Бабин Яр як візитівка Києва і України

23 вересня у Києві відбудеться презентація проєктів та онлайн музею майбутнього Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” — приватної, некомерційної освітньої організації, яка, за власним визначенням, “покликана гідно вшанувати пам'ять жертв трагедії Бабиного Яру та сприяти гуманізації людства через збереження та вивчення історії Голокосту”.

Громадськість зможе познайомитися з деякими елементами художньої концепції російського режисера Іллі Хржановського, чия участь у проєкті та сама концепція (яка в цілому має бути представлена до кінця року) викликали численні протести в Україні та поза її межами з боку українських інтелектуалів та істориків різного етнічного походження. Останніми днями центр робить багато кроків, націлених на привернення уваги громадськості до своєї роботи, одночасно посилюються голоси критиків.

Перше уявлення про те, яким буде Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр”, відвідувачі зможуть отримати вже у День пам’яті жертв Бабиного Яру, 29 вересня.

У цей день 79 років тому на околиці Києва у Бабиному Яру нацистські зондеркоманди почали масові розстріли євреїв. Лише впродовж двох днів було розстріляно майже 34 тисячі євреїв, яким наказали зібратися з усього Києва. Бабин Яр став символом знищення українських євреїв подібно до того, як Аушвіц став символом знищення євреїв усієї Європи.

Проте розстрілювали в Бабиному Яру всі два роки німецької окупації і крім євреїв там вбивали і радянських полонених і підпільників радянських та оунівських, і душевнохворих, та ромів, які також зазнали тотального винищення. Загалом історики говорять, що там було вбито близько 100 тисяч людей, більше половини з них були євреями.

Фото, знайдене на тілі німецького офіцера, вбитого у Росії, на якому показано, як німецькі солдати розстрілюють цивільних людей у Бабиному Яру, 1942 рік

Як обіцяють в Меморіальному центрі, ті, хто прийдуть на відзначення роковин розстрілів, зможуть не лише почути скорботні офіційні промови, але й побачити і почути сучасну аудіовізуальну інсталяцію, що супроводжуватиме відвідувачів до пам'ятника “Менора”.

Художній директор Центру Ілля Хржановський пояснює, що ідея полягає у тому, щоб дати людям відчути, пережити досвід відвідування Бабиного Яру через емоції.

“Люди почують різні молитви, єврейські та інші, в яких будуть згадуватися імена загиблих людей, музику того часу — бо це також частина того єврейського світу, який був знищений”, — розповідав Ілля Хржановський про свою ідею емоційного залучення відвідувачів під час Київського європейського форуму, що відбувся минулого тижня.

Хржановський також розповів, що планує створити аудіовізуальний контекст разом з відомим українським кінорежисером Сергієм Лозницею, який також уже довший час працює над фільмом про Бабин Яр і назбирав велику кількість візуального матеріалу, хроніки того часу.

Як сказав генеральний директор Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” Макс Яковер, найбільший з цих проєктів — 40 метрів в діаметрі, буде відкритий на ділянці, де планується зведення меморіалу.

“Довгий час тут був полігон для автошколи, вигулювали тварин та грали у футбол. Це результат політики забуття, яка провадилася щодо цього місця за радянських часів. І це має змінитися”, — прокоментував керівник проєкту у пресрелізі.

Тобто планується, що інсталяція, за словами центру, “стане ще одним кроком, що наближає нас до перетворення території Бабиного Яру з місця забуття на місце пам’яті”.

Колишній президент Польщі Александр Кваснєвський, який входить до Наглядової ради Меморіалу “Бабин Яр” сказав, виступаючи на тому ж Київському єврейському форумі, що завданням центру буде “сказати правду про справжню історію, про те, що сталося на території України”, називати і вшанувати імена загиблих, організувати освітній центр для молоді.

Бабин Яр так і не став місцем пам’яті

Щороку, крім минулого, керівники української держави президенти Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко приходили вшанувати пам’ять загиблих до пам’ятника жертвам цих розстрілів в урочищі Бабин Яр. Зараз на території Бабиного Яру та його околиць існує понад 30 пам’ятних і меморіальних знаків, які не поєднані у спільний меморіальний простір. Тому, як вважають українські євреї, які нещодавно звернулися до української громадськості, у свідомості пересічних пострадянських громадян та у широкому міжнародному загалі пам’ять Бабиного Яру залишається нібито майже ніяк не відзначеною.

За радянських часів, особливо в період сталінських антисемітських кампаній, але і пізніше, знищувалася не лише пам’ять про Бабин Яр, але і саме місце. Намагаючись забудувати місце розстрілів, радянська влада спричинилася до ще однієї трагедії, коли у 1960 році на Куренівку, район нижнього Києва, прорвавши дамбу, зійшов потужний селевий потік, що призвів до численних жертв.

Забудова урочища Бабин Яр не зупинилася і після здобуття Україною незалежності, коли на території Сирецького концтабору, де проходили розстріли військовополонених, побудували новий житловий масив, магістральні дороги, лінію метро, а станція метро “Дорогожицька” опинилася у самому центрі розстрілів.

Українські історики протягом довгого часу намагалися переконати київських чиновників хоча б позначити на карті та оголосити у транспорті, де є Бабин Яр, щоб ті люди, які шукають дорогу до цього місця, могли його знайти.

“На жаль, Україна за роки незалежності не спромоглася серед іншого гідно вшанувати пам’ять десятків тисяч своїх закатованих співгромадян-євреїв і не євреїв. А відсутність меморіального простору та належного музейного центру лише підсилює відчуття державної безпорадності”, — написали у зверненні українські євреї.

Попри те, що українські керівники приходили на місце трагедії щороку, інтересу до створення тут місця пам’яті чи музею у них не було.

Та у 2015-16 роках російські бізнесмени, близькі до Кремля — Михайло Фрідман, Павло Фукс та Герман Хан — запропонували грандіозний проєкт з бюджетом в 100 мільйонів доларів на побудову музею за своєю концепцією — про Голокост на території всього Радянського Союзу, а не лише про Бабин Яр.

Попри численну критику і побоювання, що приватний проєкт російських бізнесменів, наближених до Володимира Путіна, буде використаний для того, щоб перекинути на українців вину за розстріли євреїв у Бабиному Яру та інших місцях, не лише України, але і цілої Східної Європи, так само, як Кремль намагається перекинути вину за початок Другої світової війни на поляків, представники української влади його підтримали.

Спершу про свою повну підтримку заявив мер Києва Віталій Кличко, чий брат Володимир увійшов у Наглядову раду разом з людьми всесвітньовідомими іменами, серед яких колишній радянський дисидент та ізраїльський політик Натан Щаранський, голова Світового єврейського конгресу Рональд Лаудер, нобелівська лауреатка з літератури білоруська письменниця Світлана Алексієвич.

Президент Володимир Зеленський, який минулого року навіть пропустив офіційну частину вшанування жертв Бабиного Яру, а потім виправдовуючись сказав, що приходив приватно, цього року схвалив проєкт на зустрічі з членами наглядової ради фонду, а керівник Офісу президента Андрій Єрмак мав, згідно з повідомленнями, очолити робочу групу з координації будівництва меморіалу “Бабин Яр” у Києві.

Чому українська громадськість, у тому числі єврейська, протестує?

На початку вересня українські інтелектуали, які встали в опозицію до нового проєкту, зробила ще одну, чергову спробу привернути увагу громадськості до небезпеки, яка, на їхню думку, насувається на Україну у зв’язку з реалізацією цього проєкту. Цього разу листа підписали українські євреї, які живуть в Україні та за її межами, але усвідомлюють свою спорідненість з українською землею та відповідальність за долю України.

Вони закликали підтримати розроблений українськими істориками державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, та “не допустити, щоб десятки тисяч єврейських та неєврейських жертв Бабиного Яру навіть через 80 років після страшної смерті стали заручниками й знаряддям російської пропаганди проти України”. Звернення підписали понад 160 українських євреїв, які сьогодні мешкають як в Україні, так і у Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Німеччині, та інших країнах, зокрема, Галина Акерман, Марк Бєлорусець, Матвій Вайсберг, Карл Волох, Семен Глузман, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, рав Моше Колєснік, Віталій Нахманович, Олександр Пасхавер, Йоханан Петровський-Штерн, Анатолій Подольський, Віталій Портников, Сергій Тихий, Натан Хазін, Борис Херсонський, Ашер Йосеф Черкаський.

На думку авторів листа, “поява російського проєкту була розіграна як улюблена путінськими пропагандистами “многоходовочка”, аби загнати Україну в цугцванґ — певний стан “мовою” шахів, коли кожен хід веде до погіршення ситуації й програш”.

Вони пояснюють, що якщо цей проєкт буде втілено, він “не лише продемонструє всьому світові, що Україна нібито нездатна гідно вшанувати пам’ять єврейських і не єврейських жертв Другої світової війни”, але і “стане потужним знаряддям російської пропаганди, що намагається представити українців як радикальних націоналістів та антисемітів”. Якщо ж проєкт буде зупинено, “це буде подано як “доказ антисемітизму” України, яка не дозволила вшанувати пам’ять жертв Голокосту”. Тому поява й втілення українського, державного проєкту за підтримки українського громадянського суспільства ламає цю путінську гру, вважають автори листа.

Докладніше причини несприйняття проєкту російського походження нещодавно на онлайн-семінарі Українського Фулбрайтівського кола розповідав українсько-американський дослідник Йоханан Петровський-Штерн.

За його словами, акцент на самих розстрілах, який роблять керівники російського проєкту, залишає поза увагою весь контекст, в якому вони відбувалися. Поза увагою залишаються радянські репресії 1930-х років, коли радянська влада знищувала окремі групі населення як “ворогів народу”, дружба з нацистською Німеччиною після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, сталінська політика “стирання пам'яті”.

“Розповідати про Бабин Яр тільки з точки зору того, що відбувається у місцях розстрілу євреїв, значить зробити пів справи — це значить показати, обличчя та людяність тих людей, яких було знищено та показати цинізм і нелюдяність тих, хто їх знищував. Але це треба вписати в контекст, тому що будь-які документи нічого не значать поза межами контексту. А контекст казав, що це нормально знищувати цілі прошарки населення. Навіщо ці люди потрібні? Вони є вороги народу. А тепер ми кажемо, що євреї є вороги народу”, — говорить Петровський-Штерн.

Далі такий підхід залишає непоміченим всю радянську пропаганду після Пакту Молотова-Ріббентропа, яка нормалізувала Третій рейх, коли в 1939-41 роках єврейські письменники не могли друкуватися, “бо СРСР товаришував з нацистською Німеччиною”, і це був головний союзник.

“Це означає, що донести правду про становище євреїв у Європі, про початок депортацій, створення гетто стає неможливо”, — пояснює Петровський-Штерн.

Далі, на думку Петровського-Штерна, навряд чи в музеї про Голокост на території Радянського Союзу знайдеться місце для розповіді про те, що між СС і НКВД — каральними органами нацистської Німеччини і Радянського Союзу, відповідно, проходив активний обмін досвідом.

“Концентраційні табори та досвід знищення окремих груп населення — це безпосередньо переданий досвід від радянських спецслужб”, — говорить дослідник та автор багатьох публікацій про українських євреїв.

Також, на думку Петровського-Штерна, в такому музеї не буде всього післявоєнного радянського контексту Бабиного Яру — спроби знищити пам’ять про місце масових розстрілів, яку як естафету від нацистів прийняла радянська влада. Як наголошує Петровський-Штерн, Сталін сказав, чому наголошувати на знищенні євреїв, якщо постраждали всі народи СРСР? Тому пам’ятники мають бути мирному радянському населенню. “Радянський Союз абсолютно не зацікавлений згадувати про ці жертви. Тому що радянська імперія несе відповідальність за знищення”, — зауважує він.

“Нормалізація знищення великих людських мас — це той кошмар, про який треба говорити у першій залі будь-якого музею Голокосту на східноєвропейських землях і в будь-якому Меморіалі в Бабиному Яру. Без цього нічого не буде. А звичайно, для таких людей, як Фрідман, Яковер, чи Хржановський, це — жупел, якого вони дуже бояться, навіщо їм дратувати своє начальство, яке їх годує. Вони починають з нападу Німеччини на Радянський Союз і знищення євреїв — їм так зручно. У них така гнучка, цікава пам’ять, з якою можна робити все, що хочеш. Вони продовжують збирати скарби на мертвякові”, — наголосив Петровський-Штерн, цитуючи відомий вірш Миколи Бажана, українського поета, який, вступивши у складі радянського війська у звільнений від нацистів Київ, став свідком того, як мародери намагалися знайти коштовності на згарищах Бабиного Яру.

Говорячи про контекст, Йоханан Петровський-Штерн процитував ще одного відомого українського письменника — Івана Дзюбу, який разом з кількома десятками сміливців у 25-у річницю трагедії не побоявся прийти в Бабин Яр і говорити про злочин забуття, який скоює радянська влада.

Він тоді нагадав, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. “Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру”, — сказав Іван Дзюба, в чиєму описанні фашизму багато впізнало радянську дійсність, де “на осквернених, утрамбованих товстим шаром піску і забуття місцях народних трагедій стояв би офіційний напис: “Тут танцюють”.

Петровський-Штерн вважає, що у Києві може постати великий “арт-проєкт та масове шоу” з елементами рольових ігор там, де має з’явитися скромний, але гідний меморіал, що спирається на наратив істориків, а не режисерів. Нідерландський вчений історик нацизму Карел Беркхоф, який був автором історичного наративу музею, назвав плани інвесторів створити “Голокост-Діснейленд”, що і змусило його покинути проєкт минулого року.

“В Радянському Союзі було дві пам’яті — офіційна і неофіційна. Я б хотів би, щоб пам’ятник у Бабиному Яру відбивав би цю неофіційну пам’ять — некричущу, непарадну, дуже індивідуальну”, — говорить Петровський-Штерн.

Натомість керівники та члени Наглядової ради Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр” наголошують на тому, що такий центр має стати туристичним об'єктом, який приваблюватиме відвідувачів до Києва.

Про це говорили всі три учасники дискусії вже згаданого Київського єврейського форуму. “Цей музей, будинок, який прикрасить Київ, стане місцем для проведення конференцій на різні теми і проблеми людства”, — сказав колишній президент Польщі Александр Кваснєвський.

Мер Києва Віталій Кличко сказав, що вбачає в будівництві майбутнього музею “свою місію”. А художній директор майбутнього музею Ілля Хржановський, порівнявши свій задум до Ейфелевої вежі в Парижі, яка також “зустрілася з великою кількістю негативних реакцій і критики”, сказав, що переконаний, що “цей музей буде візитною карткою Києва і України у світі”.

Марія ЩУР