Над Васильковим розвиднилось

Небо над Васильковим чисте. Де розташована нафтобаза, над якою ще кілька днів тому стелився чорний дим, одразу й не здогадаєшся.

Часто не здогадуються про розташування об’єкту й місцеві мешканці — або ж просто побоюються вказати напрямок потенційним диверсантам. “Не знаю!.. А навіщо вам?”, — із підозрою запитує чергова перехожа. За кілька хвилин розмови здається й пояснює, як пройти. “З мого вікна все дуже добре видно було, — зітхає жінка, вказуючи на багатоповерхівку. Вона щойно вийшла з дому. — Такий вогонь, такі вибухи! Страшно: адже тут у нас і аеродром військовий, і військові склади — пожежа могла перекинутися й туди…”

Нафтобаза й справді знаходиться на невеликій відстані як від складів, так і від міста, з яким фактично зливається село Крячки. Хвилинах у трьох пішки від об’єкту вже стоять приватні будинки, у яких живуть люди. Маленький хлопчик вигулює білого алабая на короткому повідку. Тягне щось на залізному візку сивий дід. Він вказує дорогу й згадує: коли була пожежа, мешканцям  пропонували виїхати звідси організовано, на наданих владою автобусах. А самого діда намагалися  забрати ще й родичі. Але він залишився.

Донині залишилися тут і нацгвардійці з очеплення. У кількох метрах від паркану нафтобази у кущах сидять двоє молодих бійців. Всілися вони біля маленького вогнища, яке розвели, ймовірно, просто щоб хоч якось розважитися — адже на вулиці світло та спекотно. Балакають між собою і сміються так гучно, що чути їх здалеку. Зненацька побачивши перед собою людину, ніяковіють: “Як ви сюди пройшли?.. Ну, тут очеплення, взагалі-то… Не треба тут ходити!”

Інших ознак очеплення не видно. Але заради справедливості варто зауважити: далі гуляти навколо паркану хлопці не дозволяють. До того ж, раніше очеплення й справді було щільнішим. Допомагав тут, зокрема, батальйон “Азов”.

“Навіть не знаю, що розповісти — пожежа як пожежа, — дивується один з “азовців”, боєць з позивним Байда. — Її то гасили, то не гасили. А ми охороняли. Підвозили їжу разом із волонтерами, от і все…”

“Вибору не було”

Пожежники знають, що розповісти. Але не впевнені, що робити це безпечно. Про небажання більшості своїх колег говорити з пресою пожежник Сергій, який і сам просить не фотографувати його, говорить із гіркою іронією: “Ви просто не розумієте, що через зайву балаканину можна втратити роботу із заробітком у сто баксів — надто високий ризик!”.

Утім, він впевнений: пожежа під Васильковим страшними таємницями не оповита. Фатальних помилок під час її гасіння зроблено не було. Не приховувалися від населення якісь страшні факти. Хоча, звісно, було не солодко…

“Безпосередньо коли почалася пожежа, коли пішов виклик — нам принаймні прямо сказали, що горить саме нафта. Тому на місце й техніку відправили ту, яка була потрібна”, — розповідає співрозмовник Тиждень.ua. — “Всі знали, куди їдуть, знали, що нафта гаситься не водою, а піноутворювачем”.

За словами Сергія, спочатку резервуари на базі не горіли — горів лише розлитийпоряд із однією з бочок “шматок” нафти. “Цю нафту ми гасили піноутворювачем, а бочки — просто охолоджували водою”, — підкреслює він. Але нафта почала розгорятися, суттєво вплинути на температуру бочок не вдавалося — нафта загорілась і у них.

“У певний момент багатьом хлопцям стало зрозуміло, що ця пожежа завдяки нам не згасне… Коли воно вже бахнуло, то, на мою думку, робити нам там вже було нічого — хіба тікати. Почекати поки воно, курва, вигорить, а потім вже добивати вогонь, який спав. Але коли воно бахнуло — ми відійшли і майже одразу нову почали підходити, — згадує чоловік. — Втім, вибору не було. Порятунок нафти олігарха — не те, заради чого хотілося б померти. Після революції горить нафтобаза м…а, який втік кудись з країни, а хлопці за 2500 гривень зарплатні ризикують там життям! Але, по-перше, відійти звідти було б криміналом. По-друге, не так вже й далеко від нафтобази розташовані житлові будинки. Хто дав дозволи на будівництво бази на такій відстані від них? Це вже інше питання…”

Чимало було сказано про постачання їжі рятувальникам. “Спочатку підвозили бутерброди, — каже Сергій. — Але в останні два-три дні серйозної пожежі не годували взагалі. Хіба що волонтери — якби не вони, ми б з голоду повмирали. Їжі від ДСНС не було взагалі”. Однак хлопець одразу зауважує: наскільки йому відомо, це відповідає нормам. Згідно законодавству, якщо пожежа триває два-три дні, люди, які з нею боряться, мають вдовольнитися сухим пайком. “Але ж це бахнутися можна… Могли б і по-людські погодувати”.

Також хлопець зауважує, що спочатку пожежу тушили пожежники з міста Києва та Київської області. “Але ж керівництво різне! Тож керівники почали цапатися між собою — мали різне бачення гасіння пожежі. Один кричить, що другий нічого не робить, другий навпаки кричить на першого… Згоди вони дійшли в одному. Як тільки на пожежу прибували високопоставлені особи — обидва все кидали й бігли до “царів”. Доповідати. Ми дивилися на це й думали: вони, блін, хворі чи що?.. Це все одно, що якби комбат під час бою кинув все і побіг доповідати...”

З гіркотою, звісно, говорить про загиблих. “З того, що мені відомо… від одного з наших залишився тільки хребет. Тіла інших трьох хлопців згоріли повністю — настільки, що неможливо визначити, хто є хто. Визначати це будуть за допомогою аналізу ДНК… А з одного з трупів не могли зняти каску. Вона розплавилась, прилипла до голови. Ховали хлопчину у закритому гробу”.

Зараз, каже Сергій, нафта ділянками ще горить, але серйозного масштабу вже немає. “Може ще підгоряти час від часу, — знизує плечима він. — Треба чекати…”

Валерія БУРЛАКОВА