Німецьким інвесторам потрібні однакові правила для всіх та судова реформа в Україні — посол Німеччини

- Пані Посол, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію навколо Конституційного суду, внесення президентом законопроєкту до Верховної Ради, що передбачає припинення повноважень складу Конституційного суду. На Вашу думку, якими мають бути дії влади у ситуації, що склалася?

— Я спостерігаю за останнім розвитком подій навколо рішення Конституційного суду щодо антикорупційної архітектури в Україні з великим і дедалі більшим занепокоєнням. Всі політичні актори покликані вирішити теперішню кризу конструктивно і методами правової держави. Боротьба з корупцією є центральною складовою в прагненнях України наблизитися до Європейського Союзу та виконати конституційне завдання незворотності євроатлантичного курсу. Це конституційне завдання повинен враховувати в своїх рішеннях і Конституційний суд. Проте існують сумніви, що це було враховано при прийнятті останнього рішення щодо електронних декларацій про доходи, крім того, здається, що деякі судді мали конфлікт інтересів. Тому в мене також виникає запитання, чи може Конституційний суд у своєму нинішньому складі діяти відповідно до своїх конституційних завдань.

- Окружний адміністративний суд Києва направив до Державного бюро розслідувань ухвалу про відкриття провадження у зв'язку з невиконанням рішення Конституційного суду України про неконституційність призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України. Як Ви в цілому ставитеся до того, що нині виносяться рішення про те, що антикорупційні органи України ніби то були створені незаконно, працювали не так, як потрібно, із порушеннями. Як відомо, Німеччина разом з іншими державами опікувалася їх створенням. 

— Причина, чому були засновані всі ці інституції, полягає в тому, що ніхто не вірив у судову та загалом правоохоронну систему, яка існувала на той момент в Україні. Факт, що вже декілька судів сказали, що це було зроблено не конституційно, ще можна зрозуміти. Думаю, що юристи очікували це рішення Конституційного суду. Але нам було приємно, що Конституційний суд сказав, що не весь закон про Національне антикорупційне бюро України антиконституційний, а тільки декілька його частин, і особливо щодо компетенції президента. 

Крім того, у Верховної Ради є ще півтора місяці, щоб виправити цей закон і вирішити, хто може призначати голову НАБУ. У мене ще є надія, що Рада, навіть за обставин коронавірусу, зможе ухвалити закон, який відповідає Конституції. 

Ми підтримуємо засновані в Україні антикорупційні інституції та сподіваємося, що вони будуть і далі функціонувати. Насправді, вони працювали, просто ще не було яскравих результатів, успіхів. Німецькі експерти мені завжди кажуть, що знайти докази економічних злочинів надзвичайно складно і довго. Зараз ми спостерігаємо за вибором голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, перебуваємо у дуже тісному контакті з генеральним прокурором України.

На що я дійсно хочу звернути увагу, так це судова реформа. Разом з реформою децентралізації, місцевого самоврядування, це, як на мене, найважливіша в Україні реформа, яка ще навіть майже не була почата. Є Верховний суд, і це добре, але він не може функціонувати окремо в системі, яка не функціонує. 

Ви згадали Окружний адміністративний суд Києва. Є Конституційний суд, є Вища рада правосуддя. Це просто приклад того, як замкнене коло захищає один одного. 

Європейські суди завжди кажуть, що незалежність судів — це найвища цінність. Я розумію, що почати цю реформу складно. Останні шість тижнів я говорила з багатьма українськими юристами та депутатами, і я думаю, що вони зрозуміли, що треба щось почати. 

Законопроєкт №3711 “Про внесення змін до закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності Верховного суду та органів суддівського врядування” не є реформою — це спроба вилікувати щось через вирок Конституційного суду, щоб врешті-решт мати Вищу кваліфікаційну комісію суддів та заповнити дві тисячі вакансій суддів. Але треба зробити набагато більше. Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Андрій Костін, а також інші мають ідеї, як можна це розпочати. 

Очевидно, що зміни до Конституції вже не будуть розглядатися в цій Раді, тому що не буде конституційної більшості, яка би проголосувала за них. Вища Рада правосуддя — це конституційний орган, і це одна з проблем. Тобто змінити Конституцію — це вже неможливо. Проте мені здається, що вони почали думати, що можна зробити зусібіч, щоб ця система функціонувала краще і щоб у людей почала з'являтися довіра. Адже іншою проблемою є те, що ніхто не має довіри до судової системи: ні населення, ні, до речі, політичні лідери. 

Я би дуже хотіла, щоб ми всі, разом із міжнародними донорами, працювали, щоб врешті-решт ця реформа відбулася. Хоча мені здається, що до кінця каденції президента України Володимира Зеленського вона не завершиться. Однак президент сам повинен стояти за реформою та сказати: “Судова реформа — це наша мета”, навіть якщо вона не закінчиться до терміну його президентства. Без політичної волі з самого верху вона навіть не може початися. Зараз я багато з усіма говорю про це.

- Традиційно в Україні влада так чи інакше впливала на судову систему та користувалася нею. Напевно, дійсно важко відмовитися від інструменту, за допомогою якого ти міг вирішувати будь-які питання. Ви бачите зараз в Офісі президента, владі в цілому бажання змінити ситуацію та добровільно відмовитися від цього? 

— Я дійсно думаю, що принципово таке бажання є. Проблема в тому, що Україна, як і весь світ, через коронавірус зараз перебуває в кризі. Я вже декілька років спостерігаю за подіями в Україні, і якщо стається криза, рефлекс — це “я хочу все контролювати, щоб мені було легше”. Такий рефлекс поки що є, навіть якщо принципово цей президент хоче змінити ситуацію на краще. Криза триває довше, ніж пандемія, і треба зрозуміти, яким буде економічний стан країни після всіх цих обмежень. 

- На вихідних в Україні відбулися місцеві вибори. Подекуди вони завершилися після першого туру, в деяких містах буде ще другий тур. Яка Ваша оцінка волевиявлення українців?

— Зараз, коли реформа децентралізації майже завершена, люди на місцях відчувають, що мають більший вплив на рішення. Кандидати на цих виборах також були місцевими. Наприклад, коли з Берліна в мене питали, який результат y партії “Слуга народу”, я відповідала, що ці вибори — не про це. Здається, більше 190 партій взяли участь у цих виборах, була нова, досить складна виборча система. 

Ми будемо дивитися, хто переміг у кожній області, місті, слідкувати, як там працюють міські, обласні ради, особливо відносно децентралізації, чи вони ухвалюють відповідальні рішення.

Ці вибори були дуже важливими для України, і через це шкода, що явка була такою низькою. Проте це також зрозуміло, тому що люди боялися йти голосувати через епідемію коронавірусу. 

Очевидно, що чинним мерам було легше виграти вибори. Майже у всіх великих містах будуть ті ж самі мери. Я знаю, як це важливо для українців на місцях, але загалом у політичному плані, коли ці вибори вже минуть, ми будемо знову фокусуватися на інших, більш національних темах. 

- Посольство Німеччини контактує з мерами міст? Після цих виборів вони стануть ще більш важливим фактором у системі влади в Україні. Наскільки вони, з Вашої точки зору, готові працювати виключно в рамках закону, не намагаючись отримати якісь нові повноваження від центру? У нас багато говорять про існування неявного конфлікту “центр-регіони”. 

— Цей конфлікт існує і в Німеччині. Німеччина набагато більше років уже є децентралізованою країною. Але справа не в цьому.

У нас завжди були, а зараз будуть іще тісніші контакти з мерами, тому що через децентралізацію рішення щодо інвестицій, інвестиційних проєктів будуть ухвалюватися на місцях. Німецькі компанії зацікавлені більше інвестувати тут. До епідемії коронавірусу ми бачили, що з Німеччини надходило все більше і більше питань щодо інвестицій, хоча зараз є невелике затишшя. 

Коронапандемія показує, що є і шанси для України. Є досить багато німецьких компаній, які мають виробництво в Індії чи Китаї. На початку локдауну вони бачили, як складно було отримати вироблені там товари, та вже розглядають Україну, як можливе місце виробництва, наприклад, ліків, бо в України є сильний фармацевтичний сектор.

Думаю, далі ми будемо ще більше в контакті з мерами, щоб розуміти, де є ідеальні умови для німецьких компаній. Через це посольство буде також слідкувати, як вони ставляться до правил гри. Наші компанії не хочуть нічого особливого, а тільки однакових правил гри для всіх. Ми будемо дивитися, чи ці мери несправедливо підтримують, наприклад, компанії друзів, чи справді найкращих претендентів на інвестиції. Я особисто хочу підвищувати рівень німецьких інвестицій, тому що це просто сумно, що в цьому плані майже нічого не було зроблено в останні роки. 

- Українська влада наголосила, що вибори на окупованих територіях можуть відбутися тільки після забезпечення на них безпекових умов. Яка позиція Німеччини в цьому питанні, коли вибори зможуть відбутися і на окупованих нині територіях? Що можна зробити, щоб їх прискорити? 

— У нас така ж позиція. Ми завжди наголошували, що, якщо ці вибори будуть, треба буде за ними спостерігати. Це може зробити тільки Бюро з демократичних інститутів і прав людини (ODIHR), і лише, якщо там є умови безпеки. 

Прискорити цей процес можуть “нормандська четвірка” та переговори Трьохсторонньої контактної групи в рамках мінського процесу. Це буде складно. Я рада, що режим тиші триває вже 90 днів. Висловлювалися думки, що, можливо, після виборів режим тиші закінчиться, але, можливо, він триватиме і далі. Здається, люди вже трішки звикли до цього режиму тиші та дуже хочуть, щоб він продовжувався. Якщо це так, це також шанс. Однак змінити там умови безпеки конкретно нам буде складно. 

ОБСЄ намагається вирішити гуманітарні, політичні питання. Процес завжди іде повільно, а у зв'язку з новими умовами роботи ТКГ за допомогою відеоконференцій — іще гірше. Ці перемовини ідеальні, коли ви перебуваєте в Мінську, в готелі, йдете по коридорах і розмовляєте. Рішення знаходяться в коридорах, не під час пленарних сесій. Зараз це все відсутнє.

Остання зустріч щодо нормандського формату була ще в липні. Тут теж усе йде повільно, робляться дійсно маленькі кроки. 

Невдовзі відкриють контрольні пункти в'їзду-виїзду “Щастя” і “Золоте”. Сам факт, що вони змогли погодитися на два нових пункти — це непогано. Але я вважаю, що це, на жаль, зараз не має великого значення, тому що через обмеження у зв'язку з пандемією ніхто не перетинає лінію розмежування. Обмін полоненими — це теж важливий крок. Але щодо умов безпеки, я поки що не бачу, що там щось змінюється.

- Якщо буде досягнуте рішення про довготермінове припинення вогню, які ще питання, крім політичних, треба буде вирішувати в ТКГ і обговорювати в нормандському форматі, наприклад гуманітарні чи торгівлі між Україною та тимчасово окупованими територіями? 

— Гуманітарні питання ми вирішуємо у будь-якому разі. 

Щодо питання торгівлі, поки що існує блокада. Згідно з рішенням українського уряду, не можна вести торгівлю в окупованими територіями. 

Я розумію це, тому що знаю, скільки людей загинули, захищаючи Україну. Не можна вирішувати щось без думки про тих, хто втратив родичів. Але довгостроково краще, напевно, боротися за серця та думки людей, які живуть на окупованих територіях, а це краще втілити, якщо є більше контактів, у тому числі через торгівлю, перетин лінії розмежування. Зараз цього майже зовсім не існує. На мою думку, це навіть є причиною, чому взагалі багато речей так повільно просуваються.

До пандемії до мільйона людей на місяць перетинали лінію розмежування, з тих пір кількість перетинів у середньому скоротилась на 90%. 

Нещодавно я була в Бахмуті, де відвідувала Інститут іноземних мов, який раніше був у Горлівці. Вони і зараз мають студентів з непідконтрольних територій. Ці молоді люди не бачать перспективи ні на окупованих територіях, ні в Росії, та вирішують, навіть залишивши там родину, бути студентом у Бахмуті. Їм це складно, але вони знають, що це їхній шлях. Треба боротися за всіх таких людей і залучати їх на підконтрольні уряду України території. 

- В опитуванні у день виборів, ініційованому президентом, було питання щодо створення вільної економічної зони на Донбасі. Що Ви думаєте про цю ініціативу? 

— Я думаю, що це поки що тема для обговорення. Я теж говорю з українськими політиками про цю ідею, деталей щодо неї так і немає. 

У понеділок я мала одну зустріч, і стало більш ясно, що це буде не одна велика зона, а кластери різних галузей економіки через наявні там умови. Також мені сказали ще одну цікаву річ щодо людських контактів: що люди, які живуть на непідконтрольних територіях, були б готові працювати в компаніях, які відкриють бізнес у вільній економічній зоні, якщо вони розташовані досить близько. Тобто люди не хочуть їхати в Харків чи Київ, але в Краматорську, Бахмуті чи Маріуполі вони готові працювати. Як на мене, ідея щось зробити, щоб і люди з непідконтрольних територій мали там робочі місця, хороша. Проте все залежить від припинення вогню. Без цього люди, напевно, просто бояться переходити лінію розмежування.

Ця вільна економічна зона чи кластери зі спеціальними умовами для бізнесу стануть можливими тільки якщо режим тиші триває і є стійким, надійним. В іншому випадку бізнес туди не прийде. 

- А скільки має тривати режим припинення вогню, щоб, наприклад, німецький бізнес міг прийти в цю вільну економічну зону? 

— Я думаю, що поки що мова йде про українські малі і середні підприємства, які на Донбасі існували і раніше, та знають, чому вони хочуть повернутися. Якщо вони функціонуватимуть, ми зможемо говорити про міжнародні інвестиції. 

- Наскільки вірогідне, на Вашу думку, замороження конфлікту на сході України? Президент Зеленський дав собі рік, щоб спробувати закінчити війну на Донбасі за допомогою “Мінська” (термін спливає 9 грудня) і пообіцяв перейти до “плану Б”, маючи на увазі, як ми розуміємо, замороження конфлікту. 

— Можливість цього результату завжди є. Подивіться на Придністров'я та інші конфлікти. Але зараз ми також бачимо по Нагорному Карабаху, що ця замороженість конфлікту може дуже несподівано та швидко закінчитися. Заморожені конфлікти — це ніколи не є ідеальним результатом. 

Досить висока вірогідність, що ми йдемо до цього, але ми, як Німеччина, хотіли б усе-таки досягти кращого результату для України та людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях та поблизу лінії розмежування. Якщо там уже не стріляють і ніхто не гине — це вже перший крок. 

- Як Ви згадали, відкриття нових пунктів перетину лінії розмежування на Донбасі у Золотому та Щасті заплановане на 10 листопада. Які очікування Німеччини з цього приводу? Чи відкриє це бодай шлях до зустрічі міністрів закордонних справ Нормандського формату?

— Я сподіваюсь, що відкриття буде. Це все-таки доказ, що ті рішення, які були ухвалені майже рік тому в Парижі, втілюються. Це позитивний результат, який буде відчутний, коли коронавірусні обмеження закінчаться. Особливо в Луганській області, де був тільки КПВВ “Станиця Луганська”, набагато більше людей зможуть перетинати лінію розмежування. Рішення втілюються, але ви бачите, як довго. Відкриття КПВВ планували зробити за три місяці, а минув майже рік. Це надто повільний процес, тому що політична воля з боку Росії відсутня, але ми завжди хочемо чогось досягти для людей. 

- Віце-прем'єр-міністр України — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявив про можливість введення посередницької місії на Донбас. Крім того, за словами віце-прем'єра, важливим фактором могла би стати оціночна місія ООН. Наскільки реальне втілення цих ініціатив у життя? 

— Ці ідеї завжди існували. Безперечно, було би прекрасно, якщо б міжнародна місія стояла на кордоні України та Росії і контролювала його. Для мене це поки що ідеальний варіант. Проблема в тому, щоб знайти таке рішення в Раді Безпеки ООН, постійним членом якої є Росія і де є її прихильники. Поки що я не бачу великої ймовірності, щоб позитивне рішення було ухвалене.

Навіть якщо це рішення є, як знайти солдат, які можуть бути в цій місії? Все-таки це не маленьке географічне місце, а довгий кордон, більше 400 км. Там є конкретні труднощі, навіть за умови ухвалення позитивного рішення. Але, безперечно, це завжди досить ідеальний варіант, якщо дві країни не можуть погодитися на інше.

- Глава МЗС України повідомив, що питання опитування щодо Будапештського меморандуму мало на меті ініціювати ширшу дискусію щодо безпекових гарантій Україні. Наскільки готова Німеччина до такого обговорення питання безпекових гарантій Україні? 

— Будапештський меморандум — це політична декларація і не більше, це не міжнародний договір.

Я пам'ятаю, коли в 2014 році вперше йшла мова про Будапештський меморандум, мені телефонували з Німеччини та питали, що це? Я була в Україні, коли його підписали в 1994 році, але тоді ніхто про нього вже не пам'ятав. Це політична декларація, тобто отримати ці гарантії сьогодні просто неможливо. 

Що ми дійсно робимо, то ми говоримо з нашими партнерами. Є мінський формат, “нормандська четвірка”. Ми завжди говоримо і зі США, і з Великою Британією, також Канадою, яка не підписувала Будапештський меморандум, але ми працюємо разом, ми їх інформуємо. Якщо вони підтримують наші зусилля — тим краще. Якщо Україна хоче розширити існуючі формати, я навіть не знаю, чи США, Велика Британія, Канада були би готові до цього. 

Все-таки нормандський формат непогано працює, і мати більше коло учасників — це більше координувати позиції. Знайти уже зараз дату для можливої зустрічі — це вже складно, а якщо буде 7 чи 8 учасників — це ще гірше. Як на нас, набагато важливіше, щоб ці країни підтримали наші зусилля, Україну, і через це треба з ними постійно говорити. 

- На День незалежності наш міністр запросив Німеччину розглянути можливість участі в “Кримській платформі” . Тож як Німеччина бачить цю платформу та формат участі в ній?

— Ми поки що вивчаємо документ, який отримали. Ми на всіх міжнародних платформах завжди тісно стоїмо з Україною, особливо в ООН, де наш постійний представник, колишній радник канцлера Меркель щодо міжнародних питань Крістоф Гойсґен дуже голосно та активно бореться за те, щоб питання Криму не було забуте. Ця платформа була б іще однією ареною для обговорення питання Криму. 

Добре, що Україна сама вирішила більш активно працювати над деокупацією Криму. Чи це краще вдасться в інших форматах, наприклад ООН, ОБСЄ у Відні, я поки що не знаю. Мені подобається, що Україна сама щось запропонувала і ми, напевно, разом з нашими європейськими партнерами дамо координовану відповідь. Поки що щось дуже конкретне у нас теж не спитали, тож ми все ще чекаємо на запуск цієї платформи.

- Росія чекає, що світ просто змириться з існуючою ситуацією щодо Криму. Як досвідчений дипломат, як Ви вважаєте, чи є шанс на зміну позиції Заходу відносно кримської проблеми з часом? 

— Ми не забуваємо про Крим. Але справа в тому, що там не стріляють, тобто менший пріоритет, щоб вирішити цей конфлікт, ніж на Донбасі. Однак ми надзвичайно підтримуємо Україну у питаннях територіальної цілісності та суверенітету. 

3 жовтня ми святкували 30 років німецької єдності, і я якраз думала про те, що це був довгостроковий процес, ще довший, ніж на Донбасі. Щоб не забути про це, треба мати візію, стратегічну ціль, про яку люди завжди пам'ятають, яка є ніби компасом.

У преамбулі до німецької Конституції до возз'єднання було написано, що ціллю німецького народу є возз'єднання не просто як Німеччини, а в мирній та об'єднаній Європі. Можливо, у Конституції України разом з українськими євроатлантичними прагненнями було би непогано написати, що стратегічна ціль України — це повернення Криму до складу України, але вже в якомусь більшому європейському просторі. Є такі проєкти, як Люблінський трикутник, загалом ідеї України зблизитися з ЄС, навіть до того, як вона стане членом ЄС. Туреччина також є важливим партнером України щодо Криму. Я маю на увазі якийсь більший, наприклад, економічний простір, але щоб люди мали бачення, як ця деокупація Криму може відбутися. 

- НАТО визнав Україну партнером з розширеними можливостями. Які можливості це відкриває для зближення України з Альянсом? 

— Це ще один крок до наближення українських військових стандартів до стандартів НАТО — крок до сучасної армії. Це спрощує спільні місії за кордоном. В цілому це дуже позитивно, і Німеччина підтримувала надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями. Але це тільки один крок у процесі зближення України з НАТО, який триває уже декілька років. 

- Як Ви оцінюєте ймовірність початку діалогу про залучення сил НАТО до присутності в Україні?

— Поки що я не бачу такої можливості. 

- Зараз формується нова стратегія НАТО на 2030 рік. На Вашу думку, як у ній має бути висвітлене питання України ?

— Співпраця НАТО з Україною дуже активна. Треба ще вирішити питання Угорщини, щоб вони не блокували зустрічі на найвищому рівні. Втім, на рівні послів цей діалог триває і ніколи не зупинявся. Україна все-таки сусід НАТО, де триває війна. Альянс не може ігнорувати цього. Навпаки, треба активно дивитися, як можна підтримувати Україну.

- Що необхідно зробити вже зараз, щоб німецькі компанії більше інвестували в Україну і що заважає німецькому бізнесу робити інвестиції в нашу країну? 

— Попри все, ми все-таки залишаємося найбільшим інвестором в Україну. 

Що необхідно німецьким інвесторам, так це справді однакові правила для всіх. Те, що завжди лякає наших інвесторів — погані приклади, коли навіть великі німецькі компанії в Україні перебувають під тиском правоохоронних органів, СБУ. Для нас не зрозуміла причина цього. Компанії просто хочуть спокійно працювати в Україні, дати робочі місця і заробити прибуток. 

Це тісно пов'язано з судовою реформою. Наші інвестори кажуть мені, що корупція — це вже не така велика проблема. Коли я раніше працювала в Україні, завжди було питання повернення ПДВ, зараз його немає. Нині проблемою є можливість, що конкуренти йдуть у суд через зовсім незрозумілі причини, і для великих німецьких компаній це ще можливо, тому що в них є юристи, гроші та час. Дуже часто вони виграють суд, але це триває довго. 

Німецька економіка — це середній і малий бізнес, і щоб їх залучити в Україну, треба їм дати хороші приклади того, що вони можуть в Україні інвестувати та бути спокійними. 

Тим не менш, ми мали кілька хороших прикладів. Нещодавно одна німецька фармацевтична компанія купила завод “Біофарма” у Білій Церкві. Це добрий приклад. Тому що це відбулося ні в Києві, ні в Харкові, ні в Дніпрі, це маленьке місто і це буде добре для людей. 

Інший приклад — це компанія “Костал”, яка виробляє частини для машин. Вони вже працюють у Переяслав-Хмельницькому, а зараз відкривають завод за Борисполем. У цьому випадку питання було у приєднанні заводу до інфраструктури. Зовсім не зрозуміло, чому це було так складно. Вони це вирішили із допомогою українського уряду. Там буде новий завод і багато нових робочих місць. Є приклади, але треба ще більше рекламувати, що в Україну можна спокійно інвестувати. 

В українського уряду є різні ідеї, навіть мати філіали міжнародних арбітражних судів. Я не юрист, не знаю, чи це можливо. Бажання інвестувати в Україну у німецького бізнесу є, не вистачає лише ще більше хороших прикладів.

- За останній час, скільки Вам доводилося звертатися до Кабміну та Офісу президента з приводу проблем німецьких інвесторів? 

— Це постійні та старі проблеми, пов'язані, наприклад, з “Arcelor Mittal”. Вони весь час перебувають під тиском правоохоронних органів через „екоцид“. Завжди можна щось змінювати на краще у сфері екології, це треба робити, і, до речі, “Arcelor Mittal” це зробить, тому що скоро втілить нові екологічні ініціативи. Але я кажу українському уряду, щоб і “Азовсталь” та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, будь ласка, також мали такі самі вимоги щодо екології. Я впевнена, що всі ці заводи можуть зробити більше у сфері екології. 

Інше питання — це Контейнерний Термінал в Одесі та їх доступ до потягів, вантажного транспорту. Це такі старі історії, які вже існували, коли я тут востаннє працювала. 

Однак усе-таки це не заважає цим підприємствам працювати, і навіть отримувати прибуток. 

Ми просто намагаємося переконати український уряд, що треба зробити більше для малого і середнього бізнесу. Це дійсно хребет німецького бізнесу, і якщо вони раптом кажуть, що в Україні добре інвестувати, тоді ще більше і більше інших німецьких компаній прийдуть на ринок України.

- Ви повідомляли, що після появи вакцини в ЄС Німеччина хоче мати її резерв, щоб допомогти з нею, зокрема Україні. Чи є якісь домовленості щодо постачання або закупівлі вакцини в України та Німеччини? 

— Конкретних домовленостей поки що немає, тому що вакцини ще, на жаль, немає. Справді, є ця ініціатива COVAX, і ми впевнені, що та частина, яка належить Німеччині, не буде повністю використана для нашої країни, і ми зможемо поділитися нею з партнерами. Як це буде конкретно, поки що не відомо, просто сподіваємося на те, що вже скоро розпочнеться виробництво цієї вакцини.

- Наскільки реальні шанси налагодити виробництво вакцини на потужностях українських фармкомпаній?

— В України є міцний фармацевтичний сектор. Те, що мене завжди вражає в вашій країні — це імпровізація, швидкість, з якою Україна може адаптуватися. Я не виключаю, що можна і в Україні досить скоро налагодити виробництво вакцини.

- До речі, Ви мабуть чули що в Україні почали розробку власної вакцини. Як сприйняли це в ЄС, і зокрема Німеччині? Чи вплине це якось на домовленості щодо постачання вакцини до України після її виготовлення?

— Ні, не думаю. Добре, що всі спеціалісти працюють над цим, тому що пандемія ще довго не мине. Коронавірус несподівано діє на людей, очевидно, антитіла не дуже довго залишаються у тілі людини. Надзвичайно важливо, що весь світ зробив зусилля, щоб боротися з цим вірусом. І якщо Україна також може це активно робити — тим краще. 

- Літак Бундесверу забрав на лікування до Німеччини 13 українських військових, які отримали поранення на Донбасі. Чи є подальші подібні плани?

— Так, це наш постійний проєкт. Ми лікували в Німеччині вже більше 130 українських солдат. Спочатку це були термінові пацієнти, а тепер — ті, яким потрібне довготривале лікування.

Ті пацієнти, які нещодавно були перевезені в Німеччину, лікуватимуться у нас від 6 місяців до року. Наша ідея зараз — лікувати їх повністю, щоб вони мали повноцінне життя. Ця співпраця почалася одразу після Майдану. Я рада, що медична служба наших Збройних сил і українські Збройні сили так активно співпрацюють. 

Як ви знаєте, Німеччина через свою історію не буде активною у військовому плані, як, наприклад, Канада, Велика Британія, Австралія, але ця співпраця в медичній галузі — це важливо. Україна вирішила переорганізувати свою медичну службу у Збройних силах на кшталт нашої. Ми можемо один в одного чомусь повчитися, адже Німеччина не є жертвою бойових дій, а в Україні, на жаль, триває війна, в той час, як у нас є хороші спеціалісти. Це дійсно взаємовигідна співпраця.

Наталія ПУШКАРУК