Днями федеральний канцлер Австрії Карл Нехаммер спростував фейк про готовність Відня купувати російський газ за рублі. Однак, якби посадовець підтвердив цю інформацію, навряд чи це когось здивувало б: Австрія зберігає велику енергозалежність від Росії. З цим, вочевидь, пов'язана і заява міністра у справах ЄС та конституційних питаннях Австрії Кароліни Едтштадлер про те, що Україна не може вступити до Євросоюзу “в найближчі п'ять-десять років”, і для неї не може бути прискореної процедури. В чому причини роздвоєння зовнішньої політики Відня, і коли позиція Австрії може стати проукраїнською, “Апострофу” розповів кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка Станіслав Желіховський.
Зовнішньополітична поведінка Австрії по відношенню до України під час війни виглядає амбівалентно. З одого боку, Австрія ніби критикує дії Росії на території України, а з іншого — часто забирає свої слов назад. Наприклад в березні, вже після початку російського вторгнення в Україну, між Віднем та Москвою відбувся різкий обмін думок з приводу нейтралітету Австрії. Зокрема, росіяни звинуватили голову австрійського уряду в “односторонніх та обурливих заявах щодо російсько-української війни”, та в використанні “емоційної антиросійської риторики”. Москва посилалася на заяву канцлера Карла Нехаммера про односторонню відповідальність Кремля за розв'язання війни в Україні. Також російська влада накинулася на Нехаммера за його заяви про те, що нейтралітет Австрії був нав'язаний комуністами після Другої Світової війни. Натомість у Кремлі наголошували що Червона армія заплатила велику ціну за визволення Австрії, де загинуло понад 20 тисяч радянських солдатів.
Тоді ж Кремль почав випади у бік міністра закордонних справ Австрії Александра Шаленберга, критикуючи заяву останнього про те, що Росія знищила архітектуру європейської безпеки. Москва заявила що коментар Шаленберга викликає серйозні сумніви в якості австрійського нейтралітету, “який явно останнім часом зменшується і втрачає значення”, через що Росія пригрозила Австрії що це буде враховано в майбутньому. І хоча Австрія дипломатично відповіла на цей випад Москви, але відтоді політика Відня характеризується явною роздвоєністю. Так наприклад, в той момент коли багато хто з європейських країн висилав російських дипломатів через звірства Росії, які вона вчинила в Україні, Шаленберг довгий час утримувався від такого кроку, пояснюючи це бажанням зберегти баланс із власними інтересами. І лише згодом Австрія все ж таки наважилася на цей крок, проте на відміну від своїх європейських колег, у МЗС Австрії не вказали що він пов'язаний із звірствами російських військових в Україні, зокрема в таких містах як Буча, Бородянка та Ірпінь.
Тобто з одного боку Австрія і вживає певних заходів проти Росії, а з іншого боку всі ці рішення є половинчастими і нееквівалентними тим діям, які вчиняють інші країни Європи.
Звісно, найбільша ахіллесова п'ята всієї санкційної політики Європи полягає в залежності від російського газу, проте Австрія знаходиться буквально на енергетичному гачку Росії. Так, за заявами офіційного Відню, залежність Австрії від російського газу складає 80%. Водночас австрійська міністерка енергетики підкреслювала що для диверсифікації джерел постачання енергоносіїв Відню потрібен певний час. З цього ми можемо зрозуміти що енергетичне питання було важливим в контексті візиту Карла Нехаммера до Росії. До речі, після нього українське суспільство обурила заява міністра закордонних справ Александра Шаленберга про те, що Україні не варто надавати членство в ЄС. Тобто знову бачимо певну “біполярну” поведінку політичного істеблішменту Австрії.
Взагалі, Австрійська народна партія, яка зараз знаходиться при владі, є доволі специфічною і її неодноразово обвинувачували в зв'язках із російським капіталом. Також ця партія фігурувала у великих корупційних скандалах, у тому числі за участі тоді ще чинного федерального канцлера Австрії Себастіана Курца, як це було в скандалі “Ібіца-гейт” (скандал у 2019 році, що завершився розвалом коаліції та перевиборами, — “Апостроф”). Сюди ж відноситься історія з одіозною міністеркою закордонних справ уряду Курца Карін Кнайсль, що була помічена в приязні з Путіним. І в цій всій історії необхідно пам'ятати, що чинний міністр закордонних справ Александр Шаленберг посів свою посаду саме за канцлерства Курца, після чого на два місяці замінив його на посаді. Тобто такі зв'язки слід враховувати, і я не виключаю що Кремль має певні ниточки, за які він може смикати — або самих політиків, або Австрію загалом в контексті її залежності в енергетичній сфері.
З огляду на доволі повільне, але все ж таки позитивне зрушення політики щодо України у Німеччині, можна постати питання, чи отримаємо таке ж саме зрушення у австрійській політиці? Я думаю, що таке зрушення можливе, але потрібно більше часу. Варто розуміти що Німеччина набагато потужніша країна, і в неї більше варіантів отримати енергетичні альтернативи. До того ж сама Австрія є такою собі невеликою моделлю Німеччини. Ми ж пам'ятаємо що донедавна остання поводила себе так, як наразі робить Відень, і це було лише якихось 2—3 місяці тому. Тобто раніше Німеччина заявляла що не буде постачати важку зброю, але все ж проголосувала за це в Бундестазі. Судячи з усього, пізніше в цей процес включиться й Австрія, але для цього їй потрібна допомога з диверсифікацією постачання енергоресурсів.
Костянтин СОБОРНИЙ
