“Гарантії безпеки” від НАТО: як Альянс готується перебрати лідерство у підтримці України

 ”Один із дуже досвідчених міністрів сказав, що це була найжорсткіша промова міністра закордонних справ, яку він чув у своєму житті. Я перепросив за те, що зіпсував святковий настрій — день народження НАТО, але я відчував, що потрібно занурити колег у сувору реальність жителів Харкова, Одеси, Львова”, — розповів він українським журналістам після зустрічі.

Ця тональність різко контрастувала з амбітною ідеєю авторства генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга, яка має перевести військову підтримку Києва з боку союзників на довгострокову й передбачувану основу.

По суті це — натовський аналог двосторонніх безпекових угод, які Київ нині укладає з партнерами.

 

Або, якщо хочете, “гарантій безпеки”.

І схоже, ці “гарантії” будуть представлені на саміті Альянсу у Вашингтоні в липні як прогрес на шляху до членства України в НАТО. А от про “запрошення до членства” — яке було б найбільш бажаним результатом Києва на зустрічі лідерів НАТО в липні — схоже, доведеться забути.

Ідея Столтенберга наразі ще не пропрацьована до кінця, але очільники зовнішньополітичних відомств країн НАТО вже дали “зелене світло” попередньому плануванню — яке має завершитися через кілька тижнів.

У подробицях розбиралася “Європейська правда”, яка стежила за перебігом дискусій у Брюсселі.

НАТО перебирає на себе “Рамштайн”

Ідею нової багаторічної ініціативи підтримки України висунув генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.

Перед зустріччю міністрів закордонних справ у штаб-квартирі НАТО 3 квітня він пояснив, що союзники повинні “змінити динаміку нашої підтримки” та “забезпечити надійну і передбачувану безпекову допомогу Україні на довгострокову перспективу”.

“(Це потрібно для того) щоб ми менше покладалися на добровільні внески і більше — на зобов'язання НАТО; менше — на короткострокові пропозиції і більше — на багаторічні зобов'язання”, — додав Столтенберг.

По суті, ініціатива генсека НАТО складається з двох пов’язаних між собою компонентів, які раніше вже озвучувались у тому чи іншому контексті.

Перший компонент — посилення ролі НАТО в координації військової допомоги Україні.

Це, серед іншого, означає відхід від провідної ролі Контактної групи з питань оборони (відомої як формат “Рамштайн”), яку очолюють США, на користь Альянсу. І так, у цьому координаційному механізмі під егідою НАТО — хай у якій формі він буде втілюватись — братимуть участь і держави за межами Альянсу.

Логіка в цій пропозиції є хоча б тому, що на членів НАТО й так, за словами Столтенберга, припадає 99% військової допомоги, яку отримує Україна.

Другий компонент — створення багаторічного багатомільярдного фонду підтримки України під егідою НАТО.

Знову-таки, публічно про подробиці цього фонду автор ідеї не говорив. Але численні джерела у ЗМІ та очільники зовнішньополітичних відомств країн-членів НАТО підтвердили: початкова пропозиція передбачає створення п’ятирічного фонду на загальну суму $100 млрд.

Цей фонд стане своєрідним спільним каналом фінансування нинішньої військової підтримки Альянсу, навчання українських військових і — що вкрай важливо — летальної військової допомоги Україні.

У такому разі — без перебільшення — йтиметься про докорінну зміну політики НАТО.

Адже досі Альянс намагався зробити все, аби безпосередньо не долучатися до постачання зброї, позаяк остерігався ескалації з боку Росії.

“Подушка безпеки” на випадок Трампа

Москва, намагаючись виправдати невдачі початку повномасштабного вторгнення в Україну, ще з 2022 року активно просуває тезу, що воює в Україні з “цілим НАТО”.

Звісно, сама по собі ця теза — окозамилювальна пропаганда. Але в її основі лежить проста теза: мовляв, країни Альянсу озброюють Україну, тож беруть безпосередню участь у конфлікті.

Але в НАТО намагалися максимально відмежуватись від цієї тези й підкреслювали: летальна військова допомога — це справа окремих країн-членів.

Власне, саме тому на початку повномасштабного вторгнення для її координації створили окремий формат “Рамштайн” на чолі зі США — найбільшим донором зброї Києву. НАТО не взяв на себе й навчання українських військових: координувати цю ініціативу зголосилася Велика Британія і згодом — Євросоюз.

Власне, Альянс справді надавав Україні військову допомогу, але нелетальну — на кшталт спорядження, військової форми, аптечок і сухпайків. Натомість військову підтримку на себе перебрав Євросоюз: спершу — шляхом співфінансування витрат держав-членів, а згодом — і фінансування виробництва нової зброї та розбудови потужностей.

Що ж спонукало генсека НАТО Єнса Столтенберга перейти цю червону лінію?

Одна з головних причин — намагання перестрахуватись на випадок майбутнього президентства Дональда Трампа у США.

“ЄвроПравда” вже детально розповідала, як риторика Трампа струснула НАТО, особливо його європейських членів, і спонукала посилити інвестиції в оборону. До кінця року, як очікується, мінімум 20 країн Альянсу виконають зобов’язання у 2% ВВП оборонних витрат — показник, на який НАТО вийде вперше в історії.

Для військової підтримки України ключова загроза президентства Трампа — в його непередбачуваності.

Він публічно стверджував, що в разі приходу до влади втілить план із “завершення війни за 24 години”, але ані разу не деталізував, у чому він полягає, залишаючи невизначеність.

Водночас Трамп казав, що волів би надавати Україні допомогу в кредит, а основний тягар військової підтримки Києва має лягати на Європу. А останнє в короткостроковій перспективі просто фізично неможливо.

Тож кількарічний фонд під егідою Альянсу, який би фінансував допомогу Україні зброєю, міг би стати “подушкою безпеки” на випадок непередбачуваних дій потенційної адміністрації Трампа.

Свою роль відіграє і той факт, що для Єнса Столтенберга це — останній рік на посаді генсека НАТО. Співрозмовники “ЄвроПравди” стверджують, що він щиро вболіває за долю України й прагне домогтись якнайбільшої підтримки з боку союзників.

В останні місяці риторика зазвичай стриманого Столтенберга ставала все більш емоційною, коли йшлось про Україну. Ще на Мюнхенській безпековій конференції у лютому він прямо сказав, що через зволікання в Конгресі США “все більше людей убивають на полі бою в Україні”.

А під час спілкування з пресою у Брюсселі, за чим спостерігав кореспондент “ЄвроПравди”, Столтенберг ледь не в кожній відповіді на питання повторював одне й те саме:

Києву потрібно забезпечити довгострокову підтримку замість “добровільних внесків”.

Навіть відповідь на запитання від журналіста ВВС про удар Ізраїлю по посольству Ірану в Сирії генсек зміг обернути так, що говорив більше про підтримку України, ніж про потенційну кризу на Близькому Сході.

Примусово чи добровільно?

Після зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО Єнс Столтенберг оптимістично заявив, що вони “домовились про подальше планування посилення ролі Альянсу в координації безпекової допомоги і навчань”.

“Не сумнівайтеся: Україна може покладатися на підтримку НАТО зараз і в довгостроковій перспективі”,

підкреслив Столтенберг.

Варто пояснити: пропозиція генсека не отримала схвалення всіх членів Альянсу. Йдеться лише про початок її розробки, який, за оцінкою самого Столтенберга, триватиме кілька тижнів — і вже тоді стане відомо більше подробиць.

Зокрема, союзники в Альянсі — навіть ті, хто в принципі не проти ідеї фонду й активно підтримують Україну, — хочуть зрозуміти, як він буде фінансуватися і звідки взялася сума у 100 мільярдів євро.

Одна з пропозицій, яку активно просувають країни Балтії, — це наповнення фонду пропорційно до ВВП країн-членів НАТО. Естонія та Латвія в цьому контексті знову нагадали про пропозицію виділяти на підтримку України — не лише військову — по 0,25% ВВП щороку, що у сумі давало би близько 120 мільярдів євро на рік тільки серед держав-членів НАТО.

Зазначимо, що раніше ідею з відсотком від ВВП підтримали в Європарламенті. Й навіть канцлер Німеччини Олаф Шольц назвав її “симпатичною”.

Інша пропозиція, про яку першою повідомила британська газета The Telegraph, передбачає, що основний тягар фінансування на себе візьмуть Німеччина (16%), Велика Британія (11%) та Франція (10%) разом зі США (16%) — аби таким чином показати, що Штати не “тягнуть” на собі найбільшу частку військової допомоги Києву.

Хай там як, таке колосальне фінансування, ще й за участю всіх членів НАТО, буде суттєвим викликом.

Щонайменше тому, що Альянс має проблеми зі збором значно меншої суми — $500 млн для Комплексного пакета допомоги Україні, зазначає Дмитро Кулеба.

“Тобто в нинішній моделі фінансування шансу в цієї ініціативи нуль. Бо вони 500 мільйонів не можуть зібрати, а так їм треба буде 20 мільярдів збирати (на рік. — Ред.) у нинішній моделі.

Але якщо вдасться вирахувати формулу участі кожного (члена НАТО. — Ред.) в обов'язковому порядку у фінансуванні, тоді ця ідея має право на існування і шанс на реалізацію”, — вважає міністр.

Ще одне застереження, яке пролунало з боку Німеччини, полягало в тому, що фонд під егідою НАТО може підірвати аналогічні зусилля Євросоюзу з інвестицій у власну оборонну промисловість та переозброєння — і банально дублювати одні й ті ж зусилля.

Для Берліна це питання важливе, зокрема, тому, що він — найбільший після США донор військової допомоги Києву за обсягами фінансування. Тим паче, в ЄС уже просувають власний спецфонд у межах Європейського фонду миру, який займатиметься тим самим, що й запропонований Столтенбергом фонд у межах Альянсу.

Тим не менш, принципових заперечень щодо фінансування військової допомоги Україні навіть через НАТО публічно не порушила жодна країна, окрім однієї (про це — нижче). Тож можна очікувати, що пропозиція генсека Альянсу цілком може бути погоджена, хай і у видозміненій формі, до саміту у Вашингтоні.

Угорська перешкода

Більш проблемним є інший пункт пропозиції Столтенберга — про посилення ролі НАТО в координації військової допомоги Україні.

У США, які нині очолюють “Рамштайн”, воліють публічно уникати обговорення навіть гіпотетичної передачі групи під керівництво Північноатлантичного альянсу, але ставляться до такої ідеї скептично.

“Контактна група (з питань оборони України. — Ред.) є дуже й дуже ефективною. Ми продовжимо очолювати та скликати її”, — сказав напередодні представник Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі, принагідно нагадавши, що НАТО активно залучений у роботу “Рамштайну” та бере участь у зустрічах формату.

А от більш категорично висловилась Угорщина — яка принципово відмовляється надавати Україні військову допомогу та виступає проти фінансування такої допомоги за рахунок своїх внесків.

Очільник угорського МЗС Петер Сійярто заявив, що пропозиція Столтенберга, “на жаль, несе ризик того, що НАТО може перетнути червоні лінії і бути ближче до цієї війни, ніж будь-коли раніше”. Він також запевнив, що угорська сторона “навіть на підготовчому етапі” відкинула ідею більшої координації військової допомоги Києву на рівні НАТО.

“У минулому країни-члени і союзники здійснювали цю діяльність (надання зброї та навчання військових. — Ред.) або на двосторонній основі, або формували групи, членство в яких було добровільним, але НАТО як альянс не був залучений до постачання летальних озброєнь, а також не брав участі у військовій підготовці українців”, — пояснив свою логіку Сійярто.

Водночас Єнс Столтенберг, коментуючи позицію Угорщини, був налаштований оптимістично.

“У мене хороший діалог з Петером Сійярто. За останній тиждень я також двічі розмовляв з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Тепер, коли ми розпочали планування, я певен, що ми також можемо відповісти на порушені Угорщиною занепокоєння й знайти спосіб, у який ми досягнемо консенсусу протягом тижнів”, — сказав він.

Запрошення? Не на часі

Пропозиція Єнса Столтенберга має лягти в основу “українського” рішення саміту НАТО у Вашингтоні.

За даними “ЄвроПравди”, Київ за підтримки союзників зі східного крила Альянсу намагався домогтися включення формулювання про “запрошення до членства” в комюніке Вашингтонського саміту.

Але США й Німеччина продовжують категорично виключати таку можливість.

Ба більше, проти висловився — до того ж публічно — і генеральний секретар НАТО.

“Між НАТО і ЄС існує різниця. Якщо вас запрошують до членства в ЄС, то з моменту запрошення до членства можуть минути роки. А в НАТО, коли вас запрошують, це (членство. — Ред.) настає незабаром після цього… Нам потрібно уникнути утворення — знову — двоетапного процесу на шляху до членства”, — сказав він після зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів.

І це, ймовірно, остаточно закриває двері для формулювання про “запрошення України до членства”.

А отже, в наступні тижні, аж до зустрічі лідерів Альянсу у Вашингтоні, головна боротьба вестиметься не за слова, а за гроші.

 Олег ПАВЛЮК