Замість зміцнення позиції “Русского міра”, патріарх Кірілл дедалі більше дискредитує РПЦ

Втім, доволі швидко з’ясувалося, що енергійність — це не завжди позитивна риса як для церковного ієрарха

Персона нон грата

Волюнтаристська політика Кірілла у призначенні вищих ієрархів РПЦ та пропаганді ідей “Русского міра” дістала жорстку реакцію світської влади в низці країн.

У жовтні 2011 року Кірілл відвідав Молдову, проте програма візиту була скорочена вдвічі. При тому, йдеться не про механічне скорочення терміну поїздки, а про вимогу молдовської влади не відвідувати Придністров’я і Гагаузію. Тобто з програми візиту було вилучено відвідання регіонів, які мають найбільшу вагу для “Русского міра”. Придністров’я — це регіон з майже 400 тис. православних росіян і українців. Гагаузія — проросійськи зорієнтована область Молдови, яка не стала “другим Придністров’ям” лише завдяки малочисельності (150 тис. осіб) і дуже гнучкій політиці влади Молдови. Крім того, в цій країні Кіріллові довелося змиритися з іще однією вимогою — відмовою від усунення з посади митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира (Миколи Кантаряну) за його нібито прорумунську позицію (нагадаємо, що він був одним із кандидатів на посаду, яку нині обіймає Кірілл).

За місяць після молдовського приниження патріарх Кірілл дістав ще більший ляпас від середньоазіатських країн — Узбекистану й Киргизії. Тут узагалі відмовилися його приймати, зважаючи на те, що Московська патріархія навіть не повідомила світську владу про реорганізацію Ташкентської єпархії в митрополичий округ та призначення нового ієрарха. Як наслідок, патріарха не пустили на святкування 140-ліття Ташкентської єпархії в Узбекистан та Киргизію.

Серйозні протиріччя виникли у патріарха Кірілла із закордонними православними церквами. Свідченням цьому є той факт, що на святкуванні 65-річчя патріарха Кірілла не було представників Константинопольської, Олександрійської, Єрусалимської, Сербської, Кіпрської, Елладської, Албанської й Американської церков.

Із цим демаршем пов’язують порушення Кіріллом диптиху (порядку), встановленого при відвіданні закордонних помісних церков.Нагадаємо, що в церковному житті ці процедури дуже формалізовані і протягом віків не змінюються. Відомо, що диптих передбачає проведення закордонних візитів патріарха Кірілла у такій послідовності: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Московська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Чеська іСловацька, Американська. Журналісти радіо “Эхо Москвы” одними з перших зауважили те, що останній закордонний візит до Болгарії патріарха Кірілла відбувся з порушенням диптиху, обминувши Єрусалим, Грузію, Сербію і Румунію.

Зворотний ефект

На відміну від Молдови й азійських країн в Україні Кірілл не зазнав жодного обмеження пересування не лише у час проросійського регіонального правління, а й за помаранчевих. З внутрішніх джерел відомо, що в Секретаріаті Ющенка під час першого візиту Кірілла у 2009 році дуже скептично оцінювали постать російського патріарха і прогнозували, що його втручання в українські церковні справи може розсварити РПЦ з українською метрополією УПЦ МП. За два роки Кіріл здійснив п’ять пастирських візитів в Україну, що стало безпрецедентним явищем. Така частота появи Кірілла в Україні викликала зворотний ефект: українці перестали серйозно сприймати візити патріарха як значущі віхи в церковному житті. Крім того, виголосивши кілька політичних заяв, Кірілл зробив для компрометації Московського патріархату значно більше, ніж уся УПЦ МП за всі роки незалежності.

Прикметно, що вже в літургії на площі Свободи у російськомовному півторамільйонному Харкові 8 травня 2011 року взяли участь лише близько 5 тис. вірних. На зустріч із патріархом прийшло так мало людей, що редакція офіційного сайта УПЦ МП вдалася до прямої фальсифікації, домалювавши за допомогою PhotoShop на фото літургії ще із десяток тисяч прочан. Під час візиту на православну Буковину у жовтні 2011-го — біля святодухівського Собору в Чернівцях Кірілла зустрічали не більш ніж 3 тис. вірян, на освяченні храму в молдовському селі Банченах — не більше 10 тис. молдован (при тому, що очікувалося 300 тис. осіб).

Вважається, що Кіріллові вдалося “розгромити” проукраїнську партію в УПЦ МП, яка гуртувалася навколо митрополита Володимира (Сабодана), і посилити затятих українофобів. Це правда, але їхня успішність для побудови “руского міра” є дуже сумнівною. Однак щойно стан здоров’я митрополита Володимира поліпшився, в УПЦ(МП) відбувся Синод, який скасував майже всі кадрові призначення, ініційовані проросійськими єпископами.

До того ж, слід зважати, що ті, кого називають “проукраїнською партією”, за жодних умов не розглядали можливості створення автокефалії та відокремлення від Московського патріархату без згоди на те Москви. Тому боротьба з “проукраїнською партією” цілком неконструктивна; по-друге, прихід до влади в УПЦ МП відвертих українофобів і просто одіозних фігур, як, наприклад, Агафангел, становить значні ризики для втрати вірних церкви.

Результати опитування, проведені 2006 року Центром Разумкова, засвідчили, на перший погляд, нелогічну тенденцію, — вірними Київського патріархату вважали себе 40%, Московського — майже 30%. При тому, що Московський патріархат має найбільш розгалужену мережу приходів в Україні. Цей парадокс пояснювався дуже просто — багато прихожан, відвідуючи храми УПЦ Московського патріархату, ідентифікували їх як українські. Тепер же з приходом українофобської партії і з поновленням виключно російської мови в богослужіннях, кількість вірних УПЦ МП може різко скоротитись.

“Патриарх вєріт в  Путіна”

Але, вочевидь, що масова російська аудиторія, не дуже обізнана у внутрішньоцерковних справах і невдачах патріарха Кірілла у провадженні церковної політики РПЦ, могла б залишитись предметом обговорення лише у вузькому колі спеціалістів. Але 2012-го сталося кілька скандалів, які завдали особисто патріарху Кіріллу і РПЦ загалом масштабних іміджевих втрат.

Перший з них пов'язаний із трагікомічною історією з “панк-молебном”, який провела група Pussy Riot у Храмі Христа Спасителя у Москві 21 лютого. Тоді, нагадаємо, п’ятеро дівчат зі скандальної феміністичної панк-групи зайшли до Храму і в масках намагались провести молебень “Богородице, Путина прогони”. Пізніше в інтернеті з’явився відеоролик — на “картинку” з Храму (який, до речі, є комунальною власністю міста Москви) було накладено текст пісні у виконанні скандальної групи, де є і такі слова:

 

Церковная хвала прогнивших воджей,

Крестный ход из черных лимузинов,

В школу к тебе собирается проповедник.

Иди на урок — принеси ему денег!

Патриарх Гундяй верит в Путина —

Лучше бы в Бога, с...а, верил.

Пояс девы не заменит митингов —

На протестах с нами Приснодева Мария!

Богородица, Дево, Путина прогони,

Путина прогони, Путина прогони.

Про художню вартість, моральний і естетичний аспект акції можна багато дискутувати. Напевно, що для більшості (включно з автором матеріалу) форма такого протесту є неприйнятною і заслуговує на громадський осуд. Але річ у тім, що Російська православна церква оцінила акцію зовсім по-іншому і зажадала притягнення учасниць групи до кримінальної відповідальності. Внаслідок чого троє дівчат Надєжда Толоконнікова, Марія Альохіна, а пізніше — і Катерина Самуцевич заарештовані й поміщені в СІЗО. Обираючи запобіжний захід, суд проігнорував той факт, що у Толоконнікової й Альохіної на вихованні малолітні діти. Є і ще один цікавий момент: якщо Толоконнікова і Самуцевич — відомі позасистемниці і акціоністки, то Марія Альохіна є учасницею молодіжної ініціативи “Даніловци” при московському Свято-Даниловському монастирі Російської православної церкви. На вихідні протягом 2010—2011 років замість того, щоб жити звичайним життям московської молоді, 23-річна Альохіна приходила до дітей Дитячої психіатричної лікарні №6 і навчала їх малювати та ліпити.

Учасницям групи PussyRiotзагрожує до семи років позбавлення волі, слідчі погрожують Толоконніковій і Альохіній позбавленням їх материнських прав. Очевидно, це прогнозована реакція режиму Путіна на дії людей, які просили Богородицю “прогнати Путіна”. Але непрогнозовано, що найголосніше про те, що дівчат слід посадити за ґрати, кричать представники Російської православної церкви, нібито церкви християнської. І говорять це не звичайні священики — кілька заяв з приводу PussyRiotзробив сам патріарх. Якщо зважити, що за опитуваннями Левада-центру, 54% росіян чули про цей скандал, то, зрозуміло, що такий жандармський порив патріарха Кірілла для багатьох формує уявлення про РПЦ як про державну прибудову, а не як про християнську церкву.

Нє користі раді, а токмо…

Українські журналісти, які звикли звертати увагу на одяг і прикраси політиків, під час першого візиту патріарха Кірілла в Україну 2009 року не оминули й годинника патріарха Breguet, ціна якого перевищує $30 тис. Розголосу як такого вже й сліду катма в Україні, про нього давно забули і згадували лише тоді, коли писали про дорогі машини церковних ієрархів чи на контрасті порівнювали з дешевим годинником новообраного глави Української греко-католицької церкви Святослава за $150.

Проте за три роки про диво годинникарства згадав сам патріарх Кірілл. У розмові з російським журналістом Владіміром Соловйовим патріарх сказав, що його фото з дорогим годинником, зроблені українськими журналістами у недалекому 2009-му, — це фотоколаж. Та й взагалі, як заявив патріарх, “когда мы надеваем одеяние для службы, часы невозможно надеть, невозможно носить часы”. Може, якби ми жили наприкінці ХІХ —початку ХХ століття, тобто на зорі індустрії фотографії, такий аргумент можна було б сприйняти. Але йдеться про початок ХХІ століття, коли патріарх перебував під прицілом сотень сучасних фото і відеокамер…

Щоправда, у той час, як Соловйов оприлюднив одкровення Кірілла, на офіційному сайті РПЦ було кілька “канонічних” фотографій патріарха… з годинником Breguetна руці. Тоді редакція сайта вирішила відфотошопити світлину, замалювавши годинник. Стало навіть кумедніше. На фото сидить Кірілл без годинника, але на полірованому столі відблиск годинника лишився.

 

Здається, саме відверта брехня патріарха Кіріла про годинник перетворила його з демонічного персонажа на комічного. Церковному ієрарху в Росії громадська думка дозволяє безмитну торгівлю нафтою і тютюном, дозволяє займатися політикою і співати осанну владі, але брехати — це вже занадто.

Остаточно імідж Кіріла як авторитетного церковного діяча зруйнувало квартирне питання. Всі російські ЗМІ обійшла скандальна історія, пов’язана з російським патріархом. Йдеться про судову тяганину між сім’єю Кірілла і сусідом — екс-міністром охорони здоров’я Росії (і також священиком Юрієм Шевченком). Виявилося, що патріарх, власник не лише дивогодинника, а й елітної нерухомості, який через суд стягнув з Шевченка 29 млн рублів за пилюку, що вкрила помешкання патріарха Кірілла після ремонту квартири сусіда.

Певна річ, низка сучасних скандалів актуалізували і проблему бізнес-минулого патріарха, котрий, як відомо, активно займався церковним бізнесом на ввезенні в Росію сигарет.

Замість того щоб визнати грубі прорахунки у церковній політиці оточення патріарха Кірілла звинуватило невідомі сили в інформаційних атаках. “Поэтому речь идет о том, что мы имеем дело с некой информационной стратегией, направленной против церкви, — це слова самого Кірілла. У зв’язку з цим по всій РФ 22 квітня були організовані “молебниє стоянія” і хресні ходи. Хоча, хто і як вплів у цю стратегію сумнозвісний годинник, торгівлю сигаретами та квартиру патріарха наразі в патріархії не пояснили.

Якщо ж підбивати підсумки трирічній діяльності Кірілла як патріарха, то він дуже невтішний як для російської церкви, так і для самого Кірілла. За цей короткий час бурхливої діяльності він не реалізував жодного успішного проекту, який би посилив статус Російської православної церкви як на своїй канонічній території, так і за кордоном. Зокрема, як свідчать внутрішні джерела РПЦ, попри структурні зміни, масові ротації та нові призначення в РПЦ протягом 2009—2011 років, це підвищило рівень керованості церкви, але не забезпечило якісних змін у керівництві єпархій. Натомість РПЦ отримала зовнішню ізоляцію з боку впливових православних церков, конфлікти зі світською владою в країнах, які там уперто продовжують вважати своєю канонічною територією. Але найголовніше те, що з вини патріарха Кірілла російська церква переживає найглибшу за всю історію пострадянської Росії кризу суспільної довіри, оскільки найбільший духовний авторитет виявися посміховиськом для всієї країни. Як вирішить церква це непорозуміння із суспільством, наразі прогнозувати важко.

Андрій СКУМІН