Криворізькі граблі

Найбагатша людина, з якою лише доводилося мати справу українській економіці, — Лакшмі Міттал — намагається продовжити приватизаційну експансію. Причому — не лише в Україні, і не лише “по дрібницях”. Як уже писалось, компанія британського індуса “Міттал стіл” домагається купівлі свого безпосереднього конкурента на металургійному ринку — “Арселор”, для цього вже є згода Франції, Бельгії та Люксембургу, але немає бажання власне компанії “Арселор”. Однак Міттал, діючи у своїй улюбленій манері, тисне вагою пропозиції, від якої складно відмовитися. Тепер, аби поглинути “Арселор” і утворити абсолютного гіганта світового ливарного ринку, “Міттал стіл” пiдвищує пропоновану цiну. Таким чином, пан Лакшмі, не маючи вільних коштів у необхідних обсягах, продовжує зведення своєї глобальної “металевої” піраміди.

Мабуть, хтось ще думає, ніби Україну не повинні хвилювати забаганки й “подвиги” Лакшмі Міттала в інших куточках світу. Ну хоче людина купувати — то хай скуповує. Але насправді байдужість у ставленні до “закордонних” діянь акули світового металургійного бізнесу може боляче вдарити по Україні. “УМ” уже писала, що Міттал, підминаючи під себе великі підприємства в різних країнах, не надто рахується з інтересами їхніх працівників та національних економік узагалі. При цьому борг Міттала перед глобальними банками зростає.

Нещодавно голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк розкритикувала політику Міттала на приватизованій ним “Криворіжсталі” (нова назва — “Міттал стіл Кривий Ріг”). Як з'ясувалося внаслідок перевірок ФДМУ, новий власник не виконує зобов'язань щодо модернізації цього об'єкта та перед його трудовим колективом, узятих при купівлі комбінату. Зокрема, не підвищуються ставки із зарплат для працівників. Згідно зі звітом Фонду державного майна, на 5 млн. грн. менше, ніж обіцяли “індуси”, вкладено в капітальний ремонт доменної печі №8. Набагато відстають від плану вкладення у реконструкцію хвостосховища “Об'єднане” тощо. “У разі невиконання розглянутих зобов'язань Фонд матиме можливість пред'явити претензії до власника”, — резюмує ФДМУ, лякаючи недобросовісних інвесторів позовом до суду про повернення підприємства в державну власність. А Валентина Семенюк робить у цьому контексті ще гучнішу заяву: на сьогодні існує п'ять європейських компаній, які готові під час нової реприватизації багатостраждальної “Криворіжсталі” заплатити за цей об'єкт 30 млрд. грн., тобто значно більше, ніж заплатив “Міттал стіл”.

Що робить Міттал у ситуації, коли імідж псується, а на позиції його компанії починається наступ? Правильно. Він вирішує, що найкращий захист — це напад, і намагається виправити своє реноме наступальними діями. Щоб відвернути увагу громадськості, галузевого та “приватизаційного” керівництва від проблем із “Криворіжсталлю”, “Міттал стіл” у листі до Президента та Кабміну оголошує про наміри ощасливити Україну купівлею ще одного великого підприємства. Цього разу — найбільшого й найдавнішого вітчизняного довгобуду, Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОРу). Ціна, названа “Мітталом”, — 800 мільйонів доларів.

Щоправда, компанія не вказала, за який період вона збирається вкласти ці кошти. При цьому “Міттал” хоче залагодити всі суперечливі питання з Румунією і Словаччиною, які мають свої частки в незавершеному будівництві у Долинському районі Кіровоградщини. Адже, у випадку свого приходу на КГЗКОР, “Міттал стіл” матиме можливість одержувати “дармову” (за внутрішніми трансферними цінами) сировину для своїх же підприємств у Румунії, зокрема, “Міттал стіл Галац”.

Після роботи “Міттал стіл” на “Криворіжсталі” зрозуміло, що уряд, швидше за все, не віддасть КГЗКОР “індусам”. Адже навіщо двічі наступати на одні й ті самі граблі? Щоб отримати ще одне невиконання інвестиційних зобов'язань і зростання соціальної напруженості в регіоні?

До того ж не зрозуміло, за рахунок яких коштів “Міттал стіл” збирається профінансувати нову покупку в Україні. Є підстави для припущень, що Міттал знову залізе в борги, а потім не матиме потрібної суми на розвиток придбаного втридорога “лота”. У квітні “Міттал стіл Кривий Ріг” підписав угоду з ЄБРР про отримання кредиту на 250 мільйонів доларів саме на розвиток гірничорудних потужностей, і не виключено, що тепер ці гроші підуть не на модернізацію Новокриворізького ГЗК, який входить до складу “Криворіжсталі”, а на покупку КГЗКОРу.

Тут варто ще раз згадати про потуги Міттала з купівлею “Арселора”. Про нові умови вірогідної купівлі конкурента “індуси” оголосили через три дні після того, як заявили про бажання придбати КГЗКОР.

До облоги компанії “Арселор” Лакшмі Міттал приступив ще в січні. Тоді найбільша у світі сталеливарна фірма запропонувала акціонерам “Арселора” продати свої папери по 28,21 євро за штуку, обміняти їх на акції “Міттала” або скористатися комбінованим варіантом: за п'ять акцій “Арселора” — чотири акції “Міттала” і 35,25 євро. Рада директорів люксембурзької компанії неодноразово рекомендувала акціонерам не продавати свої акції. Але 18 травня “Міттал стіл” нарешті оголосила оферту. Буквально через день, 19 травня, “Міттал стіл” вирішила змінити умови угоди. Компанія індуса готова викласти за конкурента на чверть більше. Таким чином, тепер Лакшмі Міттал готовий викласти за “Арселор” не 18,6 млрд. євро, а 22,7 млрд.

Виходить, якщо спочатку Міттал був готовий заплатити грішми 4,8 млрд. євро, те тепер — 7,6 млрд. І можна не сумніватися, що в цій різниці — у 2,8 млрд. євро — є й кошти, які були обіцяні за КГЗКОР.

Експерти, коментуючи приватизаційні наміри Міттала щодо КГЗКОРу, звертають увагу ще й на такий момент. “Індуси” готові взятися за “організацію співробітництва урядів Румунії і Словаччини в проекті створення нового спільного підприємства”, однак у цьому немає потреби. Адже, відповідно до багатьох міжурядових угод, об'єкт незавершеного будівництва — КГЗКОР — належить Україні, і, відповідно, вона правомочна цілком самостійно вирішувати питання організації СП або іншого шляху розвитку комбінату. А те, що Київ зобов'язаний розрахуватися з румунами й словаками поставками із Долинської окатишів за фіксованими цінами, — інша тема.

Але, як видно, в амбітних “індусів” є своє бачення вирішення подібних проблем. У прес-релізі, розповсюдженому 17 травня, “Міттал стіл” наполягає на тому, що саме компанія Лакшмі Міталла повинна керувати добудовою КГЗКОРу, а також здійснювати подальше операційне керування підприємством. Особливих аргументів для цього не наводиться, просто йде накат “за інерцією”. За прогнозами фахівців, “індуси” зазіхатимуть не менш ніж на 50 відсотків СП, яке буде створено на Криворізькому ГЗККР. Відповідно Україна не матиме вирішального голосу на перспективному комбінаті.

І тут постає вже серйозніше питання — питання національної безпеки України. Ми зобов'язані врахувати досвід інших країн, де працює “Міттал стіл”. Скрізь існують обмеження щодо масштабів присутності транснаціональних корпорацій. Наприклад, днями уряд Китаю відмовив “Мітталу” в придбанні підприємства зі значним запасом металеворудної сировини, бо вважає це економічно небезпечним. Також минулого тижня представники польського уряду повідомили Європейській комісії, що у випадку придбання “Арселора” “Міттал стіл” повинна продати частину своїх підприємств у Польщі, аби не допустити формування “сталевої” монополії в країні.

Уряд України все ще визначається — з ким і як створювати спільне підприємство. І “приватною” стороною зовсім не обов'язково має обрати фірму Міттала. Вона ж наразі, фактично, намагається привселюдно диктувати свої умови Президентові й урядові України. Забуваючи при цьому, що має справу не з відсталою країною третього світу, в яку можна “прийти, побачити й привласнити”, а з розвиненою державою з давніми високотехнологічними традиціями.

Віра ЧОРНА