Україна: на межі дефолту

Коли певні країни виявлялися неспроможними сплачувати борги, вони втрачали стабільність валюти, промисловість і активи банків. Україна тільки наближається до межі дефолту, але що вона втратить, коли її перетне?

Який би уряд не формував бюджет-2010, йому все одно доведеться вирішувати, за рахунок чого Україна платитиме власні борги і чи варто їй брати нові.

Новообраний президент Віктор Янукович вже заявив, що країна потребує допомоги міжнародних фінансових організацій для стабілізації економічної ситуації. Втім, чи нададуть вони її? Єдина діюча обіцянка — четвертий транш від МВФ, який, за словами прем'єрки Юлії Тимошенко, Україна таки отримає.

Однак це трапиться за однієї умови — якщо міжнародні організації пересвідчаться, що Україні не загрожує дефолт. Досвід країн, які його пережили, це підтверджує. Наразі ж Київ, вважає The Wall Street Journal, уже на межі краху.

На думку оглядачів видання, такий прогноз небезпідставний: наприкінці 2009 року значно подорожчали кредитні дефолтні свопи України. А чим вища премія за свопи, тим більша вірогідність дефолту, нагадують експерти.

Іноземний досвід: що втрачає країна-банкрут

В 1902 році військові кораблі Великобританії, Італії та Німеччини блокували усі торгівельні порти Венесуели та почали їх обстрілювати. Так європейські країни намагалися отримати свої гроші від країни, що оголосила дефолт.

В результаті, Каракас мав віддати в концесію видобуток корисних копалин на своїй території в управління британським та італійським компаніям. Зараз країну, що визнає свою неспроможність, не обстрілюють, але вона може багато втратити.

За даними експертів Wall Street Journal, Еквадор, який не визнав дефолт у 2008 році, але попросив відстрочити виплату за короткостроковими зобов'язаннями, мав важкі переговори з Бразилією — своїм найбільшим кредитором. У підсумку, він передав їй мережу своїх банків у Латинській Америці за номінальною вартістю.

З 1975 року більше 70 країн світу оголосили дефолт через неспроможність обслуговувати зовнішні чи внутрішні борги. Найбільш показовими були банкрутства Аргентини у 2002 році та Ісландії у 2008 році. Їхній приклад показує, які дії урядів призводять до краху, та що країна може втратити внаслідок дефолту.

У 2009 році голова МВФ Домінік Строс Кан заявив, що реформи в Аргентині були помилкою цієї організації. Експеримент з демократизації економічної системи Аргентини закінчився невдало через неврахування національних факторів.

Експерти Фонду не змогли впоратися із залежністю країни від імпорту, іноземних позик та світових цін на зерно. Не сприяв успіхові і недостатній розвиток внутрішнього виробництва.

Учені Гарвардського університету вважають, що до краху економіки Буенос-Айреса призвела жорстка прив'язка національної валюти до американського долара. Економіка Аргентини була орієнтована на експорт — від нього країна отримувала до 60% ВВП. До того ж, це була переважно торгівля м'ясом та зерном.

Одночасно під тиском МВФ та СОТ країна знизила чи взагалі прибрала податки на імпорт. Це призвело до недорозвиненості цілих галузей промисловості. Протягом десятиріччя цю ситуацію ніхто не хотів помічати, бо в Аргентину стрімко надходили зовнішні інвестиції, які також вкладалися у сільськогосподарські галузі.

Домініко Кавало, який був міністром фінансів Аргентини у 2003 році, визнав: втрати від кризи були б меншими, якби країна раніше визнала свій важкий стан і припинила накопичувала борги.

На початку 2001 року Аргентина у бізнес-рейтингу країн опустилася з 57 на 91 місце. МВФ відразу ж запропонував новий кредит для підтримки економічного зростання у розмірі 2 мільярдів доларів, і кризу трохи відтягнули.

Однак вже тоді країна витрачала 10% власного ВВП на обслуговування зовнішнього боргу, який, за даними Standarts&Poors, становив 132 мільярди доларів.

Дефолт розпочався з того, що через високі врожаї різко впала ціна на пшеницю на світових ринках. Зовнішній борг країни підскочив до 188 мільярдів доларів — по 3,5 тисячі доларів на кожного громадянина. Одночасно іноземні інвестори почали виводити свої статки з країни, і вона опинилася на грані дефолту.

Уряд спробував стабілізувати ситуацію шляхом девальвації песо, аби стимулювати експорт, та підвищення податків, аби збалансувати валютні втрати через припинення зовнішніх інвестицій. Однак народні виступи, які перейшли у революцію, змістили уряд, і реформи не були проведені.

Утім, новий уряд також підвищив податки та спробував домовитися з іноземними кредиторами про реструктуризацію боргів і нові позики. За даними журналу The Economist, йому погодилися надати гроші під 60% річних, хоча до 2001 року Аргентина спокійно отримувала кредити за 15-20%.

З реструктуризацією боргу Буенос-Айресу пощастило більше — він розтягнув виплату позик та відсотків на сім років. За інформацією Financial Times, у 2001 році уряд міг виплатили лише по 35 центів з кожного долара боргу. Загалом у результаті дефолту країна втратила 25% всіх фінансових активів.

Експерти інституту Брукінгса вважають, що найбільшою втратою Аргентини став міжнародний кредитний бойкот. Упродовж семи років, поки країна розрахувалася з 50 тисячами своїх кредиторів, вона не могла отримати жодну велику позику.

Лише 2009 року МВФ вперше позичив країні 3,5 мільярда доларів. Вона мала девальвувати національну валюту на 30% та збільшити податки на 16%.

З початком економічної кризи 2008 року ВВП Аргентини знову почав стрімко падати. За рік він скоротився на 2,5%. А на початку 2010 року кредитні свопи країни виросли до 4 450 доларів за 10 тисяч доларів суверенного кредиту, тоді як на початку 2009 року цей показник складав 460 доларів.

Дефолт Ісландії був проявом зовсім іншої кризи. Тут держава мала розплачуватися не за власні помилки і не за відкритість ринків, а за збагачення приватного сектора.

У листопаді 2008 року три найбільші банки країни — Landsbanki, Kaupthing Bank та Glitnir — заявили, що не можуть обслуговувати власні зобов'язання.

За останні кілька років ці фінансові структури вкладали кошти у непродумані та ризиковані проекти, які одночасно приносили великі прибутки. Коли настала криза, банки зіткнулися з потужним відтоком коштів, і тоді держава їх націоналізувала.

Одночасно одразу обвалилася національна валюта крона. За даними МВФ, на стабілізацію валютної та фінансової систем країна мала витратити 10 мільярдів доларів, тоді як у 2008 році Ісландія мала лише 2,3 мільярда доларів.

Кредитувати збанкрутілу країну ніхто не бажав, за осінь 2008 року її біржові рейтинги впали на 22,4%. МВФ надав позику лише тоді, коли проблемні банки перевели активи у британські установи для гарантування вкладів іноземців.

Фонд надав кредит на 2,1 мільярда доларів, та лише англійські банки викачали з Ісландії 3,3 мільярда доларів для гарантування вкладів своїх громадян.

Банку Glitnir довелося продати свої представництва у Швеції за 8 мільйонів доларів — до кризи їх оцінювали на 4 мільйони доларів більше. А Landsbanki змушений був передати більшість депозитів в управління голландській компанії ING.

Загалом за два роки Ісландія виплатила 750 мільйонів доларів лише за відсотками боргів і продовжує передавати активи своїх банків в управління іноземним фірмам.

Що загрожує Україні

Про дефолт України агенція Fitch заговорила ще у листопаді 2009 року, понизивши довготермінові рейтинги держави за зобов'язаннями до B- з B.

“Україна впритул наблизилася до дефолту. Ми поки що обслуговуємо власні борги за рахунок нових запозичень, але вже після першого кварталу 2010 року може розпочатися третя фаза світової кризи, і тоді робити їх стане важче. Більшість країн не зможе їх обслуговувати”, — вважає екс-заступник голови НБУ Сергій Яременко.

А борги України чималі. За даними Мінфіну, її сукупний прямий та гарантований державою борг на кінець 2009 року склав 37,7 мільярда доларів. За останні два роки він зріс удвічі. Нині кожен українець винен за державними боргами 821 долар.

Головним чином, це кошти трьох траншів МВФ на загальну суму 10,6 мільярда доларів та надруковані урядом ОВДП — 2009 року в обіг потрапило паперів на суму 5,2 мільярда доларів.

Щоб розібратися з боргами, підрахувало видання The Wall Street Journal, Україні у 2010-2011 роках треба залучити близько 10 мільярдів доларів, а у 2012-2013 роках, коли прийде час повертати борги МВФ, — 15-24 мільярди доларів щорічно.

“У першу чергу, доведеться платити за ОВДП, адже більшість з них була короткострокова та випускалася під 28-29%. Вже у квітні-травні треба буде робити перші виплати”, — зазначає аналітик Центру імені Разумкова Василь Юрчишин.

Втім, грошей у бюджеті немає ні на які борги. За оцінками екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, дефіцит фінплану 2010 року сягне 150 мільярдів гривень. Бюджет-2009, за його словами, був зведений з дефіцитом у 101 мільярд гривень, хоча Мінфін заявив, що дефіцит склав лише 19,9 мільярда гривень.

Великих сподівань на те, що найближчим часом вдасться залучити зовнішні позики, теж немає. Ситуація на зовнішніх ринках запозичень, зокрема, у еврозоні, не надто стабільна. Її лихоманить через події в Іспанії, Ірландії, а також у Греції, де зовнішні борги досягли 125% ВВП або 300 мільярдів доларів.

Усі вони можуть оголосити дефолт, як це восени зробив емірат Дубаї. Тоді головний інвестиційний фонд емірату заявив, що не зможе до травня 2010 року виплатити кредиторам 60 мільярдів доларів та попросив пролонгації. Тобто країни Європи, у першу чергу, рятуватимуть близьких сусідів, а не далеку Україну.

МВФ, який обіцяв надати четвертий транш, спочатку хоче побачити бюджет. Враховуючи, що зараз у парламенті немає більшості, а уряд знаходиться у невизначеному стані, готувати бюджетну резолюцію та приймати фінплан почнуть не раніше, ніж за місяць, і то лише якщо не буде третього туру виборів.

Втім, на думку фахівців рейтингового агентства “Експерт-Рейтинг”, технічний дефолт може відбутися навіть у випадку отримання Україною кредиту МВФ.

Жорстка монетарна політика напередодні виборів, різке збільшення витрат на обслуговування боргу та невирішене газове питання значно підірвали потенціал реального сектора економіки. Сподівання лише на можливу пролонгацію виплат.

“З ОВДП уряд може вчинити так, як робив у 1999-2000 роках, коли тримачів паперів змушували добровільно-примусово переходити на більш термінові облігації”, — каже експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь.

Втім, якщо внутрішніх кредиторів будь-який уряд може змусити до пролонгації, то зробити так само з кредиторами зовнішніми буде важче. Особливо тоді, коли боргів у держави стає надто багато.

На думку The Wall Street Journal, єдиний спосіб заткнути дірки в українському бюджеті — звернутися за допомогою до Росії. Однак це може загрожувати незалежності, адже Росія забажає нових активів та геополітичних надбань.

Якщо ж справа дійде до дефолту, то Україні також доведеться поступитися частиною активів. “Офіційно забрати якесь майно в країни не можна, але кредитори наполегливо радитимуть продати стратегічні підприємства, порти чи ГТС. І це буде подаватися як нормальна ситуація у ринковій економіці”, — вважає Сергій Яременко.

Втім, процедура банкрутства країни відрізняється від процедури банкрутства фірми. “Якщо країна оголошує дефолт, вона не втрачає активи, як акціонерне товариство, але вона одразу опиняється на задвірках кредитних потоків. Її певний час взагалі не кредитують”, — говорить аналітик Case-Ukraine Дмитро Боярчук.

Коли ж кредитування поновлюється, нові позики стають значно “коротшими” і дорожчими, ніж до дефолту.

У будь-якому випадку — оголосить Україна дефолт чи все-таки знайде гроші, відношення боргу до ВВП зростатиме, і все більше грошей йтиме не на реформи, а на погашення процентів за боргами. Як показує приклад Аргентини, жодний МВФ, навіть визнаючи власні помилки, не підтримуватиме падаючу країну.

Павло СИВОКІНЬ