Вы хотите, чтобы олигархи были наказаны?

Пост про #ВерховенствоПрава #RuleofLaw, але, насправді, мені подобається більш прямий переклад англійської ідеоми “rule of law” — #Закон понад усе.

У своєму попередньому (англомовному) дописі я говорив, на чому, на мою думку, варто зосередити увагу під час #Davos2018 при обговоренні проблематики реформ в Україні.

Нижче — версія цих міркувань українською із урахуванням дискусій, що вже відбулися у Давосі.

Звичайно, Давос це, насамперед, розмова про глобальні питання, а цього року, ще й більше, ніж зазвичай, про майбутнє.

Тим не менше, я вважаю, що сьогодні Україна є прикладом тих проблем та викликів, з якими стикаються і будуть стикатися економіки та країни з ранньою перехідною економікою в усьому світі, по мірі розширення технологічного розриву, а отже і розриву у багатстві, з розвинутим світом.

Ми намагаємось всерйоз реформувати Україну з 2014 року. Мені здається, що жоден з нас, хто був і досі залишається частиною цих зусиль, не уявляв складність цього завдання.

Фактично, треба було повністю розібрати систему викривлених стимулів і всеосяжної корупції (як політичної, так і фінансової), створеної “зацікавленими групами”, (те, що називається англійською vested interests, а ми говоримо “олігархи”) за 20 років до Майдану 2014 року.

На жаль, ця система стала настільки глибоко інтегрованою в структуру українського суспільства, економіки та політики, що у багатьох випадках замінила нормальні державні інститути.

Звичайно, критичним фактором стала агресія Російської Федерації проти України — “на війні, як на війні”, а тим більше в сучасній гібридній війні, Кремль атакує не тільки наші Збройні сили, а й веде війну всередині крани проти змін в державі, які можуть нарешті вирвати її з полону радянсько-олігархічної “керованої демократії”. 

Так, зусилля з реформування виявилися болісними та дуже часто неповними. Безпрецедентний супротив з боку зацікавлених осіб та неприхованих популістів, часта непослідовність нових реформаторських команд, спорадична та іноді несистемна підтримка з боку міжнародної спільноти, яка досить часто ставала жертвою внутрішнього порядку денного у наших країнах-партнерах — все це також вплинуло на поточний результат.

Зусилля реформаторів часто послаблювались власними “союзниками”, а не відвертими супротивниками. Чому це займає стільки часу? Чому прогрес такий повільний? Чому ми не можемо відійти від “того, як було”?

Коли другий уряд Арсенія Яценюка подав у відставку у квітні 2016 року, у нас з моїм тодішнім керівником, Міністром фінансів Наталією Яресько відбулась така собі “підсумкова розмова”. Ми багато говорили про те, що вдалося зробити, ще більше про те, що не змогли реалізувати, про всі ініціативи, які були поховані або вповільнені в свої реалізації на різних рівнях виконавчої влади.

Поступово розмова перейшла до цілого ряду питань, які не перебували під контролем Мінфіну, але які неодноразово обговорювались протягом 2015-2016 років — реформа судочинства, верховенство права, забезпечення справедливості. Врешті-решт ми погодилися — саме тут треба було починати!

Наскільки це критично? Україна з часу відновлення незалежності у 1991 році страждала значною мірою через втрату, погіршення і викривлення більшості державних установ.

Катастрофічним результатом цього стало те, що люди фактично повністю втратили довіру до цих інститутів. Недовіра людей направлена не лише до політиків (це характерно для більшості країн світу), люди не довіряють установам, які повинні бути під контролем саме людей (!) та спрямовані на захист їх прав (ради різних рівнів, суди та низка правоохоронних органів).

Відновлення цієї довіри виявилось найскладнішим з усіх завдань. Саме відсутність цієї довіри була використана зацікавленими інтересами, олігархічними групами, агентами впливу ззовні, які протистояли змінам і намагалися зберегти статус-кво — ухвалення рішень та розподіл надходжень у закритий спосіб за відсутності системи контролю та незалежного справедливого судочинства.

Я вважаю, що якби у 2014 році ми запровадили щось на кшталт тимчасової системи незалежного відповідального “справедливого судочинства на аутсорсингу”, темп змін був би суттєво швидшим. Причому такі думки дійсно були.

А нещодавно ми побачили, що це, виявляється, можливе! Саме таку форму “аутсорсингу” було запроваджено — де б ви думали — у Казахстані, у вигляді Суду Міжнародного фінансового центру Астани (AIFC), який складається з 11 англійських суддів.

Україна може використати це як приклад, але зробити набагато більше. Я впевнений, що існує достатньо україномовних суддів та юристів у всьому світі, які мають видатні послужні списки та можуть бути об'єднані для створення такої собі “Судової наглядової ради”, яка буде стежити за рішеннями українських судів.

Будь-яке рішення влади у будь-якому аспекті реформ буде сприйняте з недовірою до тих пір, поки люди не будуть впевнені, що існує юридичний захист, який гарантує справедливе рішення. Ми можемо обговорювати сферу дії такого незалежного нагляду, але такий механізм необхідний для того, щоб ми, нарешті, забезпечили рівні умови та верховенство права в Україні.

Врешті решт, ми запроваджуємо англійське право для приватизаційних інвестицій.

Ми ефективно використовуємо міжнародні правила державних закупівель за проектами, які фінансуються міжнародними фінансовими організаціями, що унеможливлює корупцію.

Ми запроваджуємо незалежні наглядові ради у державних компаніях та банках, щоб ізолювати їх від політичного та адміністративного впливу та унеможливити втручання “смотрящих” на роботу цих підприємств.

Чому не зробити найважливіший крок та не створити інститут (повторюю, він може бути тимчасовим), який забезпечить судочинство, якому у рівній мірі зможуть довіряти як українські, так і іноземні бізнеси, як державні органи, так і громадські організації, як урядовці та депутати, так і народ.

Багато політиків і “експертів” в Україні критикували усіх нас, хто хотів принести в Україну найкращі міжнародні практики. Вони казали — “нам не потрібні МВФ/США/ЄБРР/ЄС/”Захід”, які диктуватимуть нам, що робити, ми унікальні, і у нас є свій унікальний шлях, якщо ви думаєте інакше — ви є агентами Держдепу/Брюсселю/Берліна/міжнародного бізнесу, які хочуть знищити нашу економіку і продати нашу країну іноземцям”.

Але ці критики не враховують того, що ключовим активом будь-якої країни є її люди. І там, де люди не довіряють своїй державі — там немає держави.

Чи можемо ми сформувати таку “Судову наглядову раду” з українських юристів? Ймовірно. Навіть бажано, щоб до її складу увійшли і українські фахівці, які за своїми професійними та, особливо, етичними якостями почуватимуться на рівних із міжнародними колегами.

Але не слід забувати, що нібито “новий” процес відбору до Верховного Суду України тривав багато місяців та дав досить змішаний результат, коли розумні нові обличчя, чия чесність не викликає жодних сумнівів, поділяють судові зали з, м'яко кажучи, неоднозначними персонажами?!

— Ви хочете чесної приватизації —  потрібно мати впевненість, що суд буде справедливим у випадку будь-якої суперечки із інвестором. 

— Ви хочете успішно та прозоро продавати проблемні кредити — ви повинні знати, що суди не будуть використовуватися для скасування результатів таких продажів, якщо вони підуть “не тому”. 

— Ви хочете, щоб банки почали кредитування, щоб підтримати економічне зростання — потрібно знати, що суд захистить права кредитора та дозволить банку отримати заставу. 

— Ви хочете покарати власників банків за виведення коштів з банків-банкротів — потрібно знати, що рішення судів не можуть бути куплені. 

— Ви хочете мати систему преференцій та інструментів для підтримки відновлення економіки України (як той самий “Купуй українське”, наприклад) — як і у будь-яких системі преференцій, вона схильна до корупції, тому вам потрібно знати, що існує незалежна та надійна судова система для покарання корупції.

— Ви хочете мати відповідальний та ефективний Антикорупційний суд і не боятися, що він буде використовуватися в політичних цілях — ви повинні знати, що є механізм дійсно незалежного контролю. 

— Ви хочете, щоб олігархи були покарані за зловживання ринками — ви повинні знати, що суд не боїться виносити рішення відповідно до закону.

І ви знаєте, чому всі ці британські, американські, канадські, європейські судді та юристи будуть незалежні та ефективні? Тому що працює система судочинства у іх відповідних країнах!

А це означає, що вони знають, що якщо вони будуть порушувати закони в Україні та брати хабарі, то їх наздожене довга рука американського, британського або європейського правосуддя.

Можна обговорювати будь-які додаткові елементи такого переходу, що дозволять швидко перейти до нової системи — ту ж саму “нульову декларацію”, виведення окремих питань з-під такого нагляду (наприклад, військові злочини та звинувачення, пов'язані із питаннями державної безпеки).

Але реальні зміни можливі тільки тоді, коли люди навчаться довіряти судді.

Так, існують конкретні реформи у фінансовому та банківському секторах, запроваджується пенсійна, освітня та медична реформи.

І ви можете стверджувати, що, скажімо, спочатку потрібно реформувати Державну податкову службу або потрібно мати корпоративне управління на державних підприємствах, а судова реформа хай собі поступово йде.

Але, насправді, до тих пір, поки через зловживання судовою системою можна скасувати будь-яке (рішення як держави, так і приватного сектора та ухвалити будь-яке “потрібне” рішення — жодна реформа не стане незворотною і, отже, їй не будуть довіряти.

І в Давосі говорили, що все в руках самої України, що незважаючи на передвиборчий рік, є можливість та необхідність прискорити зміни.

Говорили, що приватизація відбуватиметься, а інвестицій будуть заходити — Україна пропонує надзвичайно цікаві можливості для капіталовкладень.

Той же президент ЄБРР абсолютно чітко зазначив, що Україна може і мусить бути одним з лідерів інвестицій серед країн операцій ЄБРР, а численні інвестори на робочих групах казали про плани на найближчий час в Україні.

Разом із тим, у багатьох вже є чітке усвідомлення того, що зміни в Україні залежать від того чи буде насправді працювати верховенство права.

Тільки верховенство права поверне довіру людей до держави та її інституцій. І тільки ця довіра дозволить всім реформам, нарешті, стати безповоротними.

ЗАКОН. ПОНАД. УСЕ.

Оригінал публікації — сторінка Артема Шевальова в Facebook

Артем ШЕВАЛЕВ, экс-заместитель министра финансов (2015-2016)