Десять років без Гетьмана

Убивство Вадима Гетьмана, одного з найшанованіших фінансистів не лише в Україні, але й у світі, шокувало тоді всіх і вражає своєю нахабністю дотепер. Покійний пан Гетьман був професіоналом і знавцем своєї справи, однак його реформаторська діяльність стала поперек горла кримінальним “бригадам”, які тоді активно пробивалися до великої політики та економіки.

Вадим Гетьман народився 12 липня 1935 року на Полтавщині. Закінчивши Київський фінансово—економічний інститут, працював у різних фінансових і планових установах тодішньої УРСР. 1975 року пана Гетьмана призначили заступником голови держкомітету з цін, 1987 він став головою правління Агропромислового банку УРСР (пізніше — банк “Україна”). На зорі Незалежності, 1992 року, Вадим Гетьман очолив Національний Банк України, і хоча наступного року він передав цю вахту Віктору Ющенку, а сам зайнявся розбудовою Української міжбанківської валютної біржі, саме Вадима Гетьмана називають “батьком гривні”, яка увійшла в обіг лише 1996 року. Сам Віктор Ющенко, якому випало “вивести гривню у світ” неодноразово називав Вадима Гетьмана своїм учителем.

Ще з початку 90—х років Вадим Гетьман прийшов до політики, ставши депутатом перших двох скликань Верховної Ради Незалежної України. Вже тоді він зіткнувся з нечесною грою і протидією адмінресурсу на місцях, що й призвело до його поразки на парламентських виборах 1998 року. Коли йому вручали премію “Фінансист 1997 року”, трансляцію церемонії “заглушили” на Черкащину, де знаходився виборчий округ Вадима Гетьмана.

* * *

Відомого банкіра Вадима Гетьмана застрелили 22 квітня 1998 року в під’їзді власного будинку по вулиці Суворова, 13. Убивця вистрелив із пістолета ТТ із глушником шість разів, коли пан Гетьман увійшов до ліфта. Сьома, остання куля з обойми, призначалася для контрольного пострілу...

На той момент Вадим Гетьман формально ще лишався народним депутатом, хоча парламентські вибори—98 програв. Тому першою версією слідчих була версія про вбивство жертви, щоб вона не встигла розповісти про зловживання опонентів на виборах. У 2001 році затримали трьох виконавців із Донбасу, кожен із яких мав свою роль (ще один зі співучасників злочину — Пушняков, загинув ще до затримання, другий — Ільченко, який стежив за будинком банкіра, зник, але є підозри, що його вбили). У 2002 році справу передали до суду, вирок Луганського апеляційного суду оголосили через рік. Косигін і Володченко, що супроводжували кілера в машині, власної вини не визнали, але отримали по 11 років “колючки”.

Безпосереднє виконання вбивства взяв на себе Сергій Кулєв, якого засуджено до пожиттєвого ув’язнення (під час слідства було доведено безпосередню причетність “донецької банди” і Кулєва до інших вбивств). Утім після оголошення вироку, кілер від усього відмовився, мовляв, мене змусили себе обмовити.

Щодо організаторів, то з 2003 року в Генпрокуратурі підозрюють у цьому колишнього Прем’єр—міністра Павла Лазаренка, якому банкір нібито завадив у якихось фінансових оборудках. Тоді слідчі й Феміда свої припущення пояснювали чиїмось анонімними свідченнями, втім вже тоді не було в живих жодного з тих людей, які нібито безпосередньо контактували з організаторами — Лазаренком, його помічником Кіріченком та виконавцями. Адвокати Лазаренка його причетність до вбивства Гетьмана відкидають.

Олег СНІГУР