Кругообіг газу в природі. Порошенко “віджимає” Ахметова?

19 червня до будівлі Апеляційного суду в Києві зайшли представники СБУ, та почали слідчі дії. Того ж дня вони забрали голову суду Антона Чернушенка з собою.

У суботу, 20 червня, з будівлі Апеляційного суду невідомі люди у масках вивели керівника апарату АС Олега Радченка.

22 червня Генеральна прокуратура і Служба безпеки України провели обшук в будівлі Апеляційного суду.

Згідно із заявою ГПУ, голові установи інкримінується втручання в систему автоматичного розподілу справ. Простіше кажучи, деякі справи, як можна припустити, потрапляли до “потрібних” суддів.

23 червня Чернушенко заявив, що в його помешканні відбулися обшуки.

Він звинуватив у тиску Адміністрацію президента. Суддя сказав, що заступник голови АП Олексій Філатов (не плутати з довіреною особою Ігоря Коломойського. — ЕП) неодноразово вказував йому, які саме рішення повинен ухвалити суд.

Філатов назвав ці звинувачення маячнею.

Чим закінчиться дана історія, важко уявити. Напевно, Чернушенко піде у відставку.

Найцікавіше — не події, а причини, через які вони відбулися. Річ у тім, що Чернушенко вважається лояльним до Ріната Ахметова. Саме через Апеляційний суд олігарху вдавалося щоразу відбивати судові рішення установ нижчої інстанції.

Зокрема, рішення, які стосувалися великої приватної видобувної структури — “Нафтогазвидобування”. Левова частка в компанії належить Ахметову. У 2014 році обсяг видобутку компанії становив 752 млн куб м газу. Головний актив підприємства — одне з найбільших в країні Семиренківське родовище.

23 червня Чернушенко зазначив, що Філатов вимагав прийняти рішення про арешт майна “Нафтогазвидобування”. Він підкреслив, що законних підстав для накладення арешту на майно цієї компанії не існує.

“Якби були факти тиску на суд з приводу “Нафтогазвидобування” або іншого підприємства, то суддя повинен був негайно повідомити в правоохоронні органи”, — відповів заступник голови адміністрації 24 червня.

Чи можна вірити заступнику голови АП? Спочатку трохи передісторії.

За останні три місяці Генеральна прокуратура не полишала спроб заблокувати роботу “Нафтогазвидобування”. За клопотанням ГПУ Печерський суд Києва тричі накладав арешт на рахунки компанії і забороняв реалізацію продукції.

Підставою була карна справа про умисне вбивство. Йшлося про зникнення колишнього директора компанії Олега Семінського, що з лютого 2012 року вважався пропалим без вісті.

На думку народних депутатів, з якими поспілкувалася ЕП, Петро Порошенко намагається забрати компанію в Ахметова і для цього використовує каральний апарат Генпрокуратури. Тепер, після звільнення Валентина Наливайченка, до процесу приєдналася СБУ, яку очолив близький до президента Василь Грицак.

Цікаво, що після двох років зникнення знайшовся Семінський. Останнім часом з'явилися чутки, що він живий, і його навіть бачили деякі відомі люди. Проте публічно колишній голова “Нафтогазвидобування” ще не пред'явлений. А отже, “реінкарнація” бізнесмена може бути лише піар-трюком.

Тож найцікавіше у цій історії ще попереду.

Історія питання. Як Порошенко, Шуфрич та Рудьковський розробляли родовища

Щоб зрозуміти можливі причини нинішніх подій, варто поглянути на шлях самих родовищ і зміну власників “Нафтогазвидобування”.

У 1997 році ліцензію на Семиренківське родовище отримала компанія  ”Укрнафтогазтехнологія”. Вона була пов'язана з групою “Укрпромінвест”. Це був єдиний нафтогазовий актив Петра Порошенка. Частка у компанії також належала колишньому міністру транспорту Миколі Рудьковському.

Створення “Укрнафтогазтехнології” нагадує класичний випадок прихованої приватизації шляхом заснування спільного підприємства.

Такі схеми завжди закінчувалися тим, що держава втрачала контроль над цінним активом, а приватні “інвестори” отримували його за відносно малу ціну. Часто держава фінансувала усі витрати, після чого її частку розмивали.

Товариство створила група приватних і державних компаній. З одного боку — приватні “Укргазсинтез”, “Укренерготехнології”, “Блакитна магістраль” та американська офшорна компанія Amenda Enterprises Limited. З іншого — державні “Полтаванафтогазгеологія”, “Укргазпром”, “Полтавагазпром” та “Держінвест”.

Перша група інвесторів повинна була внести в статутний фонд гроші, друга — дозволи на експлуатацію родовищ та обладнання.

Державні компанії виконали свою частину домовленостей.

Таким чином, ЗАТ “Укрнафтогазтехнологія” отримала ліцензію на геологічне вивчення Мачуського родовища і право на дослідно-промислову розробку Семиренківських покладів.

Вже тоді запаси оцінювалися 18 млрд куб м газу — це дуже великі обсяги.

Саме державні компанії проводили розконсервацію старих і буріння нових свердловин.

Приватні компанії не поспішали виконувати свою частину обов'язків. Проблеми були з внесенням до статутного капіталу грошей.

Після початку експлуатації родовищ це питання було вирішене за рахунок видобутих вуглеводнів.

Отже, Порошенко свого часу отримав компанію доволі непрозорим шляхом. Зараз його б звинуватили у корупції. У нього все було чудово, адже тоді він перебував у СДПУ(о) — провладній партії на чолі з Віктором Медведчуком.

Проблеми почалися після того, як Порошенко долучився до команди Віктора Ющенка. Опозиційні погляди завжди погано впливали на бізнес опозиціонерів. На початку 2000-х років, за часів “пізнього” Леоніда Кучми, Порошенко вийшов зі складу акціонерів “Нафтогазвидобування”.

У 2003 році інший “есдек” — Микола Злочевський — обійняв посаду голови комітету природних ресурсів. Він анулював дозвіл на геологічне вивчення і розробку Семиренківського газоносного родовища. Актив був переданий компанії “Нафтогазвидобування”. Рудьковському у новій компанії дісталося 50%. Ще 50% отримав впливовий тоді “есдек” Нестор Шуфрич.

У 2005 році, після перемоги Ющенка на президентських виборах, Генпрокуратура зацікавилися діяльністю компанії. Була порушена карна справа проти Мінекоресурсів за зловживання службовим положенням посадовими особами.

Однак “Нафтогазвидобування” і його акціонери зберегли спецдозволи та контроль над компанією. За збігом обставин, секретарем РНБО тоді був Порошенко.

У 2004 році було порушено справу про банкрутство ЗАТ “Укрнафтогазтехнологія” за поданням “Полтавнафтогазтехнологія”. У 2007 році Господарський суд Києва постановив провести банкрутство ЗАТ. На той момент компанія була винна близько 20 млн грн учасникам ЗАТ з боку держави, а також податковій і Пенсійному фонду.

У системі розкриття інформації Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку останні відомості про “Укрнафтогазтехнологію” датовані 2011 роком, а власником 24% компанії значиться ПАТ “Автомобiльна компанiя “Богдан моторс”.

Як Ахметов купував “Нафтогазвидобування”

Партнерство Шуфрича і Рудьковського було безхмарним до 2012 року. На той час права власності в компанії “Нафтогазвидобування” були розподілені між шістьма кіпрськими офшорами. Кожному з акціонерів належало три. Кожна група компаній була власником 50% “Нафтогазвидобування”.

Донині достеменно невідомо, через що розгорівся конфлікт між основними акціонерами. Кілька співрозмовників “Української правди” розповідають, що співвласники пішли один проти одного мало не війною. Все було, як у справжньому детективі, включаючи, як кажуть, залучення чеченців з автоматами.

Тривожною подією стало зникнення Семінського. Одного лютневого вечора 2012 року він виїхав з офісу на автомобілі і зник.

Як сказано в розслідуванні Форбс, за інформацією тодішніх союзників Шуфрича -компанії “Метал юніон”, що належала товаришу Олександра Януковича Євгену Циплакову, саме контрольована Рудьковським компанія подала позов проти “Нафтогазвидобування”. Мета — стягнути 66,6 млн грн за транспортування газу.

Як зазначає видання, тоді Семінський вже зник, і провести цей платіж було неможливо. Таким чином було зірвано спробу накласти арешт на активи компанії.

У квітні була здійснена спроба захоплення компанії. Радше за все, її авторство можна приписати Рудьковському, тому що тоді Шуфрич звернувся за допомогою до друга Віктора Януковича-молодшого.

Натисніть для збільшення

У першому кварталі 2013 року з радарів зникають Wolford Holdings Limited, Winburg Investments Limited та Vediston Management Limited. Найімовірніше, це офшори Шуфрича. Wolford Holdings більше не з'являється у звітності, аж до новини про придбання “Нафтогазвидобування” групою ДТЕК.

У ній ідеться, що Ахметов купив тільки половину цієї компанії, яка тоді володіла 16,705%. Тобто ДТЕК та іншим невідомим акціонерам через цей офшор належить по 8,35% акцій “Нафтогазвидобування”.

Можливо, саме тому Шуфрич більше на з'являється у системі розкриття. Однак у цифру 8,35% чудово вкладається інтерес Циплакова та Медведчука, які “не є акціонерами компанії”.

У другому кварталі 2013 року в звітності з'являється тільки один офшор — Winburg Investments Limited з тією ж часткою. Проте зберігачем був банк ПУМБ, який належить Ахметову.

Тимчасом у другій групі офшорів відбуваються зміни. Ймовірно, це офшори Рудьковського. Між ними відбувається перерозподіл цінних паперів “Нафтогазвидобування”.

У системі розкриття залишаються тільки Foloux Consulting Limited з часткою 24,99% та Alfredo Trading Limited з часткою 20%. Третій офшор зникає, тому що його частка знизилася до 5%.

Завершення поглинання відбулося у третьому кварталі 2013 року, коли зберігача змінили папери Foloux Consulting Limited з пакетом 24,99%. Скоріше за все, це точка виходу Рудьковського.

Далі розподіл акцій “Нафтогазвидобування” відбувався лише в рамках компаній мажоритарного акціонера. У четвертому кварталі 2014 року з'являється нове ім'я — DTEK OIL&GAS B.V. У цю компанію “злили” частки Alfredo Trading та Winburg Investments — 36,6475%. У компанії такий рух пояснюють реструктуризацією.

Радше за все, у четвертому кварталі 2014 року структура власності виглядала так.

Виходить, що ДТЕК не контролює повністю один офшор (Vediston Management Limited), у якому, найімовірніше, сконцентрована частка Шуфрича. І лише на половину контролює Wolford Holdings Limited, на поглинання якого давав дозвіл АМКУ. Сумарно ДТЕК не контролює рівно 25% “Нафтогазвидобування”.

Хто атакує Ахметова

У “Нафтогазвидобуванні” говорять, що часті перевірки силовими відомствами почалися влітку 2014 року. Перші спроби заблокувати діяльність компанії через розслідування справи Семінського почалися наприкінці березня 2015 року.

Приблизно в цей час — 10 лютого — було змінено Генерального прокурора. Віталія Ярему замінив Віктор Шокін, якого вважають людиною президента.

Друга спроба заблокувати роботу компанії була здійснена рівно за місяць — наприкінці квітня. Це відбулося одразу після бурхливих шахтарських акцій, організованих компанією ДТЕК разом з Незалежною профспілкою гірників.

Результатом акцій стала ще одна справа, правда, вже з боку СБУ, яка підозрює ДТЕК у фінансуванні протестів. Компанія Ахметова запевняє, що не створювала план заворушень, хоча, ймовірно, якийсь план вона могла мали.

Утретє ГПУ звернулася з клопотанням про арешт рахунків і заборону реалізації продукції 29 травня 2015 року. Печерський суд це прохання задовольнив. Паралельно на початку квітня Генпрокуратура почала процес скасування приватизації 25% “Дніпроенерго”, які свого часу придбала ДТЕК.

Тимчасом у медіапросторі кілька місяців розповсюджуються термін “деолігархізація”. Поки що не зрозуміло, що саме мається на увазі. Але вже кілька великих олігархів, включаючи Ахметова, Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука та Дмитра Фірташа, отримали натяки на те, що їх активами займатимуться правоохоронні органи.

Хто ж цей могутній суперник Ахметова, який перевіряє “Нафтогазвидобування”? Чи справді в олігарха намагаються відібрати частку в ключовому активі?

Можна стверджувати, що про війну між нинішніми акціонерами компанії не йдеться. Рудьковський, судячи з усього, вже не має стосунку до “Нафтогазвидобування”. Шуфрича можна теж виключити — навряд чи він навіть припускав, що може займатися рейдерством проти Ахметова.

Вельми цікавим є поява листа Семінського. У ньому той повідомляє, що живий. Це повідомлення було адресоване суду. Як стверджують джерела ЕП, лист став можливим завдяки зусиллям В'ячеслава Черепані — колишнього менеджера компанії і давнього друга Шуфрича. Він також довго працював помічником батька Шуфрича.

Щодо двох інших ймовірних міноритаріїв — Циплакова та Медведчука — навряд чи їх можливості зараз настільки великі.

Опитані ЕП депутати, учасники ринку та експерти пов'язують тиск на “Нафтогазвидобування” та інші компанії Ахметова з політичною складовою. Як вже повідомлялося, між Порошенком та Ахметовим відбувалося кілька зустрічей. Предметом бесіди було зменшення впливу олігарха в тепловій енергетиці.

Мотивація Порошенка була такою: в руках одного власника сконцентровано багато активів, і він може зловживати своїм положенням. Звідси — конфлікти навколо тарифів для ТЕС, нового закону про НКРЕКП та шахтарські заворушення.

Щоправда, конфлікт давно вийшов за рамки теплової генерації. У нього вже втягнуті і “Київенерго”, і “Нафтогазвидобування”, і майбутня приватизація 25-відсоткових пакетів обленерго, що залишилися у власності держави.

На користь версії про критичний вплив президента говорить також підтримка ГПУ та СБУ. Служба безпеки порушила справу про фінансування заворушень і звернулася за документами до колишнього журналіста, депутата БПП Мустафи Найєма.

Чи багато є справ, які були порушені через допис у блозі? Отже, влада мала завдання принаймні перевірити викладені факти.

ГПУ ж звернулася до суду начебто через вбивство Семінського, хоча на сайті МВС він вважався таким, що пропав без вісті. ДТЕК надала суду заяву Семінського, що той начебто живий. Звісно, пред'явлення екс-керівника “Нафтогазвидобування” зняло би чимало запитань. Проте живим його, принаймні поки що, ніхто не бачив.

Знаковим є те, що йдеться не про недобросовісне придбання компанії та його оскарження. Мова йде про зникнення людини, яке сталося за рік до змін в акціонерному капіталі. Безпосередня ж атака стосується нинішнього власника.

Це схоже на банальне “віджимання”. Частка у “Нафтогазвидобуванні” згадувалася під час останніх перемовин як “відступні” для досягнення мирової угоди. Судячи з наступних дій ГПУ, пропозиція не задовольнила головного “деолігархізатора”.

За інформацією джерел УП з найближчого оточення Порошенка, Ахметов пропонував президенту 300 млн дол за те, щоб він залишив “Нафтогазвидобування” у спокої. Хоча компанія з річним прибутком 300 млн грн (у 22 рази менше) стільки не коштує. Тож, можливо, мова йшла про спокій самого Ахметова.

Чи йдеться про “віджимання” саме “Нафтогазвидобування”, не відомо. Можливо, влада має інший інтерес. Тиск на компанію чудово вписується в контекст повернення ліцензій і спецдозволів на надра, які свого часу переходили в розпорядження підконтрольних “сім'ї” компаній на кшталт “Голден дерріка”.

У НАК “Надра України” кажуть про успішну судову практику і наполягають, що в більшості випадків повернення цих дозволів на користь держави — питання часу. Щоправда, як кажуть, ці дозволи підуть не державі, а на користь структур, серед яких називають пов'язані з депутатом-”конярем” Олександром Онищенком.

Майже аналогічним чином “Нафтогазвидобування” “віджималася” у 2012-2013 роках. Відбувався фінансовий тиск на Шуфрича, який звинувачував Ставицького у спробі “віджати” частку в компанії. Тільки зараз замість позбавлення спецдозволів влада намагається заблокувати рахунки і припинити продаж продукції компанії.

Деолігархізація: для кого це робиться?

Так звана деолігархізація подається під знаком “плюс”: суворий господар дає прочухана негідникам-олігархам. Це знайома гра. Її практикував і Кучма, і Путін, і Янукович. До речі, останній чудово робив це не лише з “чужими”, а і з “своїми”.

Боротьба з олігархами часто є “віагрою” для рейтингу політиків, яким часто нема чого пред'явити електорату. Українська економіка в складному становищі, ціни зростають, боротьба з корупцією все ще обмежується показовим переслідуванням “несвоїх”, а державне майно залишається джерелом формування прибутків для наближених.

А для деяких можновладців зовсім не проблема вести справи з сепаратистами і мати з цього зиск.

Головне питання до “деолігархізації”: вона проводиться заради справедливості чи заради “своїх”? Хто стане вигодонабувачем?

Все, що відбувається, — стародавня українська гра: хто має владу, тому обов'язково щастить у бізнесі. Зміна влади призводить до спроб перерозподілу власності.

Щоправда, позиції Порошенка не такі міцні, як здається, якщо згадати медіа-потенціал ображених олігархів та цілком можливий реванш “Опозиційного блоку” на майбутніх місцевих виборах.

Данило НЕСТЕРОВ