В екзиль. За яких обставин влада відпустить Тимошенко до Німеччини

У такий спосіб влада, з одного боку, суттєво підвищить шанси підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, а з другого — може ускладнити життя опозиції.

Перспектива звільнення Юлії Тимошенко із-за ґрат донедавна видавалася нереальною, особливо з огляду на нові кримінальні справи з дедалі серйознішими звинуваченнями та масштабною кампанією з її дискредитації. Однак, схоже, позиція Януковича та його найближчого оточення змінилася після того, як вони вирахували, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС (сам факт підписання, а не зміст документа) буде на цьому етапі вигідний їм із погляду вузькокорпоративних інтересів. А оскільки європейці в “питанні Тимошенко” виявилися непоступливими (звільнення екс-прем’єра плюс виконання ще кількох умов у обмін на Угоду), то на Банковій і в “Межигір’ї” вирішили піти на компроміс. Вочевидь, має значення й бажання української влади дістати від європейців згоду на укладення домовленості малою кров’ю: відпустити Тимошенко на лікування простіше, аніж проводити системні демократичні перетворення в країні, тим більше жодної зацікавленості, знову ж таки в сенсі своїх вузькокорпоративних інтересів, у цих реформах режим Януковича не має. Водночас на Банковій, як бачиться, вже готують запобіжники, аби завадити Тимошенко серйозно впливати на українську політику з-за кордону, а повернутися в неї і поготів.

Так чи так, але, схоже, саме Заходові належить головна заслуга в тому, що процес визволення політв’язня № 1 зрушив із мертвої точки. Внутрішній тиск на владу (блокування трибуни Верховної Ради, протестні акції під Качанівською колонією) був радше комічним, аніж дієвим, що у приватних розмовах визнають і самі опозиціонери.

Однак звільнення Юлії Володимирівни (у формі мандрівки на лікування до Німеччини; про інше наразі не йдеться) — процес нелегкий і тривалий. По-перше, треба створити складний, з огляду на безпрецедентність, механізм переїзду ув’язненої громадянки України за кордон і визначити її правовий статус. По-друге, офіційний Київ хоче дістати від німців певні політичні гарантії, зокрема щодо неучасті Тимошенко в активному політичному житті та обмеження її прав на вільне пересування й комунікацію із соратниками (до речі, саме зараз у закордонних ЗМІ з’явилася інформація про те, що однією з “цинічних вимог” офіційного Києва у переговорах щодо звільнення Тимошенко була сплата нею компенсації “за збитки державі, завдані газовими контрактами з Росією”, обсягом 1,5 млрд грн, щоб максимально обмежити фінансові можливості її політичної сили напередодні президентських виборів). Певно, саме пошукові таких гарантій насамперед і присвячені численні зустрічі Кокса та Квасневського з Тимошенко й українськими можновладцями, візит посла США Джона Теффта до харківської лікарні та зустріч міністра закордонних справ ФРН Ґідо Вестервелле з Віктором Януковичем.

Зрештою, має місце й суто психологічний фактор. За інформацією низки джерел, процес звільнення Тимошенко тимчасово зупинився через її небажання особисто просити президента про виїзд на лікування за кордон, чого той начебто категорично вимагає.

Якщо ці нюанси якось уладнаються й колишня очільниця Кабміну таки поїде до берлінської клініки Charité, то обов’язково виникне інше питання: що буде після її одужання? Як поведеться німецька влада, котра не раз наголошувала на політичному характері кримінальних справ проти Ти­мошенко? Невже Німеччина так просто поверне екс-прем’єра в руки українських пенітенціаріїв?

Більшість співрозмовників “Тижня” — українські та європейські депутати, високопосадовці, дипломати — переконані: якщо Юлія Володимирівна таки поїде до ФРН, то, вилікувавшись, попросить там політичного притулку, який їй, швидше за все, буде надано. Таким чином, екс-прем’єр здобуде свободу пересування й комунікації як мінімум на теренах цієї країни і стане політичним біженцем №1 у Європі. Але чи дасть їй це змогу більше, аніж зараз, впливати на політичне життя в Україні, — спірне питання. Вітчизняна політеміграція новітніх часів особливо себе не проявляє. Водночас Юлія Тимошенко — персона значно помітнішого масштабу, ніж, наприклад, Валерій Іващенко чи Андрій Шкіль. Тож попсувати нерви нинішній владі ЮВТ зможе. Але не більше.

Від головної загрози — перспективи її участі в президентських виборах 2015-го — влада себе надійно убезпечить. Чинне законодавство містить суперечність між нормою Конституції, де відсутнє застереження щодо заборони засудженій особі балотуватись у президенти, й положенням профільного закону про вибори, де таке обмеження існує (до речі, за чутками, саме за визнання цього факту поплатився своєю посадою екс-голова Центрвиборчкому Володимир Шаповал). Оскільки влада має в ЦВК переконливу більшість, Тимошенко можна буде просто не зареєструвати кандидатом. Або ж потрібне Банковій заборонне роз’яснення видасть лояльний Конституційний Суд.

Режим в обмін на звільнення Юлії Володимирівни, цілком імовірно, дістане добро Євросоюзу на укладення Угоди про асоціацію. Як підтвердили Тижню не пов’язані між собою джерела в європейських інституціях та посольствах, для багатьох країн — членів ЄС дилема “підписувати чи не підписувати” звелася суто до питання Тимошенко. Інші вимоги Брюсселя відійшли на другий план. Представниця одного із західних посольств у Києві у неофіційній розмові відверто визнала: українське питання зараз аж ніяк не на першому місці в порядку денному європейців, бо вони мають важливіші проблеми, ніж детально розбиратися в стані справ із демократією в нашій державі, тож вирішення справи Тимошенко стало для них чи не єдиним реальним індикатором. І на нереформування правосуддя чи, наприклад, виборчого законодавства європейці готові заплющити очі, тим більше якщо Верховна Рада восени нарешті ухвалить низку так званих євроінтеграційних законів і призначить вибори у проблемних округах.

За інформацією “Тижня”, є ще одна причина, чому режим схиляється до думки відпустити Юлію Тимошенко на лікування за кордон. Три останні роки показали, що стратеги з Банкової звикли вбивати відразу кількох зайців одним пострілом. Тож, звільнивши ув’язнену, можновладці розраховують не лише підписати Угоду про асоціацію, а й внести додаткове сум’яття в опозиційний табір. Іще до Вільнюського саміту перші наслідки переїзду Тимошенко в Німеччину може відчути на собі ВО “Батьківщина”, яке зараз проходить непростий та болісний процес об’єднання із “Фронтом змін”. Внутрішній конфлікт між “фронтовиками” й “старою біло-серцевою гвардією” тліє, а звільнення ЮВТ може лише підкинути дров. Частина “старих” переконана, що після переїзду Тимошенко до Німеччини комунікація з нею покращиться, а вона сама нарешті зможе висловити своє справжнє ставлення до внутрішньопартійних процесів. І не факт, кажуть “старогвардійці”, що воно буде таким самим компліментарним до Яценюка, як у листах, які екс-прем’єр йому надсилає з харківської лікарні. Парадоксальним чином Тимошенко, опинившись у Берліні, зможе краще розуміти стан справ у своїй партії, ніж залишаючись у Харкові. Свободи дій після переїзду в неї також, очевидно, додасться. “Стара гвардія” переважно настроєна рішуче й чекає лише команди лідера.

Окремі “старі бютівці”, особливо після чергових внутрішньофракційних конфліктів, зізнавалися “Тижню”, що від відкритої війни із “фронтовиками” їх утримує лише перебування Тимошенко в неволі. “Хай тільки Юля виїде… Тоді ми свої обов’язки вважатимемо виконаними й нинішнього керівництва фракції вже не терпітимемо”, — заявив один із найбільших радикалів.

У будь-якому разі після переїзду Тимошенко до Німеччини на полі опозиції з’явиться (чи, точніше, на нього повернеться) ще один потужний гравець. І шанси на порозуміння серед лідерів опозиції, які вже зараз ведуть майже неприховану боротьбу між собою, можуть стати ще меншими. Напередодні президентських виборів оточенню Януковича, якого не сприймає абсолютна більшість українців, це тільки й потрібно.

Мілан ЛЄЛІЧ