Цілісність України як мішень

Як громадянин України, я дуже чекав офіційної реакції влади чи опозиції на таку заяву, але мої надії виявилися, на жаль, марними. Це й спонукало написати дану статтю.

Не маю жодного бажання переказувати дослівно чи аналізувати всю ту політичну нісенітницю, яку намолов депутат Болдирєв, ЗМІ її виклали достатньо повно. Але можу з впевненістю сказати, що для будь-якої державності ідею сепаратизму можна порівняти з раковою пухлиною, яка має всі можливості до розростання та подальшого руйнування державного організму.

Саме тому в багатьох розвинених країнах світу, якщо й піднімають цю тему в політичних дискусіях, то вельми обережно та толерантно, розуміючи, які проблеми та навіть катастрофи вона може спровокувати.

Важко навіть уявити, щоб, наприклад, у Великобританії з її проблемами Північної Ірландії та Шотландії, в Іспанії з існуючими проблемами Країни басків, в Туреччині з сепаратистські налаштованими курдами, представник вищого законодавчого органу та ще й член правлячої партії публічно заявив, що країна має позбутися чи то свого заходу чи то сходу!.. Як мінімум це потягнуло б офіційну реакцію влади, політичні і кримінальні санкції щодо такого “демагога”.

Адже заклик до сепаратизму — це кримінальний злочин у всьому цивілізованому світі. А в найбільш радикально налаштованих суспільствах це б неминуче викликало хвилю політичної напруги. А що з цього витікає, ми дуже часто бачимо в міжнародних новинах.

Українські політики, в протиріч здоровому глузду, дуже полюбляють зазирати до “ящика Пандори”, яким є сепаратизм, начебто не розуміючи, що відкривши його повністю, вони вже не зможуть його контролювати.

Чи зреагувала влада, правоохоронні органи в Україні на заяви Болдирєва? Жодним чином. Максимум — певні представники Партії регіонів надто толерантно їх назвали “імпровізацією”.

Слава Богу, що українська ментальність відрізняється поміркованістю і миролюбністю. Якби не той ментальний фактор, страшно навіть помислити, чим би закінчилось словоблуддя регіонала Болдирєва.

Ідея сепаратизму була відома ще в епоху Середньовіччя і тоді використовувалась феодалами для обґрунтування їх специфічних територіальних привілеїв та прав. Це вже потім, з розвитком людства, права, соціуму, ідея сепаратизму була визнана як вельми небезпечна і вже сучасна концепція ООН пропонує етнічним спільнотам досить широкі можливості для самовизначення не через відділення, а через національно-культурні автономії.

Але здається, що в умах певних сучасних українських політичних діячів сепаратизм, як у тих середньовічних феодалів, залишився на рівні захисту інтересів своїх вотчин. Тому пояснювати небезпеку сепаратизму таким політикам, як Болдирєв, чи дискутувати з ними — все рівно, що “сипати бісер перед свинями”.

Тут питання в іншому: де в такому випадку роль офіційних органів влади, конституційним обов’язком яких є захист цілісності країни?!

Не реагуючи на подібні заяви, влада фактично погоджується з руйнуванням свого іміджу. Адже цілком ймовірно, що приїхавши до Західної України, будь-хто з можновладців отримає запитання на кшталт: “Чого ж ви приїхали до “наросту України”, чи не принижує вашу честь та гідність спілкування з нами, галичанами?”

Не слід також забувати, що від розпалювання сепаратистських настроїв до ксенофобії дуже мало кроків. Продукування ненависті до всього “галицького” має шанси перетворитися на несприймання всього “донецького”. Один з прикладів цього — недавня відома “кричалка” футбольних фанатів про подяку жителям Донбасу.

Що стосується опозиції, то, не рахуючи двох-трьох коментарів окремих опозиційних нардепів, реакція також була майже відсутня. Це, в свою чергу, доводить, що опозиція по-українські в нинішньому її варіанті — це парусник без керма та вітрил, яким ще й намагаються керувати багато керманичів.

Політика — “тонка річ”, тим більше політика щодо національної єдності. Але в руках політиканів, які занадто вже захоплюються гонитвою за дешевою популярністю, вона перетворюється в дубину, якою можна розтрощити все навкруги та ввести країну у хаос.

Невже в сучасній Україні не вистачає проблем у внутрішній і зовнішній політиці, щоб додавати ще й проблем з сепаратизмом, давлячи навмисно на “больові точки”?

Слід розуміти, з якою ціллю робляться подібні закиди з боку певних вітчизняних політиків. Одна справа — з недолугою метою популяризації своєї персони на виборчому окрузі, а зовсім інша і небезпечна — для підігрування певній зовнішній силі, наприклад, для того, щоб закрити будь-які євроінтеграційні перспективи для України або розпалити справжній внутрішній конфлікт.

Європа, яка як вогню боїться сепаратизму в будь-яких його проявах, побачивши такі сепаратистські настрої, може щільно закрити двері перед Україною.

Більш того, якщо ми повернемося в недалеке минуле та згадаємо сумний приклад колишньої Югославії, то побачимо, що одну з найбільш заможних держав “Варшавського договору” згубила та привела до національної війни саме така “одноклітинна”, примітивна сепаратистка демагогія, яку зараз намагаються репродукувати в сучасній Україні.

Насамкінець я хочу підкресли одну важливу думку, звернувшись до кожного.

Ким би хто з нас не був: журналістом, політиком, бізнесменом, пересічним громадянином — ми всі на будь-яких рівнях маємо жорстко реагувати навіть на натяки сепаратистського толку, адже це значить вболівати за свою державу, любити свою країну та народ.

Незалежно від того, в якій частині країни мешкає кожен з нас, до якої етнічної групи належить, ми повинні зрозуміти, що єдність нашої держави, мирне співіснування Заході та Сходу — це найголовніші ті умови, при яких можна казати про стабільне майбутнє України.

Ігор ЄРЕМЄЄВ