти участь у консультаціях із владою, подаватимуть заявки в онлайн-режимі.

Мерія правомочна приймати рішення лише тоді, коли досягнуто згоди з громадськістю та стейхолдерами, яка укладається в форматі меморандуму. В рамках реформи децентралізації має бути впроваджено інститут префекта, котрий наглядатиме за законністю рішень (передовсім, заборонних та резонансних) КМДА та Київради;

3. Відкрити правову можливість для місцевих референдумів, на яких би кияни (на кшталт швейцарських громадян) приймали, а чи відхиляли найбільш вагомі та спірні проекти рішень столичної влади (остання має скласти звернення до Верховної Ради з приводу прийняття відповідного законодавства).

Назагал, опція блокування та відміни безапеляційних “табу” у рішеннях місцевих чиновників можлива лише тоді, коли владна команда Президента Володимира Зеленського не лише зверне увагу на вищевикладені пропозиції, а й повноцінно реалізує реформу децентралізації.

Олег ТІТАМИР,  президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”