Нульова толерантність до зла

Міністерство внутрішніх справ Грузії є наскрізь прозорим. Не в переносному, а в буквальному сенсі: стіни відомства зроблені зі скла. Всередині будівлі їхня транспарентність ще очевидніша: ви опиняєтеся в прозорому правоохоронному акваріумі. Збудоване кілька років тому, це диво супермодерної архітектури має бути символом якісно нової концепції грузинської правоохоронної системи. Така матеріалізація державної політики, розташована по дорозі з тбіліського аеропорту до столиці, спонукає до багатьох запитань. Їх Тиждень поставив першому заступникові міністра внутрішніх справ Грузії Екі Згуладзе. Молода, красива, англомовна й комунікабельна, вона цілковито руйнує всі наші стереотипні уявлення про те, яким є типове обличчя МВС: не в міру огрядний, суворий емвеесівський генерал, який і послати може, якщо щось не так.

- Правоохоронна система пострадянської країни — це гігантський мурашник із безліччю внутрішніх прихованих ходів. Із чого Грузія починала її перезавантаження?

— Усе почалося після Революції троянд. Головний виклик, який постав перед новим урядом, — як перебудувати failed state (державу, що не вдалася), тому що Грузія на той момент була саме такою. Вона не мала нормального держбюджету, нею правила організована злочинність, податки не збиралися, контрабанда формувала 65% внутрішнього ринку. І ми не мали жодних готових рецептів: із чого починати? Невдовзі, однак, зрозуміли, що в наших реаліях реформа правоохоронних органів є абсолютним пріоритетом. Причому реалізовувати її треба було дуже швидко, хоча й ішлося про структурні, інституційні зміни. Що ми зробили? Насамперед об’єднали всі правоохоронні органи в одну структуру: підпорядкували Міністерству внутрішніх справ Міністерство державної безпеки радянського зразка, митну службу, повністю відкрили архіви спецслужб. Із 75 тис. працівників правоохоронних органів працювати далі лишилися 30 тис. Якщо не усунути дублювання функцій між структурами, ви не зможете ефективно боротися з корупцією. Далі визначили два стовпи реформи: нульову толерантність до будь-якої корупції та нульову толерантність до організованої злочинності. Донедавна прості люди не сприймали вуличну корупцію як злочин.

- Але змінити інституційні межі системи ще не так складно, як боротися з організованою злочинністю, що діє під парасолькою правоохоронців.

— Так, це складніше. В СРСР близько 80% злодіїв у законі або були етнічними грузинами, або мали якийсь стосунок до Грузії. Все це сприймалося як щось природне. Передусім ми ухвалили законодавство для протидії мафії, яке крім нас мають лише США та Італія. Належність до організованої групи, навіть просте зізнання вголос “я злодій у законі” було визначено як злочин. Грузинська держава має право конфіскувати майно, отримане внаслідок кримінальної діяльності. Ми захопили майже всі будинки, якими володіли злодії в законі, й відкрили там поліцейські дільниці, таким чином завдавши їм морального удару. Сьогодні можна цілком упевнено стверджувати: в Грузії немає жодного злодія в законі. За три — чотири роки всі вони або опинилися за ґратами, або втекли з країни. Поступово Грузія перетворилася на найменш криміналізовану країну на Кавказі. Деякі види злочинів просто зникли, як-от викрадення з метою викупу.

- Чиїми руками можна втілювати в життя правоохоронні реформи, якщо система наскрізь корумпована?

— Боротися з корупцією руками корумпованої поліції нереально. До реформи грузинська поліція існувала таким чином: рядовий поліцейський мав зарплату 20—25 ларі ($11—13,5), що жалюгідно навіть за старими цінами, він мусив сам собі купувати уніформу та пальне для машин. За будь-яких умов брати хабарі морально важко. Це руйнує людину. Грузинські поліцейські не мали відчуття, що вони на боці добра.

Ми дали їм соціальний статус, повернули почуття гідності, забезпечили якісні робочі умови: гарні машини, сучасне технічне оснащення, а також підняли їхні зарплати в 15 разів. Тепер служба в поліції — це хороший кар’єрний старт. Було створено нову Поліцейську академію. Вступити до неї неважко, але закінчити дуже складно. Поліцейська академія радянського зразка передбачала п’ятирічне навчання. Там вивчали юриспруденцію, але не здобували професійного досвіду, що можливо лише на вулиці. Наша академія практично орієнтована. Великий акцент зроблено на психологію. Поліцейський має бути не лише фізично, а й ментально підготовлений до виконання своєї роботи. Ми не хочемо бачити агресивних, нетолерантних міліціянтів.

- Як оцінюєте ефективність патрульної поліції?

— Нам потрібна була історія успіху. Патрульна поліція і є такою історією. Боротьба з корупцією чи інституційні зміни в системі правоохоронних органів для широкого загалу були малозрозумілими речами. Люди запитували: “Що це нам дасть?”. Саме ДАІ була найкорумпованішим органом, і прості громадяни потерпали від цього. Вона була скрізь, її всі могли легко ідентифікувати. Одного дня ми її цілковито скасували. Ми набрали новий штат молодих людей, які до того не мали жодного стосунку до поліції. Змінювати менталітет — це, вочевидь, марна справа. Потрібні були незашорені, свіжі сили. Поява патрульної поліції на грузинських вулицях просто шокувала людей. Багато хто думав, що це жарт. Ця поліція була створена не як каральний інструмент, а як орган, що обслуговує інтереси громадян. Звісно, бувають випадки, коли нові поліцейські порушують кодекс своєї поведінки, але ми докорінно змінили систему загалом. І головне — це допомогло викликати в людей довіру до інших урядових реформ.

- Реформу поліції в Грузії підтримують справді всі, але можна почути думку, що далі оновлення цього базового, вуличного рівня МВС не пішло.

— Реформувати митну чи кримінальну поліцію значно складніше, бо їх не можна просто скасувати за один день, як ДАІ. Сьогодні ми завершили першу стадію реформ: здійснили інституційні зміни. Тепер для нас головне — забезпечити стабільне функціонування нової системи, готувати нові кадри, запроваджувати технології. Реформи — це безперервний процес. Не можна також робити один крок уперед і крок чи два назад — це хибний підхід. Крім того, реформи — це завжди неймовірно боляче: арешти, звільнення, ламання структур. Не так давно я виступала перед журналістами в Парижі. Тема виступу — реформи в Грузії. Французи назвали це грузинським дивом. Але мені особисто така метафора не подобається, тому що диво — щось миттєве, незаплановане.

- Як ви адаптували західні підходи до пострадянської реальності?

— Правоохоронні реформи в Грузії розробили грузинські громадяни для грузинських громадян, але за міжнародної підтримки. Це основоположний принцип у нашій філософії змін. Звісно, Грузія не винаходила велосипеда. Ми вивчали досвід США, Західної Європи. Водночас обов’язково треба враховувати специфіку пострадянського простору, культуру, історію, мовний ландшафт країни.

- Спокуса вдатися до соціального популізму замість болючих системних реформ завжди дуже велика. Але це забіг на дуже коротку дистанцію. Грузії вдається підтримувати ритм довгого шляху?

— Кожен уряд хоче бути популярним. Кожен уряд має спокусу вдаватися до соціального задобрювання. Реформи потребують грошей, які справді можна витратити на соціальні потреби, але в середньо-, довготерміновій перспективі вони їх повертають. Реформа поліції коштувала дуже дорого. І це при тому, що грузинська економіка не має багато ресурсів, не має газу, великої індустрії. Однак коли ви починаєте ефективно протидіяти корупції та злочинам, то тіньова економіка зникає й офіційні ресурси збільшуються. Після проведення реформи поліції практично одразу ж дохідна частина нашого держбюджету збільшилася. Ми реалізовували реформи в пакеті — економіка, освіта, приватизація, поліція. Одні й ті самі меседжі мають отримувати всі: митник, поліцейський, слідчий, професор.

- І в МВС на керівні посади прийшли цивільні...

— Так, наш міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі цивільний, половина його заступників також. До реформи всі, хто обіймав такі посади, були генералами.

 

Рівень довіри грузинів до поліції

 

5—8% 2003 рік

80% 2010 рік

На 37%за чотири рокив Грузії зменшилась кількість тяжких злочинів.

На 75% зменшилася кількість крадіжок.

25 поліцейських загинули у війні зі злодіями в законі.

Жанна БЕЗП'ЯТЧУК