Багато західних військових аналітиків говорили, що до середини літа російська армія вичерпає ресурси і втратить ініціативу. Ці прогнози виявилися помилковими. Навіть на кінець літа армія РФ продовжувала атакувати, і до початку контрнаступу на Херсонщині виглядало, що Росія готова тримати високий темп і надалі.
До того ж у ЗМІ постійно анонсували прибуття на фронт третього армійського корпусу, який збирали на основі батальйонів ыз різних регіонів РФ. Його чисельність приблизно 10 000—12 000, і, судячи з фото, він отримав більш сучасну техніку, ніж деякі елітні військові підрозділи. Зокрема, танки Т-80 і Т-90.
Отже, говорити про колапс російської армії занадто рано. Але він має наступити.
Чому аналітики помилялися
У прогнозах складно передбачити всі події та їхню динаміку. Говорячи про швидкий занепад російських військ, аналітики здебільшого спиралися на ситуацію, яка була в травні і яка істотно змінилася в наступні тижні.
На початку вторгнення Росія зібрала близько 190 000 солдат і близько 30 000 сепаратистів для наступу на Україну. В травні—червні загальна чисельність військових на боці РФ оцінювалася в 100 000—150 000. Близько третини з них — сепаратисти й найманці.
В першій фазі війни агресор втратив до половини чисельності своїх регулярних військ. Велика кількість військових, які брали участь у штурмі Києва, Чернігова і Харкова, відмовилися повертатися в Україну.
Проте в травні Росія істотно змінила свою тактику. Останній розгром великої колони броньованої техніки, яка намагалася прорвати нашу оборону, відбувся під Білогорівкою ще в середині травня. Тоді росіяни в одному бою втратили близько 100 одиниць техніки і 500—1000 солдат. Після цього російське командування більше не намагалися атакувати важкими механізованими силами.
Штурм Попасної й подальша атака на Сєвєродонецьк—Лисичанськ розвивалися за іншим сценарієм: тривалий масований артилерійський обстріл, знищення всіх будівель і споруд, атака мобільними групами з підтримкою піхоти. Танки більше не намагалися прорватися вглиб оборони, створюючи плацдарм для масованої атаки. Ця тактика була ефективною в Другій світовій війні, але не зараз. Росіяни хоч і повільно, але все-таки вчаться.
До того ж російське командування стало все більше покладатися на сепаратистські загони самопроголошених “Л/ДНР” та найманців ПВК “Вагнера”. Саме їх пускали в першій лінії атаки, а регулярні війська РФ переважно забезпечували підтримку та другу лінію атаки.
Аби забезпечувати поповнення цих “штурмових” підрозділів, в ОРДЛО розпочали полювання за чоловіками (включно зі студентами й пенсіонерами). Група “Вагнер” почала активно мобілізовувати в’язнів, пропонуючи їм невеликий шанс вижити в обмін на скасування терміну.
Це дозволило зменшити втрати саме серед офіційних військ агресора. Доля сепаратистів і “вагнерівців” російське суспільство особливо не обходить. Путін на певний момент повірив, що так може тривати довго, і риторика Кремля знову повернулася в агресивне русло.
Також мало хто на Заході розраховував, що рівень підтримки війни в російському суспільстві буде тільки зростати. Якщо на початку вторгнення росіянам розповідали про “секретні біолабораторії”, розробку таємної зброї в Україні та загрозу НАТО, то ближче до літа Кремль усвідомив, що російське суспільство не потребує ніякого пояснення причин війни. Воно підтримує її незалежно від оголошених цілей.
Можна довго звинувачувати російську пропаганду, але насправді вона лише роздмухувала жар щодо імперіалістичних цінностей і ідей, які й так жили в свідомості пересічного росіянина. В цьому світогляді не існує українців, білорусів, грузинів і вірмен. Є вони — “росіяни першої категорії”, або “титульна нація”, і всі інші — росіяни другої, третьої категорії.
Деспотична форма правління, яка виховує в людях абсолютну покору керівництву, забезпечує те, що навіть через шість місяців війни з важкими втратами російські солдати продовжують виконувати абсолютно безглузді й очевидно неправильні з військової точки зору накази, йдучи на вірну смерть.
Демократична держава не змогла б виправдати в очах суспільства таку кількість військових провалів і десятки тисяч непотрібних смертей. Але суспільство покірних громадян часто навіть не дозволяє собі оцінювати дії керівництва. “На горі” знають краще.
Аналізуючи це, стає зрозуміло, що російські війська опиняться в стані колапсу лише тоді, коли ситуація на фронті стане безнадійною. Коли в солдат не вистачатиме елементарних засобів для продовження бойових дій: харчів, медичної допомоги, боєприпасів. Коли військове керівництво тікає далеко в тил, а обіцяна підмога не приходить.
До цього моменту армія РФ продовжить воювати, незважаючи на безглуздість команд, відсутність перспектив або зрозумілих цілей, заради яких усе це має продовжуватись.
Чи закінчиться в Росії зброя
Нещодавно The Insider опублікувало матеріал, в якому автор доходить висновків, що Росія до кінця року залишиться без снарядів, артилерії й бронетехніки.
Багато українських ЗМІ поширили цю інформацію з оптимізмом і надією. Але насправді переважна кількість аналітичних висновків у матеріалі The Insider дуже сильно перебільшені.
Росія витрачає близько 1—1,5 млн снарядів на місяць (з урахуванням втрат на розбитих складах). Але за даними “Нової газети”, на початок війни РФ накопичила запаси в близько 15 млн снарядів.
Також варто враховувати, що інтенсивне використання артилерії розпочалося тільки в кінці квітня. Тобто зараз Росія витратила тільки близько 5 млн снарядів. Третину того, що мала на початок війни.
Якщо додати ще 1,7 млн снарядів на рік (з урахуванням відновлених радянських снарядів), які виготовляє російське ОПК, стає зрозуміло, що Путін здатен годувати свого артилерійського звіра ще не один місяць.
Також, усвідомлюючи велетенські потреби, за даними американської розвідки, Росія уклала контракт на постачання боєприпасів калібру 152 мм і ракет до РСЗВ із Північною Кореєю.
Те саме стосується й артилерійських стволів. Попри те, що російська артилерія далеко не нова і має обмежений ресурс, на складах зберігаються до 15 000 радянських артилерійських систем, які можуть стати як ремонтним фондом, так і частково компенсувати втрати.
Принаймні вже зараз відомо, що Росія зняла зі зберігання й направила на фронт частину великокаліберних САУ “Піон” і РСЗВ БМ-21. Поки що немає жодних ознак того, що російській артилерії не вистачає кількості. Вона має тотальну перевагу на фронті. І лише високоточні далекобійні системи, надані Україні, дають змогу частково компенсувати цю перевагу.
Проте радянські резерви не завжди можна швидко мобілізувати. Наприклад, маючи близько 7000 танків Т-72 в запасах, Росія була змушена постачати на фронт застарілі Т-62, які простіші за конструкцією і які можна швидше мобілізувати з меншими витратами. Але якщо говорити про більш просту техніку, таку як МТ-ЛБ, БМП-1, БТР, то навряд чи варто очікувати, що вони закінчаться.
При цьому Україна збирає таку саму стару техніку з неймовірними зусиллями по всій Східній Європі.
У ворога є велетенська “скриня Пандори”, яка дісталася у спадок від СРСР. І ні СРСР, ні Росія майже ніколи не скорочували ці запаси. На складах зберігається все, що можна хоч якось використати у війнах, починаючи з техніки Першої світової війни. Це все поганої якості, примітивне і часто ламається. Але його дуже багато.
Захоплені позиції росіян свідчать про те, що ворог у першу чергу забезпечує своїх солдат патронами, зброєю і боєприпасами. Значно гірша ситуація з одягом, спорядженням і харчами.
Отже, очікувати, що в Росії скоро закінчаться ракети, снаряди чи танки, не варто.
І все ж чому колапс має наступити
Ресурс, який насправді швидко скорочується в Росії, це солдати. 150-мільйонна держава не змогла втримати кількість свого військового угрупування, яке було станом на 24 лютого, незважаючи на всі нетрадиційні методи поповнення втрат. Але і ці нетрадиційні методи не безмежні. Чоловіки в ОРДЛО поступово закінчуються. Російські в’язні вже знають досвід своїх “колег” у цій війні.
Якщо в першій фазі війни російська армія мала значну перевагу в кількості солдат, то зараз перевага в чисельності військових уже на боці ЗСУ. І вона поступово зростатиме. Так само, як і якість військових.
На початку війни українська армія оцінювалося в 65 000 бійців, а нещодавно міністр оборони Олексій Рєзніков заявив про збільшення українського війська до 700 000, але певна частина з них ще проходить навчання. Близько 60 000 українських солдат пройдуть навчання за кордоном у кращих військових інструкторів у найближчі місяці.
Російській армії більше немає куди зменшувати чисельність своїх сил. Треба або скорочувати лінію фронту, тобто відступати з певних напрямків. А це провал в очах російських “патріотів”. Або знижувати інтенсивність боїв і “заморожувати” більшу частину фронту, на що не погодиться Україна. Або шукати нові мобілізаційні резерви.
Очевидно, що досвід формування третього армійського корпусу показує, що навіть за високу зарплату охочих воювати в РФ не так багато, як потрібно. При цьому місцева влада пропонувала “добровольцям” додаткове грошове заохочення і застосовувала адміністративний ресурс.
Масова примусова мобілізація призведе до того, що ситуація на фронті стане погано керованою. Збільшиться кількість невиконання наказів або здачі в полон. Цей захід Путні тримає на найгірший випадок. І його не можна швидко реалізувати. Від моменту оголошення загальної мобілізації до моменту, коли перший підрозділ потрапить на фронт, може пройти кілька місяців.
Кремль опинився в заручниках власних ідей. Коли людських ресурсів досягати цілі не вистачає, а можливостей відмовитися від цих цілей немає.
