Війна в Європі: ядерний сценарій Кремля і що робити Україні

Ядерно-політичний шантаж

Різке нарощування російської воєнної та пропагандистської активності навколо ЗАЕС свідчить про те, що Кремлем напрацьовано особливий сценарій розіграшу “ядерної” карти. Не виключено, що “ядерно-політична атака” має стати, за задумом Москви, основним механізмом завершення СВО, а також гібридного ядерного шантажу Заходу за сценарієм, який умовно можна назвати “Карибська криза-2”. Про ймовірність такого сценарію йшлося в дослідженні Центру глобалістики ще 2017 року. Схема “Карибської кризи” вважається в Кремлі ідеальною для отримання стратегічних поступок від Заходу. Про неї періодично згадував Путін починаючи з 2007 року. Звісно, не йдеться про повторення один в один ситуації 60-річної давності. Це може бути гібридний варіант у дусі сучасних підходів, коли зброєю стає те, що нею не має бути, — ядерна енергетика.

Контури використання мирного атому у воєнних цілях простежуються з огляду на те, що на передову позицію висунуто першого заступника глави адміністрації президента РФ Сєргєя Кірієнка. Він — колишній очільник “Росатому” в 2005—2016 роках, герой Росії, один із числа претендентів на Кремль. Окрім усього цього, він займається питанням України після Владіслава Суркова і Дмітрія Козака.

Його програмна стаття, опублікована на сайті прокремлівського видання “Известия” в день Росії, 12 червня, хоча й була знята, проте чітко висвітлила наміри дій щодо України. Мова йшла про приєднання окупованих територій України до РФ. Механізм — не сурковські квазідержавні “народні республіки”, а території, що “історично були у складі Росії” і тепер повертаються через “волевиявлення народу” на референдумі.

Основний задум С.Кірієнка може полягати в застосуванні гібридної моделі змішаної ядерної ескалації з подальшою деескалацією за такою орієнтовною схемою, контури якої проступають у тумані росагітпропу.

1. Подальша ескалація в районі Запорізької АЕС (місто Енергодар) із нагнітанням паніки як на місцевому рівні, так і в Україні та Європі щодо можливого ядерного інциденту з непередбачуваними наслідками та звинуваченнями ЗСУ і “київської влади” в обстрілах АЕС, що є проявом “ядерного тероризму Києва”.

2. Від’єднання ЗАЕС від Об’єднаної енергосистеми України, знеструмлення частини споживачів на півдні України з подальшим під’єднанням до єдиної енергетичної системи РФ. Переведення ЗАЕС під контроль Росії.

3. Паралельний трек — псевдореферендум щодо “возз’єднання регіону з Росією” 11 вересня для фіксації “волевиявлення” населення окупованих територій з подальшим швидким приєднанням до РФ. Оголошення після “референдуму” міста Енергодар зоною підвищеної ядерної небезпеки на “території Росії” у зв’язку з “агресивними діями ЗСУ” проти “російського об’єкта ядерної енергетики і громадян РФ”, що проживають на території Запорізької області та сусідніх областей, які “перебувають під окупацією київської влади”.

4. Подальші маніпуляції з загрозою підриву боєзарядів, установлених на АЕС, що може бути як блефом (неминуче ураження власних сил), так і передбаченим за сценарієм піком ескалації, унеможливленням штурму ЗСУ Енергодара і пропагандистським демонстративним “терористичним ударом ЗСУ”. Відвернення уваги Європи від ЗАЕС з допомогою припинення постачання газу “Північним потоком-1”, що вже анонсовано на кінець серпня — початок вересня.

5. Розміщення (або повідомлення без самого факту розміщення) поблизу Енергодара тактичної ядерної зброї для створення “захисної ядерної парасольки” з одночасним ультиматумом про загрозу її застосування у разі його ігнорування:

• Києву — про припинення бойових дій і відведення ЗСУ за межі областей “Новоросії”;

• США, НАТО та ЄС — про припинення підтримки України та повернення Альянсу до кордонів 1997 року.

Якраз останнє і може являти собою ескалаційне, за логікою Кремля, завершення СВО з подальшою трансформацією її в те, що “ще не починали”. Це не змінює суті агресії, але дає індульгенцію режиму на продовження війни з боку російського суспільства.

Можливість застосування ТЯЗ випливає з офіційних документів РФ. “Засадами державної політики РФ в галузі ядерного стримування” 2020 року це передбачено у разі “агресії проти Російської Федерації із застосуванням звичайного озброєння, коли під загрозу поставлено існування держави”. У розумінні кремлівської верхівки така загроза пов’язана з “агресією, яку США і НАТО руками київської влади ведуть проти Росії”. Інший документ “Засади державної політики РФ у галузі військово-морської діяльності на період до 2030 року”, який було прийнято 2017 року, передбачає: “В умовах ескалації воєнного конфлікту демонстрація готовності та рішучості застосування сили з використанням нестратегічної ядерної зброї є дієвим стримуючим чинником”. 

Через пропагандистські ресурси Кремль обґрунтує необхідність зберегти контроль над ЗАЕС і припинити “агресивні дії ЗСУ” піклуванням про ядерну безпеку Європи. Цим самим буде, за логікою Кремля, водночас продемонстровано рішучість для США, НАТО та ЄС, що Росія готова йти до кінця — сценарій “радіоактивного попелу”.

Малоймовірно, що російське політичне керівництво та воєнне командування відважаться на застосування ТЯЗ, однак не виникає особливих сумнівів в їхній готовності використати чинник ядерного шантажу як з позиції ядерно-енергетичної — дефіцит електроенергії в Україні в осінньо-зимовий період через випадання основної частини генеруючих потужностей АЕС з енергобалансу, так і з позиції створення проєкції загрози нанесення удару малопотужним ядерним боєзарядом.

Ймовірно, Кремлю може видаватися, що у такий спосіб можна буде досягнути завершення СВО, припинення опору України та “відновлення Новоросії”, чого не було досягнуто у 2014—2015 роках. Ймовірно, в Кремлі марять, що на основі окупованих і приєднаних до РФ через псевдореферендум територій півдня та сходу України може бути швидко утворений Новоросійський федеральний округ. Таким чином, правлячий режим РФ забезпечить “гідне відзначення” 7 жовтня 2022 року 70-річчя Владіміра Путіна як “збирача земель”, а Сєргєй Кірієнко може підвищити свою вагову категорію у змаганні за Кремль після Путіна.

“Росатом”: санкційний трек для Макфола—Єрмака

“Ми категорично заперечуємо будь-яку причетність “Росатому” або будь-кого з його співробітників до управління або діяльності станції на будь-якому рівні”, — це цитата з листа “Росатому” 19 серпня на адресу європейського видання EU Observer. Як загальновідомо, після захоплення ЗАЕС окупанти оголосили її частиною “Росатому”. Отже, це спростування свідчить, що Кремль побоюється того, що ядерна держкорпорація потрапить під ті чи інші рестрикції. Ще у травні її очільник Алєксєй Ліхачов доповідав кремлівському фюреру, що вони “бачать ризики”. Звісно, С.Кірієнко як колишній багаторічний очільник “Росатому” як ніхто розуміє, що корпорація стала співучасником злочину разом із російською вояччиною, тобто Ліхачов разом із міністром оборони Сєргєєм Шойгу та Сєргеем Кірієнком є організаторами не тільки агресії проти України, а й ядерного терору Європи.

Серед дошкульних для “Росатому” заходів може бути низка дій із боку західних країн. Передусім ідеться про те, що ядерна сфера не має бути винятком із режиму санкцій у ЄС і США, оскільки Росія вже переступила червону лінію і стала використовувати цивільну атомну енергетику як зброю. Не потрібно чекати, коли майже критична газова залежність Європи доповниться ще й критичним рівнем ядерної та ядерно-технологічної.

Варто згадати, що Міжнародна робоча група з питання санкцій проти Росії (група Макфола—Єрмака) у своєму “Плані дій…” від 19 квітня ц.р. передбачила санкції проти “Росатому”. Але їх не видно в жодному з пакетів. Поки що. А тут є де розгулятися. Успішні дії Збройних сил України під командуванням Валерія Залужного мають бути доповнені цілеспрямованими діями групи Макфола—Єрмака.

Необхідним є звернення України до урядів низки зарубіжних країн щодо заморожування проєктів “Росатому” до повного припинення російської агресії та виведення окупаційних військ із території України. Офіційно називають 36 зарубіжних проєктів “Росатому”, хоча півтора десятка з них, схоже, існують тільки на папері.

Особливо необхідно вимагати від гібридного друга України президента Франції розривання угоди про стратегічну співпрацю від 2 грудня 2021 року між французьким ядерним конгломератом Framatome та “Росатомом”. Має бути припинена співпраця між дочірньою компанією “Росенергоатом” і французькою EDF. “Росатом” продовжує хизуватися виробництвом у партнерстві з Areva (зараз — Orano) тепловиділяючих збірок у підмосковній Електросталі для семи атомних енергоблоків у Європі. Також “Росатом” та Alstom продовжують працювати над розробкою турбіни в Росії через створене 2007 року спільне підприємство “Альстом-Атоменергомаш”.

Має бути категорична вимога до Єврокомісії, урядів Франції та США щодо розривання оборудки початку лютого 2022 року на придбання “Росатомом” за сприяння EDF 20% французької компанії — виробника турбін GEAST (спільне підприємство американської General Electric і французької Alstom). Без турбін українського “Турбоатому” чи американо-французьких GEAST “Росатом” не зможе реалізовувати свої зарубіжні проєкти. Наприклад, проєкт АЕС Akkuyu в Туреччині без турбін і генераторів GEAST важко собі уявити.

Росія має бути виключена з міжнародного проєкту спорудження у Франції реактора термоядерного синтезу ITER на плато Кадараш.

Уряд України повинен звернутися до Європейської комісії та урядів країн — членів ЄС щодо переведення енергоблоків із реакторами ВВЕР радянської конструкції на неросійське паливо. Зрештою, це не таке вже й непідйомне завдання. За даними Євратома, лише 18 із 103 атомних енергоблоків у ЄС залежать від поставок російського палива. Вони виробляють не більш як 10% усієї ядерної енергії в ЄС.

Має бути переглянутий підхід до раніше наданих ліцензій державних органів США, Канади, ЄС “дочкам” і “внучкам” “Росатому”, зокрема, “Техснабэкспорту” (міжнародний бренд TENEX) та Uranium One. Останні ведуть розгалужену діяльність із продажу та видобутку уранової сировини, дедалі більше нарощуючи обсяги постачань до США та Європи, створюючи залежності за схемою, подібною до тієї, яку реалізовував “Газпром” із постачанням газу до країн ЄС. Фактично “Росатом”, знищуючи конкуренцію на світовому ринку, підпорядкував собі видобуток урановмісної сировини в Казахстані (світовий лідер) та Узбекистані. Таким чином, “Росатом” контролює 36% глобального ринку. Тільки в США, діючи через дочірні компанії, він має 25 контрактів на постачання уранової сировини з 19 американськими фірмами до 2028 року на загальну суму в 6,5 млрд дол. Американські експерти вказують, що австралійські та канадські шахти останнім часом скоротили видобуток через те, що Росія демпінгувала цінами на уран на світовому ринку. Uranium One активно проникає в перспективні літієві проєкти в третіх країнах, наприклад, в Аргентині спільно з… Канадою. Була би цілком логічною і без особливих наслідків пряма заборона на імпорт урану до США від структур “Росатому”.

Приклад адекватного підходу до проєктів “Росатому” за обставин війни Росії в Європі демонструє Фінляндія, яка припинила реалізацію спільного проєкту будівництва АЕС “Ханхіківі-1” у травні цього року. Також уряд Чеської Республіки 2021 року заблокував участь РФ у тендері на будівництво ще одного енергоблоку АЕС “Дуковани”.

Читайте також: Фінська компанія вимагає два мільярди євро від “Росатома”

Були би дошкульними для Росії спільні дії ЄС із припинення проєкту будівництва двох енергоблоків АЕС “Пакш” в Угорщині, де підрядника — “Росатом” — було обрано в обхід обов’язкової в ЄС тендерної процедури. Два в одному: удар по “Росатому” та дія на знищення кремлівської метастази в центрі Європи — корупціогенного, антиєвропейського режиму Орбана.

Інша дочірня компанія “Росатому” — “Атомфлот” — також фігурує в згаданому Плані групи Макфола як кандидат на запровадження санкцій. Судна компанії, як спеціалізовані криголами та контейнеровози, так і судна допоміжного технічного флоту, мають підпасти під заборону заходів у порти Європи, Північної Америки, країн G7, їхнього обслуговування, ремонту тощо. “Атомфлот” не повинен отримувати будь-якого обладнання від європейських чи американських компаній.

Необхідно ініціювати, щоб Світова асоціація ядерних операторів (WANO, головний офіс у Лондоні) переглянула діяльність свого московського центру, припинивши участь у ньому операторів з країн — членів ЄС і здійснивши відповідний їх трансфер до Паризького центру.

Було би варто звернутися до Інтерполу щодо розшуку та затримання керівників і членів наглядової ради (дев’ять осіб), правління (14 осіб), громадської ради (24 особи) “Росатому” як осіб, що сприяють терористичній діяльності на об’єкті атомної енергетики в сусідній країні.

Не санкціями єдиними

Потрібні асиметричні рішення та дії. Наразі такі нагадують застереження британського та американського парламентаріїв, що радіаційне зараження території країн — членів НАТО активізує статтю 5 Вашингтонського договору. Звучить гарно, хоча це думка не парламентів, а окремих депутатів. Нам з того мала втіха, бо це фактично чергове окреслення ліній для Кремля рамками “війни в Україні”. Не вийде радіація за межі України, то й не буде удару НАТО по РФ у відповідь, а в рамках “війни в Україні” можна робити усе що завгодно, — так зрозуміють у Кремлі цей посил.

Верховній Раді України спільно з парламентами низки країн Центрально-Східної Європи та Скандинавії потрібно закликати Конгрес США завершити процедуру визнання РФ країною — спонсоркою тероризму, щоб унеможливити небезпечний сценарій як для України та Європи, так і для Східної Азії у разі китайської агресії проти Тайваню.

Необхідно звернути увагу США, що в разі успіху російського сценарію ядерної ескалації навколо ЗАЕС Китай скористається шаблоном російських дій із тим, щоб поступово, а не одномоментно захопити Тайвань, спочатку висадивши десант на дві АЕС Тайваню (діючу “Куошен” і виведену з експлуатації “Цзіньшань”), які зручно розташовані для такої десантної операції на морському узбережжі в північній частині острова лише в 25 км від столиці Тайбей. Формальний привід, як і російські вигадки для вторгнення в Україну, — підозра Пекіна у створенні Тайванем ядерної зброї та необхідність убезпечити Азію від “ядерного тероризму Тайбея”.

У Чорному морі Росія теж може скористатися набутим досвідом з тим, щоб у разі конфлікту з НАТО превентивно захопити АЕС “Чернаводе” в Румунії, яка розташована в якихось 60 км від узбережжя, і пред’явити ультиматум США та НАТО, щоб вони забрали військову інфраструктуру з Центральної Європи. Аналогічний сценарій може бути опрацьовано і для регіону Балтійського моря, для приморських АЕС новачків Альянсу: Фінляндії — “Ловійса” та “Олкілуото” і Швеції — “Форсмарк” та “Оскархамн”.

Було би варто спонукати наших партнерів до опрацювання нестандартних заходів — обмеження доступу (блокада) до Калінінградської області, а також до російської військово-морської бази Тартус у Сирії. Блокада Калінінградського ексклаву може бути відпрацьована як контрзаходи в контексті російських травневих навчань на території області, коли здійснювались “електронні” поодинокі та групові пуски по мішенях, що імітують пускові установки ракетних комплексів, аеродроми, захищені об’єкти, скупчення військової техніки та командні пункти сусідніх країн НАТО — Польщі та Литви — “в умовах радіаційного та хімічного зараження місцевості”.

Саме такі чи подібні дії можуть поламати сценарій Кремля “Карибська криза-2”. Заклики, навіть коли вони йдуть від чотирьох глав держав і урядів, а також занепокоєння і глибоке занепокоєння давно не діють на Кремль.

Чого не потрібно робити

Зберігати надалі в НАЕК “Енергоатом” і Міненерго російські метастази в особі деркачівських мізинків та їхніх кураторів на Печерських пагорбах.

Покладати сподівання на дисфункціональні ООН і МАГАТЕ і сприяння з їхнього боку. Міжнародна бюрократія, пронизана російською корупцією, працює передусім сама на себе.

Погоджуватися на варіанти на кшталт “визнання Криму російським в обмін на добровільну передачу контролю над ЗАЕС Україні з виведенням російських військ” під хор західних угодовців Путіна про “попередження глобальної катастрофи”, обіцянки Нобелівської премії миру тим, хто подолав “Карибську кризу-2” та уберіг світ від “ядерної зими”.

Забувати геній Сунь-Цзи: “Війна — це шлях хитрощів і обману”, і що до цього вдаються як ворог, так і гібридні друзі.

 Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”