Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Якою насправді є професійно-технічна галузь

[10:09 11 мая 2012 года ] [ Голос України, 11 травня 2012 ]

Помічник сталевара Алчевського металургійного комбінату, наприклад, має таку саму зарплатню, як двірник у столиці або сторож автостоянки..

Останнім часом представники урядових структур, опозиціонери, інші “вболівальники” діяльність професійно-технічних навчальних закладів характеризують як таку, що не задовольняє потреб держави, суспільства, економіки, людини. А роботодавців нібито не влаштовує не лише якість підготовки робітничих кадрів, а й рівень кваліфікації.

Чому так легко і безапеляційно закреслюється праця армії керівних та педагогічних працівників, які досягли значних успіхів попри труднощі та проблеми?

Завдяки саме їх зусиллям та професіоналізму країна має сьогодні ПТНЗ європейського зразка. Міжнародні експерти стверджують, що таких навчальних закладів немає навіть у розвинених країнах.

Хронічні нарікання щодо нездатності надавати високоякісні послуги, яких потребує економіка, прискіплива увага до державних професійно-технічних навчальних закладів з боку контролюючих органів, кількість яких невпинно зростає, не додає оптимізму, створює напруження в колективах, а головне — відбиває у громадян бажання навчатися робітничих професій. Хто виграє від цього і навіщо все це робиться?

На Заході дії контролюючих органів спрямовані передусім на надання допомоги, виправлення наявних недоліків з метою досягнення бажаних результатів, а не для нарахування пені, накладання штрафу чи покарання керівників.

З огляду на це, звертають на себе увагу перевірки, зокрема, Рахункової палати України та їх висновки за результатами аудита ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів. З державного бюджету не надходять кошти на розвиток матеріально-технічної бази закладів, хоча сьогодні там використовується понад 60 відсотків обладнання, термін експлуатації якого 20 і більше років. Не фінансуються також розроблення і видання підручників (навчальних посібників), яких за останні десять років видано тільки 30 відсотків від потреби.

З метою забезпечення якості підготовки робітничих кадрів та створення належних умов практично всі ПТНЗ шукають додаткові джерела фінансування. Проте ці кошти чомусь проходять через Державне казначейство і можуть витрачатися лише за передбаченими статтями витрат, а не за доцільністю і реальною потребою.

На такому тлі Рахункова палата робить однозначний висновок — училища випускають фахівців, які мають професії і такий рівень підготовки, що не відповідають потребам економіки, іншими словами, державні кошти використовуються неефективно.

Чи насправді це так? Підготовка робітничих кадрів здійснюється за понад 500 професіями. Серед них значна кількість має постійний попит на ринку праці, що забезпечує гарантоване працевлаштування. Робітників готують також за професіями, які сприяють відкриттю власної справи. Частина випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах, і лише близько 10 відсотків протягом року стають з різних причин на облік в центрах зайнятості.

Дивує, що в умовах ринкових відносин держава декларує отримання першого робочого місця без створення реальних ефективних механізмів.

До того ж чомусь наполегливо аналізується лише діяльність державних закладів, яких налічується 871.

А крім них, робітників готують у ВНЗ І—ІV рівнів акредитації, а також у двох тисячах інших типів навчальних закладів. До системи ПТО належить також система професійного навчання і перепідготовки кадрів на виробництві за рахунок роботодавців.

Проте відповідні ліцензії на право здійснення освітньої діяльності отримали, за оперативною інформацією, менше 10 відсотків підприємств, інші, на порушення чинного законодавства, навчають без ліцензій. Залишається відкритим питання щодо наявності в них належного навчально-методичного забезпечення, матеріально-технічної бази та необхідного професійно-кваліфікаційного рівня викладацьких кадрів. Більше того, є чимало фактів, коли підприємства присвоюють професії та чергові розряди робітникам без попереднього професійного навчання, що не може не позначатися на якості робочої сили. А де контролюючі органи, які повинні дбати про дотримання законодавства?

Організацією професійного навчання безробітних займається і державна служба зайнятості. Вона відкриває в регіонах нові заклади, використовуючи, судячи за розмахом, значні кошти платників податків. Чи не доцільніше було б спрямовувати ці гроші в працюючі державні заклади?

Отже, стан відтворення трудового потенціалу та забезпечення ринку праці робітничими кадрами слід розглядати та аналізувати в комплексі, що дасть змогу об’єктивно визначити роль, місце та проблеми кожної системи, а головне — з’ясувати причини наявних проблем.

За статистикою, середній показник працевлаштування випускників державних закладів становить понад 80 відсотків. Проте вже через півроку починається їх плинність, насамперед через використання їх не за одержаною професією чи рівнем кваліфікації та неналежні умови праці. Заробітна плата, в багатьох випадках, пропонується роботодавцями в межах 1000 гривень. За матеріалами преси, помічник сталевара Алчевського металургійного комбінату, наприклад, має таку саму зарплатню, як двірник у столиці або сторож автостоянки.

З цих причин протягом трьох років на першому робочому місці залишається лише 25—30 відсотків молодих робітників із числа молодих спеціалістів.

Водночас, хоча б яку оцінку роботодавці давали рівню та якості підготовки фахівців, вони відповідно до чинного законодавства зобов’язані створювати необхідні умови для систематичного професійного навчання свого персоналу та його кваліфікаційного зростання.

Недалекоглядністю є те, що переважна більшість роботодавців взагалі не хочуть витрачати кошти на стажування чи на підвищення кваліфікації своїх робітників, у тому числі випускників.

Не може не помічати держава, яким чином та з яких причин падає престиж робітничих професій, особливо в умовах демографічної кризи. Які кроки здійснюють роботодавці, щоб виправити ситуацію? І чи це проблема лише професійно-технічної освіти?

Забивати гол в одні освітянські ворота несправедливо. Держава має радикально змінити ставлення не тільки до ПТО, а й до суб’єктів господарювання, для яких за її рахунок готуються робітничі кадри.

Що є насправді бар’єром при оперативному вирішенні проблемних питань у сфері ПТО? Нормативно-правова база. Чинне законодавство передбачає лише централізоване управління, причому увага акцентується на державних закладах, а не на системі професійно-технічної освіти загалом.

Необхідність оновлення законодавчої бази обумовлюється зростаючими вимогами до якості робочої сили в умовах ринкової економіки, вступом України у Світову організацію торгівлі, завданнями щодо створення системи неперервного навчання впродовж всього життя.

Проте на державному рівні не відпрацьовані ефективні механізми введення нових нормативно-правових актів, що є причиною тривалого, іноді багаторічного знаходження законопроектів у законотворчому органі.

Які проблеми потребують законодавчого врегулювання з метою приведення їх у відповідність до потреб ринку праці та вітчизняної економіки в цілому?

Поки що не дає належних результатів державна система замовлень на підготовку робітників.

Застосування централізованого підходу до формування держзамовлення, як свідчить міжнародний досвід, є невиправданим, оскільки регіональні органи виконавчої влади, соціальні партнери залишаються в якості спостерігачів і не несуть відповідальності за цей процес. У Росії, наприклад, повноваження щодо формування держзамовлення повністю передані на регіональний рівень управління.

Потребує удосконалення система моніторингу.

Досвід європейських країн показує, що для досягнення результативності та ефективності системи професійно-технічної освіти необхідно проводити значну кількість досліджень стану та змін, що відбуваються на ринку праці. В результаті визначаються професії, які матимуть попит роботодавців, а також ті, що є надлишковими.

Для цього створюються відповідні структури та підрозділи, які цілеспрямовано і систематично займаються моніторингом та прогнозуванням щодо поточних та перспективних потреб ринку праці у кваліфікованих робітниках та кваліфікаційних вимог до них. Є необхідність в посиленні вимог до оновлення змісту і якості професійно-технічної освіти, які задовольняли б потреби роботодавців.

Це питання перебуває в полі зору органів освіти і науки, але воно потребує активнішого залучення до його вирішення соціальних та всіх інших зацікавлених партнерів на різних рівнях.

Особливо це стосується розроблення та узгодження державних освітніх стандартів, які повинні містити в собі лише мінімум обов’язкових знань, вмінь та навичок випускників. Повноваження та відповідальність за їх розроблення доцільно передати регіонам та безпосередньо ПТНЗ.

Потребують також максимального спрощення умови та чинна процедура ліцензування закладів.

Людмила ЩЕРБАК, експерт українського аналітичного центру професійної освіти “Національна обсерваторія”

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.