Цистерна “дешевий газ” давно порожня

Подорожчання газу для населення, яке вже стало реальністю, викликає чимало найрізноманітніших трактувань — більшою мірою політичних, ніж фахових. Тим часом корені проблеми знаходяться у набагато приземленіших площинах. І почати треба із стану вітчизняної газодобувної промисловості.

Заткнули шведів за пояс!

Так, відпускні ціни на газ власного видобутку були встановлені на рівні 235 гривень за тис. кубометрiв, і весь видобутий газ мав надходити для потреб населення. Ціни були істотно заниженими, часто нижчими від реальної собівартості видобутку, тобто були встановлені на економічно необґрунтованому рівні без урахування інвестиційної складової. Цей факт призвів до зменшення обсягів видобутку — з початку 2010 року вперше за останній час зафіксовано падіння видобутку газу більш як на 6%.

Інша наша біда — надмірно великі обсяги і водночас недостатня ефективність споживання газу Україною на тлі неможливості задовольнити потреби держави завдяки вітчизняному видобутку. За обсягами споживання газу Україна, на жаль, є однією з найбільш затратних країн світу.

У 2008—му і докризовому 2009 році наша держава спожила 66,3 млрд. кубометрiв природного газу, сусідня ж Польща з ненабагато меншим населенням і обсягом внутрішнього валового продукту втричі більшому, ніж в Україні, використала 14 млрд. кубометрiв. А північна Швеція з населенням 9 млн. чоловік обійшлась усього 1,0 (одним!) млрд. кубометрiв. Це і зрозуміло: якщо товар дешево коштує, його практично ніхто не економить.

Звичайно, можна говорити і про низький рівень зарплат нашого населення. Кілька років тому я був шокований інформацією, що в структурі собівартості ВВП в Німеччині енерговитрати становлять менше 10%, а зарплата — більше 30%, а в Україні з точністю до навпаки — 30% енерговитрати, зарплата менше 10%. Ось де одна з основних наших бід і водночас резерви для виходу з кризи.

Улюблена свердловина хазяйновитого нардепа

У 2008—2009 роках загальний видобуток газу в Україні становив близько 21 млрд. кубометрiв на рік. Приблизно 9 вiдсоткiв цього видобутку належить приватним компаніям та підприємствам. Вони видобутий газ реалізовують не населенню, а промисловим підприємствам за зовсім іншими, значно більшими цінами. Формують ресурс природного газу для індивідуальних споживачів населення лише державні газодобувні підприємства і підприємства, в статутному фонді яких частка державної власності не менше 50%. Обсяг товарного газу, що був спрямований для потреб населення в 2008 і 2009 роках, становив відповідно 18,4 і 18,5 млрд. кубометрiв. Водночас потреба становить близько 28 млрд. кубометрiв.

Зауважимо, що приватні підприємства, в тому числі ті, що контролюються деякими народними депутатами і міністрами, реалізують газ, видобутий ними з українських родовищ, відкритих і розвіданих в основному за державні кошти, переважно для промисловості за ціною приблизно в 10 (!) разів більшою. І це при тому, що за Конституцією України всі форми власності рівні перед законом.

Фактична ж собівартість видобутку газу, наприклад, у ВАТ “Укрнафта” в 2008 році перевищувала 236 грн. за тис. кубометрiв, а в першому півріччі 2010 року вже 340 грн. за тис. кубометрiв. Звичайно, примусити “Укрнафту”, у статутному фонді якої майже половина приватного капіталу, реалізовувати газ за ціною, меншою собівартості, ніхто не може. Тому більшу частину газу, видобутого підприємством у 2008—2010 роках і спрямованого в газотранспортну систему України — а це понад 6,0 млрд. кубометрiв, досi не оформлено належним чином. Коли і за якою ціною буде оплачено цей газ, невідомо.

Про частково оплачений газ компанії “Росукренерго” маємо багато інформації, а про належне оформлення газу “Укрнафти” не говорить ніхто.

Свердловини гаснуть на очах

Такі “нестиковки”, до речі, є однією з причин, чому у першому півріччі 2010 року в “Укрнафті” видобуток газу зменшився на 19%. Не набагато краща ситуація й у ДК “Укргазвидобування”, яка перше півріччя 2010 року завершила зi збитками і має майже 2 млрд. грн. боргів перед бюджетом.

Собівартість видобутку газу, на яку орієнтується НКРЕ при визначенні ціни на газ є, на мій погляд, фіктивною й істотно заниженою. Справа в тому, що завжди основну частину собівартості видобутку газу і нафти становили амортизаційні відрахування від вартості основних засобів: свердловин, об’єктів облаштування родовищ для видобування газу, нафти і конденсату. Ці відрахування були основним фінансовим ресурсом для відновлення основних засобів. Це було в період, коли вартість основних засобів була стабільною. Зовсім іншу ситуацію ми маємо нині. Скажімо, вартість спорудження свердловини однакової глибини, наприклад, за останні 10 років зросла у кілька разів: на 10—15 млн. грн. і більше. За рахунок амортизаційних відрахувань, наприклад, збудувати нову свердловину на заміну повністю амортизованої старої тепер зовсім не можливо.

Є об’єктивні причини щорічного зростання собівартості також чисто технологічного характеру. Основний обсяг видобування газу в Україні зараз здійснюється із родовищ, якi розробляють уже десятки років — Шебелинське, Хрестищенське. Початковий пластовий тиск понизився в декілька разів. Потрібно будувати й експлуатувати дотискуючi компресорні станції. Щороку збільшується кількість глибоких і відповідно дорогих видобувних свердловин (глибиною понад три—чотири км), які споруджують для стабілізації, а тепер уже уповільнення зниження річних обсягів видобутку газу в державі.

Газогін довжиною... 20 років

До речі, єдиної науково обґрунтованої і відповідним чином затвердженої методики калькуляції собівартості видобутку газу в системі Мінпаливенерго немає, і кожне газовидобувне підприємство робить це за своїм внутрішнiм стандартом. Звідси і збитки. Тому, наприклад, “Чорноморнафтогаз” не може розпочати видобування газу з Одеського і Безіменного родовищ, відкритих ще 20 років тому (немає коштів для будівництва газопроводу, буріння і облаштування видобувних свердловин), а в ДК “Укргазвидобування” і ВАТ “Укрнафта” понад 90% бурових установок відслужили амортизаційний строк, а купити нові установки немає за що.

Не треба бути Нострадамусом, аби стверджувати: ціна газу надалі тільки зростатиме. На певний, але не значний період утримувати низьку ціну газу можна хіба що за рахунок зменшення або повної ліквідації для державних газовидобувних компаній рентної плати за газ, плати за користування надрами, відрахувань за геолого—розвідувальні роботи, виконані за рахунок державних коштів в попередні роки тощо. Але це практично не реально, оскільки призведе до істотного зменшення надходжень до державного бюджету, який і так дефіцитний.

Тому головним, стратегічним напрямом ужиття необхідних заходів для вирішення цієї проблеми є істотне підвищення ефективності використання газу кожною сім’єю і державою в цілому, зменшення марнотратства в цій сфері, зменшення долі газу в балансі енергоспоживання.
Російський газ ніколи не коштував 50 доларів

До речі, ще один міф, нав’язаний нам, — це ймовірна дешевизна імпортного, у нашому випадку російського природного газу. Деякі політики стверджують, що до 2005 року включно “Газпром” поставляв газ в Україну за ціною 50 дол. США за тис. кубометрiв. Це дійсно мало місце, але при цьому замовчують, що це ціна тільки для того об’єму газу, що надавався в рахунок оплати послуг iз транзиту. Понад ці об’єми газу Україна в Росії практично ніколи, у більш—менш значних обсягах, не купувала.

Розрахунки “Газпрому” з “Нафтогазом України” за транзит російського газу через територію України в цей період по суті можна порівняти з розповсюдженими у свій час розрахунками поміщиків iз селянами за збір урожаю зернових способом “за 8 чи 10 сніп”. Селянину потрібне було зерно, і він знав, що, зібравши 10 снопів, один сніп буде його. І його мало цікавило, яка грошова оцінка вартості цього снопа поміщиком. Останні ж події показали, що Російська Федерація — попри всі декларації дружби до нинішньої влади — не поспішає розщедритися на дешевий газ.

Держава, незалежно від того, який уряд буде при владі, буде змушена й надалі підвищувати ціни на блакитне пальне. При підтвердженні прогнозів щодо холодних останніх місяців цього року вітчизняного газу для потреб населення може не вистачити приблизно на 0,5—1,0 млрд. кубометрiв, і його дефіцит необхідно буде перекривати обсягами дорогого імпортованого газу. Оплачувати його за рахунок кредитів, яких Україна має сотні мільярдів гривень, дотуючи ціни на газ, а не окремих його споживачів — це, на мій погляд, і безглуздо, і безвідповідально перед нашими дітьми та онуками.

Леонід СЕРЕДНИЦЬКИЙ, екс—віце—президент Української нафтогазової академії