“Пусть горят укропитеки”: понад 80% засуджених у 2020 році сепаратистів отримали умовні терміни

Тероризм або оргзлочинність

Зі 112 судових вироків, ухвалених українськими судами першої інстанції цього року у кримінальних провадженнях стосовно проросійських терористів та їхніх посібників, 21 вирок (19%) був винесений за ст. 258-3 КК України. Ця стаття — створення терористичної групи чи терористичної організації, а також участь у такій організації — застосовувалася переважно тоді, коли обвинувачені роками брали активну безпосередню участь у бойових діях на Донбасі.

У випадках, коли “бойовий шлях” обвинувачених (принаймні, за версією слідства, наявними свідченнями і так далі) обмежувався чергуванням на блокпостах, “ДНР” та “ЛНР” з терористичних організацій у суді раптово перетворювалися на “злочинні організації” або “воєнізовані формування”. Завдяки таким трансформаціям, за ст. 256 (сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їхньої злочинної діяльності) було ухвалено 4 вироки, за ст. 260 (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або участь у їхній діяльності) — ще 16 вироків. Це 3% та 14% відповідно.

Найбільше вироків — 70 (або 63%) — були за ст. 110, що передбачає відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканість України. Інкримінували ст. 110 насамперед організаторам незаконних “референдумів”, а також тим, хто публічно (як на мітингах, так і у соціальних мережах) закликав до зміни державних кордонів. Лише один вирок у справі, що стосувалася таких закликів, суд ухвалив за ст. 436 (пропаганда війни).

Якщо розглядати конкретно опис скоєних злочинів у матеріалах справи, то 31 провадження стосувалося безпосередньої участі у терористичній організації (зі зброєю у руках, як на передовій, так і на блокпостах). 4 вироки були ухвалені за передачу розвідувальних даних — наприклад, щодо переміщення українських військових. 9 вироків — це наслідки публічних закликів “войти в состав великой России” або зробити якусь іншу дурницю. 62 вироки отримали організатори референдумів у різних куточках Донецької та Луганської областей.

Ще 6 вироків можна долучити до умовної категорії “інше” — це і перевезення бойовиків, і фінансування тероризму, і загальновідома та неоднозначна справа полковника Без’язикова.

“СВІДОМИЙ ВИБІР НАЙКРАЩИХ” ТА УМОВНИЙ ТЕРМІН ЗА ДЕБАЛЬЦЕВЕ

Один із цікавих вироків за ст. 258-3 був винесений 21 травня дійсному військовослужбовцю ЗСУ, навіднику міномета з роти вогневої підтримки 74 окремого розвідбату Сергію Ткаченку. Його справа вкотре нагадує про присутність ексбойовиків серед дійсних військовослужбовців ЗСУ — і все завдяки “ретельним” перевіркам під час підписання контракту.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, уродженець Кривого Рогу Сергій Ткаченко долучився до терористів навесні 2014 року. Воював він у складі так званої 7 мотострілецької бригади терористів, був на Савур-Могилі, у Сніжному, також брав участь у бою біля Міусинська на Луганщині. Пізніше передислокувався у Старобешеве, де зазнав поранення. Після лікування поїхав у Торез, став командиром гармати, та у грудні-березні 2015 року “брав участь в артилерійських обстрілах ЗСУ, які дислокувались поблизу м. Дебальцеве”.

У квітні 2015 року Ткаченко “звільнився” та вирішив пожити у РФ. Однак за рік, 28 квітня 2016 року, спокійно повернувся до України через пункт пропуску “Гоптівка”. Вдома Ткаченко дізнався, що його пасинок служить у 74 ОРБ — і вирішив також піти на контракт. Терорист успішно пройшов всі необхідні формальності, підписав контракт, пройшов навчання на Яворівському полігоні та вирушив у зону бойових дій. Затримали його випадково лише 3 травня 2017 року, коли представники військової комендатури перевірили у нього документи на вокзалі у Маріуполі — та запідозрили, що чинний військовослужбовець брав участь у бойових діях з боку НЗФ. Те, що було виявлено під час банальної кількахвилинної перевірки документів, чомусь до цього не змогли з’ясувати ані прикордонникам на “Гоптівці”, ані, що особливо цікаво, відповідальні за прийняття Сергія Ткаченка на військову службу за контрактом.

Цього року Ткаченка засудили до 6 років та 6 місяців позбавлення волі. Два роки його попереднього ув’язнення (з травня 2017 до травня 2019) згідно з ч.5 ст.72 КК України враховано як день за два, отже, вже за 2 роки ексбойовик вийде на волю.

Бойовий шлях Сергія Ткаченка трохи перегукується зі шляхом його “колеги” з “ЛНР” Ярослава Миколайовича Бойка, фігуранта справи №415/9693/19 , також за ст. 258-3. На момент винесення вироку Ярослав Бойко працював у Державній прикордонній службі. Свою “кар’єру” на окупованій території Бойко розпочинав у 2014 році на блокпостах у Лисичанську, а далі, до літа 2015 року, воював у Дебальцевому, Стаханові та “інших населених пунктах”. 14 квітня Лисичанський суд визнав бойовика винуватим, але... дав йому умовний термін. 16 квітня Ярослав Бойко мав піти на “пасхальний обмін”. Однак ексбойовик став одним з тих, хто у день обміну відмовився залишати підконтрольну територію.

 Ярослав Бойко, фото з сайту “Миротворець” 

Ще одна цікава особа, яка понад 2 роки життя присвятила “службі” у лавах проросійських терористів — санінструктор у званні молодшого сержанта незаконного збройного формування Наталія Ордєн.

Скріншоти з “Миротворця” 

12 квітня 2020 року Мар’їнський районний суд визнав її винною у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 260 КК України. Тобто, на відміну від, скажімо, Ткаченка та Бойка, санінструктор мінометної батареї Ордєн перебувала на Сході не у складі терористичної організації, а лише у “не передбаченому законом воєнізованому формуванні”. Наталія отримала умовний термін. 

***

Найбільше вироків у розглянутих нами провадженнях — 83 — ухвалили цього року суди Донецької області. 18 припало на суди Луганщини, по 3 вироки ухвалили у м. Києві та Запорізькій області, по 1 — у Івано-Франківській, Сумській, Полтавській, Харківський та Чернігівській областях.

Загалом, до позбавлення волі зі 112 розглянутих нами осіб суди першої інстанції засудили 19 — тобто, трохи менше 17%. З цих 19 засуджених до ув’язнення 8 осіб отримали терміни по 8 років та більше, хоча згідно з законом 8 років — мінімальна санкція ст. 258-3. При цьому йдеться у тому числі і про заочні вироки — як, наприклад, у випадку із засудженим до 10 років позбавлення волі ватажком “Свердовського козацького полку ЛНР” Ігорем Маманазаровим з Бердянська. Він не затриманий.

Ігор Маманазаров

Всі інші фігуранти справ, розгляд яких вже завершився цього року — тобто, понад 80% — отримали умовні терміни. Також було винесено 3 виправдальних вироки.

Так, зокрема, 3 березня суд у Краматорську виправдав поліцейського Раміла Гейдарова, який був службовою особою і у 2014 році. Деякі свідки стверджували, що бачили його у окупованому місті у формі, озброєним та з “георгієвською” стрічкою на грудях. Справу проти себе оперуповноважений назвав повністю сфальсифікованою.

Ще один виправданий судом — прокурор Артемівської міськрайонної прокуратури Микола Усенко, якого нібито бачили на блокпостах бойовиків у формі та зі зброєю.

Варто ще раз підкреслити, що ми розглядаємо саме вироки судів першої інстанції — і у поодиноких випадках вироки змінювалися на стадії апеляції. Всі засуджені цього року за організацію незаконного “референдуму” отримали у судах першої інстанції умовні терміни (це щонайменше 62 особи). Однак, наприклад, 10 червня прокуратурі Донецької області вдалося успішно оскаржити рішення суду щодо двох організаторів референдуму у селі Щурове Лиманського району — і замість “5 років позбавлення волі з випробовувальним терміном 2 роки” чоловік та жінка отримали по 5 років позбавлення волі. 

А ось заступника голови дільничної виборчої комісії на “референдумі” у Краматорську суд визнав обмежено осудним, підкресливши, що він потребує примусових заходів медичного характеру, і у 2014 році також “за психічним станом не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними”. Звичайно, чоловік отримав умовний термін. Як і одна з організаторів “голосування” на території Краснолиманського району Донецької області Наталія Задорожня, яка на сьогоднішній день є депутатом Лиманської міської ради .

Найменше ж, на перший погляд, пощастило чоловікові, якого засудили до цілком реального терміну у вигляді трьох років позбавлення волі за пости у соцмережах — це більше, ніж інші отримали за участь у війні. Таке рішення стосовно Валерія Степанова прийняв Деснянський районний суд м. Чернігова. Заклики у соцмережах боротися “... За родину! за Новороссию!” класифікували не за ст. 110, як зазвичай, а за ст. 436 (пропаганда війни). Однак засудили Степанова заочно, тому важко сказати, чи з’явиться у нього колись шанс відбути покарання. 

На основі вироків, винесених судами першої інстанції з 02.01.2020 по 24.06.2020, зокрема справ 243/13774/19, 219/9404/17, 236/1241/20, 428/12346/19, 415/9693/19, 243/14629/19, 236/1240/20, 423/851/20, 415/2068/20, 185/3649/17, 761/8049/20, 310/686/17, 753/2658/20, 314/3852/18, 233/6164/17, 344/4587/18, 219/4664/18, 221/2469/20, 202/2759/20, 220/546/20, 233/2779/20, 234/9189/18, 577/1525/20, 233/2418/20, 233/2025/20, 236/1134/20, 948/364/20, 233/2026/20, 229/1463/20, 229/379/2020, 219/1207/20, 334/1460/20, 235/1371/20, 242/4497/19, 236/1287/20, 221/1621/20, 229/1561/20, 629/1430/20, 227/483/20, 221/4592/19, 243/2369/20, 243/2721/20, 229/1107/20 , 233/440/20, 219/3260/20, 229/555/20, 243/631/20, 243/3091/20, 219/1272/20, 264/1742/20, 234/16387/19, 221/1370/20, 234/16581/19, 227/2871/19, 236/488/20, 233/437/20, 635/1499/20, 243/1836/20, 237/3548/18, 233/709/20, 221/282/19, 243/1707/20, 243/2069/20, 221/834/20, 243/1597/20, 310/817/20, 243/629/20, 243/630/20, 221/3719/19, 243/657/20, 264/651/20, 233/7977/19, 233/278/20, 236/1409/17, 237/5944/19, 233/260/20, 742/835/19, 229/2242/18, 235/8525/19, 750/8058/16-к, 236/4846/19, 236/4960/19, 323/1952/19, 221/7566/19, 234/19586/19, 236/5127/19, 220/2808/19, 221/8300/19, 408/398/20-к, 417/13/20, 408/2915/19-к, 408/5359/19-к, 408/1395/20-к, 408/1051/20-к, 423/1217/20, 408/3253/19-к, 423/1006/20, 408/1867/19-к, 408/4241/19-к, 408/467/20-к, 423/174/20, 423/174/20, 408/4821/19-к, 408/121/20-к та ін.

 Валерія БУРЛАКОВА