Освітня пуповина. Про важливість розвитку дистанційного навчання

Одна з нагальних проблем для українських юнаків і дівчат за кордоном — продовження освіти. Українська освіта — це інструмент, який створює ментальну гравітацію, що утримує молодь у національному культурному полі. Дистанційна форма навчання є ключовою частиною освітнього процесу для українських біженців і умовною пуповиною, яка має пов’язувати українців із батьківщиною.

Масштаб і суть проблеми

Якщо скласти кількість дітей, яких інтегровано до шкіл Євросоюзу (831 431 учнів), і тих, які перебувають за межами ЄС, то вийде, що нині за кордоном проживає більш як 1 мільйон українських дітей шкільного віку. Це 25% від загальної кількості учнів, які відвідували заклади освіти в довоєнні роки.

Українські школярі за кордоном постають перед вирішенням незвичайних проблем у надзвичайних умовах.

По-перше, їм доводиться опановувати українську шкільну програму за обмеженого доступу до навчальних матеріалів.

По-друге, діти навчаються за двома програмами, бо в багатьох країнах зобов’язані відвідувати місцеву школу.

По-третє, українцям треба долати мовні бар’єри.

І наостанок: навчальні програми розсинхронізовані. Українська програма з вивчення точних наук — наприклад, із математики — випереджає європейську. Тож українці, потрапляючи у відповідний за роком навчання клас, почасти мають вчитися за програмою, яку вже давно опанували. З огляду на те, що зазвичай у європейських школах українських учнів переводять на клас нижче, вони втрачають навіть більш як рік.

Як дистанційний процес відбувається зараз

Наразі для дистанційної освіти в Україні запропоновано безліч електронних засобів, використання яких не регламентується. Відповідно державні заклади освіти самі затверджують процедури застосування цифрових платформ, але їм було б краще мати технічну підтримку та єдиний протокол застосування цифрових засобів.

• Подвійне навантаження. Українським учням, які продовжують навчання за українською програмою, доводиться вчитися на дві школи: вдень — у місцевій, а ввечері — дистанційно за українською програмою.

• Вікові обмеження. Стандарт викладання для старшокласників і початкової школи має бути геть різним. Маленьким учням потрібне вечірнє спілкування з викладачем, хоча б декілька разів на тиждень. Старшокласники ж більш мотивовані на самостійне опрацювання матеріалу.

• Наразі ж більшість українських шкіл виходить із власних можливостей, а не з потреб учнів за кордоном. Ба більше, маємо випадки, коли в школах батькам дають зрозуміти, що проблеми закордонних біженців менш важливі, ніж тих, хто навчається в Україні.

• Застосування електронних освітніх ресурсів. Сучасні інтерактивні освітні платформи — це навчальні матеріали в різних форматах, розклад занять, щоденник, онлайн-уроки, консультації вчителя, тести для оцінювання. Прикладами таких платформ є Human, Prosvita, Moodle та інші розробки. В електронному кабінеті учня навчальні матеріали структуровані та подані в декількох форматах, тому учень має змогу подивитися тематичні відео, пройти тест і завантажити власний зібраний матеріал.

• Низький рівень технічної підготовки шкільного персоналу та певні обмеження через брак обладнання стримують використання електронних освітніх платформ.

• Змішані класи. У школах часто немає ресурсів для створення окремого класу для онлайн-навчання обмеженої кількості дітей. Тож учнів підключають до уроку, де вони є німими свідками процесу. Якщо уроки перериваються через повітряну тривогу й клас продовжує урок у сховищі, онлайн-учні втрачають зв’язок із класом.

• Перевантаженість учителів. Багато вчителів — це літні люди, яким важко опановувати технічні засоби. Через навантаження вони часто не мають змоги й бажання вдосконалювати дистанційний освітній процес. Тож школам бракує IT-фахівців, відповідальних за інформаційно-технічну підтримку викладачів.

Перспективи розвитку дистанційної освіти

Розвиток інформаційних технологій, міграції та пандемії змінюють базовий життєвий уклад. На тлі цих процесів мережевий зв’язок став невід’ємним каналом для соціальних взаємин на рівні сім’ї, друзів, роботи та шкільного навчання.

Дистанційна освіта має прибрати проблеми, пов’язані зі зміною місця перебування, і має велику нішу для розвитку. Вона мала б стати окремим кластером, практично повністю розташованим у цифровому просторі. Якщо онлайн-банки, які не мають фізичних відділень, успішно існують, чому такий досвід не може бути застосовано для організації шкіл? Віртуальні школи можуть розташовуватися на базі класичних, забезпечених резервними джерелами електричного живлення, стабільним Інтернетом і сховищами для викладачів.

Переваги такого формату:

• гнучкий графік навчання;

• поєднання синхронного формату навчання с асинхронним;

• організація вечірнього блоку онлайн-навчання (дуже важливо для малюків);

• диференціація класів залежно від форми навчання: денні/вечірні онлайн-школи (повністю або частково) з частковим/повним застосуванням асинхронних форм;

• позбавлення необхідності шукати місце в новій школі в разі зміни місця перебування та усунення розривів в освітньому процесі;

• можливість виконувати самостійні роботи та складати тести в електронній формі;

• значне підвищення якості роботи з навчальним матеріалом.

Деякі розрахунки. За даними з останнього звіту МОН, дистанційно навчаються 1 668 466 учнів у 4363 школах, тобто близько 400 учнів на одну школу. Враховуючи дані Європейської комісії про 800 тисяч учнів у школах ЄС, згідно з розрахунками, потрібно організувати близько тисячі повністю дистанційних шкіл. Наразі в Україні з 12 926 шкіл дистанційних — 4363 та зі змішаною формою навчання — 4608.

Цифровізація значно зменшує витрати на організацію навчального процесу: скорочується випуск друкованих матеріалів, осушується океан паперового документообігу, збільшуються класи, зменшуються витрати на утримання шкільних будівель. Цифрова інфраструктура закладає фундамент для нескінченного вдосконалення освітнього процесу зі шкільною брамою, завжди відчиненою для нових можливостей.

Нові можливості

Комунікації. Для викладання теоретичного матеріалу доцільно залучати сучасні інструменти, які більшість застосовує, користуючись відеосервісами. Чати під час онлайн-конференцій і коментарі під відео структурують спілкування між викладачем і учнями.

Інтерактивність. Розроблення та інтеграція в електронну платформу інтерактивних підручників, тестів і вікторин у ігровій формі, функцій штучного інтелекту полегшить засвоєння навчального матеріалу та розвантажить учителів.

Колективні заходи. Колективні комп’ютерні ігри, олімпіади або онлайн-змагання розвивають практичні навички та поглиблюють рівень соціалізації учнів.

Віртуальні освітні простори. Microsоft пропонує Minecraft Education, у якому проходять навчання (наприклад, із математики) школярі й навіть студенти. Японці цього року запускають повністю віртуальну школу з ефектом повної 3D-присутності. Атестати таких шкіл будуть акредитовані так само, як і звичайні.

Для втілення цих заходів потрібні нові підходи до формування освітнього контенту.

Нові підходи

Аби зацікавити учнів навчальним матеріалом, бажано сформувати замовлення на продакшн для розроблення уроків у стилі пізнавальних фільмів на кшталт ВВС з яскравими візуалізаціями та гарним звуком. Привернути увагу дітей та підлітків до навчання за допомогою такого контенту можна було б, залучаючи відомих людей із медіа та шоу-бізнесу.

Помірковано спускаючись із неба на землю, окреслимо можливі заходи для покращення стану дистанційної освіти.

1. Необхідно узгодити й затвердити єдиний електронний протокол, що передбачає використання певних електронних освітніх платформ і застосунків у навчальному процесі.

2. Електронні освітні платформи доцільно використовувати в усіх формах навчання (зокрема й очного), коли в кожного учня є свій кабінет із навчальними матеріалами в різних форматах (текст, відео, тести, ігри).

3. Потрібно запустити інтегральну цифрову інфраструктуру (насамперед для дітей, які навчаються за кордоном), що складається з онлайн-шкіл. Така інфраструктура має застосовуватися й для дітей в Україні, особливо в сільській місцевості.

4. Онлайн-школи фізично можна розташувати в класичних школах, забезпечених системами безпеки, безперервного електричного живлення та зв’язку. Пропонується активно залучати до організації онлайн-шкіл учителів, які перебувають у інших країнах.

5. Затвердити для класичних шкіл посаду IT-спеціаліста, до обов’язків якого належатимуть цифрова освіта персоналу та інформаційно-технічна підтримка цифрової шкільної інфраструктури.

6. Замовити створення освітніх матеріалів у електронних форматах: відео, ігри, інтерактивні підручники тощо.

Вячеслав САВЧЕНКО