Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Вугільна галузь: портрет у занепаді

[13:04 14 октября 2009 года ] [ Економічна правда, 13 октября 2009 ]

Зазвичай після ліквідації шахт соціальні об'єкти передають місту. Іноді на об'єкті залишають кілька людей для відкачування води, іноді шахту знищують фізично.

Можуть залишити адмінкорпус, але, як правило, його теж нищать, щоб відвадити людей від шахти.

Збиткові державні шахти на території України є нормою ще з радянських часів.

У 1970-х роках бюджетні дотації покривали близько 70% витрат вуглевидобувних підприємств, але більшість з них витрачалися на постійне нарощування видобутку, розробку нових пластів, розбудову соціальної інфраструктури.

В бездонну копальню

Зараз дотації, за розрахунками видання, покривають лише 16% собівартості вугілля, видобутого у підпорядкованих Мінвуглепрому підприємствах. Однак зараз найбільше коштів виділяється окремим шахтам, тим, яким уже не до розвитку. А ті, що розвиваються, наприклад “Ровенькиантрацит” і “Свердловантрацит”, роблять це, майже не отримуючи дотацій.

Отже, напрошується висновок про багаторічне непрофесійне управління галуззю.

У розпорядження видання потрапили дані щодо собівартості видобутого вугілля та інших показників роботи державних вугільних підприємств, а також, для порівняння, показники деяких приватних шахт.

Стає очевидним, що майже ніхто серед них не виробляє продукцію за оптовою державною ціною енергетичного вугілля: 527 гривень без ПДВ.

У верхній частині таблиці зосереджено підприємства, існування яких жодною мірою не може бути виправданим з погляду економічної доцільності. А підприємства, собівартість продукції яких більш ніж на 100% перевищує відпускну ціну, займають третину від усього видобутку вугілля в державі.

Цікаво, що, згідно з таблицею, різниця між собівартістю та відпускною ціною вугілля, виробленого державними шахтами у першому півріччі 2009 року, складає близько 7,3 мільярда гривень, в той час як державні дотації шахтам за півроку склали лише 3 мільярди гривень.

Директор фінансово-економічного департаменту Мінвуглепрому Ірина Марушкевич підтвердила, що дотації не покривають усіх збитків підприємств. Однак на запит про розподіл дотацій між шахтами конкретної відповіді не надала.

Опозиціонер Сергій Тулуб, екс-міністр вугільної промисловості, запевнив, що розподіл цих коштів відбувається у ручному режимі. “Ніякої системи нема: просто тобі дам, тобі не дам. Все ділиться оперативно у міністерстві щомісяця, залежно від того, скільки коштів надходить”, — зазначив депутат.

За його словами, процедура виплати дотацій має регулюватися постановою Кабміну. Але відповідного документа у базі даних українського законодавства немає. Отже, витрати на часткове відшкодування витрат очевидно регулюються непублічними урядовими документами — протоколами або дорученнями. Такий спосіб роботи взагалі характерний для Кабміну Юлії Тимошенко.

Цікаво, що навіть БЮТівець Михайло Волинець, голова незалежної профспілки гірників, визнав: суб'єктивний підхід при розподілі коштів існує. Щоправда, запевнив він, така практика мала місце і за попередніх міністрів, у тому числі Сергія Тулуба.

“Збільшення дотацій окремим шахтам — є таке. Завжди є можливість спрямувати кошти відповідно до отриманої команди”, — зазначив депутат.

Однією з вад механізму розподілу грошей, за словами екс-міністра, є нарахування дотацій на тонну видобутого вугілля. З цим, запевнив депутат, він свого часу намагався боротися.

“З дотацій на тонну видобутого вугілля треба переходити на дотації на тонну реалізованого вугілля, а потім перейти і на суму коштів за реалізоване вугілля. Тоді зацікавленість шахти буде не в тому, щоб показувати видобуток, а щоб реально продавати товар”, — пояснює політик.

За його даними, вугілля реалізується набагато менше, ніж офіційно видобувається, бо у цифрах видобутку враховується порожня порода.

“Всі кричать, що видобуто вугілля на 3,5 мільйона більше, ніж минулого року, а товарна продукція залишилася на рівні 2008 року”, — стверджує Тулуб.

Чи є життя після ліквідації

Чотири підприємства, які очолюють рейтинг збитковості, Мінвуглепром таки планує ліквідувати. Це “Шахта ім. Максима Горького”, “Шахта ім. Гагаріна”, “Шахта №17-17 “біс” та “Шахта “Перевальська”. Щодо них є рішення Кабміну про закриття, і почалася підготовка до припинення роботи.

Інші підприємства наразі продовжуватимуть працювати. Чому? Відповідь також пов'язана з розподілом дотацій.

В Україні до початку кризи був дефіцит коксівного вугілля, тому доводилося за всяку ціну підтримувати роботу найзбитковіших шахт, які виробляють цей товар.

Звісно, можна було б послатися на необхідність зберегти містоутворююче підприємство для окремих селищ шахтарських регіонів та інші соціальні фактори.

Але насправді на них при прийнятті рішення про ліквідацію не зважають, а вирішують їх уже в процесі закриття. За даними Мінвуглепрому, ліквідовують ті шахти, які не можуть беззбитково працювати навіть у разі надання державної підтримки, та на яких суттєво зношені основні засоби.

На припинення роботи шахт у першому півріччі 2009 року було виділено, згідно з даними Мінвуглепрому, 390 мільйонів гривень, тобто близько 10% від тих коштів, які виділяються на компенсацію собівартості. З них 160 мільйонів пішло на погашення боргів цих підприємств за електроенергію.

Михайло Волинець розповів, що зазвичай у процесі ліквідації соціальні об'єкти з балансу шахт передаються місту. Якщо паспортом закриття передбачено відкачування води, то на об'єкті залишається частина персоналу, в іншому разі шахта фізично знищується.

“Можуть залишити адміністративно-побутовий комплекс, але, як правило, його теж знищують, щоб відвадити людей від шахт. Часто закриття проходило із значними порушеннями, переважна частина коштів розкрадалася. Закриття шахт — це найлегший спосіб розкрадання грошей”, — ділиться досвідом депутат.

За його оцінками, у моногалузевих містах, більшість населення яких працювала на закритій шахті, робочі місця не створюються.

“Раніше кошти на це ішли через Мінвуглепром і фактично розкрадалися, зараз вони ідуть через облдержадміністрації і зникають уже там. Я не знаю реальних прикладів створення робочих місць. Хіба що у Брянці Луганської області відкрили швейну фабрику, де чотири шахтарі знайшли роботу”, — пригадав експерт.

Вартість створення одного робочого місця на сучасному виробництві складає близько 40 тисяч гривень. Отже, дотацій дев'яти найзбитковішим підприємствам, навіть за умови, якби вони покривали усі їхні збитки, вистачило б на створення лише на п'ять робочих місць.

Таким чином, для соціального оздоровлення регіону необхідні суми, які набагато перевищують бюджетне фінансування Мінвуглепрому. І якщо на ліквідацію збиткового вуглевидобування сподіватися можна — ця робота повільно, але ведеться, то життю у містах, які після цих шахт залишаться, позаздрити важко.

Артем ЗАХАРЧЕНКО
 

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.