Росія: путіністи почали сумніватися у перемозі?

По суті росіянам вже майже 13 років не дають можливості нікого обрати іншого окрім Путіна. А ВВП і його компанія вихідців із КГБ влаштували собі солодке життя, і ніколи самі добровільно від нього не відмовляться. Тому путіністи так напружено стежать за тим, аби влада Путіна залишалася непохитною.

Одним із таких переконаних путіністів є відомий кінорежисер Станіслав Говорухін, який нині підв’язався в керівники передвиборчого штабу Путіна. Говорухін вважає, що Інтернет “веде велику руйнівну роботу”, яка заважає успіху президентської кампанії Володимира Путіна. Таку думку висловив він у недавньому інтерв'ю. За його словами, в Інтернеті спостерігається “антипутінська істерія, що видається за глас народу”. Іншим важливим чинником, на думку Говорухіна, є підступи іноземців: “Захід кинув усі сили, робить відчайдушні спроби, щоб тільки не було Путіна”.

Якщо продовжувати хід думок Говорухіна, то далі цілком логічно було б, якби Путін законодавчо ввів заборону на користування Інтернетом для приватних осіб, і особливо обмежив доступ до іноземних Інтернет-ресурсів.

Хоча, якщо добре пригадати історію, то в Росії це вже було, коли 8 листопада 1917 Раднарком випустив декрет “Про монополію на друкування оголошень”, за яким друкувати оголошення могли лише урядові видання. І це відразу ж позбавило всі інші видання грошових надходжень.

Далі, той же Раднарком 28 січня 1918 прийняв декрет “Про революційний трибунал друку”, за яким за “контрреволюційні виступи” покладалися різні покарання — від штрафу і закриття газети до позбавлення політичних прав чи свободи. Трибунал мав право закривати видання, “що поширюють неправдиву інформацію”.

Практично одночасно із появою регулярного радіомовлення в 1924 році з'явилася і система цензури радіопередач. Вона була закріплена остаточно в 1927 році наказом по акціонерному товариству “Радіопередачі”, відповідно до якого всі передачі повинні були мати заздалегідь підготовлений і завірений цензурою текст. А на початку 1920-х років з ініціативи дружини Леніна Надії Крупської розгорнулося масове очищення бібліотечних фондів від “ідейно чужої” літератури. Так що путіністи сьогодні з Інтернетом не придумали нічого нового.

Теперішній штабс-путініст Станіслав Говорухін зробив собі ім’я завдяки фільмам “Вертикаль” і “Місце зустрічі змінити не можна”, “виїжджаючи” на особистій привабливості і популярності Володимира Висоцького. Адже важко собі уявити кіно про альпіністів без пісень барда Висоцького. Використавши талант Висоцького, Говорухін уявив себе метром.

Хоча фільм “Вертикаль” взагалі фон для співів, так само можна було б зняти документалістику і вона б теж запам'яталася, режисерська робота тут є скоріше за все другорядною. А “Місце зустрічі” без блиску гри Володимира Висоцького і всього акторського складу поповнило б ряд звичайних детективів про чекістів та “оперів”, які побудовані на історичному матеріалі. Так що “метр” Говорухін, як колись грівся біля таланту Володимира Висоцького, нині гріється біля влади Володимира Путіна, набиваючи сам собі у своїх очах великої значимості.

Можливо, Говорухін так далеко відірвався від політичної реальності Росії, що вже і не розуміє, що штовхає країну у застій подібний до брежнєвського. Бо Путін своїми намаганнями потрапити у президентське крісло втретє, по суті здійснив два моральних злочини: підміну духу закону і політичну змову з номінальним збереженням за собою посади президента Росії. Адже навряд чи можна серйозно думати, що тимчасово виконуючий обов’язки президента Російської Федерації Дмитро Медвєдєв міг самостійно прийняти хоч одне із важливих рішень.

Однак Путін зовсім не там шукає собі ворогів. Бо вороги у ВВП дійсно є, і це більшість російського народу, якому Путін оголосив війну. Війну, яка після фальшування путіністами ще і президентських виборів може вилитися в неконтрольований сценарій розвитку подій. Режисер Говорухін, який тепер вирішив поставити політичний спектакль під назвою “Вибори Путіна для Росії”, явно до кінця не розуміє складності ситуації. Адже він сьогодні все поставив на Путіна і легко може це “все” програти.

Говорухін, видно, щиро вважає, що Путіна люблять в Росії. Ну прямо таки та ж захоплива народна любов, як до дуче Муссоліні, чи до іракського президента Саддама Хусейна або до лідера лівійської революції Муаммара Каддафі. Хоча результати такої любові можуть виявитися врешті-решт так само непередбачуваними і неочікуваними.

Режисер путінського політичного спектаклю з великою і неприхованою радістю почав боротися за збереження і надалі путінського режиму. А це означає, що він з усіх сил бореться за мільярди Вексельберга, Абрамовича і Дерипаски, що присягнувся стати рабом на путінських політичних галерах в ім’я гарантії стабільності і недоторканості мільярдних рахунків, яхт і палаців цих олігархів.

Сьогоднішній захисник олігархічного режиму Путіна Говорухін піддався мутації. Точніше, мутували його світогляд і його світосприйняття. На схилі років із Говорухіна не вийшов стоїк, вийшла жовчна і постійно незадоволена у своєму марнославстві особа.

Шкода, коли романтизм молодих років переростає у вікову фанатичну впертість і самолюбство. Така людина впадає в творчий ступор, і тому їй хочеться “примазатися” до правлячого режиму, навіть тоді, коли важко наперед передбачити скільки іще тому режиму залишається взагалі існувати. Тому той, хто раніше вважався митцем, а тапер свідомо став пристосуванцем, сподіваючись на швидкі дивіденди від правлячого режиму, не може не викликати почуття огиди. Бо безпринципність привела його до лав лакеїв вождя олігархічної влади, котра силовими методами тримає Росію за горло.

Може колись Станіслав Говорухін і вважався у російському суспільстві пристойною людиною, але чомусь зійшовся зі злодійкуватим Лужковим, а тепер ось і з Путіним. Можливо йому дуже близька злодійська романтика, і те як нахабно і неприкрито росіян обікрали на парламентських виборах 2011 року?

Путінського режисера абсолютно не хвилює, що завдяки політиці ВВП Росія провалюється в економічну прірву і відстає від розвинених країн. Адже Путін винен у корупції, зубожінні населення, деградації науково-технологічної бази, освіти, соціальної сфери, ринку та приватного підприємництва, у зникненні політичних і громадянських свобод, без яких немислимий духовний і матеріальний розвиток будь-якої цивілізованої країни.

За своє творче життя Станіслав Говорухін зняв багато фільмів і був спочатку небезталанним режисером, хоча жодний з його фільмів не можна назвати шедевром, що залишився серед найкращих, принаймні, на пострадянському просторі. А водночас Говорухін, як режисер завжди був прихильником тусовочно-кон'юнктурнихпоглядів, а не поглядів справжнього мистецтва. Власне, може, це і є поясненням того, що на завершення своєї режисерської, а можливо, і життєвої кар’єри він обрав саме такий шлях і саме таку позицію.

По суті, те, що Станіслав Говорухін заявив, що переобранню Путіна у першому турі заважають Інтернет і Захід, є істеричним криком відчаю як Говорухіна, так і переважної частини політичних еліт Росії, котрі прекрасно відчувають (а деякі, можливо, і знають), що не лише рейтинг Путіна падає, а що в дійсності ВВП є для сьогоднішньої Росії вже пройденим етапом.

Адже не треба забувати, що політичні еліти Росії є одними з найбільш освічених верств населення цієї країни, і завжди, ще з часів імператорської Росії, мали надзвичайну політичну кон'юнктурну інтуїцію. Також не варто забувати, що навчена кривавим досвідом від часів Російської імперії та від часів сталінської епохи, ця еліта не є тією, котра вчасно і відкрито показує свої наміри і бачення ситуації. А формально до кінця підтримує правлячу верхівку — і в той же час іншою рукою допомагає або й сама проводить політику усунення цієї влади.

Можна сказати, що до того часу, поки Путін і його команда контролюють фінансові й інші ресурсні потоки (аж до кремлівського медичного обслуговування, котре за гроші неможливо купити) це є ключем до головного питання — чи починає путінській режим сумніватися у тому, що фальшування зможуть забезпечити йому перемогу на президентських виборах.

Тільки відповідь на це питання не просто — “так”. А воно має складну структуру, яка може розкрити відповіді на багато інших запитань, на котрих ґрунтується уся специфіка сьогоднішньої кремлівської поведінки на міжнародній арені і всередині країни.

Тут треба пригадати, що сам Володимир Путін, видно, забув, звідки він узявся і хто він є. Як він на початку своєї приголомшуючої політичної кар’єри, за дотепним висловлюванням російських політологів, “з’явився, як чорт з табакерки”, тобто нізвідки. І по суті не маючи жодної політичної підготовки і справжньої підтримки є лише ситуативним ставлеником певних російських, і, можливо, міжнародних зацікавлених кіл.

Спочатку на гребні підвищення цін на нафту і попиту на стабільність всередині Росії, котра була вже на грані дестабілізації, роки правління Путіна видавалися для верхівки (і особливо економічної верхівки) Росії напрочуд ефективними. А беручи до уваги, що за рахунок більшої керованості над ресурсними потоками дещиця цього перепала і народу Росії, котрий при цьому був більш-менш задоволений, ці роки видавалися мало не ренесансом радянської доби.

Але на сьогодні, коли виклики для Росії і для її економічної і політичної еліти полягають зовсім в інших питаннях, а компетентність путінської команди, котра і раніше “кульгала”, зараз очевидно має дуже низький коефіцієнт корисної дії, коли фактично Путін та його оточення не можуть дати адекватної відповіді на жоден із сучасних викликів для Росії, можна сказати, що прихід ВВП втретє на президентську посаду буде більш катастрофічним для Путіна і його команди, аніж для Росії. Хоча і для Росії це буде велике потрясіння.

Відтак, найбільш ймовірним сценарієм розвитку подій є наростання (ближче до часу виборів) таких викликів, котрі навіть одурманеному вседозволеністю Володимиру Путіну відкриють очі на небажаність його приходу до влади. А, можливо, це йому підкаже хтось із найближчого оточення, котрий здатен “достукатись” до його здорового глузду чи інстинкту самозбереження.

І особливо тут значимим є натяк, котрий уже прозвучав з боку Заходу, що всі гроші, котрі присвоєні Путіним і його “сім’єю”, знаходяться там, і там же і контролюються. Тому виклик тим, хто тримає твої гроші і втягнення у жорстке протистояння із ними, є нонсенсом.

А таким викликом є приведення Росії знову до стану хаосу, якщо президентом втретє стане “старий-новий” Володимир Путін. “Старий” більше в сенсі політичному, ніж у фізичному. Оскільки у політичному сенсі на сьогодні Володимир Путін є набагато більш немічним, аніж навіть Леонід Брежнєв у свої останні дні при владі…

Віктор КАСПРУК