Від ідеї до пострілу: як проєктують, виробляють та продають зброю в Україні

Як відбувається розробка зброї?

Виробництву зброї передує розробка, на яку потрібні інвестиції — народження нової техніки може коштувати сотні тисяч або мільйони доларів. Фінансують конструкторські роботи державні відомства, кластер Brave1 або виробники зброї за власний кошт.

Міністерство оборони шукає підрядників і напряму замовляє дослідно-конструкторські роботи (ДКР) у компаній. Відомство прописує технічне завдання, разом з військовими контролює кожен етап розробки й фінансує більшу частину робіт.

До 2022 року Міноборони було головним інвестором у розробку нової зброї. Завдяки програмі ДКР цього відомства народилась, наприклад, САУ “Богдана”.

Водночас цей інструмент часто критикують за надмірну бюрократію та корупційні скандали. Один з найвідоміших — розробка системи управління “Дзвін-АС”, на яку держава витратила 580 млн грн. НАБУ підозрює розтрату в особливо великих розмірах та перевищення повноважень.

Заявлений річний бюджет Міноборони на програми ДКР в останні роки — 3 млрд грн або близько 70 млн дол. Це невелика сума для воюючої країни, тож розробку нової техніки також фінансує державний defence tech кластер Brave1, який роздає гроші приватним компаніям у вигляді грантів. Бюджет програми на 2024 рік — 37,5 млн дол.

Оборонна компанія може отримати від Brave1 до 200 тис дол на розробку, але перед цим вона проходить “фільтр” від аферистів, отримує позитивну оцінку від експертів Генерального штабу та зобов’язується звітувати про всі витрачені кошти.

В окремих випадках Brave1 оголошує хакатони на розробку тих чи інших рішень для військової техніки. Найперспективніші компанії можуть претендувати на фінансування та супровід технології.

Оскільки бюджетні кошти обмежені, а виробники суттєво наростили доходи, останні два роки ініціативу у розробці перейняли самі зброярі. Зараз оборонні компанії найчастіше самотужки шукають обігові кошти або інвестиції на конструкторські роботи та витрачають їх на власний розсуд, не обтяжуючи себе додатковими зобов’язаннями перед державою.

Як сертифікують зброю?

При розробці зброї виробники спілкуються із військовими командирами, оборонними відомствами або Brave1 і отримують від них технічне завдання.

В ході діалогу інженери дізнаються, що дрон повинен літати на конкретній частоті, машина мати певну прохідність, боєприпас давати визначену кількість осколків тощо. Коли техніка ще “сира”, виробник може відвідати хакатон або виставку, на якій він отримає зауваження від потенційних операторів.

Щойно закінчується розробка — техніка проходить процедуру “допуску до експлуатації”. Держава у кілька етапів перевіряє, наскільки нова зброя досконала та безпечна в користуванні. Отримання допуску є знаком якості нової військової техніки. Проходження цієї процедури відкриває шлях до першого державного контракту.

Процедуру допуску на час воєнного стану максимально спростили, тож вона триває лише кілька тижнів. За цей час виробник проводить випробування, підтверджує характеристики та укладає всі документи про свою розробку.

Як пояснює “АрміяІнформ”, видані допуски діятимуть лише до кінця війни. Після закінчення воєнного стану виробникам уже доведеться проходити процедуру “прийняття на озброєння”, яка більш прискіплива та затяжна.

Хто купує зброю?

Оскільки експорт зброї заборонений, то оборонні компанії шукають замовників виключно всередині країни. За даними Мінстратегпрому, у 2024-му році на українську зброю буде витрачено 6 млрд дол.

Найбільшим замовником є Міноборони. В уточненому бюджеті на закупівлю, ремонт та розвиток військової техніки передбачено близько 656 млрд грн. Проте далеко не всі ці гроші підуть українським виробникам — велику частину зброї треба купувати за кордоном. Наприклад, 155-міліметрові снаряди, які вітчизняні підприємства поки не виробляють у потрібних кількостях.

Як розповіла ЕП керівниця Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Міноборони Марина Безрукова, з початку року 70% нових контрактів укладено саме з місцевими виробниками. Нові контракти від імені відомства укладає АОЗ, а старими опікується Департамент військово-технічної політики (ДВТП), як це було до створення агенції.

Близько 40 млрд грн на безпілотні системи в якості експерименту розподіляє Державна служба спеціального зв’язку.

З весни 2024 року також з’явились донорські кошти на українську зброю від західних партнерів. Україна домовилась про виділення близько 25 млрд грн на виробництво військової техніки від Євросоюзу, Данії, Канади, Нідерландів та інших країн. Умови розподілення цих грошей окремо обговорюють з кожним донором.

Далі за обсягами закупівель йде Національна гвардія, яка оперує десятками мільярдів гривень на озброєння. Потім — інші силові відомства: поліція, прикордонники, Служба безпеки, Головне управління розвідки тощо.

Ще 9,6 млрд грн напряму витрачають військові частини. Ці гроші виділені окремо, щоб захисники могли закривати нагальні потреби, не чекаючи постачань від Міноборони.

Витрати військових частин додатково фінансують міста. За даними Forbes, у 2023 році великі обласні центри, за винятком Києва, перерахували на підтримку військових щонайменше 3,8 млрд грн, що в середньому становить близько 30% від витрат на благоустрій. За словами очільника Києва Віталія Кличка, столиця торік перерахувала військовим 7 млрд грн.

Важливу роль на ринку озброєнь відіграють донати українців, тобто благодійні фонди. Лише найбільші з них, “Повернись живим”, “Фонд Сергія Притули” та “Фонд Петра Порошенка” зібрали у 2023-му році близько 8 млрд грн.

Як зброю купують у першу чергу?

Отримання “допуску до експлуатації” не гарантує укладання контракту. Зброя має бути затребуваною на фронті, доступною, а виробник повинен мати спроможності для серійного виробництва.

Спочатку Генеральний штаб збирає інформацію від командирів, яка саме техніка потрібна на передовій. Таким чином формується документ з логічною назвою “потреба”.

Список зброї у ньому у багато разів перевищує бюджет, тож Генштаб спільно з Міноборони розставляють пріоритети, щоб обсяги закупівлі хоча б приблизно відповідали обсягу наявних грошей. Уточнення пріоритетів для закупівель відбуваються постійно.

І вже за цією пріоритетністю Агенція оборонних закупівель Міноборони починає переговори про укладання контрактів із виробниками на основі їхніх комерційних пропозицій. Проєкти контрактів проходять внутрішні юридичну, безпекову та фінансову перевірки.

Перш ніж поставити остаточні підписи відомство перевіряє виробника на наявність необхідного обладнання та людей, щоб виконати контракт. В Україні перевірка відбувається за участі військових представництв, за кордоном залучають військових та аташе. Якщо з цим немає проблем, то компанія отримує аванс 50-80% від вартості продукції та починає роботу.

Оскільки держава живе бюджетними циклами, то більшість контрактів укладаються та мають завершуватися до кінця року. У випадку зривів термінів виконання держава може стягнути штраф або звернутися до суду. 

Після відвантаження продукції підприємство чекатиме чергового розподілу бюджету та нової угоди. Такі короткі річні контракти часто критикують виробники, адже вони не дозволяють підприємствам довгостроково планувати. “Довгі” трирічні контракти укладають значно рідше.

Ефективність закупленої на фронт зброї прямо залежить від якості комунікації між владою, військовими та виробниками. Наприклад, благодійні фонди мають дуже гнучкий зв’язок із військовими командирами безпосередньо на полі бою, тож часто вони першими закуповують проривну інноваційну техніку на фронт. Державні відомства зазвичай відстають в інноваціях, але виграють за масштабами.

Як формується ціна на зброю?

Ціна на зброю регулюється двома ключовими постановами — №1275 та №256. За першим документом ціна утворюється за ринковим принципом. Друга постанова — профільна і стосується закупівлі безпілотних систем. Відповідно до неї ціна формується за формулою: собівартість продукції “плюс” прибуток компанії не більш ніж 25%.

Недобросовісні виробники БПЛА іноді пробують обійти обмеження, завищуючи в документах реальну вартість окремих компонентів. Як повідомляє СБУ, один з підприємців поставив на FPV-дрони дешевші компоненти, ніж передбачав контракт, та вкрав на різниці у вартості кілька мільйонів гривень. Зараз йому загрожує до 12 років в’язниці.

Регулювання цін для імпортної зброї немає. Все, що приходить з-за кордону, купують за ринковою ціною. Особливість імпорту в тому, що він здебільшого відбувається через посередників. В Україну імпортне озброєння заходить через так звані компанії-спецімпортери.

Спецімпортери — це українські фірми, які працюють на світовому ринку озброєнь та шукають для держави найбільш вигідну пропозицію, отримуючи за це постачальницьку винагороду у 3% від вартості продукції. Спецімпортерами можуть бути і державні, і приватні компанії.

Схема закупівель через імпортерів містить корупційні ризики. У 2022-му році Міноборони виділило компаніям-посередникам гроші на постачання снарядів, і у підсумку недоотримало зброї на мільярди гривень. НАТО рекомендувало Україні відмовитись від цієї практики.

“На початку 2022 року спецімпортери їздили по світу і швидко діставали ту чи іншу зброю, і вони справді відіграли дуже важливу роль у той момент. Що ж відбувається зараз? Поки ми намагаємось укласти прямий контракт з іноземним постачальником, до нього приходить спецімпортер і пропонує викупити все дорожче та швидше, а потім перепродає нам. Таким чином компанії-посередники розігрівають ринок та підвищують ціни”, — зазначила Безрукова. 

Зараз Агенція оборонних закупівель намагається укладати прямі контракти.. За словами Безрукової, у планах — повністю відмовитись від послуг спецімпортерів у закупівлях озброєнь, там, де це можливо.

Хто виробляє зброю?

Станом на квітень 2024 року в Україні налічувалось 500 оборонних компаній, на яких працювали 300 тисяч людей. Їх можна умовно поділити на державні та приватні.

Державний ОПК представлений здебільшого АТ “Укроборонпром”, до якого входять 70 ключових оборонних підприємств. До приватного сектору належать як великі гравці з мільярдними доходами, так і маленькі “гаражні” майстерні.

Приватний сектор становить 80% ринку за кількістю компаній, але значно менше за обсягом випуску продукції. Він швидше реагує на технологічні тенденції, а держава бере своїм масштабом та досвідом.

У 2023 році “Укроборонпром” виробив зброї на понад 2 млрд дол, в той час як загалом ринок ОПК, за даними Forbes, становив 3 млрд дол. У 2024 році вже відбувається поступове зростання частки приватного ОПК і зменшення державної. Ринок ОПК цьогоріч складе близько 6 млрд дол.

На українському ринку також поступово з’являються іноземні компанії, які планують розгорнути тут своє виробництво та ремонт техніки. Частина з них працюватиме за кошти західних партнерів і здебільшого почне роботу протягом наступних років.

Іноді запуск серійного виробництва потребує дорогого обладнання. Наприклад, без великих інвестицій неможливо масово виробляти артилерійські боєприпаси або ракети.

Якщо мова йде про стратегічно важливу зброю, Мінстратегпром може профінансувати розширення або створення нових виробничих ліній на підприємстві. Для запуску або збільшення виробництва відомство розподіляє близько 40 млрд грн.