Це лише розвага?

В Україні йде війна, попередній устрій життя суспільства зруйновано, українці перебувають у стані тривоги й невизначеності, борючись за своє існування, в тому числі як нація. Вкупі з відсутністю виразних соціальних перспектив, це не може не впливати на фізичне і душевне здоров'я дорослої людини, не кажучи вже про підлітків та юнаків, яким особливо властива антисоціальна поведінка.

Такий стан речей, звісно, посилює ризики прояву девіантної поведінки, до якої належить і гральна залежність.

Вміло побудований маркетинг позиціює азартні ігри в очах пересічного громадянина та молоді як швидкий і легкий спосіб розв’язання фінансових проблем. Потужна реклама маніпулятивно малює образ гравця у вигляді впевненої й успішної людини, здатної ризикнути та виграти необхідну суму грошей. Створюється ілюзія, що завдяки грі можна задовольнити свої матеріальні потреби і, як наслідок, докорінно змінити своє життя, підвищити соціальний статус.

Фінансові проблеми зараз досить актуальні для багатьох українців, які втратили роботу, житло тощо. Адже, згідно з дослідженням Міжнародної організації з міграції, на серпень 2022 року гроші та доступ до роботи залишалися найважливішими речами, котрих потребувала понад третина українців (66 і 34% опитаних відповідно). Деякі люди задля заробітку готові йти на невиправдані ризики. Саме тому підвищується ймовірність, що людина може хибно скористатися пропозицією грального бізнесу.

Але це далеко не єдиний чинник, який зараз дозволяє організаторам азартних ігор залучати нових гравців.

Із початком війни в Україні додаткового навантаження зазнає ще не сформована дитяча і юнацька психіка. Порушена пряма комунікація з однолітками, багато дітей і підлітків вимушено переїхали в інші місця проживання, молодь мусить навчатися і спілкуватися переважно онлайн. Зростає кількість часу, проведеного в Інтернеті. Юнакам і підліткам не властиво залишатися сам на сам зі своїми переживаннями та страхами. Вони шукають спосіб зняти тривогу й напруження. І один із таких звичних способів — зануритися в гру.

Так, згідно з дослідженням у рамках міжнародного проєкту ESPAD, проведеним у 2019 році, яке охопило 8509 респондентів (4108 хлопців і 4401 дівчину) віком 14—17 років, 6,7% українських підлітків мають залежність від азартних ігор.

З огляду на свій психічний та фізіологічний розвиток, юнаки й підлітки не можуть повною мірою об’єктивно оцінювати ризики та наслідки, до яких призводять азартні ігри. Для багатьох залежних юнаків фатальною помилкою в їхньому житті став усього один гральний епізод. Поведінка, сформована в підлітковому та юнацькому віці, надалі визначає стиль усього життя особистості, з характерним виявом індивідуально-особистісних рис. Патологічні гравці схильні до самогубства. Залежність руйнує не тільки психіку, а й біологічні процеси, викликаючи виснаження всіх життєво важливих ресурсів, уражає життєво важливі органи та системи.

Невеликий відсоток гравців своєчасно звертається по допомогу. Ті ж, хто одужав, у будь-яку мить життя можуть повернутися до гри. Методу, який гарантував би стовідсоткове успішне лікування, немає. Тільки комплексний підхід у вигляді психотерапії (бажано для всієї родині залежного), робота в терапевтичній групі та саморозвиток дають надію на позитивний результат. Тож своєчасна профілактика лудоманії (гральної залежності), особливо серед молоді, вважається найкращим механізмом її стримування.

На жаль, державних програм профілактики поширення гральної залежності в Україні немає.

Легалізуючи гральний бізнес, законодавча влада України ставила за мету “створення умов для зниження соціальних ризиків, пов’язаних з організацією та проведенням азартних ігор”, і обіцяла боротися з лудоманією.

Регулюванням азартного бізнесу в Україні займається спеціальний державний орган — Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), до повноважень якої входять вивчення проблематики та профілактика поширення лудоманії в Україні.

В аналізі регуляторного впливу до проєкту рішення №211 Комісії зазначається:

“За даними ВООЗ, у світі приблизно 0,8—1% людей різною мірою страждають на лудоманію.

В Україні поки що не існує загальнодержавної статистики, яка віддзеркалювала б стан проблеми ураженості різних верств населення патологічною грою, але, за даними експертів, орієнтовно від 100 до 500 тисяч осіб можуть мати проблеми з азартними іграми”.

Здавалося б, такі вражаючі цифри мали би стимулювати якісь певні кроки в напрямі ну хоча б висвітлення зазначеної “проблеми з азартними іграми”.

Натомість КРАІЛ розмістила на вулицях Києва, а надалі планує розмістити і в інших містах, “першу соціальну рекламу на тему свідомого гемблінгу”.

За словами голови КРАІЛ Івана Рудого, рекламу було створено, щоб знизити соціальні ризики, які можуть виникнути через викривлене сприйняття азартних ігор як способу заробітку.

Однак сприйняття азартних ігор як заробітку — лише один, і не головний, із багатьох чинників, котрі впливають на рішення людини щодо гри. Особливо коли йдеться про підлітків.

“Наша соціальна місія — зробити гемблінг безпечним видом розваги для українців та максимально запобігти можливим загрозам”, — наголошує Іван Рудий.

Чи це справді так? В українському законодавстві ніде не сказано про гемблінг. Ідеться тільки про “азартні ігри” та участь в них. І якщо розглядати азартну гру в тривалому відтинку часу, то вона приведе гравця до стовідсоткового програшу своїх грошей. Гра на гроші несе в собі фінансові ризики для гравця й апріорі не може вважатися безпечною.

Макет соціальної реклами з великим написом “Це лише розвага” на тлі піраміди з гральних карт і маленьким — “А не спосіб заробітку” має викликати позитивне сприйняття цього продукту. Але ж азартні ігри — не розвага! Ймовірність виникнення патологічної залежності, непомірних боргів, розлучень і самогубств — не розвага. То чи відповідає така соціальна реклама нинішнім викликам?

Можливо, було б доцільніше, якби регуляторний орган від імені держави попереджав українців про негативні наслідки, до яких можуть призвести азартні ігри? Хоча така реклама, напевно, викличе обурення організаторів азартного бізнесу, які дуже хочуть переконати, що азартні ігри — це розвага, українці — не граюча нація, а тому проблема поширення лудоманії Україні не загрожує.

Згідно з відповіддю КРАІЛ на мій інформаційний запит, у розробці зазначеної соціальної реклами брала участь асоціація, до якої входять 80% організаторів азартного бізнесу. Вочевидь, це і вплинуло на те, що соціальна реклама КРАІЛ вийшла не дуже соціальною.

Під час війни суспільство дестабілізується, що, звісно, посилює ризики вияву девіантної поведінки, в тому числі й залежності від азартних ігор. Висока напруга, тривожність і невпевненість людей у собі та в завтрашньому дні змушують їх шукати засобів, які можуть заспокоїти. Складна економічна ситуація в країні може штовхнути людину на сумнівні шляхи отримання фінансових ресурсів. Агресивна, маніпулятивна та масована реклама азартних ігор і неконтрольованість організаторів цього бізнесу в Інтернеті з боку влади дозволяють останнім залучати нових клієнтів, у тому числі й дітей. Таким чином, внаслідок легалізації азартного бізнесу і бездіяльності в питанні лудоманії влада створює умови для її поширення.

Задля вирішення своїх матеріальних, соціальних та психологічних проблем українці наважуються на неординарні дії, що часто штовхає декого з них до спроб знайти вихід через азартні ігри. Для скількох людей, особливо підлітків, твердження від державного органу “Це лише розвага” зніме останню перепону перед долученням до азартних ігор, з усіма можливими ризиками? Запитання риторичне.

Дмитро БІЛОУС, психотерапевт