Глава Мінприроди мріє про Сахалін

Міністр охорони навколишнього природного середовища Микола Злочевський висудив для своєї компанії ЗАТ “Укрнафтобуріння” Сахалінське нафтогазове родовище, заради якого так довго намагався потрапити на цю посаду.

Тепер він мусить залишатися міністром, щоб зберегти це “надбання”, адже його опоненти готуються до тривалої судової війни.

Чому для колишнього голови парламентського комітету з природних ресурсів та Держрезерву світ зійшовся клином саме на цьому родовищі, важко зрозуміти. Однак саме його намагання з 2004 року встановити контроль над родовищем стало класичним прикладом порушення інтересів іноземних інвесторів в Україні.

Ніхто з учасників ринку не сумнівався, що після призначення на посаду міністра Злочевський знову візьметься за це родовище.

Баталії у надрах

Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище, що знаходиться у Харківській області, відкрито 1981 року. Його інвесторами довгий час були українсько-польська компанія “Девон” і формально державна “Укрнафта”, контрольована групою “Приват”.

Вони вкладали кошти у цю ділянку з 2002 року на підставі договору про спільну діяльність, підписаного з власником ліцензії — “Полтаванафтогазгеологія”, дочірнім підприємством НАК “Надра України”, яке, у свою чергу, підпорядковується Мінприроди.

За кошти інвесторів та за власні кошти “Полтаванафтогазгеології” було пробурено та випробувано на продуктивність 20 пошукових і розвідувальних свердловин.

Однак недосконалість українського законодавства дозволяє відмовити інвесторові у продовженні ліцензії на розробку надр після того, як він вже витратив гроші на розвідку корисних копалин.

Так сталося і тут. Після кількох спроб просто відібрати родовище через суд Злочевський просто дочекався закінчення ліцензії “Полтаванафтогазгеології”.

Потім він домовився з тодішнім керівником Мінприроди, своїм однопартійцем Миколою Джарти, щоб той не продовжував ліцензію підпорядкованому йому підприємству, а передав її материнській компанії — “Надрам України”.

Таким чином, колишні інвестори виявилися відстороненими від справ — з новим ліцензіатом у них ніяких договорів підписано не було. Злочевському залишилося тільки відсудити ліцензію у державної компанії, за якою вже не стояли колишні інвестори. Це він і зробив у січні 2009 року.

Такі перетасування призвели до того, що видобуток вуглеводнів на родовищі кілька разів зупинявся і остаточно припинився того ж таки 2009 року. Принаймні, офіційно.

Ця історія врешті набридла тодішньому прем'єру Юлії Тимошенко, і вона урядовим розпорядженням від 2009 року передала ліцензію “Нафтогазові”. А згодом Київський окружний адміністративний суд знову передав родовище “Укрнафтобурінню”, скасувавши розпорядження Кабінету міністрів від 2 березня 2010 року.

Цього документа немає в жодній відкритій базі українського законодавства. Джерела в Мінприроди припустили, що це може бути пов'язане з державною таємницею. Тому залишається невідомим, чи було скасоване перше згадане рішення — за 2009 рік, з якого почалася передача родовища НАКу, чи воно продовжує діяти.

Відомо лише, що суд пояснив своє рішення тим, що Кабмін не врахував рішення Київського апеляційного адміністративного суду від листопада 2009 року, яке зобов'язало Мінприроди видати цю ліцензію приватній компанії.

Офіційно ж прес-служба Мінприроди не змогла прокоментувати, кому належить право на розробку “Сахалінки”. “Нафтогаз” теж утримався від коментарів.

Родовище без ліцензії

Здавалося б, для інвесторів не було особливої різниці, перейде відібране у них родовище державній чи приватній компанії. Тим більше, для фірми “Девон”, фінансові справи якої після втрати надій на повернення родовища остаточно занепали, і польська сторона почала міркувати про її ліквідацію.

Однак виявилося, що “Полтаванафтогазгеологія” робила ставку саме на “Нафтогаз”.

“Ми державна компанія, і нам зручніше працювати з державою. Якби ліцензія потрапила до “Нафтогазу”, ми б з ним уклали договір про спільну діяльність. Без нас держава не змогла б видобувати там вуглеводні: геологічну інформацію маємо тільки ми”, — каже директор “Полтаванафтогазгеології” Геннадій Сікалов.

Він додає, що, швидше за все, до цього договору також приєдналися б інвестори, які теж вклали кошти у родовище, зокрема, “Девон” і “Укрнафта”. Однак, за його даними, передачі ліцензії “Нафтогазу” не відбулося.

“Тимошенко було дезінформовано. Державна геологічна служба надала їй копію, а не оригінал ліцензії”, — пояснює геолог.

На його думку, протягом останнього року ліцензії на роботу на “Сахалінці” не мав ніхто. Мінприроди ж не змогло прояснити юридичний статус родовища.

Сікалов відзначає, що його компанія продовжує судову боротьбу за повернення “Сахалінки” собі і партнерам-інвесторам. За даними “ЕП”, звернулася до суду і компанія “Девон”.

Тимчасом на свердловинах родовища, за словами Сікалова, триває несанкціонований видобуток вуглеводнів.

“Уже 5 мільйонів тонн газового конденсату “випало” через зупинку видобутку, тобто викачати його з-під землі уже неможливо. Конденсат видобувається за допомогою газу, що також міститься у родовищі. Однак газ уже вийшов на поверхню у зв'язку з намаганням зупинити видобуток”, — скаржиться геолог.

У розпорядження “Економічної правди” потрапила копія звернення “Полтаванафтогазгеології” до правоохоронних структур, у якому йдеться про несанкціонований видобуток вуглеводнів.

Артем ЗАХАРЧЕНКО