Як спланувати контрнаступ проти РФ на “паливному” фланзі

З початком військової агресії Росії маршрути постачання пального в Україну перекроїлися радикальним чином. Але припинити поставки російського палива не вдається. Навіть після травневого рішення уряду України, яким було заборонено імпорт пального російського походження та посилено вимоги до документів про походження пального. Звісно, це дало деякий ефект, але наразі є всі підстави вважати, що й цю вимогу російські партнери навчилися долати. Схоже, Україна наближається до необхідності вирішити принципове питання: чи взагалі купувати пальне в тих, хто співпрацює із агресором?

Заборону на імпорт російського пального було реалізовано вдосконаленням постанови №1147 “Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації”, яка набрала чинності 20 травня 2023 року.

Те, що зазвичай триває тиждень-два, розтягнулося на п’ять місяців: ініціація, погодження у міністерствах, винесення на засідання уряду, підписання… За цей час на ринку нафтопродуктів, особливо скрапленого газу, відбулися невтішні трансформації. Відкритий кордон, величезні обсяги дешевого “мутного” (читай — російського) газу у Балтії та Польщі та низький моральний бар’єр імпортерів призвели до того, що постачання газу з прозорих джерел майже припинилися. За результатами березня 2023-го, частка підозрілого газу перевищила 80% імпортних обсягів. 

Пред’явіть докУмент!

Аби подивитися, як заборона вплинула на ландшафт ринку, ми порівняли постачання за 20 днів травня, поки не діяли обмеження, з 20 днями червня (див. рис.), коли кордон закрився для пального російського та невизначеного походження.

Згідно з митною статистикою, найбільше зміни зачепили Польщу. Географічно імпорт із Польщі залишився на тому ж рівні, однак саме польського газу стало мало. Про це ще згадаємо.

Майже повністю пішли з українського ринку постачальники з Латвії, країни, яка імпортує 90% скрапленого газу з РФ. За словами трейдерів, обсяг, який раніше українські покупці вибирали у Латвії, пішов у Польщу. Разом із тим у статистиці значно збільшилася кількість газу з євросертифікатом (форма EUR1). Цей документ свідчить про те, що в партії як мінімум 51% складової, виробленої у ЄС.

А найбільшим постачальником лишається Казахстан. Улітку до третини газу постачається в Україну з казахстанським сертифікатом.

І наче картина виглядає круто: Казахстан, Європа, США і ніякої русні. Втім, більш глибокий аналіз показує, що російський газ усе ще тут, з нами в цій кімнаті.

Спочатку — Польща і партії, що заїжджають звідти з євросертифікатом. Чимало відправок досі здійснюється зі сховищ, що живляться лише російським газом або отримують його у значній кількості. Наш союзник, на жаль, лишається найбільшим покупцем російського LPG у світі. Це варто пам’ятати.

Потім — Балтія. Обсяги з Латвії так чи інакше залишаються на ринку, також продовжує надходити ресурс із Литви (окрім місцевого заводу Orlen). Усі вони стверджують, що в основі — газ литовського НПЗ Orlen Lietuva, проте є великі сумніви, що підприємство продає у вільний ринок стільки скрапленого газу. Ну й зовсім дивною виглядає логістика: везти з Литви у Латвію, щоб потім відправити в Україну. Ситуацію міг би прояснити Orlen, але він традиційно мовчить. (Може, тому, що сам теж купує чимало російського газу на внутрішньому польському ринку?)

Наостанок найсмачніше — Казахстан. Лише невелика частина “казахського” пропан-бутану їде реально з Казахстану (здебільшого морем), але основна — з Росії. А саме — з Оренбурга. Там працює спільна російсько-казахстанська компанія, яка переробляє казахську сировину на російському заводі “Газпрому”. Тобто продукт, що ніколи не був у Казахстані, їде від російської контори у російських вагонах, але з казахстанськими документами.

За нашими підрахунками, частка “мутного” газу в імпорті у червні відносно травня помітно знизилася і становить 25—30%. У липні (на момент написання тексту ще не було даних для адекватного порівняння) відсоток став ще нижчим, а постачання з прозорих джерел продемонстрували зростання. Так, динаміка відносно критичного березня непогана, але є нюанси. 

По-перше, в критичному березні імпорт скоротився до мінімуму, тому частка підозрілого ресурсу стала ще більшою.

По-друге, у квітні-травні російський газ значно втратив привабливість. Зі зрозумілих тільки росіянам причин, вартість їхнього газу у Польщі почала потроху зростати, тоді як у Середземному та Північному морях — відчутно падати. Тобто везти підозрілого газу українські компанії стали менше лише через його подорожчання, а не з етичних міркувань, а тому варто очікувати збільшення постачань підозрілого LPG, щойно зміниться цінова кон’юнктура. А це може статися вже у вересні.

Сертифікати не рятують від Росії

Ще в процесі доопрацювання постанови №1147 ми зауважували, що лише вимоги сертифіката походження пального буде недостатньо. На жаль, так і сталося. Ринок почав шукати не стільки альтернативний неросійський продукт, скільки потрібний сертифікат. Як виявилося, система сертифікації походження у багатьох країнах украй дірява.

Прикладів вистачає, зокрема Польща. В травні країна запровадила нововведення для експортерів LPG — вказувати країну походження. Обсяг імпорту з країни у звітних періодах не сильно відрізняється, але структура походження — значно. За 20 днів травня з Польщі приїхало більш як 12 тис. тонн газу з польським сертифікатом, а за той же період червня — лише 1,7 тис. Виходить, що сертифікати, які у травні польських митників задовольняли, у червні вже викликали підозру у митників України.

“Я не можу сказати, що можна оформити скільки завгодно і чого завгодно, — описує своє бачення системи сертифікації походження у Литві місцевий трейдер. — Але, скажемо так, контроль цих документів (які подаються для оформлення сертифіката. — Авт.) неідеальний”.

Майже те саме кажуть торгівці з Польщі. “Як видається американський сертифікат на партію, що відправляється з бази, куди той газ ніколи не потрапляв?!” — запитує наш співрозмовник не під запис. Він акцентує також на тому, що ціни на ринку майже не відреагували на українські нововведення, бо для постачальників майже нічого не змінилося.

Або от цікава статистика: з Оренбурга до Європи у червні виїхало 14,4 тис. тонн, що дорівнює обсягу імпорту газу казахстанського походження в Україну через західний кордон за перші 20 днів червня… Що заходило з казахськими сертифікатами у третій декаді місяця, можна лише здогадуватися.

Про інший яскравий випадок (щоправда, з дизпаливом) розповів співробітник митниці. Увагу привернув сертифікат румунської ТПП на партію індійського ДП. Тобто сертифікат було видано у країні перевалки продукту, а не виробництва. Серед оригіналів документів, на підставі яких було видано сертифікат, — набір на кшталт сертифікатів якості та інших непереконливих документів, які українські імпортери рясно надавали Енергомитниці до травня. Джерело у великій компанії з Бухареста підтвердило, що це абсолютно нормальна практика для Румунії, з якої надходить величезна кількість нафтопродуктів в Україну.

Таким чином, декларативний характер визначення країни походження зберігся, тільки точка його фіксації змістилася в іншу країну.

Побудувати паркан

Чи означає це, що багатостраждальної постанови не варто було приймати? Звісно, ні. Вона є фундаментом для побудови паркана від російського пального.

До справи вже долучилася Рада нацбезпеки та оборони. У відомстві створено спеціальну робочу групу з протидії потоку пального сумнівного походження. На основі аналітичних даних Енергомитниці, СБУ, служби зовнішньої розвідки та інших структур РНБО вже видала рекомендації щодо щільнішого контролю імпортних нафтопродуктів.

Хвиля незадоволення імпортерів від виконання рекомендацій РНБО була очікуваною, чого не скажеш про табір, з якого вона пішла. Зокрема, свій голос подала “Українська асоціація скрапленого газу”, що так завзято боролася за заборону імпорту російського пального. “Газовики” у листі до Енергомитниці пишуть, що додаткові перевірки, мовляв, затримують імпортні партії і що сертифікат походження є документом, який “однозначно свідчить про країну походження”. Несподівано таке чути від професіоналів ринку, які, зокрема, точно знають вищевикладену історію “казахського” газу. І саме поглиблена перевірка транспортних документів покаже, що це за фактом російський газ. Згадується анекдот про труси і хрестик.

Енергомитниця вже ініціювала зміни до Митного кодексу. Планується надати більше повноважень у запитах документів, що підтверджують маршрут постачання від виробника до кордону. Крім того, для партій з сертифікатом, що виданий у країни вивезення (як у згаданому випадку з Румунією), пропонується запровадити вимогу надавати відомості про сертифікат походження з країни первинного походження.

Свої ідеї щодо виявлення пального, що потенційно має російське походження, та покарання винних мають у СБУ та Нацагентстві з питань запобігання корупції. Дедалі більше цікавляться “санкційною” темою нардепи.

***

Історія боротьби із російським пальним в Україні досить показова. Адже аналогічні виклики постають і перед Заходом. З часом росіяни та їхні партнери адаптуються до санкцій і знаходять нові шпарини для постачання свого пального. Ми вже маємо себе запитати: що робити з імпортом із Туреччини, Індії, Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Єгипту, Угорщини тощо, які є надійними партнерами російських нафтових компаній? Вони повністю працюють відповідно до санкцій, нічого не порушують, але чи може це задовільнити нас, жертву російської агресії?

Україна вже стала драйвером карколомних перетворень на енергетичному ринку планети, розвернувши глобальні потоки нафти, нафтопродуктів, вугілля та природного газу. Ми маємо стати прикладом для світу й у запровадженні суворих бар’єрів на шляху “кривавого” пального.

Артем КУЮН, експерт “Консалтингової групи А-95”

Іван МАРЧЕНКОВ, аналітик, “Консалтингова група А-95”