Переходи громад з УПЦ МП до ПЦУ: кінець “судовому терору”

 Перемога невеличкої громади ПЦУ у судовій справі у Верховному Суді обіцяє покласти край саботажу, який влаштовує УПЦ МП тим парафіям, які змінюють юрисдикцію і переходять до Української Церкви.

Днями Верховний Суд оприлюднив інформацію (пресреліз, а не судове рішення), яка обійшла всі українські медіа. Громада села Калинівка в Житомирській області довела, що має право на зміну канонічної приналежності, перейшовши до Православної Церкви України. (Якщо просто: виграла суд в УПЦ МП).

Фото ілюстративне

У релізі Верховного Суду було зазначено, що вперше предметно розглянуто спір стосовно переходу релігійної громади з юрисдикції УПЦ МП до ПЦУ, за результатом чого ухвалено остаточне рішення про законність такого переходу.

ПРО “СУДОВИЙ ТЕРОР” УПЦ МП

Ми хотіли б нагадати історичний контекст цієї справи. Одразу після набуття автокефального статусу та отримання Томосу 2019 року, коли громади УПЦ МП почали приєднуватися до Православної Церкви України, єпархіальні управління (церковне начальство області, на якій розташовувалися громади) УПЦ МП сформулювали стратегію “захисту”. Подавати позови проти настоятеля, громади та навіть реєстратора Мін'юсту.

Масована протидія рішенню громади з боку начальства УПЦ МП стосувалася парафій, де громада голосувала за перехід навіть одностайно, як на Одещині, у місті Сарата, яка виграла остаточно у Верховному Суді.

Пройшов через суди, включно із Верховним, і настоятель громади в місті Охтирка, в якій 98% людей проголосувало за перехід. Цікаво, що позивачем там виступала людина, яка, кажучи сьогоднішньою мовою, ще з 2014 року і Путіна чекала, і “агресора глорифікувала”.

Те, що робили єпархії УПЦ МП, інакше як “терором у рамках законодавства” не назвеш. Окремі справи відкривалися на голову зборів (людина, яка головувала при прийнятті рішень про перехід), на секретаря зборів, на сільського голову, який засвідчив правомірність зборів. Наприклад, у Тернопільській єпархії ПЦУ, де було порушено 37 судових справ, де вірян ПЦУ намагалися всіма способами залякати, дотиснути та довести до того, щоб люди понесли серйозні грошові витрати, бо судові процеси забирають час, тягнуть видатки. Бо апеляції та касації — це поїздки в інші області. УПЦ МП намагався просто “переконати”, мовляв, краще спокійніше жити й ходити в ту церкву (УПЦ Московського патріархату — ред.), яка є під боком.

Суди не обходили і співробітників Мін'юсту, які реєстрували новостворені громади.

Ігор Салецький,  начальник управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації. Фото: religionpravda.com.ua

Наприклад, на Вінниччині начальник управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації Ігор Салецький, який реєстрував громади ПЦУ після переходу, брав участь у сорока (!!!) судових засіданнях, бо начальство УПЦ Моспатріархату обвинувачувало і його, що він, мовляв, неправомірно реєстрував парафії, які перейшли до ПЦУ.

ЧОМУ СПРАВА ГРОМАДИ, ЄПИСКОП ЯКОЇ Є ФІГУРАНТОМ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ СБУ, СТАНЕ “ПРЕЦЕДЕНТНОЮ”.

Вищеописані громади виграли всі судові інстанції (включно із Верховним Судом), але ми акцентуємо саме на випадку громади села Калинівка. Показово, що саме ця єпархія (у Церков є свій адміністративний поділ, Житомирська область включає Овруцьку єпархію УПЦ МП), точніше її церковне керівництво, славилося своєю дрімучою проросійськістю, за нашими даними її очільник є фігурантом кримінальної справи СБУ.

Кадри про перехід до ПЦУ громади села Калинівка та спроби не просто перейти, а почати служити у своєму храмі є на yоtube. Потворні сцени, коли громада пів року після прийняття рішення про перехід не може зайти у свій храм, бо там забарикадувалися пара стареньких, це була зовнішня сторона справи.

Паралельно тривали судові процеси.

Нагадаємо, що є три традиційні претензії, які висуває Московський патріархат новій громаді. Вони, якщо спрощено звучать так.

Мовляв, під час переходу порушуються права колишнього настоятеля рішенням про перехід. Членство в релігійній громаді визначається “неправильно”, голосувати за перехід можуть тільки ті, кого настоятель храму УПЦ МП назве членом громади, відтак і кворум під час загальних зборів членів релігійної громади неправильний (за перехід має проголосувати дві третини присутніх людей, паспорти яких свідчать про їхнє проживання у даній громаді. — Ред.)

Ми знайшли рішення попередніх інстанцій, які були прийняті на користь громади ПЦУ.

Ось що вирішили перші дві інстанції.

Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади не порушує прав позивача.

Не доведено порушення прав настоятеля та релігійної громади Української Православної Церкви (мається на увазі УПЦ МП — ред.) на сповідування своєї релігії в результаті зміни конфесійності. Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ. Та частина громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду й укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Суд відхилив аргументи позивача, що рішення приймалось неправомочними членами, оскільки: законодавство не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади. Ніхто (включно зі священнослужителем чи органами управління релігійної громади) не може позбавити загальні збори членів релігійної громади права прийняти рішення щодо зміни підлеглості.

Попередні суди відповіли й на запитання, кого вважати членом громади: “У статуті не врегульовано порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Позивач не надав докази та не довів, на якій підставі жителі села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не є парафіянами релігійної організації УПЦ, настоятелем якої він був”.

Таким чином, УПЦ МП можна було б заспокоїтися та будувати своє життя по-новому. Але ж їм більше потрібний ось такий проросійський “двіж”.

Як ми знаємо, представники громад УПЦ МП пішли у Верховний суд, і там було прийнято рішення про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду. Нагадаємо, що в структурі Верховного Суду є чотири профільні касаційні суди та Велика палата.Туди потрапляють найскладніші справи. Саме передача до Великої Палати була успіхом для ПЦУ. Бо саме ця Палата здійснює перегляд судових рішень з метою забезпечення однакового застосування всіма українськими судами норм права.

У сорока двох пунктах обґрунтування спеціальної ухвали, чому Верховний Суд передає саме до Великої Палати, сказано, що ВС враховує, що “право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами й свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод — головний обов`язок України як демократичної, правової держави”. Тобто, якщо переказувати своїми словами, то Верховний Суд заявив, це справа не про гроші та майно у першу чергу, а про основоположні права та свободи людей. Тому перед Великою Палатою ставилися завдання відповісти на такі запитання:

— Як визначається членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

— Як визначається повноважність загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

— Чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості права керівника (настоятеля)?

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ Є ДОЛЕНОСНИМ

Верховна Палата розглядала цю справу півтора року. І зрештою прийняла рішення, яким де-факто залишила в силі рішення попередніх судових інстанцій. Але доповнила рішення аргументацією, яка має бути дороговказом для судів, де розглядаються аналогічні справи. 

Андрій Савчук, партнер, адвокат, керівник практики вирішення спорів MORIS GROUP. Фото: Андрій Савчук / Фейсбук

Ось як прокоментував цю справу Андрій Савчук, партнер “Моріс Груп”, яка займалася захистом громад ПЦУ у Верховному Суді.

— Дана справа  була передана Верховним судом на розгляд Великої Палати Верховного суду з метою формування єдиної судової практики. Рішення Великої палати є доленосним не тільки для сторін, але також для громад, які вже здійснили перехід до ПЦУ, а їх на сьогодні близько 1700. Це важливо також для тих громад, які в майбутньому будуть здійснювати перехід до іншої церкви. Висновки Великої Палати стануть обов'язковими для суддів, які розглядатимуть подібні справи.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що:

— перехід релігійної громади до іншої церкви є можливим;

— рішення про такий перехід не залежить від волі настоятеля храму (в цьому випадку храму УПЦ МП — ред.)

І це знакове рішення, бо якби Велика Палата Верховного Суду прийняла б інше рішення, ми отримали сучасне релігійне кріпацтво. Оскільки люди були б заручниками такого настоятеля (мається на увазі настоятеля УПЦ МП, які зазвичай не хочуть переходити і часто є позивачами у таких справах  — Укрінформ), який, очевидно, ніколи б не погодився на перехід громади до іншої церкви.

Нагадаю, що зараз по країні є близько 50 справ у судах різних інстанцій, які зупинені до вирішення цієї справи у Великій Палаті. Рішення Великої Палати стане практикоформуючим для інших подібних справ. Суди зупиняли провадження, не розглядаючи такі спори, очікуючи на рішення Великої Палати.

Чому ми кажемо про прецедент? У нас немає класичного прецедентного права, але в нас є норма в процесуальних кодексах, яка по суті зобов'язує суди враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому, оскільки справа передавалася до Великої Палати для власне формування практики у даних правовідносинах, я резюмую, що суди будуть враховувати правову позицію, яку Верховний Суд зробить у даній справі.

У пресрелізі суду у цій справі зазначено, що сформульовані висновки щодо поняття релігійної громади, критеріїв членства в ній (а основна претензія УПЦ МП полягала у тому, що за перехід можуть голосувати лише ті, кого настоятель УПЦ МП назве членом громади”. — Ред.), способу реалізації права релігійної громади змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях, підстав втручання суду в здійснення цього права та особливостей юридичного оформлення такої зміни.

Оскільки рішення попередньої інстанції (в ній виграла громада ПЦУ — ред.) залишене без змін, то, очевидно, Велика Палата не погодилася з позицією УПЦ МП і у тому, як рахувати членів і як рахувати кворум при голосуванні. Що стосується деталей позиції Великої Палати з даних питань, слід дочекатися повного тексту судового рішення, яке має містити вичерпну відповідь.

Мене запитують, як зміниться становище тих, хто не хоче переходити. Щоб побачити повні відповіді на запитання, нам слід дочекатися повного тексту рішення суду. Проте, на сьогодні є діюча норма Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, а саме частина 8 статті 8, яка передбачає право тих, хто проти переходу, утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Порядок такого використання, я думаю, що можна буде погодити із громадою ПЦУ.

ВИСНОВОК: “СУДОВИЙ ТЕРОР” МОЖНА ВВАЖАТИ ЗАВЕРШЕНИМ

Після офіційного оприлюднення повного рішення Великої Палати “судовий терор” можна буде вважати завершеним. Ми сподіваємося, що судові справи, які “зависли” в очікуванні рішення Великої Палати, будуть розблоковані, суди приймуть рішення, і віряни та настоятелі зможуть зайнятися розвитком парафій. 

Фото: religionpravda.com.ua

Але цей судовий сюжет стане невід’ємною частиною української церковної історії, коли через російські гроші та “посередників” лобістів українські парафії “лихоманило”.

Ще до Томосу, ще у 2016 році, коли віряни Московського патріархату переходили до Київського патріархату (переходи відбувалися і тоді), пропонувалося почергове служіння, наприклад, на 7 ранку одна служба, на 9 ранку — друга. Тоді митрополія УПЦ МП розіслала накази, де заборонила ділити престол із “розкольниками”. Ситуація не змінилася і після Томосу, і після початку Великої війни. Виконуючи вказівку московських господарів священновладдя УПЦ МП знаходило юристів, кошти та аргументи, чому не можна служити із “розкольниками”. Сьогодні Верховний Суд, через 10 років після початку війни де-факто, визнавши право громад йти від МП, дозволив їм увійти до ПЦУ і пропонувати почергове служіння в одному храмі.

Втім, не факт, що так і буде. Навіть, враховуючи, що тепер календарі у двох юрисдикцій різні (більшість свят відзначаються в різні дати) і можна було б знаходити порозуміння. Але навіть тепер, коли Православну Церкву України визнають, коли з її духовенством служать на Афоні, вище духовенство УПЦ МП швидше за все буде роз’ятрювати рани та створювати конфлікти. Бо, опинившися під одним куполом, вітаючи одне одного на церковних сходах, віряни УПЦ МП зрозуміють, що вони насправді рідні з вірянами ПЦУ. І навіть більше. Їм може сподобатися українська літургія із дуже чітким молитовним згадуванням на ній і держави нашої Української, і її війська. А для Москви це речі “непоправні”. Сподіваймося, що попри це, вони невідворотні.

Ярослава МІЩЕНКО, Київ