В умовах війни та кризових явищ в українській економіці зростає потреба в новій політиці, спрямованій на гарантування економічної безпеки країни. Ця потреба існувала й напередодні російського вторгнення, однак складність подібних матерій, поєднана з частковим дефіцитом фахівців із цього питання, призвела до того, що економічний фронт боротьби залишається вкрай вразливим.

Утім, боротьба на цьому фронті має бути широкою, без ігнорування проблем, котрі здаються локальними та несуттєвими. Як ми неодноразово бачили в історії української економіки, часто локальні явища породжували глобальніші тренди, а завершувалося це часто або несплатою податків, або необрахованим імпортом, або ще чимось із алгоритмів тіньової економіки.

Монетарна сфера

У монетарній сфері передбачуваність політики потрібна найбільше.

Близько півстоліття монетарна економіка експлуатувала ідею економіста Мільтона Фрідмана про стабільність монетарної пропозиції, — ця ідея лежала в основі політичних рішень центробанків розвинених країн. Але Захід відійшов від цієї ідеї в розпал коронакризи 2020-го, розуміючи, що теорії нічого не варті, якщо вони не допомагають людям у реальному житті. Значною мірою вплинув на позитивне сприйняття цієї ідеї Джо Байден, президент США, де Федеральна резервна система дещо змінила дизайн своєї монетарної політики.

Гнучкість монетарної пропозиції мала би стати й принципом для діяльності Національного банку України. Нещодавно у своїй колонці для британського видання Financial Times голова Нацбанку Кирило Шевченко висловився, що не підтримує ідеї грошової емісії для покриття дефіциту державного бюджету. Ця колонка розкрила консерватизм поглядів очільника НБУ.

 

Річ у тому, що не існує навіть дискусії про те, чи потрібна емісія гривні для бюджетних потреб або ж непотрібна. Емісія має здійснюватися відповідно до показників економіки, а не показників державного бюджету. Економіка країни та державний бюджет країни — це зовсім різні речі.

Водночас слабкість, недосконалість механізмів монетарної трансмісії говорять про кілька речей. По-перше, трансмісійні канали використовуються недостатньо, адже обсяги монетарної пропозиції відстають від потреб економіки. По-друге, в середовищі двозначної інфляції та двозначних відсоткових ставок сам трансмісійний механізм може поводитися у непередбачуваний спосіб. Якщо економіка низьких ставок доволі еластична, то економіка високих ставок перестає бути такою. Іншими словами, реакція економіки на монетарні рішення центробанку слабшає.

 

У цих умовах потрібна чітка координація між Міністерством фінансів і Національним банком. Не має бути неузгоджень, коли Мінфін створює передумови для інфляції через фіскальні методи, а НБУ намагається цю інфляцію побороти. Зрозуміло, що політично зараз іде конкуренція між очільником НБУ Кирилом Шевченком і міністром фінансів Сергієм Марченком із приводу того, хто відіграватиме головну роль у процесі інституційного дизайну політики повоєнного відновлення та реконструкції української економіки. Але зараз не час для політичної конкуренції, адже тенденції в українській економіці досить загрозливі.

Наостанок слід сказати, що ключова філософія центробанків на Заході сьогодні — це центральний банк для людей. Не для фінансових ринків, не для комерційних банків, а для людей. Повернутися обличчям до суспільства та його інтересів фінансової стабільності потрібно і Національному банку України.

Співпраця з МВФ

Україні потрібна нова велика програма від Міжнародного валютного фонду розміром у 30—40 млрд дол. Відсутність програми бодай на 30-40 млрд дол. треба буде вважати недопрацюванням Міністерства фінансів та Національного банку. Для МВФ така програма не є складною процедурою, баланс Фонду цілком дозволяє програму навіть більшого обсягу. Але слід відзначити, що Україна не одна у фінансовій скруті.

Державний бюджет

Ми увійшли в бюджетний процес-2023. Макроекономіка в нього закладена цілком реалістична, з потенціалом створити неочікувані, але приємні сюрпризи.

Потенціал для приємних сюрпризів: краще зростання ВВП, менша інфляція, збільшення інвестиційної активності, а це завжди має купу плюсів. Щойно завершилося виведення приватного капіталу за кордон, слід чекати, що більш значні обсяги приватних грошей не залишатимуть української економіки, а, навпаки, повертатимуться в неї.

Прекрасно виглядає сума видатків. Такого великого бюджету ми ніколи не мали. І не слід вважати, що гроші, спрямовані на фінансування війни, не мають мультиплікаторів. Бійці ЗСУ — такі самі люди, як і ми, а тому теж ідуть до магазинів, де витрачають свої гроші. Бо таке враження, що видатки на оборону (1,14 трлн грн) одразу списали з балансу економіки. Крім того, що вони є гарантією нашої перемоги, вони ще й підсилюють платоспроможний попит, хоча й здатні розкрутити інфляцію часом і на рівному місці.

Щодо можливості фіскальних стимулів для бізнесу. Якісь інструменти можна розглянути, переконавшись, що бізнес:

• не виводить грошей за кордон;

• повертає зарплати принаймні на довоєнний рівень;

• не підвищує цін без об'єктивних причин.

Обкладання додатковими податками імпорту варто розглядати насамперед не як джерело доходів для держбюджету, а як стимул для українських компаній змінювати свої бізнес-моделі та розширювати інвестиційну активність, щоб зменшити залежність від імпорту.

Підтримую ідею збільшити баланс НБУ. Зараз центробанки живуть із великими балансами, — і це вважається нормою. Фінансовому ринку потрібні державні облігації з довшими термінами, це має бути окремий клас активів. Поява нових класів боргових активів — дуже перспективна річ для поглиблення української економіки. Вважаю, що потрібен вторинний ринок і для іпотечних облігацій, і для прав на вимоги до боржників, і для корпоративних облігацій. Тут все просто: або ми будуємо інфраструктуру фінансового ринку, або все в нас буде, як завжди, коли людина і в 40 років не може придбати власне житло.

 

Оптимізація. Оптимізовані видатки я спрямував би до резервного фонду, який піддав би квартальному аналізу, з погляду поточної, насамперед воєнної, ситуації. З огляду на розвиток подій цей резервний фонд можна буде спрямувати на підтримку економіки на основі квартальних рішень. Мінімально необхідний обсяг цього резервного фонду я сформував би на рівні 30 млрд грн.

Філософія бюджету-2023: трильйони з людським обличчям. Надання підтримки вразливим верствам, чия соціологія значно розширилася через війну. Через цей інструмент дати можливість самим українцям та українкам сформувати нову українську економіку, голосуючи гривнею за те, що в цій економіці має право на життя.

Енергетична сфера

Розповідь про енергетичну сфері слід починати з подій, що передували російському вторгненню. Звучала готовність Євросоюзу допомогти Україні отримати інвестиції для будівництва нових атомних блоків, які виробляли б електроенергію з можливістю її експорту до ЄС.

Нині це стало ще більш актуальним рішенням. Характер руйнувань енергетичної інфраструктури в східній, південній і центральній Україні говорить про те, що для української економіки, що є досить енергоємною, потрібні нові потужності для виробництва електроенергії. Таким рішенням може стати як раз атомна енергетика. Саме тому співпраця держхолдингу “Енергоатом” із західними енергетичними компаніями, які володіють технологіями будівництва АЕС з нуля, вкрай важлива.

“Нафтогаз”, у свою чергу, освоїв роль постачальника газу останньої надії в умовах, коли приватний сектор української економіки перебуває в глибокій кризі, не поспішаючи з неї вибиратися хоча б тому, що не дуже добре бачить шляхи виходу із ситуації. Фінансові можливості для того, аби “Нафтогаз” і надалі виконував свою роль гаранта газової безпеки, є. Адже навіть МВФ у своєму останньому довоєнному меморандумі визнав, що фінансування “Нафтогазу” є настільки пріоритетним питанням, що для цього можна використовувати кошти державного бюджету, а сам бюджет може розраховувати на підтримку МВФ у цьому питанні.

Позитивно слід оцінити й спроби українського уряду зайняти своє місце в інфраструктурі європейської енергетичної безпеки. Йдеться про взяті зобов’язання з надання енергетичної допомоги в разі потреби сусіднім країнам — Польщі та Молдові. Що глибшою буде інтеграція української енергетичної системи в європейську, то краще і для України, і для Євросоюзу.

Читайте також: Банкова переводить енергокомпанії у ручне керування. Слідкуємо за руками

Питання власності

Протягом останніх трьох місяців чимало активів, розташованих в Україні, змінили своїх власників. Йдеться про цілу низку бізнесів — від торговельно-розважальних центрів до медіа-активів. Активну роль у цьому відіграє держава, беручи в разі потреби власність над активами на себе.

Звичайне, популярне в народі, уявлення про структуру капіталу української економіки зводилося до цілком зрозумілого враження: “Гроші в цій країні постійно опинялися не в тих руках”. Важко знайти такого українця чи українку, який не звинувачував би олігархів у поширенні бідності. Тому треба сказати, що реструктуризацію прав власності продиктовано самими історичними обставинами.

Крім того, ціла низка великих бізнесів відчувають дефіцит ліквідності, а тому не можуть повною мірою володіти певними активами, забезпечуючи їм можливості для розвитку. В таких умовах і відбувається зміна власності.

Цілком зрозуміло одне: український бізнес повинен розвиватися, а тому компаніями мають володіти ті, хто бачить, як їх розвивати. Це не означає, що право власності можна ігнорувати, однак в інтересах українського суспільства — вітати реструктуризацію власності над активами з метою встановити такий баланс у корпоративному секторі, який стане міцним фундаментом для подальшого економічного зростання.

***

Українська економіка має розвиватися за правилами, які вигідні насамперед їй самій. Це аксіома, що лежить в основі побудови всіх сильних економік і навіть такої некласичної економіки, як китайська. Економічна діяльність із напівобертом на відверто деструктивні та вузькі олігархічні, корпоративні, російські чи якісь інші інтереси загрожує подальшим поглибленням кризи.

У цих умовах приватний сектор повинен зрозуміти, як він може бути корисним для українського суспільства в умовах війни та повоєнного відновлення. Не лише власні прибутки, а й внесок у зміцнення країни — от правильна корпоративна політика, хоч і звучить це дещо декларативно. Завжди знайдуться ті, хто в черговий раз скаже, що це “наївно”. Це стандартне звинувачення проти всіх спроб змінити ситуацію в Україні на краще.

Наша велика перемога у війні має включати економічну складову. Створення передумов для багатшої, щасливішої України — ось головне завдання для всіх, хто в той чи інший спосіб залучений до формування української економічної політики. Іншого шляху зараз просто немає.

Іван ВЕРСТЮК, аналітик