Убивство Євгена Щербаня. Офіційна версія

Але зараз цей злочин отримав додаткове навантаження. Це — найбільш тяжкий компромат, який влада намагається висунути проти Юлії Тимошенко.

Злочин було оголошено розкритим у 2003-му, коли рішенням суду кіллери були засуджені до довічного ув'язнення, а замовником названий Павло Лазаренко, який на той час уже четвертий рік проводив під арештом у Америці.

З того часу про “справу Щербаня” не згадували — як раптом у серпні 2011 року, через декілька днів після арешту Тимошенко по газовій справі, ця тема не пролунала з вуст першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна.

Кузьмін заявив: “Допитаний прокуратурою США свідок у справі Лазаренка прямо сказав, що кіллер за вбивство Щербаня отримав гроші з рахунків Лазаренка і Тимошенко. Свідок посилається на розмову з замовником, який сказав: “Юля заплатить”, маючи на увазі, “заплатить за вбивство”.

Кузьмін не уточнив ні рік американського допиту, ні прізвища учасників розмови. Натомість у ході розмови з “Українською правдою” прокурор Марта Берш, яка розслідувала справу Лазаренка в Сан-Франциско, не змогла згадати про цей епізод.

У нинішній публікації ми відштовхуємося від офіційної версії убивства Щербаня та намагаємося зрозуміти, що має на увазі Генпрокуратура України, занурюючи Тимошенко в контекст цієї історії. Зокрема, редакції вдалося отримати в американському суді копії фінансових документів, які українська влада трактує як платежі за ліквідацію Щербаня. Про все це читайте далі.

Євген Щербань, на відміну від убитого роком раніше Аліка Грека, мав формальний статус. Він не лише займався бізнесом через належну йому корпорацію “Атон”, але також був народним депутатом.

Злочин вражав своєю зухвалістю. Євгена Щербаня, його дружину та ще двох людей було вбито в режимній зоні — прямо на летовищі Донецького аеропорту. Свідком розправи був син депутата Руслан Щербань, на очах якого вбили батька.

Сталося це близько 12 години дня 3 листопада 1996 року, коли депутат приватним літаком Як-40 повернувся з Москви з ювілею Йосипа Кобзона. Офіційно слідством встановлено, що скоєно його членами “банди Кушніра”

Злочин їм вдався з третьої спроби. Безпосередньо вбивство Щербаня скоїв громадянин Росії Вадим Болотських двома пострілами впритул, а решта людей померла внаслідок хаотичної стрілянини з автомата його напарника Геннадія Зангеліді.

Болотський після рішення Луганського апеляційного суду в 2003 році та наступного розгляду скарги у Верховному суді отримав пожиттєвий термін, а Зангеліді на той момент не було в живих.

Убивство Щербаня — як це було?

Операцію з убивства Євгена Щербаня ми викладаємо згідно з обвинувальним висновком, який є в розпорядженні “Української правди”. Документ, у свою чергу, спирається на явку з повинною Вадима Болотських від 18 травня 2000 року.

“...Вадим Болотских указал, что приехал в Донецк по срочному звонку Алиева (один из руководителей банды) в октябре 1996 года (Щербаня убили 3 ноября 1996).

В Донецке Кушнир, Мага, Рябой, Андрей, Геннадий, Валерий “Пух”, Сева, Сергей и он (Болотских) собрались вместе на какой-то квартире. Там Кушнир сообщил, что необходимо убрать очень важного человека, который приближен к правительству Украины.

Кушнир сообщил, что это непорядочный человек, так как свои миллионы он нажил за счет разорения других. Кушнир назвал фамилию Щербань, но то, что Щербань является народным депутатом, не говорил. При этом Кушнир пояснил, что если Щербаня физически устранить, то на его место станет близкий друг Кушнира, который в последующем сможет заработать очень большие деньги и они разбогатеют.

После этого стали обсуждать план проведения операции и остановились на плане, предусматривающем убийство Щербаня в аэропорту. Кушнир сказал, что предоставит все необходимое для проведения операции и укажет дату и время прилета Щербаня.

В связи с этим он (Болотских) совместно с другими выезжал в аэропорт, где рассчитали время операции, схему и охрану аэропорта, пути отхода.

Совершение убийства Шербаня было первоначально запланировано в здании аэропорта. Он (Болотских) отказался совершать его в здании, так как могли пострадать посторонние люди.

При подготовке операции использовали 2 велосипеда, форму технического персонала работников аэропорта... Из оружия был выбран пистолет-пулемет Аграм-2000, пистолет ТТ, гранаты, автомат АКМ. По отработанной схеме и по указанию Кушнира, они дважды приезжали в аэропорт совершить указанное преступление, но один раз опоздали, а второй раз Щербаня не оказалось в самолете.

3 ноября 1996 года он (Болотских) совместно с Геной (Зангелиди), Акуловым и Филиппенко находились в частном доме. По мобильному телефону от Толика Рябого (Рябина) они получили команду выдвигаться в аэропорт....

Находившийся в здании аэропорта человек по мобильному телефону сообщил ожидавшему в автомашине 99-ой модели Пуху (Пушнякову) о заходе самолета на посадку. После этого Пух заехал на территорию аэропорта со стороны грузового терминала (на заранее украденном автомобиле в форме капитана милиции и с поддельным удостоверением) и дал команду по радиостанции Гене (Зангелиди) и ему (Болотских) на выдвижение.

Одев форму техперсонала, они на велосипедах подъехали к зданию аэропорта, где взяли у Пуха (Пушнякова) из автомашины оружие — два пистолета ТТ и два пистолета-пулемета Аграм-2000. Оставив велосипеды на углу здания аэропорта, он (Болотских) и Гена направились к самолету Щербаня. Возле самолета стоял автомобиль Кадиллак красного цвета, водитель которого загружал вещи в багажник. Щербань находился у правого заднего крыла автомобиля. Здесь же было еще человек восемь.

Сделав вид, что направляется к самолету, он (Болотских), проходя мимо Щербаня, достал из куртки пистолет ТТ и, оказавшись на близком расстоянии от Щербаня, произвел ему выстрел в голову. Щербань упал. Пытаясь произвести выстрел в область сердца, он сделал движение к Щербаню и слегка наклонился к нему. В этот момент он (Болотских) получил ранение в область лопатки и, падая, увидел, как Гена бесприцельно производит выстрелы по людям, находящимся в непосредственной близости к самолету. Гена стрелял из “Аграма”.

По окончании стрельбы он (Болотских) дал по радиостанции команду Пуху подъезжать к самолету. Он (Болотских) сел на переднее сидение, а Гена на заднее. Будучи раненым, он предложил Пуху подъехать машиной вплотную к воротам. Как и планировалось, по пути движения Гена из автомашины производил из автомата АКМ бесприцельные выстрелы в сторону аэропорта для прикрытия отхода.

Когда подъехали вплотную к воротам, он (Болотских) сначала залез на капот, а затем на крышу автомобиля и перевалился через ворота. Пух автомобиль поджег, после чего все скрылись на разных автомобилях. Возвратились обратно в тот же дом. Рябой привез хирурга, сделавшего ему операцию. Через 14 суток он улетел вместе с Магой из Луганска домой в Москву”.

Отже, це історія вбивства Щербаня у викладі його кіллера Вадима Болотських, громадянина Росії, уродженця міста Норильська. На момент скоєння вбивства йому було лише 28 років.

Окрім убивства Щербаня, у 1995 році Болотських брав участь інших злочинах — зокрема, у операції зі вбивства попереднього власника клубу “Шахтар” Ахатя Брагіна — зокрема, він спостерігав за прилеглою до стадіону територією з метою попередити про появу міліції або виникнення непередбаченої ситуації.

Крім того, в 1996-му Болотських входив до бригади кіллерів, які вбили Олександра Момота — засновника донецької компанії “Данко”, старшого брата нинішнього депутата-регіонала Сергія Момота. Згідно з вироком суду, за цю операцію вбивця отримав... 700 доларів.

У ході дослідження існує декілька цікавих деталей, які якщо не ставлять під сумнів офіційну версію, то принаймні звертають на себе увагу.

Отже, Болотський був затриманий не в Україні, а на території Росії. Він був таємно перевезений до України 17 травня 2000 року, а явку з повинною він написав уже... наступного дня.

У матеріалах американської справи Лазаренка в суді Північного округу Каліфорнії автор цих рядків випадково знайшов цікавий документ, наданий адвокатами екс-прем'єра. Це — лист дружини Болотських до генпрокурора України, де вона повідомляє обставини його затримання.

Виходить, що він був доставлений до України в обхід офіційної процедури екстрадиції.

При цьому дружина кіллера ставить під сумнів виконання ним замовних вбивств і стверджує, що в нього немає шрамів від поранень, отриманих від напарника Зангеліді, який почав хаотичну стрілянину під час операції з усунення Щербаня.

Загалом лист дружини Болотських справляє скептичне враження — зокрема, сам кіллер під час суду не відкидав свою провину ні у вбивстві Щербаня, ні Момота. Брати на себе такі гріхи, не скоюючи цих злочинів, було абсурдно, адже за них Болотських світила найвища міра покарання.

Так і сталося. 16 квітня 2003 року Апеляційний суд Луганської області присудив Вадима Болотських до пожиттєвого ув'язнення з конфіскацією всього майна.

Адвокати Болотських звернулися до Верховного суду з проханням пом'якшити покарання. Зокрема, вони наполягали, що Болотських скоїв вбивство Момота-старшого не з корисливих міркувань, а в день вбивства Аліка Грека він взагалі був відсутній у Донецьку. Щодо Щербаня, захист Болотських стверджував, що його намір був спрямований на позбавлення життя лише одного депутата.

Виступаючи за пом'якшення вироку, адвокати посилалися на його молодий вік, явку з повинною, добровільну відмову від злочинної діяльності, позитивну характеристику та відсутність попередніх судимостей.

Суд відхили скаргу Болотських. У рішенні Верховного суду сказано, що сам Болотських на попередньому слідстві визнав свою роль у організації вбивства Аліка Грека. Уже в ході луганського процесу Болотських оголосив, що обмовив себе, але, на думку Верховного суду, “убедительных мотивов оговора суду не привел; в то же время в судебном заседании он детально рассказал об обстоятельствах подготовки и совершения преступления”.

Також Верховний суд не повірив доводам Болотських, що вбивство Момота він здійснив не з корисливих, а з особистих міркувань. Щодо убивства Євгена Щербаня, Верховний суд також відхилив доводи касаційної скарги, що начебто Болотських не повинен був нести відповідальність за смерть інших осіб.

“Судом установлено, что непосредственными исполнителями убийства Щербаня Е.А. были определены два лица, а именно Болотских и Зангелиди. При этом на Болотских была возложена обязанность непосредственно убить Щербаня, а на Загнелиди — его прикрывать, открыть огонь при оказании сопротивления... Таким образом, умыслом Болотских еще до совершения преступления в отношении Щербаня Е.А. охватывалось возможное убийство Зангелиди иных лиц, которые могли находиться рядом”.

У підсумку, Верховний суд вирок Болотському залишив без змін — довічне ув'язнення з конфіскацією всього майна.

Посередник?

За офіційною версією, кіллери Болотських і Зангеліді входили до банди покійного Євгена Кушніра, яка об'єднувала росіян, а також вихідців з Донецької та Луганської областей.

Кушнір працював ювеліром у Донецьку, був громадянином Ізраїлю. У березні 1998-го Кушнір був поранений під Донецьком, після чого утримувався у Донецькому СІЗО, де і помер — за п'ять років до луганського процесу над своєю бандою.

Також, за офіційною версією слідства, посередником між замовником убивства Щербаня і Кушніром був покійний Олександр Мільченко — кримінальний авторитет із Дніпропетровська на прізвисько “Матрос”. За часів радянського застою він був засуджений на 12 років та вийшов з в’язниці у вересні 1995 року.

Мільченко, у свою чергу, був близьким до правої руки Лазаренка Петра Кириченка, який зізнався на допиті в США, він знав Мільченка з 1977-78 року.

Наприклад, Кириченка і Мільченка поєднує історія Василя Коваля, який спочатку був генконсулом України в Польщі, а потім — керівником консульського відділу МЗС.

У листі посольства США в Берні до федеральної поліції Швейцарії від 9 листопада 1998 року Коваля було названо “спільником Кириченка” (Kiritchenko associate) та “можливим співучасником схем відмивання грошей”. Окрім того, як консул на території Польщі він допомагав Кириченку, коли той був арештований за носіння зброї. Згодом, українська прокуратура звинувачувала Ковала, що він знищив кримінальну справу Кириченка, яку мав передати до Києва.

Потім, коли Коваль став керівником консульського відділу МЗС, він допоміг уже “Матросу” в одному цікавому епізоді. Процитуємо американського прокурора по справі Лазаренка Марту Берш: “Коваль був арештований за видачу паспорта кримінальному авторитету на прізвище Мільченко. Це було незаконно, тому що Мільченко мав судимість. У своїх свідченнях Коваль сказав: “Я був арештований прокуратурою в зв'язку з цими звинуваченнями. Вони намагалися змусити мене підписати папір, який стверджує, що це Лазаренко сказав мені видати паспорт Мільченку”.

У підсумку, Коваля було засуджено, а потім амністовано. Але чому прокуратура намагалася отримати свідчення про те, що за паспорт “Матроса” клопотав Лазаренко? Тому що уже в той час вони ішли за версією, що замовником убивства Щербаня, який стояв у кінця ланцюга Болотських — Кушнір — Мільченко — Кириченко, був сам Лазаренко.

Замовник?

У обвинувальному висновку щодо банди Кушніра, переданому до Луганського суду, зустрічаються згадки про Павла Лазаренка як про замовника вбивства.

Але тут ми бачимо другу дивну особливість — на екс-прем'єра як замовника вказують люди, яких уже немає в живих, у викладі третіх осіб. Тобто слова неможливо перевірити ні нам, ні навіть слідству, тому що вони були мертві на період пред'явлення обвинувачень.

Так, про це ідеться у словах свідка Мар'їнкова, що посилається на одного з лідерів банди Кушніра покійного на той момент Анатолія Рябіна:

“Рябин сказал, что Щербаня убили по заказу Лазаренко. Последний обещал решить ряд кадровых вопросов — заменить начальника СБУ в Донецкой области, начальника Азовского морского пароходства и другие... Ранее, весной 1997 года, Кушнир говорил ему, что через Лазаренко может решить любой вопрос.

Перед снятием Лазаренко с должности премьер-министра в гостинице “Национальная”, в 408 номере Кушнир, Мильченко и Сердюк лихорадочного готовили на его имя письмо о выполнении им договоренностей по компании Ровенькиантрацит — решении технического кредита для закупки угля, назначении на должность начальника Азовского пароходства человека, которого звали Александр Яковлевич, Матрос диктовал условия по Царичанскому заводу минеральных вод. Начисто письмо переписывал Сердюк. Матрос боялся Кушнира и Рябина, так как они осуществили убийство Щербаня, а Лазаренко не выполнил своих обязательств.

Кроме того, со слов Рябина ему (Марьинкову И.В.) известно, что Алиев встречался где-то в лесу с Лазаренко. Последний настаивал на убийстве Щербаня еще с августа 1996 года”.

Аналогічні слова пролунали на допиті від Юрія Сердюка, який також посилався на мертвого Рябіна:

“Позже Рябин сказал ему — Сердюку, что убийство Щербаня заказал Лазаренко. Они не поделили деньги, и Щербань становился серьезным политическим оппонентом. За убийство Лазаренко предложил деньги, но дончане отказались, считая, что должны быть дружеские отношения. На самом деле деньги в размере 2-3 миллиона долларов были выплачены”.

“Он (Сердюк) являлся участником составления письма в адрес Лазаренко с изложением просьб. Письмо писалось для того, чтобы не излагать просьбы вслух, а передать письмо. Мильченко расказал, что он на ходу заскакивал в машину к Лазаренко и также выскакивал. О результатах исполнения просьб свидетелю неизвестно”.

Крім того, про Лазаренка згадує свідок Дзюба — з посиланням на покійного Кушніра, якого він знав з 1991 року:

“Свидетель Дзюба Н.В. пояснил, что в конце 1997 он встретился в Киеве со своим знакомым Кушниром, который рассказал ему, что собирается ехать в Москву, откуда будет лететь за границу на встречу с бывшим премьер-министром Лазаренко. Кушнир также сказал ему, что Лазаренко в ближайшем будущем будет президентом Украины, и тогда он тоже станет влиятельным человеком...”

“Дальше во время совместной поездки в Москву Кушнир, находясь в состоянии алкогольного опъянения, более детально рассказал ему, что Лазаренко познакомил с ним Мильченко (Матроса) и что Лазаренко ему многим обязан — в свое время Лазаренко обратился к Матросу с просьбой убить Щербаня и это было сделано. Кушнир возлагал большие надежды на Лазаренко и его ближайшего друга Петра Кириченко. Говорил, что имея поддержку со стороны Лазаренко и Кириченко, он для них также готов сделать все необходимое, в частности, во время выборов договариваться с “братвой” по регионам о поддержке Лазаренко или помогать ему другими методами”.

30 травня 2000 року генпрокурор Потебенько порушив справу проти Лазаренка за організацію умисного вбивства з корисливих мотивів. “Показанням свідків та іншими матеріалами справи встановлені достатні дані, які вказують на те, що вбивство Щербаня Є.О. вчинене на замовлення Лазаренка П.І., який на час злочину займав посаду прем'єр-міністра України...” — ідеться у постанові.

Сам Лазаренко під час суду над собою в Сан-Франциско у березні 2004 року прокоментував звинувачення у замовних вбивствах в інтерв'ю “Українській правді”: “Я звертаюся до рідних і близьких Гетьмана і Щербаня і заявляю з усією відповідальністю — я не мав і не маю відношення до цих вбивств. І це буде доведене після усунення влади в Україні і мого повернення”.

Сергій ЛЕЩЕНКО