Геолог Наталя Багашова : “Нарешті поставлено крапку у справі “червоних калюж”

Внаслідок цього гідротехнічні споруди отримали серйозні пошкодження, кілька районів Кривого Рогу на короткий період залишились без води, понад 100 будинків затопило.

Після жахливих подій місто приступило до ліквідації наслідків, але вже через деякий час криворіжці занепокоїлись зміною кольору річки на “традиційний” для криворіжців червоний.

За коментарями ми звернулись до Наталі Багашової, кандидата геологічних наук:

— Згадую ситуацію навколо одного криворізького промислового підприємства, коли псевдо-блогери та такі ж в лапках екологи намагались довести, що всі червоні калюжі в Кривому Розі — від діяльності кар’єрів. Наводились доводи про “страшний” вплив цих калюж на здоров’я криворіжців, лунали навіть звинувачення в геноциді.

Після цього пролунав самотній голос здорового глузду, коли в пресі з'явилась стаття ректора ДУЕТу, доктора наук, професора Андрія Шайкана. Він в спокійній академічній манері намагався пояснити суспільству, що місто, по-перше, стоїть на покладах залізної руди, а, по-друге, так звана “пуста порода” використовувалась під час швидкого будування доріг, із-за чого земля часто набуває червоного кольору.

— А чому “почервонів” Інгулець?

— Ця ж пуста порода, що складється з окислених кварцитів, використовувалась і для ліквідації наслідків ракетного удару російськіх окупантів по шлюзу Карачунівського водосховища. І звістно ж, вода швидко набула червоного кольору. І, нарешті, фахівці із об'єднання громадських організацій “Досить труїти Кривий Ріг” поставили крапку у мутній справі “червоних калюж”.  Вони так і заявили: “Приводів для паніки через червону воду в Інгульці НЕМАЄ”. Гарно спорстерігати, коли за справу беруться професіонали, а не шахраї, які лякають людей, щоб потім вимагати від підприємств хабарі.

То ж, давайте уважно розглянемо, що сказано у висновках:

“Були відібрані проби біля мікрорайону Карачуни, скель МОДРу та у парку Мершавцева. У відібраних пробах вміст заліза розчинного НЕ ПЕРЕВИЩУВАВ норму. Важкі метали у відібраних пробах відсутні. Через почервоніння води навіть річкові мешканці не загинуть, не кажучи вже про якусь шкоду мешканцям міста”.

Таким чином навіть після потрапляння в воду, вдумайтесь, біля 30 тисяч тон кварцитів, лабораторні дослідження довели, що шкоди немає. Згідно досліджень було встановлено, що значно шкідливішим виявилось потрапляння у воду вмісту вигрібних ям та будівельного сміття, ніж суглинку та гематитів.

Громадський інспектор Держекоінспекції України, член громадської спілки “Екологічна рада Криворіжжя” Йосип Маяков в інтерв’ю проєкту “Свої” також заспокоював криворіжців і зауважив, що у воді просто збільшився зміст заліза.

— Тоді як сталось, що ж ще рік тому тема “червоних” калюж була однією з топ-тем у деяких журналістів та у ЗМІ Кривого Рогу?

— Я вважаю, що ця тема була штучно розкручена псевдонауковцями за підтримки аферістів, які ліпили собі образ непідкупних борців за екологію та намагалися заробити репутацію. Зараз просто смішно згадувати, як блогер з кримінальним минулим бігав по місту, фотографував всі червоні калюжі та приписував їх наявність діяльності лише одного підприємства і кричав, що всі помруть. І, нажаль, йому вірили. 

Всі закиди шахраїв від науки, які прикриваючись своїми посадами, роблять гучні заяви на радіо та по телевізору, що криворіжці будуть помирати від раку, спростовано. Добре, що життева справедливість не спить і все баче, і що з впливом часу такі спеціалісти отримують свої карні справи по статті шахрайство. 

Треба додати, що Кривому Рогу пощастило, оскільки під рукою трапилась така велика кількість матеріалу для засипання дамби. А з точки зору екології, більше б негативних наслідків було, якби засипали щебнем, оскільки він більш радіоактивний ніж залізісті кварцити.

— Можно сказати, що кар’єри спасли місто, як це не дивно звучіть?

— Так! Це не просто про екологію, а також ще й про везіння. Кривому Рогу насправді пощастило з кар’єрами. І я зараз говорю не про засипання дамби. Деякі міські кар’єри відіграли роль таких собі захисних буферів. Крилата ракета, коли летить, “прив'язується” до рельєфу місцевості. Пролітаючі над кар'єром, ракета “відчуває” великий перепад і різко знижується. Але потім, скажемо так, енергії, щоб вистрибнути з кар’єру, в неї вже не вистачає і вона врізається в один із бортів. Таких випадків у нас вже було декілька. І це, в даному випадку, добре, бо ракети не потрапили у ціль.