Історія зі звільненням Людмили Денісової з посади омбудсмена, яка минулого тижня наробила чимало галасу, досить цікава. Під час війни подібні кадрові ампутації зазвичай не робляться без вагомої причини. А тут особливої причини якраз і не було. Принаймні, влада її чітко і голосно не озвучила, змусивши суспільство губитися у здогадках і теоріях. Одна з можливих причин — бажання влади замінити Денисову, наближену до групи Арсена Авакова, кимось “своїм” на кшталт Мар’яни Безуглої, Олександра Качури, чи, прости Господи, Миколи Тищенка. Звичайно, всі розуміють, що причина звільнення Денісової в іншому. Питання лише в тому, навіщо робити ці рокіровки саме зараз, коли перед країною стоять набагато серйозніші виклики. Вкупі з поновленням “полювання” на Петра Порошенка це підживлює підозри, що на Банковій вже думають про прийдешні вибори, хоча війна ще дуже далека від завершення. Планувати своє політичне майбутнє, звісно, не гріх. Інша справа, що набагато більшу загрозу для Володимира Зеленського становлять не стільки “чужі”, скільки “свої”.
Одним з найбільш токсичних персонажів у президентській команді є голова Комітету ВР з питань фінансів Данило Гетманцев. Буквально за тиждень перед відставкою Денісової проти Гетманцева повстали українські підприємці: всього за тиждень звернення до президента з приводу звільнення Гетманцева набрало більш як 16 тисяч підписів. Причому цей протестний акт годі вважати спонтанним — подразником для українського бізнесу посадовець став вже давно. Претензії до нього більш ніж серйозні:
“Говоримо Вам прямо — уособленням регресивного, популістського соціалістичного підходу є голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики пан Данило Гетманцев.
Він є послідовним противником економічної свободи, прихильником жорсткішого державного регулювання та придушення підприємницької ініціативи, що робить нашу діяльність неможливою.
Наукові праці та професійна діяльність пана Гетманцева переконливо свідчать , що він є активним прихильником марксистських, соціалістичних ідей та радянського способу життя, противником ринкової економіки та пов’язаних із нею прав і свобод, що іде в розріз інтересам країни. Дії пана Гетманцева на посаді голови Комітету наносять нищівну шкоду як економіці України, так і її репутації.
Нещодавні заяви пана Гетманцева щодо підвищення податків вже призвели до того, що багато підприємців вже відмовилися від інвестиційних проєктів в Україні і переносять їх в європейські країни” — йдеться у зверненні підприємців.
Тимчасом сам Гетманцев, схоже, насолоджується “хейтом” на свою адресу і розмірковує у інтерв’ю про те, що “правильне оподаткування — це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав”. Прислухатися до бізнесу в інтересах Зеленського — як з політичних міркувань, так і з точки зору порятунку української економіки. Але як поведеться президент, поки можна лише здогадуватись. Раніше його кадрова політика вирізнялася своєрідною оригінальністю. Серед людей, що входять до близького оточення Зеленського, або тих, кого він делегував на важливі державні посади, ніколи не бракувало не лише персонажів відверто непридатних, але й осіб із доволі темним минулим (та й не лише минулим). Два роки тому це ще можна було списати на відсутність досвіду чи залежність від ляльководів, але час для таких виправдань пройшов. Вже не раз ми мали нагоду переконатись, що переглянути деякі свої кадрові рішення Зеленського не спонукають ані протести, ані виявлені компрометуючі обставини.
У випадку Гетманцева й досі без відповіді залишається питання, чому відповідальною за формування економічної політики держави стала особа без економічної освіти. Можливо, Данило Олександрович справді хороший юрист, але позиціонувати себе знавцем економіки і бути ним — це трохи різні речі. Коли Олексій Арестович часом вдає з себе військового експерта, це не надто добре, але не страшно, адже жодних рішень він не приймає. Тимчасом посада Гетманцева далеко не “декоративна”. Політичні якості Гетманцева також викликають багато питань. Пригадати хоча б те, як у лютому 2021 року Гетманцев напару з Бужанським (теж, до речі, унікальний кадр) намагалися протидіяти громадській кампанії на підтримку активіста Сергія Стерненка, якого тоді судили.
А напередодні війни, коли стало зрозуміло, що ескалація на кордоні з Україною не є явищем випадковим, Данило Гетманцев активно виступив проти виділення додаткових 50 мільярдів гривень для українських військових, які мали б піти на підвищення виплат, поповнення матеріальних резервів і закупівлю озброєнь. Що це, як не відверта диверсія і намагання підсобити ворогу? Тим більше, як тепер запевняють спікери влади, тоді на Банковій вже знали про напад Росії й навіть готувалися до нього.
А ще у біографії Гетманцева є один яскравий епізод, який дивним “не помічають” на Банковій. Скоріше за все, пересічний громадянин вже навряд чи пам’ятає, хто такий Володимир Сівкович. Всі давно забули цього, який крутився у вищих ешелонах влади, трохи був депутатом (зокрема від Партії регіонів), а на початку Революції Гідності вірно служив Януковичу на посаді заступника секретаря РНБО. Читаючи біографію Гетманцева, багато хто й не зверне увагу на те, що він працював у Сівковича помічником впродовж аж трьох депутатських каденцій. Та й справді, що тут такого?
Але Сівкович — це не просто черговий екс-регіонал, який втік до Росії. За даними британської розвідки, після окупації Києва, Сівкович мав стати одним із членів маріонеткового проросійського уряду, очолюваного або колишнім депутатом ВРУ Євгеном Мураєвим, або кимось зі старих соратників Януковича.
Підтверджують можливий колабораціонізм Сівковича і спецслужби Сполучених Штатів. На початку 2022 року США запровадили санкції проти чотирьох громадян України, за “сприяння політичним цілям Кремля”. Зокрема, йшлося про двох соратників Віктора Медведчука — депутатів від ОПЗЖ Тараса Козака та Олега Волошина, колишнього депутата від Партії регіонів Володимира Олійника, а також... ексзаступника секретаря РНБО Володимира Сівковича. Американська влада вважає, що ці особи діють за вказівками російського ФСБ і підтримують керовані з Росії операції впливу, спрямовані проти США, їхніх союзників та партнерів. Спецслужби РФ вербували нинішніх та колишніх українських чиновників для підготовки захоплення влади в Україні та контролю над критично важливою інфраструктурою, сказано у заяві Мінфіну.
Доволі неоднозначну роль відіграв Сівкович і під час Революції гідності. В грудні 2013 року, його, тодішнього заступника секретаря РНБО, та очільника КМДА Олександра Попова, Віктор Янукович особисто зняв з посад, звинувативши у перевищенні повноважень під час розгону Майдану. Такий крок можна розцінити як банальне перекладання відповідальності за злочин. Проте не виключено, що Сівкович і деякі персонажі справді діяли за спиною вайлуватого “проФФесора”, виконуючи вказівки Кремля. До речі, і Попов, і Сівкович — офіцери КДБ СРСР у відставці. Перший прослужив у відомстві з 1982 по 1992 рік, а другий — з 1987 по 1993. Обидва звільнились, коли спецслужбу намагались українізувати, переформатовуючи із КДБ в СБУ, й обоє піднялися на вершечок влади саме тоді, коли в країні міцно вкоренився проросійський режим. Скажете, конспірологія? Так, без британської розвідки тут справді не розберешся. Але й загальновідомих фактів досить, щоб вважати Сівковича ультратоксичною фігурою, і уникати кадрів з його близького оточення. А Гетманцев, до речі, саме з таких — принаймні, він працював на Сівковича щонайменше десятиліття, з травня 2002-го по грудень 2012 року.
Одним словом, якщо Зеленський дбає і про державу, і про власне політичне майбутнє, до Гетманцева треба придивитись уважніше. І зробити вже належні організаційні висновки, поки не пізно. Общипування птиці — теж робота, але нею краще займатись на птахофабриці.
Роман МАЛКО
