Ми зробимо вам чудову палітурку!

Новий варіант, вважають експерти, мало відрізнятиметься від старого.

Не минуло й кількох годин, як Президент Віктор Ющенко на загальноукраїнській антикризовій нараді розкритикував кошторис держави наступного року та закликав внести туди низку змін, а Прем’єр—міністр Юлія Тимошенко вже доповідала у маси: “Ми відкликаємо бюджет, повністю його переробляємо і готуємо новий”. Таким чином, у відведені главою держави два тижні Кабмін, вочевидь, вкладеться, можливо, навіть перевиконає план. Але провідні аналітики сумніваються, що країна й справді отримає від цих дій цілковито інший, революційно новий документ — якщо розглядати його по суті, а не за формою.

Перша вимога Президента — зробити бюджет бездефіцитним. Цю норму, скоріше за все, виконають, адже уряд не має іншого виходу, аніж звести до нуля цифри доходів та видатків. Як відомо, дефіцит бюджету покривається з трьох джерел: приватизації, зовнішніх та внутрішніх запозичень. Процес роздержавлення у нас практично зупинено, від зовнішніх кредитів ми відрізані через світову фінансову кризу, а від внутрішніх — через спад економіки та дефіцит грошей. Тож будь—який фінансист, навіть урядовий, чудово розуміє: закладати у кошторис “дірку” дефіциту — значить приносити у жертву певні галузі чи програми, яким упродовж наступного року просто не вистачатиме грошей.

Але така бездефіцитність буде доволі умовною: уряд може дозволити собі маленькі пустощі з лобіюванням певних статей, оскільки вже винайшов схему, як де—факто “вливати” у бездонний державний бюджет кошти Національного банку — а там вже недалеко й до кредиту МВФ. Робити це прямим переказуванням коштів — протизаконно. Але якщо не можна заходити у двері, то завжди знайдеться вікно. У нашому випадку схема виглядає так: Мінфін випускає облігації внутрішньої державної позики, а один із банків, радше за все державний, ці папери купує. Гроші надходять у бюджет, а добрий банк отримує рефінансування від НБУ — точнісінько на цю ж суму. Нещодавно відбувся пробний запуск цієї ідеї.

Уряд обіцяє максимально концентрувати ресурси й обмежити витрати. Втім, кардинально змінити бюджет без законодавчих нововведень неможливо. “Усі наміри носять демонстративно—показовий характер”, — сказав “УМ” директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин. Хоча б тому, що дві третини бюджетних витрат — це поточні платежі: погашення боргів, обслуговування кредитів, надходження до Пенсійного фонду (нині цю цифру через проблеми у Фонді доведеться збільшити. — Авт.), зарплати освітянам, медикам. У третині, що залишилася, також далеко не останні для країни потреби: будівництво доріг, видатки для армії, компенсація сільськогосподарських кредитів. Радикально скорочувати тут щось буде нелегко.

Багато запитань викликають і наміри витрачати державні кошти на підтримку галузей, які “найбільше постраждали від кризи”. “Про які галузі йдеться? Металургія у нас у приватній власності, — каже Василь Юрчишин. — А якщо ми почнемо дотувати шахтарів, завтра сигнал SOS подадуть залізничники, потім інші. Так, влада нині боїться шахтарів і сталеварів, бо вони прийдуть маршем на Київ і стукатимуть касками. Але у значно більшій біді науковці, яким через кризу буквально перекрили кисень”.

Для того, аби ми по—іншому планували свої доходи й витрати, необхідно провести низку наболілих змін — переробити Податковий кодекс, запровадити правила гри у бюджетонаповнюючих галузях. Все інше — тільки гра у реформи.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Ірина КОРОТУН