“Коли довкола вогонь — то не роздумуєш”

Одна з них — Марія Соколовська, аспірантка Воронезького педагогічного університету, розповіла Бі-Бі-Сі про те, що її спонукало долучитися до гасіння пожеж.

- Чи справді волонтери можуть надати ефективну допомогу професіоналам, коли йдеться про гасіння масових пожеж?

— Справа в тому, що є деякі такі напрямки, які нам цілком під силу. Ось, наприклад, наші чоловіки йдуть до лісу з лопатами і там, де не може пройти трактор з плугом, щоби проорати межу, яка відділятиме здоровий ліс від згорілого, і не даватиме вогню перекинутись, лопатами це зробити легше. Вони засипають піском пні дерев, можуть загасити траву тощо. Жінки теж спочатку пішли до лісів, але зрозуміли вже за 2 дні, що це надзвичайно важка фізично робота. Тож ми переїхали до селища Масловка. Там уже вогню немає, і там у будинку культури збирають гуманітарну допомогу — посуд, їжу, одяг, воду...Але все це треба було розсортувати, адже поки воно стоїть у великих тюках, погорільці не можуть усім цим скористатися. Оця, так би мовити, жіноча робота цілком нам під силу.

- Це був ваш внутрішній душевний порив — допомогти щось зробити в цій біді? Чи ви чекали, поки хтось щось організує, зробить якісь оголошення через Інтернет? Я знаю, що навіть Патріарх Кирило звертався із закликом до простих людей допомогти хто чим може?

— Питання дуже актуальне, тому що у четвер, коли був сильний вітер і з кількох напрямків довкола міста наступав сильний вогонь, увечері після роботи я блукала квартирою, думала, чим можна допомогти людям. Я вмикала телевізор, комп'ютер, але жодної інформації не було на телебаченні. В п'ятницю вже на роботі я почала шукати інформацію, знайшла телефони місцевого управління міністерства з надзвичайних ситуацій, але не змогла додзвонитися. Тоді я просто туди пішла і дізналась, що волонтером може стати будь-хто, хто має відповідні одяг і взуття, пов'язку на обличчя і лопату. Звісно, ініціатива була наша. А щодо душевного пориву — це може якось пафосно лунає, але ніхто собі запитань не ставив: треба чи не треба допомагати. Багато хто сидить перед телевізором і думає: це чиїсь політичні ігри, це можуть бути спеціальні підпали, чи це стихійне лихо, яке нам самим не здолати, зрештою, ну що може одна людина? Але ми якось про це не думали. Тут питання ставити немає часу, бо довкола твого дому — вогонь. Ми просто беремо лопати і йдемо до лісу.

- Маріє, коли ви кажете “ми не думаємо”, “ми йдемо”, “ми беремо”, скільки таких людей, як ви — добровольців?

Марія Соколовська: Насправді нас не так і багато, і звісно, ми би хотіли, щоби ЗМІ активніше підключили молодих людей нашого віку — це від 20 до 30. Вони самі знаходять способи допомогти. Багато хто приїздить на своїх машинах. Загалом же нас близько 200 людей. Але ЗМІ, Патріарх Кирило, президент насправді звернулись із закликами до молоді по допомогу запізно — аж у п'ятницю ввечері, коли найбільші пожежі вже були приборкані... Зараз вже йде друга хвиля вогню, і ці заклики були пізніше. А волонтери самі прийшли раніше.

- Знаєте, доводиться чути, що є, на жаль, випадки мародерства: знаходяться люди, які намагаються скористатися з цієї біди і розграбовують те, що не згоріло. Наскільки це серйозна проблема? Чи доводилося вам із цим стикатися і що робить влада для її подолання?

— Я особисто чула, коли нас із лісу підвозили жінки з дитячого табору, що згорів, так от вони розповідали, що мародери навіть холодильник вичистили, не кажучи вже про всі речі. А ще нам місцеві бабусі розповідали, що з тих місць, де будинки згоріли вщент, мародери тягнуть уцілілі металеві конструкції, здають на металобрухт. Ну, волонтери проблемою мародерства не займаються, в нас інші завдання. Міліція з ними бореться, у ЗМІ про них повідомляють. Але такі люди є і завжди були. Що тут говорити, коли навіть під час війни були серед своїх мародери. Бог їм суддя!