Пираты испытывают цивилизованный мир

11 листопада: захоплений філіппінський танкер; 12-те: спроба захопити датське судно; 13 листопада: спроба захопити російський суховантаж; 14-те: захоплене китайське рибальське судно.

Звучить як хроніка бойових дій. Власне, це і є війна. Місцеві бандити, що базуються на узбережжі Сомалі, на своїх швидкісних катерах і човнах, озброєних автоматичними гарматами і кулеметами зробили цей регіон дуже небезпечним для судноплавства.

Будь-який рейс до Аденської затоки і берегів Сомалі може закінчитися піратським абордажем, захопленням заручників і вимогою багатомільйонного викупу. А в протилежному випадку пірати погрожують знищити судно і розстріляти екіпаж.

Себто тепер судноплавні компанії мають нести великі додаткові тягарі, якщо вони хочуть здійснювати свою діяльність в цьому регіоні світового океану.

Постійні сплати значних сум піратам поступово зроблять судноплавство між Сомалі й Єменом — це величезний і дуже важливий регіон — економічно нерентабельним через надмірні, як кажуть фінансисти, трансакційні витрати, адже нині треба планувати спеціальний відсоток на задоволення піратів, фактично, на їхнє утримання.

Звідки ж узялися ці позашлюбні діти “Веселого Роджена”? Вони є продуктом розпаду держави Сомалі, що останнім часом пережила кілька громадянських воєн та й на даний момент протистояння в цій країні не припинилося.

Сомалі поділено на клани, роди і племена, що воюють за владу якщо не над цілою країною, то принаймні над своєю традиційною територією.

Внаслідок цього центральний уряд у столиці місті Могадішо перетворився на щось суто формальне, він не контролює країну (бо держави де-факто немає) і ледве здатен захистити себе.

Отже, бандити, що знайшли собі прибутковий кримінальний бізнес, абсолютно не побоюються влади, яка фактично за межами столиці відсутня.

Звичайно, прихильники політкоректності заявлятимуть, що йдеться про нещасних сомалійських хлопців — незаможників, яким хочеться їсти і через те вони бешкетують на міжнародних морських артеріях.

Але хіба бідні люди можуть придбати велику кількість стрілецької зброї, ракети, швидкісні катери, радіолокатори і найсучасніші системи зв'язку і спостереження?

Коли за часів президента Клінтона США намагалися надати гуманітарну допомогу сомалійцям, що голодували, бандити найкрутішого місцевого польового командира генерала Айдида зажадали, щоби продовольство віддали їм.

А коли американці відмовилися, то проти них розпочали бойові дії. Морські піхотинці США були змушені дати відсіч бойовикам і зазнали втрат. Їм довелося покинути Сомалі й припинити надання допомоги…

Нинішня ізольована в Могадішо сомалійська влада нічим допомогти жертвам піратів не може, вона не має ані сил, ані засобів, щоби вплинути на реальних господарів узбережжя.

Тому уряд Сомалі дав дозвіл будь-якій іноземній державі силовими методами боротися проти сомалійських піратів. Це — карт-бланш. Проте світове співтовариство не поспішає ним скористатися.

Хоча для того, щоби розв'язати цю проблему, бодай на десяток років, цілком вистачило б невеличкої експедиційної ескадри з одним застарілим авіаносцем.

Удари палубної штурмової авіації та ракетно-артилерійський обстріл кораблів розтрощив би всю піратську берегову інфраструктуру і втопив би всі їхні катери і човни. Та й самі пірати навряд чи врятувалися б.

А влада Сомалі тільки спасибі сказала би за припинення піратського терору. Такий захід був би до того ж гарною репетицією спільних дій різних країн у боротьбі проти міжнародного тероризму.

Зрештою, якщо світове співтовариство, цивілізований світ не здатні впоратися з кількома сотнями морських бандитів, то на що вони взагалі можуть розраховувати?

Зараз у цьому регіоні перебувають бойові кораблі держав-членів НАТО. Є там також російський військовий корабель “Нєустрашимий”. Неподалік є американські бойові кораблі.

Але як завжди спільним діям перешкоджають спроби накапостити ближньому.

Дуже активно діє в цьому напрямку Російська Федерація, ЗМІ якої наввипередки спекулюють на темі захоплення сомалійськими піратами судна “Фаїна”, що перевозило в Кенію українські танки, закуплені керівництвом цієї країни для потреб кенійських збройних сил.

Негайно російські телеканали і газети почали вигадувати легенди про те, що нібито танки збиралися вивантажити не в Кенії, а якимось чином передати християнським повстанцям південного Судану (провінція Дорфур), куди постачати зброю заборонено внаслідок міжнародних санкцій.

Росіян абсолютно не обходить, що офіційна влада Кенії публічно підтвердила, що це саме вона придбала українські танки для своєї армії.

Російські ЗМІ продовжують волати, що танки мали потрапити до Судану. Цікаво, яким же це способом? Адже “Фаїна” була захоплена на відстані не більше 200 морських міль від узбережжя Кенії, а Судан має вихід тільки до Червоного моря.

А це понад 3000 морських міль на північ від місця пригоди… У випадку вдалого вивантаження в кенійському порті Момбаса, танки потрапили б до замовника — кенійських військових, тим більше, що вантаж, оплачений покупцем, уже юридично належить Кенії, а не Україні.

А, може, “Фаїна” збиралася вивантажуватися в Танзанії? Але й звідти до Судану дуже далеко.

Йти з цим вантажем до Еритреї — безглуздо, бо Еритрея — мусульманська країна, що не так давно внаслідок збройної боротьби відокремилась від християнської Ефіопії, то навряд чи еритрейці стали б надавати допомогу християнським повстанцям у Судані.

Отже, з усіх боків, у контексті російських казок, нічого не виходить. Хоч так, хоч по іншому, але все одно московська “качка” не літає. Згадаймо, як кілька років тому Україну звинувачували в тому, що вона нібито продавала радіолокаційні станції “Кольчуга” Іракові.

З того часу весь Ірак поставили догори дригом, але жодної української “Кольчуги” не знайшли…

Що ж стосується судна “Фаїна” з українським екіпажем, то доля його прикра через невизначеність. А небезпека для українців є реальною. Ніхто не знає, чи не урветься терпець у піратів, які очікують грошей за збереження життя українських моряків.

Це звісно добре, що в районі пригоди перебувають французькі, американські, іспанські й російські кораблі. Шкода, що там немає українських. Але це не вина українських ВМС, а їхня біда, та й біда цілої України.

На що можна розраховувати, якщо всі 17 років незалежності не припиняються дискусії, що накидають агенти впливу в керівних органах держави щодо того, а чи потрібен Україні власний флот, а чи потрібна Україні власна армія…

Внаслідок таких дискусій не виконано жодної кораблебудівельної програми, за останні 10 років отримано лише 1 корабель класу корвет.

Нині тривають перемовини про купівлю у США двох фрегатів, що зняті там із озброєння. Це трохи допоможе вітчизняним ВМС пережити важкі часи, але стратегічно треба негайно відроджувати національне кораблебудування.

Бо соромно і абсурдно купувати кораблі, що були у використанні за кордоном, маючи на своїй території знамениті корабельні Миколаєва, де будувалися навіть авіаносці.

Крім того, якщо в Україні буде зроблено ставку на корабель класу “корвет”, то можливості вітчизняних ВМС будуть обмежені Чорним морем.

Але Україна рано чи пізно стане членом Північноатлантичного альянсу (альтернативою цьому може бути тільки втрата державності й набуття статусу суб'єкта Російської Федерації), а це означає, що українським ВМС у складі багатонаціональних ескадр доведеться брати участь у діях в інших військово-морських зонах, зокрема в Середземному морі, Атлантичному і Індійському океанах.

А специфіка цих потенційних для ВМС України зон вимагає бойових кораблів класу, як мінімум, “фрегат”. Україна здатна організувати виробництво таких кораблів у Миколаєві, Херсоні, Феодосії, Керчі тощо.

Озброївши ними свої ВМС, Україна зможе вийти на світовий ринок військово-морських озброєнь і розвивати, завдяки цьому, свою суднобудівну галузь, адже ніхто закордоном не стане купувати зброю, що не використовується національним військом країни — виробника.

І тоді український військовий флот зможе гідно брати участь в інтернаціональних акціях із визволення українських заручників (яких за ці роки перебувало в руках піратів чимало).

Залишилося тільки дочекатися, коли державна влада, політики і нардепи нарешті припинять нескінченну боротьбу за владу, фінансові потоки, переділ майна, і згадають про державу, що зветься Україною… а поки що можемо лише спостерігати за діями військових флотів США, Британії, Франції, Іспанії і Росії і зичити їм успіху, якщо вони розпочнуть масштабну антитерористичну операцію.

Власне, перша успішна спроба вже є — британський та російський кораблі 12 листопада спільно відбили спробу піратів захопити датське судно.

Ігор ЛОСЄВ