Маріупольська мозаїка: “Дерево життя” Алли Горської

Не раз доводилося чути розмови про те, що Маріуполь — нецікаве місто. “Ну що тут можна знайти нового? — питали у мене такі собі “знавці” Маріуполя. — Все довкола знайоме, аж нудить”. Проте багато хто з подібних “знавців” не можуть навіть у загальних рисах розповісти про Маріуполь, крім перерахування заводів. А питання типу “Хто такий митрополит Ігнатій? або адмірал Лунін?”, не кажучи вже про Давида Хараджаєва або Михайла Гришка ставлять багатьох співрозмовників у “ступор”.

Особисто мені вистачає нерозвіданого минулого Маріуполя, в яке чим більше заглиблюєшся, тим більше питань виникає. А шукати на них відповіді доводиться різними шляхами — опитуючи очевидців, риючись в архівах чи “перелопачуючи” стоси книжок чи старих газет. Часто питання підкидають друзі та знайомі з інших міст.

Днями довелось згадати невеличку мистецьку сенсацію осені 2008 року. Тоді робили капітальний ремонт відомого маріупольського ресторану “Україна”, побудованого ще до війни неподалік теперішньої Театральної площі. Під час окупації там були їдальні для офіцерів і солдат вермахту. Після війни в “Україні” провели ремонт, і там знову розташувався ресторан — найпрестижніший у Маріуполі протягом десятків років, адже поруч розташовувався “офіс” міської влади (міськком КПУ у будівлі, де зараз знаходиться Школа мистецтв).

Дерево життя.

Ще до ремонту “України” у 2008-го році доводилось чути про те, що у ресторані “Україна” є мозаїка “Дерево життя”, створена тоді молодими київськими художниками Віктором Зарецьким, Борисом Плаксієм (згодом — лауреати Шевченківської премії), Галиною Зубченко, Василем Парахіним і маріупольським художником Григорієм Пришедьком на чолі з легендарною Аллою Горською. Власне, мозаїка відома саме участю в її створенні Алли Горської та Віктора Зарецького. Крім того, на стіні колишнього гастроному “Київ”, що розташовувався на першому поверсі будівлі, в якій знаходився і ресторан “Україна”, є мозаїка роботи Алли Горської та Галини Зубченко.

Портрет Горської роботи Плаксія.

Алла Горська разом зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким потрапила в число “українських буржуазних націоналістів”, тому ще до Маріуполя їхні роботи зазнали нападів “мистецтвознавців” у погонах і ЦК КПУ, зокрема, було знищено вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у Київському університеті. Теж саме чекало й на мозаїку Горської в Маріуполі, але маріупольці мозаїку не знищили, а встановили перед нею простінок. Простінок показали “партєйним товаріщам” — дивіться, нема мозаїки, і ті заспокоїлись. А мозаїка залишилась неушкодженою. Тепер можна згадати сміливців, які пішли проти всесильної партії і зберегли мозаїку — головний архітектор міста Бочаров та тодішній керівник маріупольських художників Валентин Костянтинов.

Тут і далі — робота А.Горської.

11 жовтня 2008 року мозаїку “Дерево життя” відкрили для всіх бажаючих (щоправда тепер таких бажаючих є мало — відвідування ресторану “Аристократъ” (саме таку назву має нині колишній ресторан “Україна”) із зрозумілих причин різко зменшилось).

Історію “Дерева життя” розповіла мені Людмила Огнєва, голова Донецького відділу Союзу Українок, дослідниця творчості Алли Горської, яка майже власним коштом видала в Донецьку два томи матеріалів про Аллу Горську. Зараз перевидати ці матеріали взявся відомий видавець Осип Зінкевич — власник видавництва “Смолоскип”, яке заснував у Балтиморі (США), а у 1990-х роках перевів його до Києва. Видавництво займається виданням книжок про діячів українського спротиву 60-80-х років минулого століття, у тому числі про знаменитих “шестидесятників”, серед яких була і Алла Горська.

Пам’ятаю, що коли мені розповіли про те, що відкрили “Древо життя”, я не заспокоївся, поки сам не подивився на знамените полотно. І зрозумів, чому Віктора Зарецького включено у сотню найкращих художників світу, чому Аллу Горську називають душею українського мистецтва.

Завдяки Людмилі Огнєвій у мене в руках опинився унікальний документ — щоденник Алли Горської, зокрема її записи під час роботи в Маріуполі протягом 23 травня — 12 липня 1967 року. Щоденник побачив світ у книзі Огнєвої “Життєпис мовою листів” (Донецьк, 2009). Отже цього року виповнилось 45 років з тієї пори, коли Маріуполь обзавівся твором видатних українських художників ХХ століття.

До речі, із щоденника я дізнався, що у бригаді художників Алли Горської (а саме вона керувала колегами) в Маріуполі працювала відома правозахисниця, політв’язень Надія Світлична. До того (принаймні мені) не траплялося зустрічати відомостей про перебування Світличної в Маріуполі.

Отже, слово Аллі Горській:
“23 травня. Початок роботи. Горська — 7.40 (початок роботи — прим. авт.), Зарецький — 7.40. Зубченко — 8.30.Пришедько —8.30. Рельєф.
Хлопці вивантажували, носили до болю в хребті.
24 травня. Початок роботи. Горська — 7.30. Зарецький — 7.30. Зубченко — 8.00. Пришедько — (машина).
Зарецький “Птах” (так іноді називали між собою художники “Дерево життя” — прим.авт.),
Горська віти.
25 травня. Початок роботи 8.50. Носили на завод до Гр. в майстерню на п’ятий поверх
хлопці — сталь. Шаблони на склад зранку до 8.30 вечора (зверніть увагу на тривалість робочого дня. І так щодня — прим. авт.).
26 травня. Початок роботи. Горська — 8.30. Зарецький — 8.30. Зубченко — 8.30. Пришедько — 8.30.
З ранку до 3 год. шаблони на склад. Я з Г(алиною Зубченко). Вітько (Зарецький, чоловік Горської — прим. авт.) та Пр(ишедько) розбивали шабл(они) на сталі, завод.
З п’ятої намітили стінку під арматуру з квітами. Клітини для “Птаха”.
Закінч(или) 7.20 вечора.
27 травня. Поч(аток) 8.30. Всі в заводі (скоріше за все завод ім.Ілліча — прим. авт.).
Розмічали шаблони на сталь. Гільйотина до 3 год. Після обіду клітини для “Птаха”. Рівень. Барикада від вітру. Поміряли картон. Сам “Птах” виявився занадто великим.
Маленьке приміщення. Малюватимемо просто на стіні”.

Перервемо записи Алли Горської. Щоденник фіксував роботу художників — як поступово створювалася мозаїка. Зі щоденника видно, що робота художника-монументаліста доволі важка фізично, чого варті зауваження “хлопці носили (сталеві заготовки) до болю в хребті”. Майже у кожному записі слово “сталь” — сталеві заготовки для мозаїки.

“29 травня. Поч(аток) роб(оти). Горська — 7.50. Зарецький — 7.50. Зубченко — 8.30. Пришедько — завод.
Рельєф. Хлопці привезли шлакоситал. Шаблони під синю плитку. Зволікання, чекаючи на сталь. Зарецький, Пришедько малювали “Птаха”.
...12 червня. Поч(аток) роб(оти). Горська — 7.40. Зарецький — 7.40. Парахін — 7.40. Зубченко — 8.30. Пришедько — 8.30.
Приїхав Плаксій. “Дерево”. Я закінчила нижню квітку. Зарецький — квітка нижня і верхня. Галя почала середню квітку. Василь — маленькі дві квітки. Невдалі. Гриць. Плитка, верхня квітка. Борис — підготовка стовбура.
...24 червня. Прих(ід) на роб(оту). Горська — 7.45. Зарецький — 7.45. Парахін — 7.45. Плаксій — 7.45. Зубченко, Пришедько — 7.50.
Дерево. Півдня вилетіло. Привезли пісок. Зарецький, Плаксій.
Я — червоні смуги. Половину однієї, половину другої. Пришедько обпалив багато плитки на тло.
Плаксій, Парахін, Зарецький — тло.
Приїхала Надія Олексіївна Світлична — 3 бомбони на середній квітці. Середню квітку — Зубченко.
Підняв цемент <нерозбірливо> Пришедько. Пісок 3 відра.
26 червня. Прих(ід) на роб(оту). Горська — 7.45. Зарецький — 7.45. Парахін — 7.45. Плаксій — 7.45. Світлична — 8.15. Зубченко — 8.15. Пришедько — 8.15.
Дерево.
Я ставила червоне. Всі — тло. Мили сталь та дерево. Борис “винайшов” пасту. Всі мили, крім Зуб(ченко) та Пр(ишедька). Зуч(енко) квітка — середня. Хлопці Зар(ецький) та Приш(едько) на завод, залишки сталі, сталь на “Птаха”1. Пришедько обпалював. Середня квітка.
27 червня. Прих(ід) на роб(оту). Горська — 7.50. Світлична — 7.45. Зарецький — 7.55. Парахін — 7.55. Плаксій — 7.55. Зубченко, Пришедько — 7.45.
Закінчили середню квітку. Подія!
28 червня. Прих(ід) на роб(оту). Горська — 7.45. Зарецький — 7.45. Парахін — 7.45. Плаксій — 7.45. Світлична — 7.45. Зубченко — 8.10. Пришедько — 8.10.
Я сортирувала матеріали. Зар(ецький) відбирав смальту. Переходили в іншу підсобку. Всі, крім Бориса, який до обіду поставив половину “землі”, винайшов рішення. Я, Світлична — на розчин.
29 червня. Прих(ід) на роб(оту). Горська — 7.45. Зарецький — 7.45. Парахін — 7.45. Плаксій — 7.45. Світлична — 8.25. Зубченко — 8.30. Пришедько — 8.30.
Борис — шпаринки між шлакоситалом, знайшов рішення. Зарецький доставив “землю”. Василь займався алферейною роботою — дві шпарини кришкою. Надійка закладала цементом гріхи. Зуб(ченко), Пришедько все ще кінчали квітку. Осип — бомбон.
Я вирішувала на папері кладку птаха. Вранці вирішували всією бригадою, чи бути Плаксієві автором. Пришедько та Зубченко проти. Аргументи — творче, мистецьке рішення всіх зроблених деталей: стовбур дерева, птах, низ.
Аргументи проти — пізно приїхав, не брав участі в ескізах, зіпсував птаха, мусив жовтий, став світлий, стовбур — хаос, яйця — бруд, в ансамблі, в образі по суті невелике трудоспо (?)…
Галя, Пр(ишедько) — на завод різати сталь, купляти ножиці.
3 липня. Прих(ід) на роб (оту). Горська — 7.45. Зарецький — 7.45. Плаксій — 7.45. Світлична — 7.45. Зубченко — 7.45. Пришедько — 7.45. Парахін — 7.50.
Я — крило, кутики, шию. Зар(ецький) — кутики, хвіст.
Плаксій — голову, акцентовану білим цементом.
Зубченко заклала смальтою верхній щит.
Пр(ишедько) — верхню кінцівку.
Парахін — нижня кінцівка — смальта. Мало, погано, нехотя. Запропонував щиточки. Вийшов з загального задуму. Не міг об’єктивно оцінити своєї роботи. Прибіг до чисто жіночих засобів переконання. Борис йому аргументував. Суцільна маса поруч із дрібнотою рила. Рух в середині маси виявляє загальну форму, а не руйнує її.
Парахін: ніякої аргументації, вперся та скористався нашою інтелігентністю: “ Я зіб’ю”, “Ні, що ти”. Жіночий прийом”.

Дуже цікавим є запис Горської за 5 липня 1967 р. “Борис робив ескіз на зал Карла. Цікавий задум: соняшників поле. Світильники на стіні, а попереду на великому — світ(ильникові) — сонях з деревоплити з фольгою”. Мова йде про задум майбутнього шевченківського лауреата Бориса Плаксія зробити панно “Соняшник” в ресторані “Фрегат” (зараз бар “Кавказ”) — замовлення автора проекту ресторану маріупольського архітектора Карла Чорного. Так стало відомо про ще одну роботу Бориса Плаксія і Віктора Зарецького в Маріуполі. На жаль, це панно не збереглося.

“8 липня. Субота. Зарецький, Борис на “Соняшнику”” — говорить про це щоденник Алли Горської.
11 липня роботу над “Соняшником” художники закінчили. “Борис та Зарецький змонтували, виклали ящик склом (двері розбились). Спочатку заклали охру — низ, велика увага, днями замінили зеленим.
Працювали до десятої, все закінчили. Світлична — дошка з прізвищами”.

І ось нарешті робота над “Деревом життя закінчилася.
“12 липня. “Птах”. Маленькі поправочки. Всі чистили, мили. Обидві роботи.“Смальту” — низ “Дерева” скривали домаром. Розбили шампанське. Випили шипучку. Закінчили”.

Людмила Огнєва кілька років займалася долею мозаїки “Дерево життя”. Перший приїзд до Маріуполя з приводу мозаїки вона здійснила разом з громадською активісткою з Донецька Аллою Роздобудько (матір’ю відомої сучасної української письменниці Ірен Роздобудько) ще літом 1996 року. Тоді ж познайомилась з керівником “Маркомпроду” Миколою Тимченком, який, до речі перший повідомив Огнєву про відкриття мозаїки у жовтні 2008 року.

Відрядження київських художників до Донеччини 1967 року не обмежилось Маріуполем. Том самим авторським складом (але без Пришедька) створили мозаїку “Птах сонця” у приміщенні донецької СШ №5. Мозаїка також збереглася. Що значить віддаленість від столиці! У Києві всі роботи Горської були знищені.

Подальша доля відомої художниці-правозахисниці Алли Горської була трагічна. Восени 1970 року, через три роки після роботи на Донеччині, її вбили сокирою співробітники держбезпеки у Василькові під Києвом у домі свекра — батька Віктора Зарецького. У її загибелі звинуватили свекра, а також Надію Світличну і літературознавця Євгена Сверстюка, які першими знайшли вже холодне тіло Горської...

За розповідями працівників ресторану “Україна”, невеличкий зал на п’ятому поверсі, де розташована мозаїка, користувався поганою славою — вночі протягом майже сорока років там бачили привида. Бачили і шабашники, які працювали вночі, і працівники ресторану. Привид був у вигляді високої жінки з довгим білим волоссям. Про це розповіли і Людмилі Огнєвій. Коли вона показала портрети Алли Горської, ті, хто бачив привида, показали, що це саме вона — безтілесна Алла Горська, яка знаходилась поруч зі своїм творінням. Коли мозаїку “Дерево життя” відкрили, привид з п’ятого поверху зник...

До речі, маріупольці зверталися з листом до міської ради, щоб зробити відкритим доступ до “Дерева життя” принаймі за попередніми груповими замовленнями. Лист розглянули й пообіцяли питаня вирішити.