Закон, який нікого не задовольнив

Депутати довго не могли вирішити, яким саме має бути новий документ про особливий статус Донбасу і що в нього включати. Ряд парламентаріїв наполягав, щоб положення про окуповані території обов’язково значилися в тексті, хтось готовий був затвердити його й без цього. Наприкінці представники “Самопомочі” таки домоглися включення в закон рядків про окуповані території.

Унаслідок цього вийшов текст-оксюморон. З одного боку, окремі території Луганської та Донецької областей у ньому визнавалися тимчасово окупованими. Із другого — на них депутати запроваджували “особливий порядок місцевого самоврядування”. Яким чином вони можуть що-небудь вводити на землях, котрі самі ж таки визнають неконтрольованими, ніхто так і не пояснив до пуття.

“Визнати тимчасово окупованими територіями окремі райо­­ни, міста, селища і села Донець­кої та Луганської областей, у яких відповідно до Закону України “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” вводиться особливий порядок місцевого самоврядуван­­ня, до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України і відновлення повного контролю України за державним кордоном України”, — сказано в ньому.
Очевидно, закон ухвалювали таким чином, щоб задовольнити обидві сторони: і українців, і сепа­­ратистів, але вийшло нав­паки. Через абсурдне формулювання він не влаштував насамкінець жодну зі сторін.

Відразу після публікації цього документа на адресу парламенту залунала нищівна критика як при­­хильників законної влади, так і бойовиків. Останні, зрозуміло, залишилися ним не задоволені. По-перше, в ньому наголошено, що особливий статус запрацює лише після виведення з Донбасу всіх збройних формувань, а на це ні Плотницький, ні Захарченко вже точно не підуть. По-друге, документ є чимось на зразок знаменитої “поправки 22”, оскільки передбачає, що амністія для бойовиків почне діяти після місцевих виборів, а це автоматично означає, що лідери сепаратистів не візьмуть у них участі, оскільки до виборів є злочинцями й не можуть нікуди балотуватися відповідно до українського законодавства.

У спільній заяві, яка вийшла відразу після прийняття нового закону, Плотницький та Захарченко сказали, що не збираються йти на жодні компроміси й не визнають “ганебних рішень Порошенка та Верховної Ради”.

“У ст. 10 закону про особливий статус внесені не узгоджені з “ДНР” та “ЛНР” поправки, що визначають умови проведення місцевих виборів”, — запевняють бойовики.

За твердженням ватажків самопроголошених “республік”, ра­­ніше вони “погодилися на особ­ливий статус Донбасу в складі оновленої України”, але вона не оновилася. Крім того, Захарченко заявив, що ухвалами Києва фактично анульовано мінські угоди, й пообіцяв відновити війну.
“Скільки потрібно буде бойових дій, стільки ми до них вдаватимемося”, — пригрозив терорист.

Читайте також: Як стати тінню на своїй землі

Терористи також звернулися до країн ЄС із вимогами змусити Київ виконувати мінські угоди, а до того ж організували яскравий мітинг у Луганську, на який зігнали підневільних жителів окупованих територій. “Трудящі” в найкращих традиціях пізнього брєжнєвського застою створюва­­ли обурену масовку, яка вимагала від Порошенка скасувати блокаду “ЛНР” і забезпечити виконання підписаних ним у Мінську угод.

Незадоволені новим законом, звісно, були й в українському патріотичному таборі. Суворо розкритикували текст документа де­путати-націоналісти з ВО “Свобо­­да”, які в парламенті його не підтримали. На їхню думку, згода на умови бойовиків означає фактично федералізацію держави.

“Чому ці населені пункти житимуть за іншими правилами порівняно з рештою території України? По суті, це один з елементів капітуляції української сторони”, — прокоментував голосування народний депутат Юрій Левченко.

Таким чином, очевидно, що новий закон не руйнує суперечностей і не ставить крапку у воєнному конфлікті на Сході України, бо не задовольняє нікого. Київ не готовий утримувати “донецьку Чечню” власним коштом і дозволяти їй впливати на свою зовнішню політику. Маріонеткові “республіки” Кремля так само ще не виконали поставленого завдання. Адже мета Путіна, як уже зрозуміло, не Донбас, а вся Україна. Тож, на жаль, слід очікувати чергової ескалації конфлікту й но­­вого витка бойових дій, упродовж якого сторони змушуватимуть одна одну погоджуватися на вигідні для себе умови.

Денис КАЗАНСЬКИЙ