Україна націоналізувала власність російського олігарха Олега Дерипаски у нашій країні. Як повідомила прес-служба Міністерства юстиції, 16 лютого Вищий антикорупційний суд (ВАКС) задовольнив позов Мін'юсту про застосування до Дерипаски санкцій у вигляді стягнення у дохід держави низки об'єктів, які перебували у володінні бізнесмена.
У власність української держави, зокрема, перейшли:
- 100% ТОВ “Глухівський кар'єр кварцитів” (Сумська область);
- 100% ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” (Миколаївська область);
- 100% ТОВ “Компанія “Алюміній України” (Київ);
- 100% ТОВ “Гуардон України” (Київ);
- 100% ТОВ “Сервісний центр “Металург” (Миколаївська область);
- 100% ТОВ “Час ІТ” (Миколаївська область);
- 99% ТОВ “Охорона МГЗ” (Миколаївська область);
- 100% ТОВ “Центр обліку Миколаїв” (Миколаївська область);
- 100% Миколаївського благодійного фонду “Центр соціальних програм” (Миколаїв);
- 100% ТОВ “Запоріжалюмінторг” (Запоріжжя);
- 100% ПрАТ “Хустський кар'єр” (Закарпатська область);
- 100% ПрАТ “Жежелівський кар'єр” (Вінницька область);
— 29,5% АТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (Запоріжжя).
Крім того, за даними Мін'юсту, у олігарха вилучили понад 300 об'єктів рухомого та нерухомого майна, яким він володів в Україні.
В Офісі генерального прокурора уточнили, що націоналізовано 350 об'єктів власності на понад 2 мільярди гривень. Крім підприємств та інших виробничих активів йдеться про квартири, транспортні засоби та навіть кошти на 32 мільйони гривень (раніше повідомлялося, що вони мають відношення до Миколаївського глиноземного заводу).
Де знаходиться нерухомість, яка належала Олегу Дерипасці в Україні, у повідомленні не вказується, але, як розповіло “Апострофу” обізнане джерело, у нього, зокрема, був будинок в одному з елітних селищ під Києвом.
Як видно з опису націоналізованого майна, російський олігарх пустив в Україні глибоке коріння. Так, наприклад, приватизацію Миколаївського глиноземного заводу компанія “Російський алюміній” (”РУСАЛ”), що належить йому, розпочала ще у 2000 році, коли купила 30% підприємства. У наступні роки Дерипаска викупив у держави решту акцій заводу.
Також із переліку можна легко зробити висновок, що головні його активи в Україні були пов'язані з алюмінієвим виробництвом (зокрема глинозем є сировиною для виробництва алюмінію). Це й не дивно, оскільки олігарх є власником найбільших алюмінієвих підприємств у Росії, зокрема, Красноярського алюмінієвого заводу, а його компанія “ РУСАЛ “ входить до числа найбільших виробників алюмінію у світі.
Красноярський алюмінієвий завод
Фото: Wikipedia
При цьому, як розповів співрозмовник видання, який побажав зберегти свою анонімність, комерційні інтереси Дерипаски в Україні, пов'язані з алюмінієм, були досить суперечливими: “Він всіляко гальмував роботу, зокрема Миколаївського глиноземного, щоб йому було легше розвивати виробництво на його російських заводах”.
Втеча від санкцій
Слід зазначити, що неоднозначність та суперечливість є, в принципі, характерними рисами Олега Дерипаски.
Він відомий своєю близькістю до російської влади протягом багато років. Саме через цю близькість до Кремля він потрапив під американські санкції у 2018 році. У тому ж році Дерипаску було внесено до санкційного списку Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України — слідом за санкціями США.
Вже після російського вторгнення у 2022 році проти олігарха було запроваджено санкції ЄС, Великої Британії та інших західних країн. У вересні 2022 року РНБО знову включила Олега Дерипаску до свого списку санкцій (12 жовтня президент Володимир Зеленський своїм указом ввів у дію це рішення).
При цьому Олег Дерипаска дозволив собі стримано не підтримати війну Росії проти України, назвавши її “божевіллям”.
Щоправда, незважаючи на декларовану “миролюбність”, металургійні та інші підприємства Дерипаски активно співпрацюють із російським ВПК, наприклад, у виробництві бронетехніки, яка використовується у війні проти України, про що повідомив вітчизняний Мін'юст в інформації про націоналізацію активів олігарха.
Треба зазначити, что Олег Дерипаска дуже чутливо ставиться до введених проти нього санкцій та вважає їх необґрунтованими. Він навіть оскаржив їх у США, але Верховний суд цієї країни восени минулого року відмовив у задоволенні позову.
Однак, як нещодавно з'ясувалося, олігарх намагався домогтися зняття з себе санкцій не лише законним шляхом. На початку 2023 року вибухнув скандал, пов'язаний з висуванням звинувачень на адресу колишнього агента ФБР Чарльза Макгонігала, звинуваченого в тому, що він допомогал Дерипасці вийти з-під американських санкцій. При цьому до свого звільнення в 2018 році Макгонігал займався у ФБР розслідуваннями, зокрема протиправної діяльності свого майбутнього клієнта.
Скандальний російський олігарх свого часу був також клієнтом не менш скандального американського політтехнолога Пола Манафорта, який також відомий тим, що лобіював у США інтереси колишнього президента України Віктора Януковича, а також протягом кількох місяців обіймав посаду голови виборчого штабу Дональда Трампа незадовго до його обрання президентом Сполучених Штатів.
Американські ЗМІ стверджували, що Дерипаска таємно оплачував лобістські послуги Манафорта (лобізм з розкриттям інформації про цілі послуг та суми оплати таких послуг у США дозволені законом). Втім, якістю цих послуг Дерипаска залишився незадоволеним, у зв'язку з чим подав проти Манафорта позов, у якому звинуватив його у шахрайстві.
П(о)рочні зв'язки
Вже ні для кого не є секретом, що навіть після анексії Криму Росією та початку бойових дій на Донбасі російський бізнес цілком комфортно почував себе в Україні. Олігархи з РФ продовжували через підставні фірми, а іноді цілком відкрито управляти своїми активами у нашій країні, отримуючи від цього чималий прибуток.
За словами фінансового аналітика Олексія Куща, в Україні були вибудовані міцні зв'язки з підприємствами Росії у стратегічних секторах економіки, зокрема, у титановій галузі, енергетиці (росіяни володіли багатьма українськими обленерго).
Від себе додамо, що в деяких випадках встановлені “міцні зв'язки” прямісінько вели до державної зради — як, наприклад, колишнього власника компанії “Мотор Січ” В'ячеслава Богуслаєва (підприємство навіть після вторгнення постачало двигуни для військових вертольотів РФ).
Це вже не кажучи про транзит до Європи російського газу, кошти від продажу якого йшли, зокрема, на виробництво озброєнь, які зараз країна-агресор використовує у війні проти нас.
До речі, ще 2014 року українська влада виношувала плани щодо націоналізації всіх активів, що належать російському бізнесу, але так і не наважилася на цей крок.
З одного боку, це було пов'язано з тією самою горезвісною корупцією. Як відзначив Олексій Кущ, вітчизняні еліти швидко зрозуміли, що російський бізнес в Україні можна регулярно “доїти та обілечувати”, за рахунок чого безбідно існувати.
З іншого боку, присутність російського бізнесу в Україні могла бути запобіжником від “великої війни”.
“Але ця модель зазнала повного краху 24 лютого 2022 року, — каже Олексій Кущ. — При цьому час було бездарно витрачено. Якби ті вісім років використали на прискорену модернізацію економіки, зокрема військово-промислового комплексу, а також на підвищення енергонезалежності, тоді нашим політичним елітам можна було б лише поаплодувати”.
Бізнес на війні
Проте, дивує той факт, що з конфіскацією російських активів не поспішали навіть після торішнього вторгнення.
І справа не тільки в тому, що російські олігархи весь цей час продовжували отримувати прибуток в Україні, — російський бізнес сплачує податки до бюджету РФ, кошти якого використовуються, зокрема, на війну проти нашої країни.
Але й це ще не все.
“Наприклад, алюміній — це один з основних металів, які використовуються в авіабудуванні, - каже Олексій Кущ. - Російські літаки, у тому числі бойові, цілком можливо, робилися з металу, який виготовлявся з нашого глинозему (на Миколаївському глиноземному заводі Олега Дерипаски — “Апостроф”). Військово-транспортні — точно”.
Російський військово-транспортний літак Іл-76
Фото: Wikipedia
Таким чином, ми фактично дозволяємо російським олігархам зароблені в нашій країні гроші використовувати проти самих себе.
Найприкріше, що закон про конфіскацію російських активів в Україні було ухвалено ще навесні 2022 року.
То чому ж так довго не було практичних кроків щодо здійснення такої конфіскації?
“Можливо, юридичні моменти чи корупційні чинники відіграли свою роль, може, довго йшов процес, і лише зараз дійшли руки”, — сказав у коментарі виданню інвестиційний банкір та фінансовий аналітик Сергій Фурса.
А “руки дійшли” лише до кінця минулого року. У листопаді стало відомо про список російських активів в Україні (близько 900 позицій), які підлягають примусовому стягненню.
Того ж місяця були заарештовані частки трьох російських бізнесменів з угрупуваннях “лужніковських” — Олександра Бабакова, Євгена Гінера та Михайла Воєводіна — в енергокомпаніях “Житомиробленерго”, “Херсонобленерго”, “Кіровоградобленерго”, “Чернівціобленерго” та “Рівнеобленерго”.
Курс на розкол путінських еліт
Тепер, як бачимо, настала черга Олега Дерипаски.
“Усі санкції неможливо ввести в один день. Ми це бачимо на прикладі Заходу. Санкції — це механізм пружини, що стискається, це — поступальна дія, — пояснює Олексій Кущ. - Зачистка російського бізнесу йде досить активно. Що стосується конкретно Дерипаски, то тут — певна прихована гра щодо розгойдування ситуації в Росії, коли смикаються за ниточки певні олігархи, — таким чином ми розколюємо внутрішньоросійську політичну єдність і формуємо внутрішню опозицію, пропонуючи певну “моркву” у вигляді пом'якшення санкцій в обмін на розколювання “партії війни”.
У цьому контексті можна згадати ще одного російського олігарха — Романа Абрамовича, який брав активну участь у переговорному процесі щодо укладення миру між Україною та РФ (останнім часом ці переговори звелися до питання обміну полоненими). Як відомо, Україна ввела проти Абрамовича санкції, але їхня дія призупинена до завершення процесу обміну полоненими та повернення тіл загиблих.
Олег Дерипаска, як було зазначено вище, безпосередньо не звинувачуючи президента Володимира Путіна у розв'язанні кривавої війни, саме вторгнення все ж таки засуджує. До того ж, він усіляко прагне вийти з-під санкційного режиму.
Втім, як би там не було, його майно в Україні конфісковано, і залишається ще одне запитання, яке потребує відповіді: якою є подальша доля його колишніх активів у нашій країні?
“Я думаю, що одразу після війни вони мають бути продані, — каже Сергій Фурса. — Якщо активи невеликі, то можна одразу їх відправляти на малу приватизацію та продавати, не чекаючи закінчення війни”.
І це стосується всіх об'єктів, що перебували (а також все ще перебувають) у власності російської держави та російських олігархів.
Віктор АВДЄЄНКО
