Камінний хрест на демографії. Скільки людей втратить Україна та як зупинити міграцію?

 З початком повномасштабної війни з Росією мільйони наших громадян виїхали за кордон. Деяким українцям вже немає куди повертатись.

Країни, які приймають біженців, роблять усе для того, щоб заохотити найбільш працездатних українців залишитися жити та працювати в еміграції.

Фактично Україна має з одного боку воювати з агресором, а з іншого — конкурувати з ЄС за своїх же співвітчизників та створювати їм привабливі умови для життя.

Як влада та бізнес боротимуться за українців та чи вдасться уникнути демографічної катастрофи?

На межі катастрофи

За даними ООН, від 24 лютого з України виїхало понад 7,5 мільйона людей — переважно жінки з дітьми. Ще у квітні опитування Центру Разумкова показало, що 79% з них мають намір повернутись в Україну. Однак ці результати дещо оптимістичні.

В березні українці перебували на хвилі патріотизму та вірили у швидке закінчення війни. Зараз же всі усвідомили, що війна затягнеться, тож жінки починають облаштовувати своє життя за кордоном. Це може призвести до ланцюгової реакції.

“Питання в тому, де відбуватиметься з’єднання родин після війни: в Україні чи у ЄС. Якщо жінки адаптуються до життя за кордоном, запишуть дітей до садочків, знайдуть роботу та винайматимуть житло, то з великою ймовірністю чоловіки поїдуть до них”, — вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.

Чим довше продовжуватимуться бойові дії, тим більше українців осідатиме у сусідніх країнах. За словами Лібанової, якщо війна триватиме до кінця літа, то Україна втратить 500-600 тисяч людей. Якщо ж конфлікт розтягнеться на весь рік, то безповоротні втрати вимірюватимуться мільйонами.

Хвиля вимушеної міграції настигла Україну в період поєднання трьох довгострокових демографічних проблем — відтоку населення, зменшення народжуваності та зростання середнього віку. 

Так за 30 років незалежності населення України скоротилося на 10 мільйонів осіб. А коефіцієнт народжуваності на одну українку у 2020 році становив 1,22. Це один з найнижчих показників у світі.

Якщо війна затягнеться на кілька років або залишиться у “замороженому” стані, то багато сімей можуть відкласти народження дитини, що ще більше зменшить відтворення населення.

Внаслідок міграції зміниться вікова структура. За даними польських дослідників, середній вік українських біженців — 36 років. Отже з України їде найбільш працездатне населення та діти.

Їх відтік загрожує швидким “старінням” населення, дефіцитом робочої сили та зростанням навантаження на пенсійну систему.

З такими викликами стикнулись і інші країни. Тенденція на скорочення народжуваності та старіння є актуальною майже в усьому світі. Однак західним країнам вдається компенсувати демографічні проблеми завдяки автоматизації виробництва та залученню мігрантів.

Трагедія України полягає в тому, що компенсувати світові проблеми будуть за її рахунок. Через війну люди тікатимуть до розвинених сусідніх країн Європейського Союзу.

Полювання за українцями

У ЄС люди, народжені у 60-х роках, зараз виходять на пенсію, а на зміну їм прийти немає кому. Народжуваність впала до рівня, коли природне відтворення населення неможливе. Водночас економіка блоку постійно зростає та потребує нових працівників.

Як наслідок, виникає дефіцит робочої сили, який поглибився через пандемію 2020 року. Наприклад, в Іспанії не вистачає 500 тисяч будівельників, тож девелопери змушені гальмувати реалізацію проєктів. А у Франції через нестачу медсестер та санітарів не використовуються 20% лікарняних ліжок.

Подібна ситуація актуальна для багатьох країн Євросоюзу.

Найпростіше рішення — залучити мігрантів. У ЄС 18,3 мільйона робітників є мігрантами, що складає 8% усього ринку праці. В Німеччині деякі галузі залежні від трудових мігрантів на 20-30%. Через це в країні щороку зростає кількість виданих посвідок на тимчасове проживання.

Все йде до того, що у 21 столітті мігранти будуть таким же затребуваним ресурсом, як нафта або газ. 

Біженці з Близького Сходу або Африки — не найкращий варіант, адже їх важко асимілювати та стимулювати освоювати професії. Зовсім інша справа — мігранти з України.

За даними польських дослідників, 76% українських біженців у Польщі мають вищу освіту. За словами Лібанової, в цьому випадку якість українського диплому не має значення, адже вища освіта є маркером того, що людина здатна опанувати мову та освоїти нову професію.

За даними опитування Work.ua, 59% українських біженців уже шукали роботу в країні тимчасового перебування.

Мета міграційної політики ЄС — не зібрати якомога більше біженців, а відібрати найбільш активних та працездатних. Для цього деякі країни вже роблять усе можливе, щоб виявити таких людей та запропонувати їм роботу.

Наприклад, в Німеччині сприяють працевлаштуванню українських медсестер. Їм допомагають скласти іспити з німецької мови та освоїтись у новій країні. Французькі та польські організації запрошують біженців безкоштовно вивчати їхню мову та знайомлять із місцевою культурою.

Тих, хто не зможе інтегруватись, можуть м’яко “попросити на вихід” після війни, скасувавши всі пільги та встановивши додаткові критерії на продовження дозволу на проживання. 

Згідно з опитуванням компанії Gradus Research, українські біженці оцінюють умови за кордоном в багатьох аспектах краще, ніж на батьківщині. Це означає, що Україні ще доведеться поборотись за повернення власних громадян додому з сусідніх країн. І одним патріотизмом тут не обійтись.

Повернути додому

Аби люди повертались в Україну, вони повинні мати сильні економічні та соціальні зв’язки з батьківщиною, вважає Лібанова. 

За її словами, школи мають створювати умови для того, щоб діти спілкувались з однолітками, а мамам потрібно зберігати трудові зв’язки зі своїм місцем роботи. Жінка має розуміти, що коли вона повернеться додому, вона зможе облаштувати своє життя.

Одна з великих проблем — зруйноване житло. За словами начальниці відділу формування та реалізації політики з житлових питань Мінрегіону Світлани Старцевої, за час війни в Україні зруйновано або пошкоджено 116 тис будинків, у яких мешкали 3,5 мільйони людей.

Друга проблема — відсутність роботи. Її поглиблює нестача робочих місць на заході України. Лібанова зазначила, що в цьому регіоні традиційно робочих місць не вистачає навіть для місцевого населення. А зараз туди приїхали сотні тисяч переселенців із зон бойових дій, які теж не можуть знайти роботу.

Перед державою постали два виклики: забезпечити людей житлом та роботою. Ці фактори прямо впливатимуть на бажання людей повернутись додому.

За словами першого заступника міністра економіки Дениса Кудіна, уряд вважає своїм головним завданням повернення в Україну якомога більшої кількості людей до 1 вересня.

Внутрішньо переміщених осіб стимулюватимуть повертатись до рідних міст, щоб розподілити навантаження на інфраструктуру та повернути їх на старе місце роботи. 

Міністерство освіти зараз працює над тим, щоб восени відновити навчання офлайн. Якщо діти будуть зайняті у школах та дитсадках, у батьків буде більше часу на працевлаштування.

Житлове питання планують вирішити шляхом компенсацій для тих, хто втратив домівку. Відповідний законопроєкт вже прийняли у першому читанні. За даними Мінрегіону, попередня сума збитків житлового фонду становить 100 млрд грн.

Для створення робочих місць Мінекономіки розробило програму для стимулювання підприємницької діяльності. Зокрема, планується на умовах співфінансування видавати гранти до 250 тис грн для відкриття бізнесу. На таких же умовах планують стимулювати і переробну промисловість.

Через війну у простої опинилось безліч цивільних підприємств. Уряд планує повернути їх до роботи шляхом створення великого державного замовлення.

Якщо людина повернулась до рідного міста і не може знайти роботу, то держава гарантуватиме працевлаштування на “суспільно корисні роботи” з мінімальною заробітною платою — 6500 грн. Тим часом центри зайнятості шукатимуть їй роботу за фахом.

Ще одним рішенням для збереження робочих місць є програма релокації підприємств із зони бойових дій. Держава допомагає бізнесу переїхати в безпечні регіони та перевезти своїх співробітників. За час існування цієї програми переїхало близько 700 підприємств, на яких працюють 85 тисяч людей.

Усі ці плани дуже дорогі для бюджету. Тому реалізація всіх програм залежатиме від успішності залучення коштів від міжнародних партнерів.

Відповідальність за повернення людей покладено не лише на державу. Велику роль для утримання людей від еміграції відіграватимуть великі компанії, які мають створити своїм працівникам комфортні умови для існування.

Бізнес утримує людей

За словами Лібанової, міцні трудові зв’язки є одним з важливих факторів для збереження людей в Україні. Тож “Економічна правда” спитала у великих компаній, як вони утримують своїх працівників від еміграції.

Перший виклик — знайти роботу для людей, які переїхали із зони бойових дій.

“Приватбанк” та “Нова пошта” мають відділення по всій Україні, а тому першочергово запрошують на відкриті вакансії своїх працівників, які переїхали з небезпечних районів.

А “Київстар” користується досвідом, набутим під час Covid-19. Компанія організувала дистанційну роботу для 70% колективу з можливістю працювати з-за кордону.

Другий виклик — зберегти комунікацію роботодавця із працівниками.

Для своїх співробітників “Нова Пошта” створила гарячу лінію “Штаб SOS”, яка щодня консультує до 90 працівників з будь-яких питань.

Компанія також організовує для працівників Zoom-зустрічі з психологом та тематичні ком’юніті, як то вивчення англійської мови або онлайн-тренування.

“Київстар” тримає зв’язок між співробітниками через платформу Workplace. “Приватбанк” телефонує кожному працівнику, що знаходиться на території де ведуться бойові дії та намагається допомогти з їхніми проблемами.

Третій виклик — забезпечити умови для проживання в Україні.

Садочки та школи не завжди готові до прийому великої кількості дітей-біженців. Через це батькам важко повернутись до роботи. Тому на своїх підприємствах “Миронівський хлібопродукт” облаштував дитячі центри, в яких з дітьми працюють психологи та волонтери компанії.

“Приватбанк” організував готелі та гуртожитки для працівників, які вимушено покинули рідні міста.

Четвертий виклик — допомога постраждалим.

У “Новій пошті” надають до 60 тис грн на медичне лікування всім постраждалим співробітникам від війни, в тому числі пораненим на фронті. Люди, які втратили житло, отримують можливість три місяці безкоштовно орендувати приміщення за рахунок компанії та отримують одноразову допомогу у 10 тис грн.

Крім того, “Нова пошта” обіцяє виплачувати дітям загиблих співробітників по 10 тис грн щомісяця до їхнього 18-річчя.

“Миронівський хлібопродукт” надає разову підтримку своїм працівникам та їхнім сім’ям до 300 тис грн у випадку травми, втрати працездатності або загибелі. Також компанія планує виплачувати щомісячну допомогу родинам загиблих працівників.

“Київстар” сім’ям загиблих співробітників виплачує їхню річну зарплату. А “Приватбанк” уже перерахував на допомогу своїм працівникам 86 млн грн. 

Боротьба за людей тільки починається, і всіх точно повернути не вдасться. У приватного сектору та держави ще багато роботи для того, щоб повернути українців та утримати бодай частину з них на рідній землі.

Богдан МІРОШНИЧЕНКО