1:0 на користь Трампа. Що відбувається в США і чого чекати Україні

Дива, на яке розраховували опоненти колишнього президента США Дональда Трампа, не сталося. Він здобув перемогу нокаутом на перших праймериз, або, якщо бути абсолютно точним, на кокусах — зібраннях членів Республіканської партії у штаті Айова. За попередніми даними, він отримав 51% голосів, залишивши далеко позаду й Рона ДеСантіса (21,2%), й Нікі Гейлі (19,1%). Звісно, варто врахувати, що це тільки початок виборчих перегонів і перемога в Айові зовсім не гарантує отримання партійної номінації на посаду президента країни: 2016 року Дональд Трамп поступився тут сенатору Тому Крузу, а 2020-го на змаганнях демократів Джо Байден прийшов лише четвертим.

Водночас багато хто з американських внутрішньополітичних “гуру” дотримується думки, що наступна перемога Трампа на праймериз у Нью-Гемпширі 23 січня може покласти край президентським амбіціям ДеСантіса та Гейлі й уторувати для нього шлях до успіху під час “супервівторка” 5 березня, коли праймериз відбудуться в 15 штатах, і відповідно до з’їзду республіканців 15 липня у Мілвокі. Загальнонаціональне опитування, проведене напередодні праймериз в Айові, засвідчило подальше зростання відриву Трампа від конкурентів: його кандидатуру підтримують 69% республіканців — потенційних учасників праймериз, проти 14% у ДеСантіса й 12% у Гейлі. Гадаю, для них подальша участь у відбіркових перегонах трансформується здебільшого в політичну інвестицію з прицілом на період після Трампа, хоча Гейлі розраховує покращити свій результат на наступних етапах перегонів у Нью-Гемпширі та Південній Кароліні, де вона була губернаторкою.

Навряд чи номінаційні шанси Трампа будуть скомпрометовані його проблемами з правосуддям. По-перше, жоден із судових процесів, де проти експрезидента висунуто обвинувачення, що передбачають кримінальну відповідальність, не завершиться до “супервівторка”, коли питання партійних номінацій буде фактично вирішено. По-друге, малоймовірно, що рішення Верховного суду штату Колорадо про виключення Трампа з переліку кандидатів на праймериз місцевої організації Республіканської партії підтримає Верховний суд США. Юридична аргументація суддів із Колорадо, на думку ряду експертів із конституційного права США, не виглядає достатньо переконливою. По-третє, кокуси в Айові знову засвідчили, що Трампу вдалося закріпити у свідомості своїх фанатів уявлення про те, що всі судові справи проти нього є політично вмотивованими, а він є жертвою переслідувань із боку демократичного істеблішменту. Кожне нове звинувачення стимулювало подальше збільшення його підтримки серед партійної “бази” та внесків до скарбниці його виборчої кампанії.

З огляду на це варто зазначити, що “непотоплюваність” колишнього президента не можна пояснити виключно його (негативною) харизмою, демагогією та непересічними здібностями шоумена. Як і під час попередніх президентських перегонів, він позиціонує себе як виразника занепокоєнь і захисника інтересів “справжньої” Америки, що потерпає від деіндустріалізації, іноземної конкуренції, ерозії звичного для неї способу життя, стагнації рівня доходів, який дедалі більше відстає від доходів тих, хто працює в галузях, пов’язаних із новітніми технологіями та сервісним сектором. Він, мабуть, зміг найточніше зрозуміти настрої соціального песимізму, невпевненості й навіть остраху свого ядерного електорату, який складається з нижчих категорій середнього класу — білих американців без вищої освіти, та озвучити спрощені, часто просто примітивні й далекі від істини, але зрозумілі та привабливі відповіді на актуальні для нього питання повсякдення.

Чільне місце серед них посідає імміграція, яка через свій масовий характер справляє помітний вплив на демографію, ринок праці та соціальні процеси в Сполучених Штатах. Значна частина міграційного руху складається з нелегальних іммігрантів та шукачів притулку з Латинської Америки, які намагаються перетнути кордон США з Мексикою. Ситуація тут почала набувати кризового характеру ще за каденції Дональда Трампа. Ця тенденція посилилася з приходом до влади Джо Байдена, який обстоював необхідність ліберальнішого ставлення до регулювання імміграції. За деякими оцінками, лише за грудень минулого року південний кордон США намагалися перетнути 300 тисяч мігрантів, причому тільки 50 тисяч із них — через офіційні пропускні пункти.

Імміграційна проблематика знову вийшла на авансцену політичного життя США. Республіканці активно використовують її для дискредитації демократів і особисто Байдена, особливо в контексті виборчої кампанії.

Україна потрапила в жорна вкрай гострого протистояння між Республіканською та Демократичною партіями, оскільки республіканці побачили в питанні про подальше фінансування допомоги Україні можливість нав’язати політичним опонентам власні підходи до подолання міграційної кризи, змусивши їх швидко погодитися на важливі поступки. Найжорсткішою є позиція республіканської фракції в нижній палаті Конгресу. Її представники вже заявили, що навіть у разі досягнення міграційного компромісу в Сенаті наполягатимуть на своїх вимогах щодо регулювання імміграції, викладених у законопроєкті, вже ухваленому голосами фракції в Палаті представників. 

Чинником, який негативно позначається на ситуації, є розбрід у самій республіканській фракції Палати представників, насамперед унаслідок деструктивної діяльності нечисленної, але дуже галасливої й досить впливової групи ультраконсерваторів-трампістів, об’єднаних у так званий кокус свободи. Вони активно протидіють спробам ухвалити будь-які рішення, підготовані керівництвом палати разом із демократами, незважаючи на те, що спікер Палати Майк Джонсон є їхньою креатурою. Останній приклад — боротьба навколо ухвалення законопроєкту, що дозволяє тимчасово продовжити фінансування федерального уряду. 

З огляду на ці обставини американські колеги, думку яких я з’ясовував, готуючи цей допис, утрималися від прогнозів стосовно перспектив затвердження Конгресом запиту чинної адміністрації щодо пакету стратегічної допомоги. Водночас вони зазначили, що перенесення питання на лютий може лише призвести до зростання ризиків. Діяльність Конгресу дедалі більше синхронізуватиметься з динамікою та вимогами виборчої кампанії. Зокрема очевидно, що в разі “тріумфальної ходи” Дональда Трампа до республіканської номінації зростатиме його вплив на республіканські фракції в обох палатах Конгресу, включно з його майже неприхованою антипатією до України. 

Ми часто згадуємо важливість двопартійної підтримки України в Конгресі США в її протистоянні російській агресії. Вона є одним із ключових елементів україно-американського партнерства. Саме вона сприяла тому, що з початком широкомасштабної війни Сполучені Штати сформували антипутінську коаліцію та спрямували до України великі обсяги військової та фінансової допомоги. Треба визнати, що наразі ця двопартійна підтримка проходить випробування на міцність: за ув’язування продовження допомоги Україні з міграційною реформою виступили навіть ті законодавці, які завжди були лідерами в цьому процесі. Її подальша доля вирішальною мірою залежатиме від того, що переважить — стратегічна доцільність, яка вмотивовує підтримку України з боку США, чи партійні інтереси. 

Олег ШАМШУР, Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004—2005), посол України у США (2006—2010), посол України у Франції (2014—2020)