Зв’язки Господні

Поки протестантська Європа — благородна й економна у власних очах — бореться з борговими проблемами католицьких і православних країн континенту, думка, що релігійна належність може впливати на те, як люди заощаджують, працюють і витрачають, видається дедалі привабливішою. Повалення арабських тиранів актуалізувало те саме питання: чи можливі в ісламі та ісламізмі правові та соціальні умови, що сприяють процвітанню?

Безперечно, багато релігійних лідерів сучасності мають тверді переконання стосовно економіки. У Західній Європі скромний голос християнської спільноти часто чути серед лівих, що виступають за рівноправ’я. Наметове містечко протестувальників проти банкірів, які у жовтні вийшли на вулиці Лондона, спочатку знайшло прихисток біля собору Святого Павла (нещодавно єпископ Лондонський Річард Чартерс попросив їх піти, але визнав, що вони порушують важливі питання). В Америці прихильники релігії висловлюються і за, і проти капіталізму. А десь між економікою та етикою багато релігійних лідерів взялися за проблему кліматичних змін і спонукають людей переглянути свої звички, хоча 26 жовтня австралійський кардинал Джордж Пелл засудив таку тенденцію, виступаючи в Лондоні на щорічній лекції Фонду політики глобального потепління (Global War­­ming Policy Foundation (GWPF), — аналітичного центру, скептично налаштованого щодо кліматичних змін.

Однак у всіх найцікавіших теоріях про релігію і поведінку йдеться про впливи на рівні підсвідомості. Автор найвідомішої — Макс Вебер, батько сучасної соціології, який установив зв’язок між протестантською етикою і духом капіталізму. Зазначаючи, що протестантські території Німеччини в ХІХ столітті були у кращому становищі, ніж католицькі, він вважав, що “внутрішня самотність” протестантів, які до кінця не впевнені, чи спасенні вони в очах Бога, змушувала їх старанніше працювати. На відміну від багатьох інших напрямів віри у протестантизмі немає містичного обряду відпущення гріхів.

Професор британського Університету Ворвіка Саша Бекер, який перевіряє веберівські теорії на реальному житті, стверджує, що мислитель мав рацію і помилявся водночас. Протестантська Німеччина справді процвітала, але не завдяки теології чи психології. Протестанти хотіли, щоб їхні діти — і хлопчики, і дівчатка — вміли читати Біблію, а вищий рівень грамотності гарантував швидший розвиток. Але якщо протестанти і католики здобували однакову освіту, то й досягали однакових успіхів. “Тепер немає різниці, протестант ти чи католик”, — каже Бекер. Крім того, найбагатшими в Німеччині є католицькі землі, наприклад, Баварія.

Американський соціолог Пітер Берґер виявив, що веберівські теорії певною мірою знаходять відображення в Латинській Америці, де протестантська меншина, а особливо п’ятдесятники, успішніша за католицьку більшість. І там, і в Африці індивідуалістське протестантське “Євангеліє процвітання”, у якому Бог схвалює фінансовий успіх, здається, популярніше поміж людей, які рухаються соціальною драбиною вгору, ніж акцент католиків на “звільненні” бідних як класу, який останнім часом почав активно проявлятися. Південні корейці (як у своїй країні, так і ті, що мігрували до США) часто переходять від буддизму до протестантизму, коли досягають економічного успіху. Усе це може відображати той факт, що деякі напрями протестантизму (як і багато відгалужень ісламу) добре вписуються в дисциплінований і виважений спосіб життя. Було б дивно, якби це ніяк не впливало на економічне становище.

Однак багато спроб пов’язати доктрини з економікою наштовхуються на винятки й ефективніші пояснення. В Османській імперії (і на деяких територіях, що перебували під її правлінням) християнські та іудейські меншини досягли значних успіхів у бізнесі. Тільки це результат не “фаталізму” і “відсталості” мусульман, як прийнято вважати, а того, що немусульмани не могли обіймати високі посади на державній чи військовій службі.

Так само, аналізуючи економічні лиха Греції, дуже просто вигадати собі якусь теорію про зв’язок православного християнства (і його відносно поблажливого ставлення до людської слабкості) з корупцією чи кумівством. Православ’я менш песимістично ставиться до первородного гріха порівняно із Заходом, а в православних молитвах за померлих наголошується, що “немає людини без гріха”. Чи не означає це, що на гріхи православ’я дивиться крізь пальці? Цілком можливо, але як тоді пояснити те, що американці грецького походження, які є не менш набожними, ніж їхні земляки в Греції, такі успішні в бізнесі, освіті й на державній службі? Імовірно, відповідь криється в американських інституціях, завдяки яким до процвітання легше дійти чесним шляхом.

Цікаво, що дослідження в богомольному мусульманському серці Туреччини виявляє сильний позитивний зв’язок між ісламською побожністю і капіталістичним успіхом. Ісламськими кальвіністами називають побожних бізнесменів із Центральної Туреччини, які за допомогою релігійних мереж збивають капітал і розширюють бізнес. Поза сумнівом, це безпосередньо не демонструє того, як мусульманські переконання впливають на поведінку людей. Як і всі великі релігії, іслам — складна система вірувань, і зазвичай віряни виділяють для себе ті елементи, які їм подобаються. Набожні турецькі виробники, наприклад, уподобали собі уривки з Корану, що обстоюють чесну торгівлю. Однак професор Університету Дюка (США) Тимур Куран стверджує, що закони передавання спадку в ісламській родині могли в минулому гальмувати розвиток, оскільки з ними було важче накопичити багатство. Якщо це так, то сучасна Туреччина може стати унікально сприятливим полем, де світські закони поєднуватимуться зі старанністю і тверезістю (в різних сенсах) мусульманських кальвіністів. У своєму останньому дослідженні Куран розглядає Індію впродовж останніх 200 років. Він вважає, що незначні успіхи мусульманських бізнесменів порівняно з індуїстськими відображають практики останніх, які дають змогу досягти родинного багатства, а в ісламі воно розсіюється, оскільки релігія вимагає розділяти спадщину між далекими родичами. Цей розрив виник ще за часів Британської Індії і, схоже, зберігається в сучасній Індії, де представники різних вір досі живуть за відмінними родинними законами.

Одна з проблем, за словами Курана, полягає в тому, що інституції, які ґрунтуються на релігії, змінюються повільніше, ніж релігійна догма. Навіть віросповідання, що базуються на текстах і єдиному для всіх прихильників певної віри божественному одкровенні, можуть досить гнучко реагувати на нові економічні обставини. Але економічний розвиток світу ісламу, на його погляд, гальмують інститути на кшталт вакуфу — такого собі ісламського благодійного фонду, через який люди іноді створюють робочі місця для своїх родичів. Врешті-решт, закони та інституції, мабуть, більше впливають на земні можливості людей, аніж теологічні таїнства.

The Economist