Нічого особистого. Куди і навіщо Папа Римський направив “спадкоємців великої матінки-Росії”

Завершуючи зустріч, безпосередньо перед благословенням, Папа звернувся до тих, хто зібрався зі словами, які не увійшли в офіційний текст звернення : “Ніколи не забувайте про спадщину. Ви спадкоємці великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра I, Катерини II, тієї імперії — великої, освіченої, великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини, ви спадкоємці великої Матінки Росії, йдіть вперед з цим. І дякую вам. Дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами”.

Навколо цих слів і спалахнув сир-бор, до якого негайно вляпалося МЗС України. Його прес-секретар Олег Ніколенко заявив:

Дуже прикро, що російські великодержавні ідеї, які, власне, і є причиною хронічної агресивності Росії, свідомо чи несвідомо звучать із вуст Папи Римського, місія якого, у нашому розумінні, саме полягає в тому, щоб відкрити очі російської молоді на руйнівний курс нинішнього російського керівництва.

Але входити у прямий конфлікт із Папою — заняття вкрай невдячне. З тим же успіхом можна плювати в небо: або не буде нічого, або обляпаєшся своїми ж плювками. Незрозуміло, навіщо це взагалі робити, якщо для не-католиків думка Папи нічого особливого не уявляє, а для католиків Папа непогрішимий. Хоча, взагалі-то з Infallibilitas — “нездатністю помилятися”, все трохи складніше. Догмат поширюється лише на вчення церкви, що стосується віри чи моральності, а не на всі заяви Папи чехом. Папа, коли його вустами не віщає Святий Дух (а він віщає тільки в двох перелічених випадках, не спускаючись до всяких дрібниць), не огороджений від помилок і гріхів, і у зв'язку з цим, як і будь-який інший християнин, потребує покаяння та сповіді .

Але далеко не всі, хто вважає себе католиками, обізнані в таких тонкощах — у цьому відношенні вони не відрізняються від більшості православних, які вважають себе. І тому багато хто з католиків некритично сприймає будь-який вислів Папи як абсолютну істину. Сперечатися з ними не просто безглуздо, а на шкоду своїм позиціям у їхніх очах.

А що ж треба робити, якщо Папа сказав щось незручне? Робити треба дві, максимум три речі. По-перше, потурбуватися про розуміння того, чому Папа сказав саме це, що він хотів цим сказати, і в якому відношенні до Infallibilitas належить його заява. По-друге, виходячи з цієї оцінки, доброзичливо коментувати, тлумачачи сказане на свою користь або просто промовчати. Мовчання у багатьох випадках буде найкращою реакцією. Якби МЗС не влізло у скандал, вислів Папи, який не увійшов до офіційного звернення, пройшов би майже непоміченим. А так за нього взялася кремлівська пропаганда. Що для нас не смертельно, звісно, але неприємно. По-третє, якщо дуже потрібно заперечити, зафіксувати факт непопадання незручного висловлювання під дію Infallibilitas (якщо воно під нього потрапляє — то див. “по-друге”) і вступити з Ватиканом у ввічливий та конструктивний діалог, не намагаючись займатися викриттями. Але, для початку, потрібно точно зрозуміти, що все-таки сказав Папа.

Чому Папу потрібно цитувати дуже обережно?

Як завжди, набігли коментатори, і пригадали Франциску інші заяви, які, за бажання, можна витлумачити як проросійські. Згадали, наприклад, про те, як у листопаді 2022 року Папа заявив, що не вірить у жорстокість росіян, вважає їх “великим народом” та захоплюється “російським гуманізмом”.

Насправді Папа, у спілкуванні з журналістами, яким він, повертаючись із Бахрейну, куди його запросили відвідати король Хамад ібн Іси Аль Халіф та помісна Католицька Церква, розповів про зусилля Святого Престолу, спрямовані на припинення війни в Україні, та поділився своєю думкою про ситуації у світі, сказав наступне (мова зайшла про Бучу):

“Мене вражає жорстокість, яка не властива російському народу, оскільки російський народ — це великий народ; це жорстокість найманців, солдатів, які йдуть на війну як на пригоду.

Я вважаю за краще думати так , тому, що з повагою ставлюся до російського народу та російського гуманізму. Досить згадати Достоєвського, який сьогодні надихає християн до осмислення християнства. У мене велика прихильність до російського народу, як і велика прихильність до українського народу”.

Відчуваєте різницю?

Так само, з великою акуратністю, і завжди строго за першоджерелом, потрібно цитувати й інші заяви Папи. Включаючи й те, що “гавкіт НАТО біля дверей Росії” міг призвести до вторгнення в Україну, і що він, Папа, не знає, чи мають інші країни постачати Україні більше зброї. Все це на хвилину було сказано 2 травня 2022 року в інтерв'ю італійській газеті Corriere Della Sera. “Гавкіт НАТО” поза контекстом звучить, звичайно, грубо, але, якщо читати все інтерв'ю, а не видирати з нього шматок фрази, то все-таки досить премлемо. Зрештою, аргентинець-син емігрантів Хорхе Маріо Бергольйо, виходець з ордена єзуїтів, зведений на Святий престол як “папа бідних” — меншин, пригноблених і знедолених, і не зобов'язаний любити НАТО.

Зайве говорити, що жодне з висловлювань, поставлених Папі у провину, не підпадає під Infallibilitas. Папа просто бачить ситуацію такою. Це його особиста думка і вона не обов'язково збігається з думками, що існують в Україні. Більше того, воно не обов'язково є вірним, оскільки за межами Infallibilitas Папа має право помилятися. Зрештою, він не світський політик, а глава церкви, і тому дивиться на ситуацію під дещо іншим кутом, про що також слід пам'ятати.

Разом з тим було б помилкою вважати, що заяви Папи можуть бути зроблені ним під впливом хвилинних емоцій. Людей, які роблять непродумані заяви, не обирають Папами. Орден єзуїтів викував із кардинала Бергольйо жорсткий інструмент захисту інтересів Ватикану. Якби це не так, він не досяг би кар'єрних вершин.

У будь-якому випадку, перехід до лайки офіційний протест у цій ситуації виглядає безглуздо, і, МЗС, піддавшись спокусі простого шляху, поставив себе в безглузде становище. Спочатку треба було розібратися, навіщо Папа зробив цю заяву, і до кого були звернені його слова.

Що, кому і навіщо насправді сказав Папа

Папа, як ми пам'ятаємо, звертався до російської католицької молоді. У реальних російських умовах католики, та ще й молоді — безсумнівна меншість, на яку влада дивиться дуже косо. Їх, щоправда, поки що не садять до в'язниць і не катують на допитах, як єговістів, але вони знаходяться в одному кроці від цього. Таким чином, твердження про те, що Папа своєю заявою висловив підтримку Кремлю, щонайменше, є недобросовісним.

Але Папа несе відповідальність за долю російських католиків у нинішній, вкрай несприятливій для них ситуації. Це ще не війна російської влади проти католицької церкви в Росії, але вже гранично холодний мир. Максимум, що може собі дозволити Папа — закликати свою паству підтримати європейську складову у російській культурі. Що він і зробив, у міру свого розуміння цієї культури, з поправкою на середній рівень аудиторії, та її сприйняття, і з огляду на недоброзичливих російських коментаторів. Саме російських, тому, що російська влада може будь-якої миті оголосити російським католикам вже відкриту війну — якщо не заборонити католицьку церкву в Росії (вона зовсім нечисленна, і годиться для приблизного побиття), то щонайменше визнати їх “іноземними агентами” .

У Кремлі сидять відморозки, з них станеться, і, Папа, будучи людиною гранично тверезим і практичним, чудово розуміє, що має справу з відморозками. Що ж до ставлення Франциска до російської культури — тут можливі різні думки. Можна сказати, що Папа сприймає її (або вдає, що так сприймає) через призму старих західних стереотипів, які довели свою неспроможність. Але Папа Франциск, в силу походження та виховання, цілком може бачити російську культуру саме такою, та її референти — теж. Якщо ми бачимо її інакше, хочемо донести до Папи правильне, на наш погляд, її бачення, і якщо таке бачення у нас уже склалося на рівні державної інформаційної політики (чого, на жаль, ні), нам потрібно вести з Ватиканом шанобливий діалог на цю тему. Це займе багато часу, і вимагатиме усвідомлених зусиль, але може дати позитивний ефект — не одразу, але з роками. А заяви МЗС “з шашкою наголо” у найкращому разі виставлять МЗС у невигідному світлі, без довготривалих наслідків. А у гіршому посилять ситуацію, погіршивши ставлення Ватикану якщо не до України, то до нинішньої влади у Києві.

Втім, особиста думка Папи, хоч би якою вона була, відіграє в цій ситуації третьорядну роль. Його поведінка та висловлювання насамперед визначають суто комерційні міркування. Можна назвати це і “церковною політикою” — але сенс залишиться тим самим.

Будь-яка церква, і католицька теж, є комерційним підприємством, яке торгує обіцянками за реальні гроші. Ecclesia Catholica — дуже великий бізнес, що налічує понад 1,34 млрд послідовників/клієнтів по всьому світу. Нагадаю, що населення світу становить сьогодні 8 млрд., з них у країнах ЄС, тобто у колисці католицизму, проживають 0,45 млрд. Причому далеко не всі в ЄС — католики. Інакше кажучи, центр інтересів Ватикану давно змістився за межі Європи. Крім того, католицький бізнес помалу хиріє. Хоча абсолютна кількість добрих католиків, можливо, і зростає, їхнє сукупне багатство, щодо багатства світу в цілому, безсумнівно, зменшується. Причина проста: багаті та розвинені країни стають все більш нерелігійними; релігія у наш час — доля відсталих і бідних, а у відсталих і бідних країнах з католицькою церквою агресивно і досить успішно конкурує іслам.

Росія в цій ситуації — дуже ласий шматок для Ватикану, але не зараз, а в перспективі, після неминучої поразки нинішнього режиму. Іншими словами, Папа дуже зацікавлений у тому, щоб зміцнити в Росії активне (а отже, молоде) католицьке ядро, яке можна буде активізувати після початку європеїзації переможених — або їхньої частини. Причому зараз це ядро неминуче перебуває під впливом нацистської пропаганди, що транслюється Кремлем. І сперечатися з нею відкрито Папа не може собі дозволити — він підставить російських католиків під удар. До того ж така критика увійде в протиріччя з тим, що пропаганда неминуче вбила в голови молодих католиків — можливо, і не всіх, але, напевно, значної частини. А пастор не може відкрито сперечатися з паствою за винятком поодиноких випадків, коли у нього на руках усі козирі, та й тоді це крайній захід, пов'язаний із великим ризиком. Пастор повинен чуйно відгукуватися на поточні запити пастви, акуратно та поступово формуючи її погляди у потрібному напрямку. Тому що принцип “клієнт завжди правий” у комерції ніхто і ніколи не скасовував, і не скасовує. Але, безперечно, з клієнтом можна і потрібно працювати.

Що в цій надзвичайно складній ситуації може зробити Папа? Він може посіяти насіння, сходи якого дадуть надалі можливість протиставити нинішній нацистсько-гопницький режим та європейське у російській культурі. Коли така нагода виникне? Тільки тоді, коли режим почне вже цілком виразно руйнуватися, і далі, на його уламках, у період європейської денацифікації Росії, яку Папа хотів би поєднати з її католізацією — ну, в межах можливого. Саме таким посівом Папа й зайнявся.

Що незрозумілого? Здавалося б, ситуація дуже прозора. І розумні дії в такій ситуації теж очевидні — конструктивний діалог про те, що насправді є російською культурою, із запрошенням до нього представників Ватикану. Тут, щоправда, є не найприємніший для нас нюанс: до такого діалогу треба добре підготуватися, на рівні, як уже було сказано, державної політики, чого в нас, на жаль, і близько немає. Ось цією підготовкою і слід було б зайнятися, промовчавши, через неготовність конструктивно відповісти.

А ще, і не лише у зв'язку з безглуздою реакцією на слова Папи, нашому МЗС не завадило б потурбуватися про рівень підготовки дипломатів, які пишуть тексти офіційних заяв. Безперечно, там багато можна і потрібно поліпшити.

Сергій ІЛЬЧЕНКО